13.3.2. Комерційна надійність підприємства та оцінка ймовірності його банкрутства

Оцінка комерційної надійності партнера привертає чи не най­більшу увагу дослідників та практиків фінансового аналізу, оскіль­ки ефективне формування господарських зв'язків потенційними та поточними партнерами має спиратися на адекватну оцінку пер­спектив такої співпраці. Водночас така оцінка здійснюється як КФА і може приймати різні форми (залежно від обраного алго­ритму дослідження).

Найпоширенішою серед варіантів проведення оцінки комер­ційної надійності підприємства є оцінки: 1) кредитоспромож­ності; 2) ймовірності банкрутства підприємства.

Окремою формою КФА підприємства — об'єкта дослідження є оцінка кредитоспроможності такого підприємства. Такий напрям КФА передбачає ідентифікацію фінансово-економічиого потенціалу підприємства через визначення ймовірності виконан­ня підприємством власних зобов'язань, зокрема погашення кре­диту. Слід зазначити, що оцінка кредитоспроможності в Україні здійснюється переважно комерційними банками при наданні кре­дитів. При цьому, більшість вітчизняних банків використовують алгоритм ранжування підприємства-позичальника відповідно до визначених критеріїв (див. 2.2). Склад такої моделі відрізняється від банку до банку, оскільки являє собою результат внутрішньої розробки, основаної на досвіді такого банку.

Оцінка кредитоспроможності найбільш відомих підприємств — операторів ринку капіталу в Західних країнах досить часто здійснюється рейтинговими агентствами, які проводять власні незалежні дослідження, результати найбільш авторитетних з яких широко використовуються на практиці.

Одним із альтернативних напрямів оцінки комерційної надійно­сті підприємства є прогнозування його банкрутства, що здійснюєть­ся на основі самостійного дослідження із використанням дескрип­тивної статистики (зокрема, дискримінантного аналізу) або на основі розроблених моделей, окремі з яких розглянуто нижче.

Загалом прогнозування (оцінка ймовірності банкрутства під­приємства) має на меті ідентифікацію потенційної загрози банк­рутства з метою своєчасного формування доходів, спрямованих на нейтралізацію негативних тенденцій розвитку фінансової си­туації на підприємстві.

Слід зазначити, що аналіз імовірності банкрутства підприємс­тва може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і фор­малізованих моделей. Неформалізовані моделі прогнозування бан­крутства грунтуються на фундаментальному підході, який перед­бачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства — об'єкта дослідження — банкрутом урахування максимальної кіль­кості чинників через обробку фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Специфіка організації прогнозування банкрутства на основі фундаментального підходу дає змогу використовувати таку модель для потреб внутрішнього планування не відносячи її до складу комплексного фінансового аналізу.

У свою чергу, специфіка управління процесом оцінки ймо­вірності оголошення підприємства банкрутом на основі формалізованих методів свідчить, що останні є частковими випад­ками комплексного фінансового аналізу. Найбільшого поши­рення в сучасній фінансовій літературі набули моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які по суті являють собою мо­делі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства — об'єкта дослідження.

Модель Альтмана є результатом обстежен­ня та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були ви­знані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із вико­ристанням 22 фінансових показників і являє собою п'ятифак-торну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об'єкта дослідження — комбінацію із найваж­ливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства під­приємств, що досліджуються. У 1977 р. Альтман удосконалив власну модель, сформулювавши ZЕТА™ модель. Із комерційних міркувань математична структура ZЕТА™ моделі автором не бу­ла оприлюднена, що не дає змоги проаналізувати підвищення рів­ня якості моделі Альтмана.

Загалом модель Альтмана має такий вигляд:

Практичні дослідження щодо вибіркової сукупності підпри­ємств свідчать про те, що в разі знаходження розрахункового значення Z — показника нижче від критичної величини 2,7 під­приємство — об'єкт дослідження практично є банкрутом. Достовір­ність цієї моделі за окремими джерелами оцінюється на рівні 95 %.

Результати численних розрахунків Z-показника Альтмана свід­чать, що його розрахункові значення можуть приймати значення в проміжку [-14; +22]. Поряд із цим аналіз емпіричних даних щодо помилкових класифікацій, встановлених по відношенню до критичної величини, дає змогу ідентифікувати явище діхотопії. Воно полягає в тому, що будь-яке підприємство, розрахункове значення Z-показника для якого менше за 1,81, на практиці вияв­ляється банкрутом, тоді як підприємства із розрахунковим зна­ченням Z-показника більші від 2,99 не є банкрутами. Проміжок від 1,81 до 2,99 відповідає зоні невизначеності, оскільки достовір­ність інтерпретації результатів моделі є проблематичним через високу частоту помилкових класифікацій імовірності банкрутст­ва підприємства — об'єкта дослідження.

Загалом, інтерпретація результатів розрахунку Z-показника відповідно до моделі Альтмана здійснюється за такою матрицею:

Крім того, у 1983 р. Альтман запропонував новий варіант мо­делі Z-показника для підприємств, акції яких не перебувають в обігу на організованих ринках цінних паперів, у якій були змінені коефіцієнти цільових показників, а також їх порядок

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показ­ника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності ви­знання підприємства банкрутом, за такою формулою:

Інтервал значень результуючого показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути від­несено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для нього менше за 0,862.

Модель Таффлера (1977) передбачає оцінку ймовір­ності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показника, який визначається зважуванням окремих цільових показників (Х_і) на відповідний коефіцієнт відносної ваги (w_і).

Порівняно з розглянутими вище моделями надзвичайно прос­тою видається модель Бівера, яка має такий вигляд:

де саsh flow — чистий прибуток та амортизація, total debt — загаль­на заборгованість.

Проте за деякими джерелами точність моделі Бівера значно перевищує точність моделі Альтмана, хоча основним обмежен­ням її застосування в Україні є неоднозначність тлумачення складу показника Cash Flow.

Отже, можна зробити висновок, що КФА є універсальним ме­ханізмом, результативне використання якого сприяє підвищенню ефективності управління фінансами підприємства. При цьому ос­новною перевагою КФА перед іншими функціонально-організацій­ними формами фінансового аналізу є:

1) комплексність підходу до дослідження об'єкта аналізу;

2) універсальність, зумовлена можливістю обгрунтування процедури КФА відповідно до потреб замовників такого аналізу;

3) простота подання результатів дослідження тощо.