49 Оголошення рішення та набрання ним законної сили

Стаття 85. Оголошення рішення та набрання ним законної сили Прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи. Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

50 Ознаки провадження справ про банкрутство

Сутність позовного провадження становить перевірку судом наявності чи відсутності порушеного або оспорюваного суб’єктивного права, на якому ґрунтується матеріально-правова вимога позивача. В разі звернення кредитором із заявою про визнання боржника банкрутом, матеріально-правова вимога кредитора має значення тільки для наявності права на подачу заяви кредитором. Встановлення вимог у справах про банкрутство спрямовано на визнання заявників цих вимог кредиторами боржника, що впливає на визначення кількості голосів кредиторів при голосуванні на зборах та в комітеті кредиторів [3, с.20] . Отже, на відміну від позовного провадження у проваджені у справах про банкрутство наявність спору не є умовою для визнання права вимог кредиторів. Крім цього, різниця двох форм судового процесу полягає у завданні, які переслідує кожна із них: у позовному проваджені – це задоволення чи відхилення вимог шляхом вирішення спору по суті, то у процедурі банкрутства – це відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.Для справ про банкрутство не характерна така ознака позовного провадження – наявність двох сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами. Сторонами у справі про банкрутство, відповідно до статті 1 Закону є боржник та кредитор, однак їх інтереси у справі необов’язково є протилежними, а в окремих випадках можуть збігатися. Інколи можуть не збігатися інтереси одних кредиторів з інтересами інших. У справах про банкрутство коло учасників є більш широким. Крім сторін – боржника і кредиторів, до учасників справ про банкрутство відносяться арбітражний керуючий, власник майна боржника, державний орган з питань банкрутства, органи місцевого самоврядування та інші, зазначені в Законі особи, які не характерні для позовного провадження.Порівняно з позовним провадженням, сторони у справі про банкрутство не наділені окремими процесуальними правами. Наприклад, вони не можуть передавати вирішення справи на розгляд третейського суду, кредитор у заві про порушення справи про банкрутство не може об’єднувати свої майнові вимоги до боржника з немайновими, боржник не наділений правом пред’явлення зустрічної вимоги до кредитора (незважаючи на те, що Закон не містить прямої заборони щодо погашення вимог кредиторів шляхом проведення зарахування зустрічних вимог).Для порушення господарським судом провадження у справах про банкрутство боржник або його кредитори повинні звернутися до суду із заявою про визнання боржника банкрутом. Зазначена заява не є позовом, однак не зважаючи на зовнішні відмінності представляє собою засіб захисту суб’єктивного права кредитора. Враховуючи що заява у процедурі банкрутства є схожою з подання позовом, слід зазначити її характерні відмінності. Регламентація основних положень щодо змісту таких заяв передбачена Законом, між тим ГПК не містить норм регулюючих процесуальний порядок прийняття таких заяв, не містить положень щодо їх змісту та елементів.Слід констатувати, що передумови звернення до суду з заявою про визнання боржника банкрутом чітко визначені в ст. 6 Закону та не притаманні позовному провадженню, для останнього важливим є наявність загальних передумов, а саме наявність у заявника права на звернення до господарського суду з позовною заявою і додержання встановленого законом порядок подачі заяви. Наряду з цим для провадження у справах про банкрутство не характерні ознаки позовного провадження, провадження у справах про банкрутство має свою специфіку правил здійснення судового провадження, які не властиві позовному проваджені, характеризується довго тривалістю строку розгляду справ, наявністю стадій відсутніх у позовному проваджені. Так позовне провадження характеризується наявністю 4 стадій судового процесу: порушення провадження, дії судді по підготовці справи до розгляду, безпосередній розгляд справи, винесення рішення. Провадження справ про банкрутство поряд з порушення провадження, включає стадію підготовчого засідання, попереднього, безпосередній розгляд справи із застосуванням судових процедур та припинення провадження.На відміну від позовного провадження, провадження у справах про банкрутство здійснюється за загальним, спеціальним та спрощеним порядком. Спеціальна процедура застосовується при здійсненні провадження про банкрутство громадянина-підприємця (ст. 47,48 Закону), провадження за заявою керівника боржника з метою проведення санації (ст. 53 Закону). Спрощена процедура застосовується при провадженні справи про банкрутство боржника, який ліквідується власником (ст. 51 Закону) та банкрутство відсутнього боржника (ст. 52 Закону).Відрізняються також процесуальні строки існуючих форм господарського процесу. Чинне законодавство про банкрутство взагалі не встановило строк проведення справи про банкрутство. Так, ч.7 ст. 13 Закону встановлює лише строк, на який може бути призначений розпорядник майна боржника, а саме: на строк не більше шести місяців. Крім того, Закон містить ще й припис про продовження або скорочення його судом у певних випадках, але не обговорює строк такого провадження.Спостерігаємо також диференціацію судових актів залежно від форми судового процесу у місцевому господарському суді. Господарський суд першої інстанції у разі визнання боржника банкрутом виносить не рішення, як у позовному проваджені, а постанову ( ч. 1 ст. 22 Закону).Таким чином, враховуючи відмінності двох форм судового процесу в господарському судочинстві, слід закріпити основні положення провадження справ про банкрутство у кодифікованому акті, для можливості уніфікованої правової регламентації не лише позовного провадження, а й провадження справ про банкрутство.