Особливості оцінки нематеріальних активів підприємства.

Найбільш відомою й поширеною можна вважати вітчизняну методику оцінки економічної ефективності використання в суспільному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій (від 14 лютого 1977 р. № 48/16/13/3). Ця методика побудована на засадах порівняння економічної ефективності виробництва до і після впровадження інновації. Розрахунки здійснюються за всіма факторами, що визначають результати впровадження інновації, враховуючи вплив на навколишнє середовище. Економічний ефект обчислюється відповідно до річного обсягу виробництва нових засобів праці або випуску продук­ції за новими технологіями чи із застосуванням нових способів органі­зації виробництва та праці. У 1992 р. Держпатентом України розроблено Тимчасову методику (основні положення) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій (автори І. І. Дахно, В. О. Жаров). Ця методика теж ґрунтується на принципі визначення приросту прибутку від використання винаходу. Тимчасова методика є обов’язковою для суб’єктів усіх форм власності, вона встановлює єдині методичні принципи визначення доходу від використання винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Зазначена тимчасова методика має декілька переваг у порівнянні з попередньою. При розрахунках за даною методикою враховується випадок, коли винахід впливає на зниження собівартості продукції при незмінності решти параметрів; зміну обсягів виробництва; параметри реалізації продукції. Вплив винаходу на якість продукції визначається за таблицею коефіцієнтів. У рамках цієї методики розглянуто випадок, коли при виготовленні продукції використано декілька винаходів і при цьому їх ознаки частково або повністю співпадають.

Згодом було розроблено і рекомендовано до використання Методичні рекомендації по ціноутворенню на науково-технічну продукцію, що передається (1989). Згідно з цими Методичними рекомендаціями при розрахунку ціни слід виходити з собівартості розробки, часу з моменту її створення, суми витрат, планового прибутку. Ціна науково-технічної продукції (НТП) розраховується за формулою:

, де Ц — ціна науково-технічної продукції; N — кількість реалізованих комплектів науково-технічної продукції; Т — час з моменту створення НТП; С — собівартість; S — витрати на виготовлення копій дослідних зразків; Р — прибуток від реалізації НТП; Q — витрати на реалізацію НТП. Кафедрою економіки Центрального інституту патентознавства підготовлено і видано в 1993 р. Рекомендації по визначенню вартості об’єктів промислової власності (автори В. Г. Бромберг, В. Ю. Хіп, М. Н. Липник), де визначення вартості об’єктів промислової власності ґрун­тується на загальноприйнятих у колишньому СРСР коефіцієнтах.

         Ці коефіцієнти використовувалися і для визначення значущості винаходів та промислових зразків під час продажу ліцензій. Вартісна оцінка об’єкта промислової власності (Цо) у загальному випадку визначається за формулою:

, де Цt — вартісна оцінка об’єкта промислової власності в і-му році розрахункового періоду; th — початковий рік розрахункового періоду (початковий рік дії виключних прав на об’єкт промислової власності); tк — кінцевий рік розрахункового періоду (рік розрахунку вартості об’єкта промислової власності); Dm — коефіцієнт приведення різночасних вартісних оцінок до рівня розрахункового року; Kс — коефіцієнт, що враховує ступінь техніко-економічного старіння об’єкта промислової влас­ності та визначається за формулою:

, де ТН — номінальний термін дії охоронного документа; ТФ — термін дії охоронного документа в розрахунковому році n; Кb — боніфікаційний коефіцієнт (коефіцієнт техніко-економічної значущості) об’єкта промислової власності, числові значення якого встановлюються за шкалою:

Kb= 1,3 – винахід, що не має прототипу (піонерний винахід);

Kb = 1,2 – основний (базовий) винахід;

Kb = 1,1 – допоміжний винахід (удосконалення, що розвиває основний винахід);

Kb = 1,05 – варіантний винахід стосовно основного винаходу;

Kb = 1,0 – варіантний винахід стосовно допоміжного винаходу.

У світовій практиці переважно здійснюється розрахунок на підставі постійних відрахувань (роялті). Ціну ліцензій здебільшого прийнято визначати за формулою:

, де СR — ціна ліцензії, визначена виходячи з розрахунку роялті; Vі — запланований обсяг продукції в і-му році, що підлягає реалізації; Zі — ціна одиниці продукції, що реалізується; Rі — ставка роялті в і-му році, %; Т —термін дії ліцензії.

Вартість науково-технічної інформації можна визначити як прямо пропорційну залежність від ціни одного примірника, тиражу видання, ступеня наукового старіння і специфіки видання, та обернено пропорційну обсягові публікації. Таким чином, вартість науково-технічної інформації можна обчислити за формулою:

, де Kш — коефіцієнт «інформаційного шуму»; Ц — ціна одного примірника або прирівняна до неї величина; Т — тираж видання або прирівняна до нього величина; а — коефіцієнт коригування; V — обсяг публікацій або величина, яка може бути прирівняна до нього; Kстр — коефіцієнт техніко-економічного старіння. Вартість прикладних пакетів програм можна визначити:

, де Вп — вартість програми; K — коефіцієнт, що характеризує ступінь кодового захисту програми. Для кожного пакета прикладних програм визначення такого коефіцієнта потрібно проводити індивідуально, врахувавши захист усієї програми та її елементів, фрагментів, файлів тощо. У даному випадку K = 1; Kс — часова залежність від моменту створення програми, що визначає ступінь старіння (коефіцієнт старіння); С — собівартість розробки прикладного пакета програми або її ринкова ціна; W — витрати на вдосконалення програми, копіювання, інші додаткові витрати, пов’язані з програмою.

Покупець зазвичай надає перевагу відомим фірмам, які себе зарекомендували на певному ринку і зайняли визначену товарну нішу. Тому популярність фірми відіграє значну роль при виборі товару покупцем і її можна визначити як величину, прямо пропорційну фактичному часу з дня заснування підприємства, а в даному випадку з дня реєстрації знака або набуття ним чинності. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» такий термін становить 10 років. Звичайно, сама реєстрація знака є значним фактом і тому її можна прийняти за одиницю. Популярність фірми (Jс) можна відобразити такою залежністю: , де Тф — період часу з моменту заснування фірми; Тн — мінімальний термін чинності знака для товарів і послуг (становить 10 років). Значний вплив на вартість знака для товарів і послуг має рентабельність продукції як показник, що відображає ефективність поточних ви- трат на виробництво. Значний вплив на вартість знака має його географічне поширення, показником якого є кількість країн, де знак зареєстрований або діє на підставі міжнародних угод. Ділова репутація теж є чинником, що визначає або впливає на вартість знака для товарів та послуг. Отже, вартість знака (В) для товарів і послуг, а також фірмового найменування можна обчислити за формулою:

де Р — рентабельність продукції або підприємства; Jс — коефіцієнт популярності (давності) фірми; n — кількість кваліфікаційних рубрик по МКТП; W — ділова репутація фірми (або імідж); F — кількість країн, де зареєстровано знак для товарів і послуг або на які поширюється його дія.

 

План семінарського заняття

1.     Теоретичні аспекти аналізу нематеріальних активів підприємства.

2.     Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства.

3.     Методологічні основи оцінки нематеріальних активів підприємства.

4.     Особливості оцінки окремих видів нематеріальних активів підприємства.