5.2. Метод галузевих співвідношень.

Базується на використанні емпірично визначених і рекомендованих співвідношень між вартістю бізнесу та окремими фінансово-економіч­ними параметрами. Він є ніби спрощеним варіантом методу мультиплікаторів, бо передбачає визначення вартості бізнесу за вже встановленими спеціалізованими установами коефіцієнтами.

Метод галузевих співвідношень, на жаль, не отримав достатнього розповсюдження у вітчизняній оціночній практиці через відсутність мінімально необхідного масиву статистичної інформації або її закритий характер. Тому з огляду на це можна рекомендувати досвід зарубіжних оцінювачів:

— бухгалтерські фірми та рекламні агентства продаються відповідно за 0,5 та 0,7 річної валової виручки; — салони краси — за 0,25—0,7 суми річної валової виручки, вартості обладнання та запасів; — ресторани і туристичні агентства — відповідно за 0,25—0,5 та 0,04—0,1 річної валової виручки; — автозаправочні станції — за 1,2 — 2,0 місячної валової виручки; — підприємства роздрібної торгівлі — за 0,75 — 1,5 суми чистого прибутку, обладнання та запасів; — машинобудівні підприємства — за 1,5 — 2,5 суми чистого прибутку та виробничих запасів тощо.

5.3. Метод аналового продажу (ринку капіталу).

Базується на використанні інформації щодо ринкової вартості пакетів акцій схожих компаній, на підставі чого робиться висновок щодо вартості оцінюваного бізнесу. Відповідно до принципу заміщення інвестор інвестує кошти в оцінюваний бізнес у такому ж розмірі, як і в аналогічну компанію, акції котрої вже котируються на ринку. Слід відзначити, що ринкову інформацію щодо ціни на акції аналогічних компаній коригують з огляду на специфіку оцінюваного бізнесу. Основною перевагою цього методу є використання фактичної ринкової інформації, а не прогнозних даних. Хоча обов’язковою вимогою використання даного методу оцінки є схожість організаційно-правової форми порівнюваних компаній та достовірність (надійність) ринкової інформації.

Алгоритм розрахунків за методом аналогових програм:

• Збір ринкової інформації, її аналітичне опрацювання та відбір необхідної, допоміжної та довідкової інформації.

• Формування переліку схожих (аналогічних) компаній, що передбачає:

• визначення максимального переліку компаній, схожих чи пов’язаних з оцінюваним бізнесом (відбір проводиться за галузевою ознакою, продуктовою подібністю, обсягами виробництва, основним видом сировини тощо);

• відбір на базі попереднього пункту компаній-кандидатів, які мають найбільшу схожість з оцінюваним за ключовими критеріями успіш­ності функціонування бізнесу (важливим критерієм відбору є можливість отримання додаткової достовірної інформації по тій чи іншій компанії);

• визначення остаточного переліку схожих (аналогічних) компаній за галузевою ознакою, розміром та обсягами виробництва, перспективами росту, господарськими ризиками, якістю менеджменту тощо.

• Фінансово-економічний аналіз компаній зі списку на базі таких вимог:

• аналітичні розрахунки даного етапу повинні базуватися на інформації останніх 5 років діяльності компаній;

• аналіз повинен носити проблемно-орієнтовний характер і базуватися на системному підході;

• розрахунки повинні давати можливість визначати рейтинг компаній на основі системи цільових орієнтирів оцінювача (замовника).

• Розрахунок оціночних коефіцієнтів (мультиплікаторів) і визначення їх нормативного значення на базі результатів попереднього етапу. В якості бази оціночних коефіцієнтів використовуються попередньо визначені значення ключових (критичних) показників виробничо-комерційної діяльності підприємств, які суттєво впливають на вартість бізнесу.

• Визначення розрахункової вартості бізнесу, зважування проміжних результатів і внесення остаточних коригувань (поправок) у розрахункову вартість бізнесу. Найбільш типовими поправками, що вносяться у розрахункову вартість бізнесу, є коригування в залежності від непривабливого для покупця характеру диверсифікації бізнесу (портфельна знижка); частки виробничих активів у загальній вартості майна (виробнича знижка); браку власного оборотного капіталу чи інвестицій (фінансова знижка); рівня контролю наданого інвестору (власнику) (кон­т­рольна знижка); рівня ліквідності (знижка ліквідності).