Методи оцінки інших видів зносу машин та обладнання.

Виступаючи наслідком науково-технічного прогресу, технологічне старіння пов’язано з появою нових моделей машин-аналогів, які порівняно з об’єктами оцінки коштують дешевше та забезпечують нижчі експлуатаційні витрати. З огляду на це, рівень знецінення діючих (оцінюваних) засобів праці через надлишкові капітальні витрати на їх придбання та підвищені експлуатаційні витрати можна визначити за допомогою коефіцієнта (Кто), який розраховується за такою формулою:

, де КВо і КВ1 — повна вартість заміщення об’єкта оцінки та його відтворення; ЕВ0 та ЕВ1 — експлуатаційні витрати, характерні для оцінюваного об’єкта та його сучасного аналога.

Коефіцієнт знецінення об’єкта оцінки, унаслідок його функціонального знецінення, що зумовлює недовикористання параметрів продуктив­ності, потужності чи інших характеристик, визначається за такою формулою: , де КФО — коефіцієнт функціонального старіння; Nф — фактична (реальна) потужність чи продуктивність об’єкта оцінки; Nр — розрахункова потужність чи продуктивність сучасного об’єкта-аналога; n — показник степеня, який ураховує вплив закону економії на масштабах (коефіцієнт «гальмування ціни», коефіцієнт Чілтона). Згідно зі світовою практикою, середнє значення цього коефіцієнта для більшості видів машин та обладнання приймається рівним 0,6—0,7 [6].

 

 

Ідентифікація машин та обладнання в оціночній практиці.

Важливе значення під час проведення оціночних робіт має ідентифікація об’єкта оцінки, тобто встановлення відповідності між документацією на об’єкт та його реальним станом. У процесі ідентифікації складається чи уточнюється інвентарний список оціночних одиниць облад­нання за їх фактичною наявністю, перевіряється та приводиться у відповідність до їх реального стану основна вихідна інформація про об’єкти оцінки. Вона створює основу опису (лістингу) обладнання, що підлягає оцінці.

Розгорнута структурна характеристика документа проілюстрована на прикладі металообробного обладнання і має такий вигляд:

1.     найменування та модель верстата;

2.     призначення та опис виконуваних функцій;

3.     габаритні розміри та маса конструкції;

4.     основні технічні характеристики, що дозволяють визначити споживчі характеристики верстата (наприклад, відстань між «центрами» важлива для визначення потужності токарного верстата, довжина та ширина фрезерування — для фрезерного, висота — для радіально-свердлильного, вагові параметри — для ковальсько-пресувального обладнання);

5.     характеристика системи управління;

6.     перелік додаткового приладдя, яким стандартно комплектується верстат;

7.     рік виготовлення, дата введення в експлуатацію, нормативний строк служби;

8.     відомості про ремонт і технічне обслуговування, заміну окремих вузлів та [?]Агрегат - |[/?]агрегатів;

9.     поточна ціна продажу чи вартість заміщення аналогічною технікою;

10.     назва та реквізити фірми-виробника;

11.     інша інформація по об’єкту оцінки;

12.     відомості по додатковому приладдю, що не включаються у стандартну комплектацію верстата.

        

                                   

  План семінарського заняття

1.     Об’єкт, цілі та особливості оцінки машин та обладнання.

2.     Класифікація та ідентифікація машин та обладнання.

3.     Вплив зносу на вартість машин та обладнання.

4.     Методологічні особливості оцінки машин та обладнання.

                           Питання для поглибленого вивчення теми

1.     Міжнародні підходи до вирішення проблеми ідентифікації об’єкта оцінки при визначенні вартості машин та обладнання.

2.     Формування моделі оцінки техніко-технологічного потенціалу сучасних вітчизняних підприємств.

3.     Переваги та недоліки одиничної, групової та системної оцін­ки вартості машин та обладнання.

4.     Методи визначення ефективного строку служби машин та обладнання.

5.     Можливі способи запобігання знеціненню машин та обладнання.