Косик.Мікроек-ка (повна версія)

збільшення витрат праці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Пізніше у функцію виробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни у процесі виробництва, перейшовши від статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:

Q = A K α Lβ еrt ,

(7.3)

де ert – фактор, що відображає вплив технічного прогресу й інших якісних змін у виробництві протягом певного часу.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один економічно ефективний, – той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.

У випадку зміни ціни будь-якого ресурсу може виявитись, що раніше ефективний спосіб виробництва стане економічно неефективним. Доведеться замінити відносно дорожчий ресурс дешевшим, щоб знову досягти економічної ефективності.

Перевіримо технологічно ефективні проекти таблиці 7.1 на економічну ефективність. Для цього треба визначити грошові витрати фірми на кожний з проектів. Нехай заробітна плата одного робітника за сезон становить 2000 грн., вартість одного технічного комплексу 5000 грн., а 1 т добрив – 200 грн. Обчисливши витрати на кожний з проектів, одержуємо сукупні витрати на весь обсяг продукції, виробленої даними ресурсами за певний часовий період:

Проект А= 5000 + 16000 + 2000 = 23000 грн. Проект Б= 10000 + 8000 + 1400 = 19400 грн. Проект В= 15000 + 4000 + 1000 = 20000 грн.

Проект Г= 25000 + 1000 + 800 = 26800 грн.

Отже, з усіх технологічно ефективних проектів економічно ефективним буде лише проект Б, найдешевший. Агрофірма повинна мати мінімум 19400 грн., щоб здійснити свій план і виростити 5000 ц цукрових буряків.

У даному спрощеному прикладі ми досить легко обчислили сукупні витрати агрофірми на виробництво заданого обсягу продукції. Проте і в теорії, і в господарській практиці визначення і обчислення витрат виявляються досить складними. Оскільки витрати – основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, і, відповідно до свого розуміння їх суті, визначали рівень витрат і пов’язаний з ним рівень прибутків.

7.4. Теорії витрат виробництва і прибутків

Теорії прибутків і витрат складають єдину проблему. Розглянемо ці теорії з точки зору витрат.

Сучасні теоретики, розглядаючи витрати, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів і можливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва, їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурси розподілені на користь виробництва іншого. Наприклад, якщо робітник працює на автомобільному заводі, то витрати праці на створення автомобіля будуть дорівнювати тому внеску, який цей робітник міг би зробити у виготовлення пральних машин чи у будівництво житла, але від яких суспільство змушене було відмовитись заради виробництва автомобілів. Тому в мікроекономіці всі витрати вважаються альтернативними. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами.

Будь-який ресурс спрямовується у те виробництво, де він використовується найефективніше і тому приносить власнику найбільший доход. Отже, економічні витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва даного товару, будуть дорівнювати вартості (цінності) найкращого з усіх можливих альтернативних варіантів використання цього ресурсу.

З позицій окремої фірми економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витрати включають зовнішні і внутрішні витрати. Зовнішні витрати – це грошові виплати, які фірма робить

стороннім постачальникам ресурсів: власникам сировини, палива,

транспорту, робочої сили, тощо. Внутрішніми витратами економісти – теоретики вважають витрати на власні ресурси підприємця. Ці витрати називають ще неявними або імпліцитними. Згідно теорії,

підприємець, започаткувавши власну справу, утримується від задоволення певних особистих потреб і жертвує доходами, які міг би отримати у разі використання свої фінансових ресурсів, свого підприємницького хисту іншим способом, в інших сферах.

Так, він міг би вкласти гроші в банк і отримувати проценти, міг би влаштуватись на роботу в іншу фірму менеджером і отримувати високу зарплату, він міг би здати свої виробничі приміщення і устаткування в оренду і отримувати ренту. Всіма цими доходами він жертвує заради організації власного підприємства. Отже, всі ці жертви потрібно відшкодувати у вигляді певних грошових сум, які і складають внутрішні

неявні витрати виробництва.

Величина винагороди повинна бути достатньою, щоб утримати капітал і підприємницький хист власника в межах даного виду діяльності. Реально винагорода повинна бути не меншою за середній прибуток, тобто на рівні середньої норми прибутку по народному господарству. Лише в такому випадку підприємець не буде мати стимулів перевести свій капітал в іншу галузь, або застосувати в іншій сфері. Тому неявні витрати виробництва деякі економісти називають

нормальним прибутком (NP) .

Таке трактування витрат економістами – теоретиками призвело до суперечності між практикою бухгалтерського обліку і мікроекономічною теорією. Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише прямі грошові платежі стороннім постачальникам ресурсів, тобто зовнішні або явні витрати. До явних витрат відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування. Неявні витрати бухгалтери не визнають, оскільки грошові потоки на покриття цих витрат відсутні. Тому вони зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку.

Явні витрати носять назву бухгалтерських витрат, а сума явних і неявних витрат називається економічними витратами.

Деяку частину витрат теоретики відносять до безповоротних. Це витрати на рекламу, вивіски, печатки, специфічне устаткування, яке неможливо використовувати в інших сферах, не можна продати. Оскільки ці витрати не можна повернути, їх альтернативна вартість рівна нулю. Тому, розробляючи свою стратегію на перспективу, фірма не повинна враховувати їх.

Виходячи з різних трактувань витрат, прибуток, який обчислюється як різниця між сукупним виторгом і витратами, буде мати неоднакову величину.

Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами:

BP =TR − BC,

(7.4)

де BP – бухгалтерський прибуток, TR – сукупний виторг,

BC – явні або бухгалтерські витрати.

Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним

виторгом та сумою явних і неявних витрат:
EP =TR −TC,	(7.5)
де ЕР– економічний прибуток,
ТС – сукупні витрати (сума явних і неявних витрат).
Оскільки неявні витрати називають нормальним прибутком,	формула
обчислення економічного прибутку може бути представлена як:
EP =TR −(BC + NP),	(7.6)

де NP – нормальний прибуток.

Звідси ми можемо вивести співвідношення між бухгалтерським,

економічним та нормальним прибутком:
BP = NP + EP.	(7.7)

Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат, з

іншого боку, бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.

Співвідношення між бухгалтерським і мікроекономічним підходом до обчислення витрат і прибутків показує схема.

					Схема 7.1
		Явні
		витрати		Явні витрати
	Сукупний	Неявні	Сукупні	Сукупний
		витрати
	виторг		альтернативні	Бухгалтерськийвиторг
		(нормальний
		прибуток)	витрати	прибуток

Економічний

прибуток

З формули (7.7) і схеми 7.1. випливає, що економічний прибуток є не чим

іншим, як надлишком над нормальним середнім прибутком, тобто надприбутком. Якщо величина нормального прибутку визначається необхідністю утримати капітал від переливу в іншу галузь, то величина економічного прибутку невизначена, – вона не має меж. Економічний прибуток може з’являтись або зникати залежно від ефективності господарювання і ринкової ситуації. Якщо повернутись до мети фірми, то вона пов’язана саме з максимізацією економічного прибутку. Фірма не може задовольнитись лише мінімальною вигодою, яку дає нормальний прибуток, тому вся її стратегія спрямована на отримання надприбутку. Фірма шукатиме шляхи більш ефективного використання ресурсів, переміщуватиме капітал з галузі в галузь, намагаючись використати сприятливу кон’юнктуру ринку.

Існує кілька версій, котрі пояснюють природу економічного прибутку. Одні економісти розглядають економічний прибуток як винагороду за ініціативну підприємницьку діяльність і технічні нововведення, інші – як винагороду за ризик і невизначеність, як своєрідну премію тим, хто не побоявся ризику; дехто вважає його експлуататорським прибутком, породженим монопольною владою над ринком

Розглядаючи модель поведінки фірми, економісти – теоретики вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг покриває всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні. Якщо фірма одержує лише нормальний прибуток, вважається, що вона працює беззбитково.

ВИСНОВКИ

Фірма представляє собою ринково – виробничу систему, яка одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів, їх споживач та виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.

Основною функцією фірми є функція виробництва, яка являє собою економічну модель технології, описує зв’язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції.

Метою діяльності фірми є максимізація загальної суми економічного прибутку за певний період часу.

Досягнення мети передбачає пошук технологічно і економічно ефективного способу виробництва.

Технологічно ефективним є спосіб виробництва, який забезпечує максимально можливий обсяг випуску за використання

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Дайте характеристику організаційних форм підприємницької діяльності. Визначте переваги та недоліки кожної форми.

2. Дайте характеристику основних теоретичних концепцій витрат і прибутків. Як пояснює природу витрат і прибутку сучасна мікроекономіка?

Задача 1.

Фермерське господарство має намір виростити і зібрати 500 т картоплі за сезон. Йому запропоновані декілька технологічних проектів виробництва бажаної кількості.

	Кількість	Кількість	Кількість	Кількість
Проекти	техніки, од.	робітників,	добрив, тонн	землі, га
		чол.
А	3	10	14	5
Б	1	20	19	3
В	3	10	25	3
Г	4	10	25	5

1.Визначте технологічно ефективні способи виробництва.

2.Визначте економічно ефективний спосіб виробництва, якщо ціна одиниці праці становить 10 грн., одиниці техніки – 50 грн., одиниці добрив – 3 грн., одиниця землі – 20 грн.

Задача 2.

Для випуску 346 виробів за робочий день фірма може застосувати такі варіанти технологічно ефективних способів виробництва:

Варіанти технології	A	B	C	D
Кількість одиниць праці	1	2	3	6
Кількість одиниць капіталу	6	3	2	1

Ціна одиниці праці 2 грн., ціна одиниці капіталу 3 грн.

1.Визначте економічно ефективний спосіб виробництва;

2.Чи зміниться вибір фірмою технології, якщо ціна одиниці капіталу знизиться до 1 грн. ? Яку саме комбінацію праці і капіталу вибере фірма?

Задача 3.

Пан Скороход працював менеджером у державній друкарні і отримував 24 тис. грн. заробітної плати на рік, але вирішив заснувати власну друкарню. Річна оренда приміщення обійшлася йому у 32 тис. грн., оренда обладнання – 64 тис. грн. Для оплати ліцензії він був змушений зняти 1000 грн. з власного строкового рахунку в “Приватбанку” у 20 тис. грн., на які нараховувалось 20% річних. Витрати на сировину та матеріали становили 10 тис. грн. на рік. Очікуваний річний виторг від надання друкарських послуг становить 200 тис. грн.

Визначте величини бухгалтерського та економічного прибутку підприємця і поясніть, чи було доцільним його рішення щодо заснування власного бізнесу.

ОБМЕЖЕННЯ ВИРОБНИКА. ПРОДУКТИВНІСТЬ РОЗДІЛ 8

РЕСУРСІВ І ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

УКОРОТКОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ

Упопередньому розділі ми обґрунтували, що основним мотивом виробничої діяльності фірми виступає одержання максимального економічного прибутку. Масу прибутку за певний період часу визначають як різницю між виторгом від продажу готової продукції та витратами фірми на її виробництво.

Витрати виробництва складають основне обмеження в моделі поведінки фірми. У свою чергу вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.

Теорія виробництва ґрунтується на двох основних припущеннях:

кожен фактор має власну продуктивність і створює свою

частку продукту;

у процесі нарощування обсягів виробництва проявляються дві тенденції – спочатку зростання, а потім спадання продуктивності змінного фактора виробництва, діють закони зростаючої та спадної віддачі.

Уданому розділі ми зосередимо увагу на зв’язку між ефективністю використання ресурсів і формуванням витрат виробництва у короткостроковому періоді. За допомогою виробничої функції з одним змінним фактором проілюструємо дію закону спадної граничної продуктивності. Далі простежимо залежність між обсягом випуску і витратами виробництва.

8.1.Виробнича функція з одним змінним фактором

Виробнича функція з одним змінним фактором дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі.

Функція має вигляд:
Q = f (F ).	(8.1)

Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску. Нарощуючи використання цього фактора за незмінних інших, фірма може дослідити, наскільки зростає і чи зростає взагалі обсяг виробництва протягом якогось періоду (години, тижня, тощо). Обсяг випуску розглядають як результат продуктивності змінного фактора. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продуктів у фізичних одиницях.

Сукупний фізичний продукт, або сумарна продуктивність змінного фактора (TР), – це загальна кількість продукції, виробленої всіма

одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів. Сукупний продукт розглядається як потік продукції за певний період часу.

Граничний фізичний продукт, або гранична продуктивність змінного фактора (МР), – це приріст сукупного продукту, або додатковий

продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора. Гранична продуктивність обчислюється подібно до показника граничної корисності:

MP = TP / F .	(8.2)
Середній фізичний продукт або середня	продуктивність
змінного фактора (АР), – це кількість продукції, виробленої на одиницю
затрат змінного фактора. Обчислюється за формулою:
AP =TP F .	(8.3)

Проаналізуємо за допомогою числового прикладу випадок, коли фірма нарощує обсяги виробництва, збільшуючи лише кількість праці (L) , яка є

змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу. Тут ми абстрагуємось від того факту, що для виробництва додаткової продукції потрібно збільшити ще й кількість сировини, палива тощо.

Залежність між кількістю праці і показниками продуктивності у фізичних одиницях характеризують дані таблиці 8.1. Обсяг капіталу фіксований на рівні 10 одиниць (колонка 2), а обсяги праці змінюються від 0 до 10 одиниць

(колонка 1). Показники сукупного обсягу продукції (TPL ) наведені у

колонці 3. Їх динаміка виявляє залежність сукупного продукту від змінного фактора виробництва. Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. У міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення (120 одиниць), коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.

У таблиці 8.1 також наведені розрахунки граничної (MPL ) та середньої (APL ) продуктивності праці. Граничний продукт змінного фактора (колонка

4) спочатку зростає. Найбільше продукції додає третій робітник, його MPL = 30, але, починаючи з четвертого, гранична продуктивність кожного

наступного робітника спадає. Середня продуктивність APL					(колонка 5) має
подібну динаміку, але зміни відбуваються повільніше.
					Таблиця 8.1.
Обсяги	Обсяги	Сумарний	Гранична		Середня
праці,	капіталу,	обсяг	продуктивність		продуктивність
робітників	одиниць на	продукції	MPL		APL
на тиждень	тиждень K	за тиждень
L		TPL
1	2	3	4		5

0	10	0					10					-
1	10	10									20	10
2	10	30								30		15
3	10	60						20				20
4	10	80										20
							15
5	10	95										19
							10
6	10	105										17,5
								8
7	10	113										16,1
							5
8	10	118										14,8
							2
9	10	120										13,3
									-2
10	10	118										11,8

За даними таблиці побудовано графіки функцій сукупного, середнього та граничного продуктів праці (рис. 8.1).

Конфігурація кривої сукупного продукту (рис.8.1 а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції

донизу показує, що до точки В обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги

ресурсу. Праворуч від точки В крива стає опуклою вгору – це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у

виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки В діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної віддачі.

Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці

MPL . Динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких

обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих – додатна, але зменшується. На обох цих стадіях

сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли MPL = 0, тобто крива MPL перетинає горизонтальну вісь.

Крива середнього продукту APL також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою MPL . Продуктивність праці

зростає до точки C′, після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність.