Косик.Мікроек-ка (повна версія)

Нова ціна P3 відповідає новому мінімуму довгострокових середніх витрат.

Економічний прибуток, який заявився у короткостроковому періоді, зникає в міру того, як фірми нарощують виробництво, а ціни ресурсів зростають.

Якщо ми з’єднаємо точки довгострокової рівноваги A і B , то одержимо довгострокову криву галузевого пропонування. Для галузі зі зростаючими

витратами вона є висхідною (SL ) .

Коли ж зростання попиту на продукцію галузі спричиняє розширення галузевого обсягу виробництва, але фірми можуть скористатися перевагами свого масштабу і одержати деякі з ресурсів за нижчими цінами, криві довгострокових середніх витрат змістяться вниз, а рівноважна ринкова ціна продукції знизиться. Крива довгострокового пропонування галузі зі спадним рівнем витрат буде спадною (рис. 10.16).

Якщо ми порівняємо галузі з різним характером витрат, то помітимо, що незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики. У будь-якій галузі ціна рівноваги

довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат. У цій точці, як ми знаємо, крива середніх витрат перетинається з кривою граничних витрат. Отже, в точці довгострокової рівноваги

конкурентної фірми справджується рівність: MR = P = min LAC = LMC . Рівність означає, що хоча у короткостроковому періоді фірма може одержувати великі надприбутки, у довгостроковому періоді, виробляючи за правилом P = MC , вона буде лише покривати всі свої економічні витрати

виробництва,
тобто		буде
одержувати тільки
нормальний
прибуток.
Більш за те, ця
потрійна	рівність
P = min AC = MC
слугує	основним
доказом	того,	що
економіка			0	0
конкурентних		цін		Рис. 10.16. Довгострокове пропонування галузі
прагне використати
				зі спадним рівнем витрат
обмежені	ресурси

суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконаннядвохумов: виробничоїефективностііефективностірозподілуресурсів.

Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат (P = min AC) . Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка

відповідає цим витратам. Отже, у виробництві кожного даного продукту використовується мінімум ресурсів.

Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат (P = MC) . Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки

технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.

Грошова оцінка кожного продукту – це показник відносної граничної цінності цього продукту для споживачів. Граничні витрати MC вимірюють ціну або відносну цінність інших товарів, які могли б бути вироблені за допомогою даних ресурсів, їх альтернативну вартість. Якщо граничні витрати даного товару менші, ніж його ціна, це означає, що суспільство оцінює додаткові одиниці даного товару вище, ніж альтернативних продуктів, які відволікають потрібні ресурси. Отже, ресурси розподілені неефективно. Виробництво даного товару повинно розширитись до рівня, де MC = P , тоді ресурси перерозподіляться на користь потрібного суспільству товару.

Виявлена в процесі аналізу тенденція прямування економічного прибутку в довгостроковому періоді до нуля не означає, що фірми працюють неефективно. Вона лише свідчить про те, що галузь є конкурентною, в ній нема ніяких бар’єрів до входження, і вільний рух інвестиційних капіталів сприяє встановленню загальної ефективності ринкової системи.

ВИСНОВКИ

Будь-яка фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, якщо виробляти, то скільки, і яким буде результат діяльності. Фірмі варто виробляти, якщо вона отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати, і слід припинити виробництво, коли збитки перевищують постійні витрати. Прийнявши рішення виробляти, фірма повинна вибрати оптимальний обсяг випуску, який дозволяє максимізувати прибуток або мінімізувати збитки.

Загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва справедливе для всіх фірм, у будь-якій ринковій структурі: прибуток максимізується на обсязі, де граничний виторг стає рівним граничним витратам: MR=MC.

Короткострокова стратегія конкурентної фірми: обрати обсяг, для якого МС=Р; максимізувати прибуток, якщо Р>АТС; мінімізувати збитки шляхом виробництва, якщо АТС > Р ≥ minАVС; тимчасово припинити виробництво, якщо Р ≤ minAVC.

Короткострокова крива пропонування конкурентної фірми співпадає з відрізком кривої граничних витрат вище кривої середніх змінних витрат. Короткострокова крива ринкового пропонування визначає обсяг виробництва галузі і одержується шляхом додавання обсягів пропонування всіх фірм за кожної можливої ціни.

Різниця між ринковими цінами та граничними витратами фірми утворює виробничий надлишок фірми. Сума виробничих надлишків всіх фірм галузі дає виробничий надлишок для ринку, який є вимірником вигоди виробників.

Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку передбачає: обрати обсяг випуску для якого P=LMC; вступити на ринок, якщо P>LAC; вийти з ринку, якщо P<LAC.

Конкурентна рівновага довгострокового періоду встановлюється на рівні одержання всіма фірмами лише нормального прибутку (ЕР=0). Довгострокова крива пропонування фірми є частиною кривої її довгострокових граничних витрат LMC вище кривої довгострокових середніх витрат LAC. Ринкова довгострокова крива пропонування є більш пологою, ніж короткострокова, а її траєкторія визначається динамікою галузевих витрат залежно від рівня цін ресурсів.

Керуючись мотивом максимізації прибутку, виробники в умовах чистої конкуренції ефективно використовують обмежені ресурси суспільства: вони обирають найбільш ефективну технологію і виробляють з найменшими витратами (Р=min АС), а ресурси

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Задача 1.

Конкурентна фірма функціонує у короткостроковому періоді. В таблиці наведено динаміку сукупних витрат в залежності від зміни обсягу виробництва:

Обсяг випуску продукції (Q), од.	0	1	2	3	4	5
Сукупні витрати (ТС), грн.	10	12	16	22	30	40
Визначте:

1)ціну беззбитковості фірми;

2)обсяг продукції, який фірма буде виробляти за ціною беззбитковості;

3)побудуйте модель рівноваги фірми в ситуації беззбитковості;

4)обчисліть, який обсяг випуску вибере фірма, якщо ринкова ціна становитиме: а) 5 грн.; б) 9 грн. Яким буде результат діяльності фірми ?

Задача 2.

Фірма працює в умовах досконалої конкуренції. Функція її сукупних витрат має вигляд: TC=0,1Q2+15Q+10. Ринкова ціна товару становить 25 грн. за одиницю.

Визначте, який обсяг випуску дозволить фірмі максимізувати прибуток.

Задача 3.

Уявіть, що ви – незалежний консультант з економічних питань. Вашими порадами постійно користуються фірми, що працюють в умовах досконало конкурентного ринку. Надана ними інформація є неповною, але ваші знання дозволяють дати певні рекомендації для кожного випадку.

Спробуйте визначити необхідні вам дані й відповідно до ситуації виберіть для кожної фірми одну з наступних рекомендацій, яка дозволить оптимізувати її стан: 1) збільшити обсяг випуску; 2) зменшити обсяг випуску; 3) припинити виробництво; 4) залишити галузь; 5) не змінювати обсягу випуску. Поясніть ваше рішення відносно кожної фірми.

											Рекомендаці
										EP	ї
Фірма	Часовий період	P	MR	TR	Q	TC	MC	AT	AV	(-
								C	C	EP
										)
А	S	4,			2000	740	2,9		3,2
		0				0
Б	S	5,			1000		5,9	4,7	4,2
		9			0
В	S			4000	4000		10	10	8,7
				0
Г	S		25,		100	350	26	35,	23,9
			0			0		0
Д	S	9,			500		9,0	15,	12,0

		0						0
E	L		37,		500		45,	45,
			9				0	0

ЧАСТИНА І . ТЕОРІЯ РИНКІВ НЕДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

У попередніх розділах ми досліджували закономірності функціонування ринку досконалої конкуренції. Ми розглядали моделі поведінки мікроекономічних суб’єктів – споживача і виробника – в умовах, коли на ринку існує багато продавців і покупців, і жоден з них не може впливати на ціни і рішення інших учасників ринку. Ми виходили з припущення, що ринок досконалої конкуренції забезпечує ефективний розподіл ресурсів автоматично, без будь-якого втручання інших механізмів, лише за допомогою конкуренції і коливання ринкових цін.

Тепер ми приступаємо до дослідження великої групи ринків недосконалої конкуренції. Нагадаємо, що недосконало конкурентними вважаються ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Ми розглянемо, як ця особливість змінює поведінку фірм і розподіл ресурсів. До недосконало конкурентних ринків відносять ринкові моделі монополії та монопсонії, монополістичної конкуренції, олігополії та олігопсонії.

Монополія та монопсонія, як і ринок досконалої конкуренції, представляють собою ідеальні ринкові структури. У сучасній економіці вони зустрічаються дуже рідко. Але абстрактні моделі їх поведінки, які досить ґрунтовно розроблені, важливі для вивчення, тому що поведінка таких реальних структур як монополістична конкуренція та олігополія надзвичайно складна і важко піддається узагальненню. Їх вивчають у порівнянні з чистою монополією. Саме тому ми починаємо вивчення ринків недосконалої конкуренції з монополії.

МАКСИМІЗАЦІЯ ПРИБУТКУ І ЦІНОВА СТРАТЕГІЯ РОЗДІЛ 11

МОНОПОЛІЇ

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох

покупців, монопсонія – наявність лише одного покупця при багатьох продавцях. Обидві ринкові структури тісно пов’язані між собою і виражають крайню форму недосконалої конкуренції, полярну протилежність досконало конкурентного ринку. Ми детально розглянемо особливості поведінки фірми

– монополіста у порівнянні з поведінкою конкурентної фірми. Порівняльний аналіз дозволить виявити своєрідність умов прийняття монополістом рішень про обсяги випуску і ціну на власну продукцію.

Монополія має ту ж саму мету, що і конкурентна фірма: вибрати такий обсяг виробництва, який дозволяє отримати максимальну суму економічного прибутку за певний період. При виборі оптимального обсягу монополія зустрічається з трьома обмеженнями – витратами виробництва, попитом на продукцію та її ціною. Вибір монополії можна проаналізувати за допомогою тих же двох підходів, які застосовувались при вивченні моделі поведінки конкурентної фірми: порівняння сукупного виторгу і сукупних витрат

(TRTC) та порівняння граничного виторгу і граничних витрат (MRMC) .

Вивчивши рішення монополіста, ми проаналізуємо наслідки існування монополій для суспільства в цілому. Крім того, ми розглянемо цінову стратегію монополістів, за допомогою якої вони реалізують свою владу над ринком і перетворюють надлишок споживача у монопольний прибуток.

11.1. Монополія і конкуренція

Розглянемо спочатку загальні особливості монополії як ринкової структури. До характерних рис монополії відносять наступні.

¾Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.

¾Виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений aбо купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв’язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби – постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.

¾Ринкова влада (ситуація “price maker”) – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі – йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у

нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.

¾ Заблокований вступ в галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар’єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин

– економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар’єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм.

Бар’єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар’єрів.

Бар’єри, створені економією від масштабу. В деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. В галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв’язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. В цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

Вдеяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад,

уневеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.

Бар’єри для вступу в галузь створює також держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науководослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.

Обмеження до вступу в галузь виникають і внаслідок надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного та радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту. В багатьох країнах. існує державна монополія на продаж алкогольних та тютюнових виробів.

Власність на важливі види сировини також може слугувати бар’єром входження. Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне

положення.

Блокування нових конкурентів може також здійснюватись методами, які одержали назву “нечесна конкуренція”. Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства. Багато з них вважаються незаконними, але часто досить важко встановити межі законності чи незаконності того чи іншого прийому в конкурентній боротьбі.

Бар’єри входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді. Так, патентні переваги можуть бути зняті іншими розробками, які дають нову продукцію, здатну замінити патентований товар. Можуть бути знайдені нові джерела сировини. Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.

Навіть за характерними ознаками звичайно досить важко розрізнити, до якої ринкової структури відноситься той чи інший ринок. Однією з важливих емпіричних характеристик, що визначає тип ринку, вважається концентрація продавців, тобто ступінь панування фірми на ринку. Чим вищим є рівень концентрації, тим більше ринок наближається до монопольного. Монополія характеризується максимально можливим рівнем концентрації продавців, а досконала конкуренція – мінімальним.

Коефіцієнт концентрації показує процент продажу продукції фірми або декількох фірм від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є

частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм. Показник концентрації має обмеження: він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм. Наприклад, якщо частка однієї фірми в обсязі продажу галузі становить 77 %, а решту (23 %) поділяють між собою фірми з 1%-ною часткою, то коефіцієнт концентрації чотирьох фірм буде таким же, як і в галузі, де 5 фірм контролюють по 20% продажу кожна (80 %). Проте тип ринку буде різний.

Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана – Герфіндаля. Він обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм які продають на ньому свою продукцію. Для галузі з n конкурентних фірм формула має вигляд:

H = p12 + p22 + p32 +... + pn 2 .

(11.1)

З підвищенням концентрації ринку індекс збільшується. Максимальної величини він досягає для монополії – 10.000. Якщо на ринку лише один продавець, то його частка в обсязі продаж дорівнює 100%, звідси 1002 = 10.000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

Індекс Гіршмана – Герфіндаля визначає різницю в рівнях концентрації галузей. Наприклад, якщо в галузі є 8 приблизно однакових фірм з часткою

кожної 12,5% в обсязі продажу, то H = 12,52 × 8 = 1250; а якщо в галузі одна

фірма має частку 30 %, інші ж мають по 10 %, то H = 302 + 102 × 7 = 1600. Коефіцієнт концентрації восьми фірм в обох випадках дав би однаковий результат – 100 %.

В реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80% продукції галузі, а решту забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників. Такий ринок називається чистою монополією.

Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. В той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об’єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, – її вказує крива попиту.

Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 11.1.а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 11.1.б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а

0

0

Рис. 11.1. Криві попиту конкурентної фірми і монополії

прибуток монополії – попитом споживачів.

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з’явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами

(EP = TR −TC) .

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому – впливу ефекту масштабу. Що стосується сукупного виторгу монополіста, то його динаміка значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний

виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q) Q . Принципово

іншим є характер залежності виторгу від обсягу пропонування. У конкурентної фірми функція виторгу лінійна, у монополії – нелінійна.

Рис. 11.2 ілюструє відміни типових функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм. Ціна для конкурентної фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропонування,

		а крива		TR
		має	вигляд
		променя,		що
		виходить		з
			початку
		координат.
0	0	Сукупний
			виторг
	Рис. 11.2. Сукупний виторг конкурентної фірми та монополії
		монополії
		зазнає	впливу

спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках. На невеликих обсягах випуску попит

еластичний ( Ed >1) , а на значних – нееластичний ( Ed <1) . Сукупний

виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального