VI. Визначення розвитку

Визначення розвитку майже такі ж розмаїті і, можливо, навіть більш суперечливі, ніж визначення демократії. У цій статті я розрізнятиму концепції, що наголошують на будь-якому економічному розвитку, витлумаченому переважно в термінах зро­стання національних виробничих потужностей, і ті> що підкреслюють розвиток лю­дини, часто витлумачений дуже широко.

Визначення розвитку як зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, незважаючи на десятиріччя критики, продовжує панувати в більшості економічних, політичних та масових позицій. Рівень індустріалізації (чи постіндустріалізацІЇ) - можливо другий найпопулярніший критерій - переважно роз­глядається як індикатор потенційного росту ВВП. Відродження орієнтованих на ринок економічних стратегій, що мало місце останніми двома десятиріччями, збільшило довіру до тих концепцій розвитку, що ґрунтуються на понятті зростання: ринки є соціальними інституціями, налаштованими на максималізацію зростання (сукупно­го продукту).

Найпереконливіші та найвпливовіші критики 1970-х і початку 1980-х років наго­лошували на [теорії] залежності. Вони стверджували, що поганий розвиток (malde-velopment) зумовлений радше відсталістю (underdevelopment), ніж ситуацією при­родної, до індустріальної держави. Хоча сьогодні ця теорія відходить на задній план, вона слушно зосередила увагу на темному розподільному боці - і національному, і міжнародному - стандартних стратегій зростання.

Одна з головних і найпоширеніших відповідей на занепокоєність з приводу бло­кованого чи спотвореного розвитку полягала в акценті на тривалому часовому про­міжку або на безперервному розвитку. Окрім ширших часових меж, теорії безперерв-

Схожі складності пов'язані зі спробами характеризувати ліберальну демократію як сильну, повну чи стійку, на противагу до слабкої виборчої демократії. Натомість відмінності між ними якісні, а не кількісні. Замість того, шоб довершувати чи реалізувати повну логіку народного правління, ліберальна демократія вказує йому його справжнє місце, в більшості конфліктних ситуацій підпо­рядковуючи його правам людини.

1080

Джек Доннелі

Права людини, демократія та розвиток

1081

ного розвитку приділяють значно більшу увагу проблемам, пов'язаним із довкіллям та іншими зовнішніми чинниками (externalities), які опинилися поза межами нео­класичних підходів. Наслідком цього є багатше і глобальніше розуміння економіч­них процесів. Проте слід передусім забезпечити здатність до автономних підвищень виробничої здатності, а відтак ВВП на душу населення.

РадикальнішІ альтернативи тих розумінь розвитку, що ґрунтуються на [понятті] зростання, наголошували радше на неупередженості (equity) або соціальній спра­ведливості, ніж на вузько «економічних» процесах. Наприкінці 1960-х та протягом 1970-х років Всесвітня програма зайнятості Міжнародної організації праці наголо­шувала на підвищенні зайнятості, розглядаючи Його не тільки як кінцеву мету, а й як механізм більш широкого розподілу прибутку, а відтак переваг зростання. Протя­гом двох останніх десятиліть Світовий банк приділяє дедалі більшу увагу пробле­мам справедливого (equitable) зростання. Наприклад, обговорення ролі жінок у розвитку запровадило один із комплексів розподільних питань до національного, двостороннього та багатостороннього порядку денного.

Точка зору Програми розвитку ООН на «безперервний розвиток людини» де­монструє поточну кульмінацію прагнення до значно розширеної концепції розвит­ку. Розвиток людини визначається як розширення можливостей виборів для всіх членів суспільства.

Існує п'ять аспектів безперервного розвитку людини - усі вони позначаються на житті бідних та незахищених верств.

Уповноваження - розширення здатностей людей та можливостей виборів для них підвищує їхню спроможність здійснювати ці можливості, будучи убезпеченими від голоду, потреб та злигоднів. Крім того, воно розширює їхні перспективи брати участь в ухваленні рішень, що впливають на їхнє життя, або їх підтримувати.

Кооперація - разом із почуттям зв'язності, важливого для особистої реалізації, добробуту, відчуття мети та смислу, розвиток людини стосується способів, якими люди працюють та взаємодіють.

Справедливість (equity) - розширення здатностей та можливостей означає більш, ніж [просто] прибуток - воно означає і справедливість; її прикладом може бути сис­тема освіти, до якої кожен повинен мати доступ.

Безперервність — потреби даного покоління не повинні вдовольнятися за раху­нок права майбутніх поколінь бути вільними від бідності та злигоднів й реалізовува­ти свої основні здатності.

Безпека - особливо безпека життя. Людину потрібно позбавити загроз - таких як хвороби, утиски чи раптовий небезпечний злам у її житті.

Хоч у підґрунті цих спроб лежать прекрасні мотиви, від них слід відмовитися з аналітичних міркувань. «Заплутаний зв'язок між правами людини та безперервним розвитком людини» існує тільки за умови, якщо визначення розвитку робить це відно­шення тавтологічним. Поняття «безперервного розвитку людини» просто реформу-лює [ідею] прав людини, а окрім того й [ідею] демократії, миру та справедливості, розглядаючи їх як аспекти розвитку. Залишаючи осторонь той факт, що ані більшість пересічних людей, ані уряди не використовують термін у такий спосіб, це визначен­ня не враховує відношення між економічним розвитком та правами людини. Напру­ження між цими сферами годі уникнути умовними визначеннями.

Менш радикальні концепції, орієнтовані на поняття справедливості (equity), сти­каються зі схожими проблемами. Наприклад, завдання «перерозподілу разом із зро­станням» справді позитивне. Воно, однак, передбачає два процеси - перерозподіл та зростання - які іноді підтримують одне одного, а іноді одне з одним конфлікту­ють. Як і в ситуації з ліберальною демократією, тут поєднуються дві фундаменталь­но відмінні одна від одної соціальні та політичні логіки, попри аналітичні та полі­тичні підстави звернути увагу на відмінності між ними¹⁹.

Відтак, задля цілей цієї статті «розвиток» визначається як безперервне зростан­ня ВВП на душу населення. Це визначення до певної міри умовне і з моральної точки зору, можливо, навіть проблематичне. Однак у його межах відношення між правами людини та «розвитком» є радше питанням емпіричним, ніж питанням ви­значення. Враховуючи те, що більшість держав демонструють принаймні стільки ж енергії у прагненні до зростання, як І в прагненні [гарантувати] права людини, будь-який намір приділити увагу напруженню між правами людини та розвитком видається виправданим²⁰.