Література

1. Ефимова О. В. Финансовьій анализ. — М: Бухгалтерский учет. 1996.

2. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. 3. Бурчевський, М. І. Горбатюк, за ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — К КНЕУ, 2001. — 540 с.

3. Ізмайлова К. В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навч посіб. — К.: МАУП, 2003. — 148 с.

4. Іванієнко В. В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. — 2-ге вид. — X.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2003. — 168 с.

5. Кононепко О. Анализ финансовой отчетности. — X.: Фактор,2002. —144с.

6. Ковалев А. И., Привагов В. П. Анализ финансового состояния предприятия. — М.: Центр зкономики и маркетинга, 1997.

7. Кондраков И, П. Основьі финансового анализа. — М: Главбух, 1998.

8. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінан­сового стану підприємства: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2003. — 278 с.

9. Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Петряєеа Ф. Курс економічного аналізу: Підручник / За ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Легас, 2004.— 384с.

10. Фінансова звітність за П(с)БО. — К.: Лібра, 1999.

11. Шеремет А. Д., Сапфуліт Р. С, Иегашев Е. В, Методика финан­сового анализа. — 3-є изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2001. —208 с.

Розділ9 аналіз кредитоспроможності підприємства

9 .1. Сутність, значення і принципи кредитування

Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Перебуваючи у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, підприємствами та населенням. За допомогою кредиту прискорюється процес обороту капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва та прибутковості капіталу. Нині завдан­им відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні й забезпечити прогресивний розви­ток вітчизняного товарного виробництва.

Виникнення кредитних відносин має закономірний, об'єктив­ний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб’єкти господарювання економічно відокремлені один від одного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обігу здійснюють індивідуальний кругооборот, відокремлений, з одного боку, від індивідуальних кругооборотів інших підприємств, а з другого — від обігу грошових коштів держави і населення, Закономірності кругообороту виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а від­носна самостійність індивідуальних кругооборотів призводить до різночасовості цих потреб: у той час як одні виробничі ланки за­знають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимчасово вільні кошти.

У результаті цього процесу виникає об'єктивна економічна і суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошових коштах і їх відсутністю.

Перша суперечність виникає в результаті прагнення підприємства підвищувати ефективність своєї діяльності, Однак цієї мети не можна досягти, якщо не використовувати тимчасово вільні кошти, не знаходити їм сфер застосування. Ця суперечність ни рішується за допомогою кредиту, який надається на умовах повернення й платності, завдяки чому кредитор має можливість отримати додатковий дохід у формі позикового відсотка та підвищити результативність своєї діяльності.

Суть суперечності між потребами в додаткових грошових коштах та їх відсутністю полягає в необхідності забезпечення безперервного процесу відтворення, розширення виробничого проце­су. Природним джерелом покриття такої потреби виступають тимчасово вільні кошти інших підприємств, держави, населення, які можуть надаватися лише у формі кредиту або позики. Отже, виникнення кредитних відносин є об'єктивною необхідністю.

Поряд з необхідністю кредитних відносин унаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується можливість надання кредиту. Останній виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержаний позики, користування нею та її повернення.

Метою кредитора є одержання прибутку (відсотків), а метою позичальника — задоволення потреби у додаткових грошовії, ресурсах. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, яка може бути представлена в грошовій або товарній формі.

До кредиторів відносять не тільки банки та спеціальні кредитні установи, які організовують та обслуговують рух позиковою капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерої поділ. Позикодавцем можуть виступати і самі підприємства, які здійснюють торговельні поставки своєму покупцеві з відстроч кою платежу.

Процес надання кредиту, який включає сукупність механізмім реалізації кредитних відносин, називають кредитуванням. Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов'язків кожної із сторін. одночасно суб'єкти кредитних відносин також володіють певни­ми правами та відповідають за дотримання й виконання договір­них умов.

Вихідним елементом механізму кредитування, через який створюються конкретні умови функціонування кредиту, є прин­ципи кредитування.

Основним принципом кредитування, який забезпечує своєчас­не повернення позикових коштів, є принцип строковості. Цей принцип передбачає економічно обгрунтоване встановлення як ороків користування кредитів, так і строків його погашення.

Принцип строковості спрямований на зміцнення платіжної дисципліни. Кредитори здійснюють економічний вплив на пози­чальника, який порушує цю дисципліну, через застосування ди­ференційованих відсоткових ставок за користування кредитом, а також використання інших економічних заходів впливу, передбачених кредитною угодою.

Внаслідок своєї специфіки кредит не може бути використа­ний на здійснення будь-яких витрат, що виникли на різних ділянках господарства. Його можна спрямувати тільки на еконо­мічно доцільні витрати, що мають поворотну основу. Тому ще одним принципом кредитування є принцип цілеспрямованості. Цей принцип по суті потребує визначення меж використання кредиту.

Якщо названі два принципи забезпечують дію такого закону кредиту, як повернення коштів, то в основу принципу забезпече­ності кредиту покладено закон збереження кредитних коштів. Останній передбачає повне та своєчасне погашення залучених коштів, для чого кредитори використовують різні форми забезпе­чення цього повернення.

Спочатку цей принцип передбачав наявність конкретного матеріального забезпечення по кожній кредитній операції. У подальшому, в міру розвитку кредитних відносин, підви­щення ролі кредиту в господарстві поняття забезпеченості стало більш широким. Кредит уважається забезпеченим, якщо він відповідає всій сукупності потреб в оборотних коштах, на які він виданий (під усі понаднормативні запаси будь-яких цінно­стей, хоч остання має певне значення і тепер), відповідає обся­гу діяльності підприємства. Однак надані кредити передбача­ють не тільки матеріальне забезпечення. Головною умовою шбезпечення повернення кредиту є фінансовий стан позичальника, його кредитоспроможність. Саме тому оцінці кредиіе спроможності підприємства кредиторами приділяється особлива увага.