Елементи лібералізму

Я не маю змоги подати тут нарис історичного розвитку лібералізуючого руху і приверну увагу лише до головних аспектів критики, спрямованої проти старого ладу, й до фундаментальних ідей, що визначали поступ цього руху.

1. Громадянська свобода

Як логічно, так і історично першим об'єктом критики було свавільне врядування, тож першою свободою, яку годилось утвердити, стало право кожної людини, на те, щоб з нею поводилися відповідно до закону. Людина, яка не має юридичних прав супроти іншої людини, а цілковито віддана на її ласку й безборонна перед її прим­хами, є рабом цієї людини. Вона «безправна», позбавлена прав. Що ж, у деяких варварських монархіях система безправності інколи була послідовно запроваджена в усіх відносинах підданих і короля. В тих країнах люди, хоч і мали звичаєві права особи та власності у відносинах між собою, не мали будь-яких прав супроти сувере-нових примх. Здається, жоден європейський монарх чи сеньйор ніколи не мав такої абсолютної влади, але уряди європейських країн за різних часів і в різних аспектах мали в принципі не менш свавільні повноваження або принаймні претендували на них. Отже, поряд із звичайними судами, що на основі доказів, дотримуючись визна­чених процедур, призначали певні кари за злочини, скоєні проти інших людей, були й різні позасудові форми арешту, ув'язнення й покарання, до яких удавалися свавільні уряди, чинячи, що їм заманеться. Такий позасудовий характер і донині мають так звані «адміністративні» процеси покарання в Росії; запроторення до в'язниці на підставі lettre de cachet* у Франції за ancien regime; всі страти за постановами так званого військового трибуналу під час повстань, а також скасування різних звичай­них гарантій негайного і справедливого суду в Ірландії. Такі свавільні дії влади були одним з перших об'єктів критики з беку англійського парламенту в XVII столітті, і ця перша свобода підданих була обгрунтована в Петиції про право, а потім у Habeas Corpus Act. Прикметно, що цей перший крок до свободи насправді полягав не більше й не менше, як у вимозі запровадити закон. «Свобода людей, які мають над собою уряд, - писав Локк, підсумовуючи всі дискусії XVII століття, - полягає в тому, щоб жити за постійними правилами, спільними для кожного члена цього суспільства і ухваленими законодавчою владою, в ньому створеною».

Отже, першою умовою загальної свободи є, так би мовити, ступінь загальних обмежень. Без таких обмежень частина людей буде вільна, а частина невільна. Одна людина матиме змогу вдовольняти кожну свою забаганку, а решта буде позбавлена власної волі, хіба крім тієї, яку ця людина зволить їм дати. Коли це саме твердження сформулювати по-іншому, то перша умова вільного врядування - не свавільні укази володаря, а врядування на основі визначених та усталених законів, яким підлягає й сам володар. Із цього можна зробити важливий висновок, що між свободою і зако­ном немає принципової суперечності. Навпаки, закон необхідний для свободи. За­кон, звичайно, обмежує індивіда, - отже, суперечить його свободі в даному місці і в даному аспекті. Але закон так само обмежує й решту людей, не даючи їм робити з цим індивідом усе, що їм заманеться. Закон звільняє індивіда від страху перед свавіль­ною агресією й примусом, і це справді єдиний можливий спосіб домогтися свободи для всього суспільства, і тільки в такому разі ця свобода матиме сенс.

У цьому аргументі ми мовчки припускаємо один пункт, на який неодмінно треба звернути увагу. Припустивши, що панування закону гарантує свободу всьому суспільству, ми вважали, що цей закон безсторонній. Але якщо існує один закон для уряду, а другий - для підлеглих йому, один для аристократії, а другий для просто-

* Таємний королівський указ про ув'язнення (фр.).

460