Тема 1.4. Вікові особливості сенсорних систем

Основні поняття та терміни: аналізатори, сенсорні системи, рецепторні системи, акомодація, гострота зору, адаптація.

Зміст навчального матеріалу теми 1.4.

Характеристика, значення, структура аналізаторів. Рецептори, види та роль в сприйнятті. Взаємодія сенсорних систем. Класифікація рецепторних утворень. Загальні властивості та закономірності діяльності рецепторних утворень. Вікові особливості зорового, слухового, смакового та нюхового аналізаторів.

Рекомендована література:

1. Леонтьєва Н.Н. Марінова К.В. Анатомія та фізіологія дитячого

організму, 1986.

2. Федонюк Я.І. та ін. Анатомія та фізіологія з патологією, 2001.

3. Хрипкова а.Г. Вікова фізіологія та шкільна гігієна, 1985 Інформаційний матеріал

В процесі еволюції виникла і сформувалась самостійна фізіологічна система, яку називають чутливою, або сенсорною. Однією з функцій сенсорної системи є інформаційна функція, яка полягає в аналізаторській діяльності

Аналізатори – складна система нервових утворень, що здійснюють сприймання та аналіз подразнень із зовнішнього та внутрішнього середовища. Аналізатор складається з трьох частин: периферичної (рецептори), провідної (нерви), центральної (корковий відділ).

Найбільший обсяг інформації про зовнішній світ (до 90%) забезпечує орган зору. Периферична частина зорового аналізатора представлена рецепторами сітківки: паличками та колбочками.. Провідниковим апаратом органу зору є зоровий нерв. Аналіз зорової інформації відбувається в корковому центрі (в потиличній долі півкуль великого мозку).

Рухи очей забезпечуються скороченням трьох пар м’язів, що інервуються черепно-мозковими нервами.

Орган зору – око (мал.. 13) має кулясту форму та зветься очним яблуком. Очне яблуко вкрите трьома оболонками:

1. Зовнішня - утворена непрозорою склерою, яка на передньому полюсі ока переходить в прозору рогівку.

2. середня – судинна оболонка, складається з периферійної власне судинної частини, війкового тіла та райдужки.

3. внутрішня оболонка, сітківка – світлочутлива частина ока, яка містить фоторецептори (палички і колбочки).

Мал.. 13. Схема периферійного відділу зорового аналізатора.

Для нормальної діяльності органу зору велике значення мають гострота зору, здатність охопити поглядом значну частину простору та бачити обома очами (бінокулярно).

Гострота зору – здатність ока розрізняти дві світлові точки окремо. Гострота зору визначається тим найменшим кутом зору, відповідно тієї найменшої відстані між двома точками простору, при якій вони помітні окремо (мал. 14).

Мал. 14. Побудова зображення в оці. а, б- предмет, “а”, “б”- його перевернуте і зменшене зображення на сітківці; С- вузлова точка через яку промені ідуть без заломлення; - кут зору

Лікарі звичайно визначають гостроту зору в зоні фіксації, пропонуючи пацієнту фіксувати очима якусь ціль. Для цього використовують таблиці Головіна з літерами різного розміру, що поступово зменшуються від верхнього до нижчого рядків.

Верхній рядок нормальне око бачить з 50 м, а нижчий – з 5 м.

Вікові особливості зорового аналізатора

Якість зору в дитини визначається двома факторами: рівнем розвитку ока і якістю переробки інформації в корі великих півкуль головного мозку.

Протягом перших п’яти років життя око інтенсивно росте – у новонароджених діаметр очного яблука дорівнює 16 мм (у дорослих – 24 мм). В перші дні після народження рухи кожного ока є незалежними. Механізм координації рухів очей формується з п’ятого дня життя до трьох – чотирьох місяців. В процесі розвитку змінюється колір очей. Спочатку райдужка містить невелику кількість меланіну і очі мають голубувато-сірий відтінок. Остаточне забарвлення очей формується у десять – дванадцять років. У новонароджених функціонують лише палички, колбочки ще не зрілі і їх мало. Повноцінно вони починають функціонувати лише на третьому році життя. Впізнавання форми предмета немовлятами відбувається значно раніше ніж впізнавання кольору. Дошкільнята спочатку звертають увагу на форму предмета, потім на його розміри і лише тоді – на колір. З віком зростають гострота зору, стереоскопічність його сприйняття, збільшуються поля зору. У віці семи років ці показники стають приблизно 80% від показників дорослої людини.

Еластичність кришталика з віком зменшується, внаслідок чого збільшується відстань до найближчої точки бачення: в десять років вона становить 7 см, в двадцять років – 8 см, в тридцять – 17 см, в п’ятдесят років – 50 см, в сімдесят років – 80 см.

Остаточно зоровий аналізатор формується в дев’ять – дванадцять років.

Слуховий аналізатор (мал. 15) стоїть на другому місті за значенням і об’ємом сприйняття інформації.

Периферична частина слухового аналізатора представлена рецепторами, волосковими клітинами Корнієва органа; провідна частина – слуховим нервом; центральна – слуховою зоною кори великих півкуль, яка розташована в скроневій долі.

Перш ніж звукові коливання досягнуть внутрішнього вуха, де знаходиться безпосередньо орган слуху, вони проходять через зовнішнє та середнє вухо.

Мал.. 15. Схема периферійного відділу слухового аналізатора.

Вушна раковина сприймає звукові коливання і спрямовує їх через зовнішній слуховий хід до барабанної перетинки. Остання передає їх на систему кісточок середнього вуха (молоточок, ковадло, стремінце), які підсилюють звукові коливання. Завдяки наявності у стінці внутрішнього вуха двох вікон – овального та круглого є можливими коливання перилімфи, яке передається на ендолімфу та основну мембрану, на якій розташовані рецепторні волоскові клітини. Внаслідок коливань в рецепторних клітинах виникає збудження, яке передається по волокнах слухового нерву до коркового відділу слухового аналізатора – слуховий центр в скроневій долі півкуль. Тільки в слуховому центрі кори мозку з’являється відчуття звуку.

Чутливість слухового аналізатора оцінюється за мінімальною величиною звукового тиску на барабанну перетинку, при якій вже виникають звукові відчуття.

Для визначення чутливості слухового аналізатора використовують аудіометри, за допомогою яких можна дозувати частоту звукових коливань від 100 до 10000 гц та їх силу від 0 до 100 дб.

В інтегративній діяльності аналізаторів важливу роль відіграє явище адаптації, яка проявляється, перш за все, в зниженні абсолютної чутливості аналізатора. Суб’єктивно адаптація виявляється у звиканні до постійно діючого подразника.

Вікові особливості слухового аналізатора

Вушна раковина у новонародженого морфологічно розвинена, але має певні особливості. Зовнішній слуховий хід короткий, вузький, барабанна перетинка розташована більш горизонтально, має відносно більшу товщину, ніж у дорослих. Слухова труба коротка і широка. Середнє вухо до народження без повітря, заповнене рідиною, після народження протягом першого місяця барабанна порожнина заповнюється повітрям. У дітей віком одного місяця орган слуху і рівноваги анатомічно сформований. В цьому ж віці формується умовний захисний миготливий рефлекс на звуковий подразник. Диференціювання звуків у дітей починається на третьому місяці життя. Найбільше сприйняття різних звуків досягається в чотирнадцять – дев’ятнадцять років.

Нюховий аналізатор .У людини орган нюху розташований в верхній частині носової порожнини.

Нюхова ділянка знаходиться у слизовій оболонці, що покриває верхню носову раковину і верхню частину перегородки носа. Вона вкрита нюховим епітелієм, в якому містяться рецептори нюхового аналізатора нюхові та опорні клітини. Нюхова рецепторна клітина має веретеноподібну форму, периферичні відростки цих клітин утворюють нюховий нерв, який прямує до нюхової цибулини – коркового кінця нюхового аналізатора (знаходиться в гіпокампі, поясна звивина), де відбувається аналіз нюхових відчуттів.

Вікові особливості нюхового аналізатора

У новонародженого достатньо велика поверхня нюхової зони. З шести місячного віку вона починає зменшуватись, але клітини стають чутливішими до ароматичних речовин. Нюх досягає свого максимального розвитку в період статевого дозрівання. Функції нюхового аналізатора починають знижуватися після сорока п’яти років.

Смаковий аналізатор. Смакові рецептори є хеморецепторами, чутливими до хімічного складу їжі. Вони знаходяться в смакових сосочках язика. 10-12 смакових рецепторів та опорних клітин утворюють смакову цибулину. Корковий кінець смакового аналізатора знаходиться в гіпокампі, поясній звивині та в нижній частині задньоцентральної звивини.

Вікові особливості смакового аналізатора

У новонароджених за смакову чутливість відповідає велика поверхня слизової оболонки ротової порожнини. Вони реагують на всі чотири види смакових подразників – солодкі, гіркі, кислі, солоні. Солодкі речовини викликають смоктальні рухи і заспокоюють, гіркі, кислі, солоні викликають невдоволення, закриття очей, крик.

З віком смакова чутливість збільшується, особливо інтенсивно у дітей з двох до шести років. У дітей дошкільного віку смакова чутливість стає такою, як у дорослих.