Косик.Мікроек-ка (повна версія)

значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає.

Середній виторг (AR) завжди дорівнює ціні, – це справедливо як для

конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 11.3). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії граничний

виторг (MR) , навпаки, завжди менший за ціну ( AR) , його крива спадає

значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту D = AR .

Ця властивість пояснюється двома ефектами: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних напрямках, – якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується. Конкурентна фірма ефекту ціни не знає, тому що продає за однією і тією ж ціною, тоді як монополія, збільшуючи виробництво на одиницю, змушена знизити ціну не тільки на додаткову одиницю випуску, але й на всі попередні одиниці. Граничний виторг може стати навіть від’ємним, коли ефект ціни перевищує ефект обсягу, тобто коли ціна знижується настільки, що сукупний виторг зменшується навіть за умови, що фірма збільшує обсяги продажу. Ця тенденція дуже важлива для пояснення поведінки монополіста. Більш докладно динаміку граничного виторгу монополіста і особливості взаємозв’язку між кривими можна пояснити на прикладі.

Нехай криву попиту на продукцію фірми задано рівнянням: P =105-10· Q

. Обчислимо значення ціни, сукупного, середнього та граничного виторгів монополії при зміні обсягу випуску і продажу від 1 до 8 одиниць. Дані занесемо в таблицю 11.1.

					Таблиця 11.1
	Обсяг попиту,	Ціна,	Сукупний	Граничний	Середній
	од. / тижд.,	грн./ од.,	виторг,	виторг,	виторг,
	Q	P	TR=P·Q	MR= TR/ Q	AR=TR/Q
	1	2	3	4	5
	0	105	0	95	-
	1	95	95		95
				75
	2	85	170		85
				55
	3	75	225		75
				35
	4	65	260		65
				15
	5	55	275		55
				-5
	6	45	270		45
				-25
	7	35	245		35
				-45
	8	25	200		25

Дані таблиці показують, що за ціною 105 грн. протягом тижня не буде продано жодної одиниці товару, виторг дорівнює нулю. За ціною 95 грн. продано одиницю продукції, граничний виторг становить 95 грн. і дорівнює сукупному виторгу і ціні. Зростання продажу до двох одиниць на тиждень вимагає зниження ціни до 85 грн. і збільшує сукупний виторг до 170 грн., отже, граничний виторг становить 75 грн. (170 – 95). Зауважте, що ціна кожної додатково проданої одиниці зменшується на 10 грн., а граничний

виторг – на 20 грн. Пояснимо цю динаміку. Величина граничного виторгу від продажу другої одиниці продукції (75 грн.) включає в себе 85 грн. ціни продажу другої одиниці за мінусом 10 грн. втрат від продажу першої одиниці за нижчою ціною (85 грн. замість 95 грн.). Зниження ціни поширюється на всі попередні одиниці випуску. Фірма, нарощуючи обсяги продажу, збільшує сукупний виторг за рахунок продажу додаткової одиниці, але несе втрати від продажу попередніх одиниць за нижчою ціною. Тому значення граничного

Рис. 11.3. Співвідношення сукупного, середнього та граничного виторгів монополії

виторгу по кривій MR спадають швидше, ніж значення ціни та середнього виторгу по

кривій попиту D = AR , що ілюструє рис. 11.3. а).

За графіком можна прослідкувати геометричний зв’язок між кривими.

Крива MR виходить з тієї ж точки, що і крива попиту, але потім відхиляється від неї донизу і перетинає горизонтальну вісь на обсязі, де

сукупний виторг TR (рис. 11.3. б) досягає свого максимуму. Максимум сукупного виторгу за нульового значення граничного виторгу відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту.

11.2.Максимізація прибутку. Коротко – та довгострокова рівновага монополії.

Модель монопсонії

З описаних вище відмін в умовах господарювання виникає і відміна в прийнятті рішення монополістом щодо максимізації прибутку. Фірма – монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску MR = MC , яке є необхідною умовою одержання максимального прибутку для всіх фірм всіх ринкових структур і справедливе як для моделі MRMC , так і для моделі TRTC .

Розглянемо процедуру прийняття рішення монополією у короткостроковому періоді на абстрактних графічних моделях. Спочатку проаналізуємо вибір за методом порівняння сукупного виторгу і сукупних

витрат (модель TRTC ). На рис. 11.4 нанесені типові криві сукупних витрат (TC) та сукупного виторгу (TR) , конфігурації яких нам добре відомі:

функція TC відображає закони зростаючої і спадної віддачі, а функція TR – зміну еластичності попиту. Криві надають всю інформацію, яка потрібна для визначення оптимального обсягу випуску.

Точки перетину кривих a і b є точками беззбитковості,			а виробництво в
	межах	обсягів,					що
	відповідають цим точкам, є
	прибутковим.		Відстань				між
	кривими	TR		і	TC		по
	вертикалі	показує			величину
	економічного прибутку,					крива
	якого (EPm ) побудована на
	графіку окремо. Відрізок						EF
	відповідає його максимальній
	величині.		Коли			фірма
	виробляє	невелику			кількість
	продукції,		прибуток				має
	від’ємне	значення					через
	значну	частку		постійних
	витрат,		a
Рис. 11.4. Максимізація прибутку	після точки			він	зростає,
	досягаючи		максимуму				на
монополією (модель TRTC)	обсязі Qm . На вищих рівнях
	виробництва		сума		прибутку

зменшується, а після точки b фірма знов стає збитковою.

Графічно оптимальний обсяг випуску відповідає рівню виробництва,

для якого криві TR і TC мають однакові кути нахилу. На графіку 11.4 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні rr і cc . Нахил кривої

сукупного виторгу TR / Q , визначає величину граничного виторгу MR , а нахил кривої сукупних витрат TC / Q – величину граничних витрат

MC . Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих TR і TC , монополія максимізує прибуток згідно з правилом MR = MC .

На рис. 11.5. зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних

Рис. 11.5. Оптимальний випуск для монополії. Модель MRMC

витрат (MRMC) . Якщо фірма

вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі

Q*m , для якого граничний виторг

дорівнює граничним витратам. У правильності цього рішення ми можемо переконатись, розглянувши випадки, коли монополіст виробляв би менше або більше цього обсягу.

На обсязі випуску Q1 граничний

виторг перевищує граничні витрати, тому суму прибутку можна збільшити, розширивши

виробництво. На обсязі Q2 граничні

витрати перевищують граничний виторг, фірма несе збитки, вона може зменшити втрати, якщо скоротить виробництво.

Змінюючи обсяги в той чи інший бік, фірма, зрештою, зрівноважує випуск, досягаючи оптимуму в точці, де криві MR і MC перетинаються. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На графіку 11.5

монопольна ціна P*m відповідає точці Em на кривій попиту. Точка, яка

визначає таку комбінацію ціни та обсягу випуску, що забезпечує максимізацію прибутку, називається точкою Курно.

Дуже суттєвим в поведінці монополіста є той факт, що його рішення щодо обсягу випуску неможливо відділити від кривої попиту. Форма кривої попиту визначає форму кривої граничного виторгу, остання ж в свою чергу визначає обсяг випуску, що максимізує прибуток.

Якщо на оптимальному обсязі випуску Q*m ціна P*m перевищує величину середніх сукупних витрат ATC , монополія максимізує

економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

EPm = (Pm − ATC) Q*m .

На графіку 11.6. прибуток чисельно дорівнює площі

прямокутника P*m Em FC .

Точка Em на кривій попиту є

точкою короткострокової рівноваги

максимізуючого прибуток монополіста.

Монополія, як і конкурентна фірма, в пошуках оптимального обсягу випуску дотримується

	Рис. 11.6. Максимізація прибутку	правила	граничного	випуску
		MR = MC .	Але граничний виторг
	монополістом. Модель MRMC

конкурентної фірми дорівнює ціні, в той час як граничний виторг монополії завжди менший за ціну. Тобто для

конкурентної фірми правило набуває вигляду: P = MR = MC , а для монополії: P > MR = MC . В тому, як співвідносяться ціна з граничним

виторгом і граничними витратами – докорінна відміна конкурентного і монопольного ринків.

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна ціна нижча, ніж середні сукупні витрати, але вища за середні змінні витрати. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незначним, наприклад, на рахівниці або керосинові лампи, які вийшли з широкого вжитку.

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли Pm = ATC і умова закриття, коли Pm ≤ AVC . У

всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко. Звичайним є одержання монопольно високого прибутку.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого

перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис. 11.7 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат

	LAC і	LMC .
	Короткострокова
	рівновага
	монополії може
	встановлюватись
	у точках	Em S і
Рис. 11.7. Довгострокова рівновага фірми - монополіста	Em L .	Кращим
	варіантом
стан рівноваги Em L , який одночасно є коротко-	розвитку	буде
	і довгостроковою

рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду, тобто:

MR = MC1 = LMC .

(11.2)

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який

принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна
P L і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні
m
витрати, тобто:
Pm > LMC = min LAC ,	(11.3)

Конкурентна фірма у довгостроковому періоді знаходиться в стані беззбитковості, тому що для неї P = MC = min AC .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток. Не маючи конкурентів, монополіст не змушений працювати за ціною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому обсяг випуску монополіста буде меншим, ніж ефективний масштаб

виробництва Qb .

Як у коротко–, так і у довгостроковому періоді монопольна фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати. Рівень перевищення ціною граничних витрат залежить від еластичності попиту на продукцію монополіста. Якщо попит нееластичний, це перевищення буде значним.

(ME)

P = MC

Якщо ж попит еластичний, це перевищення буде значно меншим. У випадку високо еластичного попиту ціна наближатиметься до граничних витрат,

тобто ринок буде близьким до конкурентного, де і монопольне становище особливих переваг не дає. Перевищення монопольною ціною граничних витрат виробництва є показником монопольної влади, проблему вимірювання якої розглянемо нижче.

Поведінка монопсоніста є ніби дзеркальним відображенням поведінки монополіста (рис. 11.8). Якщо монополіст стикається з спадною

кривою попиту, яка відображає середній виторг монополіста (D = AR) , то

монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку

товару (S = AE) . Висхідний характер кривої пропонування означає, що

кожна наступна куплена одиниця товару потребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видатки монопсоніста на покупку

зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничних видатків

відхиляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду

монопсоніста (MB) від купівлі кожної одиниці товару (D = MB) .

Оптимальна кількість товару, яку купить монопсоніст, визначається подібно до загального правила максимізації прибутку за рівнянням

Рис. 11.8. Модель монопсонії MB = ME , що графічно відповідає точці перетину кривої попиту з кривою

граничних видатків (точка F ). Ціну товару монопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці Ems . Точка

Ems є точкою рівноваги монопсоніста. Відповідно рівноважний обсяг покупок буде Qms , а рівноважна ціна Pms .

Рівняння MB = ME є правилом максимізації вигоди

монопсоніста.

Монопсонічна влада означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Як показує графік 11.8, монопсонічна ціна менша за граничні видатки

і

граничну вигоду товару для покупця (Pms < MB = ME) . Монопсонічна

влада над ринком залежить головним чином від еластичності пропонування, ця залежність також обернена, подібно до монопольної влади:

при значній еластичності пропонування зниження ціни буде незначним, отже, покупець матиме незначну монопсонічну владу. Чим меншою є еластичність пропонування, тим більшу владу над ринком має монопсоніст.

11.3. Соціально-економічні наслідки монополії. Природна монополія

Аналіз графічних моделей поведінки монополіста переконливо доводить, що як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді монополіст призначає ціну, яка перевищує граничні витрати. Зрозуміло, що споживач значно втрачає, купуючи товари дорожче, ніж на конкурентному ринку, де ціна і граничні витрати співпадають, тому для нього монополія небажана. Але з іншого боку, висока ціна приваблива для власників фірм, вона забезпечує надвисоку вигоду, а високі прибутки сприяють економічному розвитку країни. Тому виникає питання: як співвідносяться втрати споживачів і вигоди монополістів? Можливо, для суспільства в цілому монополія корисна? Щоб відповісти на це запитання, звернемось ще раз до порівняння монопольного та конкурентного ринків.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію залишається однаковою, незалежно від того, буде ринок конкурентним чи монопольним. Також приймемо, що витрати виробництва для монополії будуть тими ж самими, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стан довгострокової рівноваги конкурентної галузі та монополії.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала досконало конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння:

S(Pc ) = D(Pc ) ,

де Pc – конкурентна ціна продукції.

Рівновага досягається в точці Ec (рис. 11.9) з параметрами рівноваги Pc ,

Qc . В той же час крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача D = MV , а крива пропонування – галузевою

кривою граничних витрат виробника рівноваги в довгостроковому періоді відображає потрійну рівність:

S = MC . Як ми знаємо, рівняння для кожної конкурентної фірми

Pc = MC = min AC ,

отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Якщо приймемо до уваги, що крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів (MV ) , тобто суму, яку вони готові заплатити за

товар, тоді Pc = MC = min AC = MV означає, що точці перетину кривої

попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені в суспільстві ефективно. Якщо обсяги нижчі за цей рівень, цінність товарів для споживачів перевищує граничні витрати їх виробництва, а коли обсяги вищі, то граничні витрати перевищують готовність споживачів платити, – обидва

випадки неефективні.

Рис. 11.9 ілюструє ситуацію монополізації конкурентної галузі. Рівновага фірми – монополіста знаходиться у точці

0

Рис. 11.9. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги

Em , відповідно монопольна ціна

– Pm , а обсяг – Qm . Порівнявши

параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту споживачів, переконуємось, що

за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для

оптимального обсягу випуску монополії завжди P > min AC , монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки P > MC , не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Чому ж монополіст не розширює виробництво, доки покупці згодні платити ціну вищу, ніж граничні витрати? Справа в тому, що для збільшення обсягу продажу монополіст змушений знижувати ціну на весь обсяг продукції. Тоді кожна додатково продана одиниця дасть виграш, але втрати, пов’язані зі зниженням ціни, переважать його, в результаті ніякого приросту

прибутку не буде. Після обсягу Qm (рис. 11.9) граничні витрати

перевищують граничний виторг, отже, монополісту невигідно розширювати виробництво продукції за ці межі.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

Нагадаємо, що в умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією

(Pc ) ,

ринкової ціни (Pc ) , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій

прямокутником A (рис. 11.9). Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають

надлишок в сумі, заданій трикутником B . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ (A + B) .

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник – монополіст, він

захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику A , продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника,

що відповідає трикутнику C , який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить (A −C) .

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства становить суму площ трикутників B і C . Величина, задана трикутниками (B +C) є

безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією. Цей сумарний трикутник втрачених суспільством вигод називається трикутником Харбергера.

Реально суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну. В нашому аналізі ми приймали, що монополія має однаковий рівень витрат з конкурентною фірмою. На практиці це не так. Монополія може мати як нижчі, так і вищі витрати на одиницю продукції, ніж мінімально необхідні, зазнаючи впливів суперечливих факторів.

Ефект масштабу і науково-технічний прогрес дають монополісту можливість знизити середні витрати. Але монополія може не скористатись цими можливостями через так звану "Х - неефективність". Вона спричиняється недоліками у внутрішній роботі фірми. Це може бути неенергійний менеджмент, його бюрократизація, або погане стимулювання працівників фірми, або ухилення від ризику. Фірма стає в’ялою і відносно неактивною, її витрати зростають. Економісти визнають, що конкурентна фірма, саме виживання якої залежить від ефективності, в меншій мірі зазнає впливу “Х - неефективності” через тиск конкуренції, тоді як монополія, що має порівняно “легке життя”, частіше наражається на неї.

Високі витрати і втрата ефективності можуть бути наслідком соціально непродуктивного витрачання корпорацією значних сум грошей з метою утримання або зміцнення своєї влади. Це можуть бути видатки на рекламу,

лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання.