9.2.4. Визначення класу кредитоспроможності підприємства

При аналізі кредитоспроможності підприємства на другому етапі визначають клас позичальника.

Клас кредитоспроможності клієнта визначають на базі ос­новних і допоміжних показників. Основні показники, обрані комерційним банком, мають бути незмінними відносно тривалий час і зафіксовані в документі про його кредитну політику.

Набір допоміжних показників може переглядатися залежно від ситуації, що склалася. Як допоміжні показники можна використовувати показники оцінки ділового ризику, менеджменту, тривалості простроченої заборгованості банку, аналізу балансу тощо.

Клас кредитоспроможності клієнта визначається на базі основних показників і корегується з урахуванням допоміжних.

Клас кожного показника встановлюють зіставленням фактичного його значення з нормативним. Нормативні рівні основних показників орієнтовані на світові стандарти, однак є індивідуальними для даного банку і даного періоду. Нормативні рівні інших коефіцієнтів можуть бути розроблені кожним банком на основі накопиченої статистичної інформації про фактичні значення по­казників за групами клієнтів однакових (або близьких за техно логією) галузей економіки.

На основі проведеного аналізу кількісних (системи показнії ків) і якісних чинників комерційні банки визначають клас надійності позичальника. Залежно від стану платоспроможності, фі­нансової стійкості та можливості виконувати свої зобов'язання підприємство може бути віднесене до одного з п'яти класів, які характеризують його надійність:

Клас А.

• фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основ­ну суму кредиту та відсотків по ньому в установлені строки;

• не менш як п'ять років з часу державної реєстрації;

• не менш як один рік з часу останньої структурної реоргані­зації, зміни складу акціонерів;

• наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;

• наявність перспективного бізнес-плану;

• відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повер­нення позик;

• відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахо­ваних відсотків за позиками;

• прибуткова діяльність за останні три роки.

До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення пози­ки і відсотків за нею.

К л ас Б.

• фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу;

• по менш як п'ять років з часу державної реєстрації;

• не менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;

• наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;

• наявність бізнес-плану;

• відсутність фактів неповернення або несвоєчасного повер­нення позик;

• відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

• прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулим роком зменшився.

До цього класу відносять позичальників, до яких щодо спро­можності до своєчасного й повного погашення позик та сплати їм котків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи тощо або зовнішні чинники і загальннй стан галузі основної діяльності) не дають можливості відести їх до вищого класу.

Клас В.

• фінансова діяльність задовільна, проте спостерігається чітка тенденція до погіршення;

• менше від трьох років з часу державної реєстрації;

• менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;

• наявність позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності;

• наявність бізнес-плану чи його розробки;

• наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею;

• чітко простежується поява негативних чинників щодо первіс­них джерел погашення позик.

До цього класу належать позичальники, якість джерел пога­шення позик (виручка від реалізації) яких більше не влаштовує банк унаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г.

• фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка цикліч­ність протягом коротких періодів часу;

• менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

• наявність частково негативного аудиторського висновку або відсутність аудиторського висновку;

• відсутність бізнес-плану;

• наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернених позик;

• наявність фактів несплати або несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

• збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році;

• відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;

• нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значен­ня показників погіршується.

До цього класу відносять позичальників, які не можуть повернути повної суми позики в строк та на умовах, передбачених кре­дитним договором (відсутність повного забезпечення позики за­ставою, негативні фінансові результати тощо).

Клас Д.

• фінансова діяльність свідчить про збитки і, очевидно, ні ос­новна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені;

• менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

• наявність негативного аудиторського висновку чи відсут­ність аудиторського висновку;

• відсутність бізнес-плану;

• наявність фактів неповернення або несвоєчасного повернен­ня позик;

• наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахова­них відсотків за позиками;

• відсутність повного покриття суми позики розміром застави або іншого забезпечення;

• позичальника визначено банкрутом або проти нього ведеть­ся справа в арбітражному суді;

• збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік.

До цього класу належать позичальники, подальше кредиту­вання яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації.

Слід зазначити, що наведена методика визначення класу кредитоспроможності підприємства не завжди дає змогу зробити однозначний висновок. Це зумовлено тим, що в результаті аналізу виникає ситуація, коли різні показники кредитоспроможності вказують на різні класи одного й того самого позичальника. У цьому зв'язку з метою усунення суперечносностей, що виникають, рекомендують клас кредитоспроможності

клієнта визначати або за більшою кількістю показників, що потрапили до відповідного класу, або на основі рейтингової оцінки.

Рейтинг — розташування показників у певному порядку залежно від суми по кожному показнику та загальної їх суми по всіх показниках для оцінки класу кредитоспроможності.

Сума балів по кожному показнику визначається множенням класу цього показника на його вагу, яка встановлюється залеж­но від його важливості та значення для конкретного банку при оцінці кредитоспроможності. Значущість показника ви­значається індивідуально для кожної групи постачальників залежно від політики даного банку, особливостей клієнта, ліквідності їх балансу, положення на ринку. Наприклад, висока частка короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості по кредиторах і позиках та неплатежів постачаль­никам підвищує роль коефіцієнтів ліквідності, за допомогою яких оцінюють спроможність підприємства до оперативного вивільнення грошових коштів. Залучення ресурсів банку до кредитування постійних запасів, зменшення розміру влас­ного капіталу підвищує рейтинг показника фінансового левериджу.

На всю систему обраних показників розподіляють 100 пунктів, що становлять одиницю, відповідно до відносної важливості того чи іншого показника для прийняття рішення щодо кредитування.

Загальну оцінку кредитоспроможності клієнта (його рейтинг) визначають як суму балів за кожним показником. Залежно від того, в яких межах знаходиться розраховане у такий спосіб значен­ня, позичальника на основі рейтингової шкали (табл. 9.4) відно­сять до певного класу (А, Б, В, Г, Д).

З підприємствами кожного класу комерційні банки по-різному будують свої кредитні відносини. На основі рейтингу, присвоє­ного позичальнику, кредитний інспектор приймає попереднє рі­шення про можливість надання позики та умови кредитування (табл. 9.5).

Розглянемо алгоритм розрахунку рейтингу кредитоспромож­ності торговельного підприємства на такому прикладі. Припус­тимо, що значення оціночних коефіцієнтів таке: коефіцієнти аб­солютної ліквідності, швидкої ліквідності, поточної ліквідності, автономії становлять відповідно 0,08; 0,6; 2,2; 0,65, а оборотність активів (порівняно з попереднім періодом) залишилася на такому самому рівні.

Встановлені банком значення класності показників залежно від їх значень наведено в табл. 9.6.

Отже, по даному підприємству першому показнику Кал, ураховуючи його фактичне значення (0,08), присвоюється 3-й клас; другому Кшл — 1-й клас; третьому Кпл — 1-й клас; четвертому Коб — 2-й клас; п'ятому показнику К_а — 1-й клас.

Визначимо рейтинг кредитоспроможності позичальника, якщо відомі класи показників та їх частка (табл. 9.7).

де Кк — фактичне значення k-го показника; d_к — вага k-го показника.

Для нашого прикладу рейтинг підприємства становитиме

R = 3 * 20 + 1 * 20 + 1 * 10 + 2 * 30 + 1 * 20 = 170.

Отже, за сумою балів позичальник належить до класу Б і може розраховувати на вигідні умови отримання кредиту.

Зазначимо низку проблем, які необхідно враховувати при розробці подібних методик.

1. Необхідний ретельний відбір основних оціночних критеріїв. У разі можливості ці показники не повинні бути тісно взаємозв'язані між собою.

2. Порогові значення оціночних показників мають бути обгрунтованими. У наведеному прикладі видно, що по зазначених коефіцієнтах обрано орієнтовні нормативні значення. На практиці необхідне використання розрахованих для конкретного підприємства нормативних рівнів показників, які б ураховували його галузеву належність, специфіку, масштаби та ха­рактер діяльності.

3. Вага коефіцієнтів також має бути обгрунтованою. З наведе­ного прикладу видно, що коефіцієнт швидкої ліквідності має пріоритет перед коефіцієнтом поточної ліквідності. Навряд чи це виправдано для торговельної організації, оскільки основну час­тину оборотних коштів такої організації становлять товарні запа­си, тобто коефіцієнт поточної ліквідності якраз і враховує ці акти­ви. Отже, у цьому випадку він більш важливий та інформативний з аналітичного погляду.