Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства

Головною метою обліку інтелектуальної власності, в якості нематеріальних активів підприємства, виступає якнайповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. При цьому, характерною особливістю є те, що об’єктом обліку виступає не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дозволяє реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства.     

Слід особливо відзначити, що реєстрації в документах обліку підлягають операції щодо руху об’єктів інтелектуальної власності. Залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство повинно враховувати:

ü якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;

ü вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, ураховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

ü строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

ü ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;

ü капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом купівлі-продажу.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:

ü джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;

ü придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;

ü механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;

ü механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:

ü з позицій розробника — результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозиції тощо;

ü з позиції продавця та покупця — фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно до діючого законодавства);

ü за сферами прояву ефекту від використання — зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продажу тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу значною мірою пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкта, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення в цій сфері — ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальною, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу, той чи інший об’єкт має споживчу вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах — «зиску», котрий він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактора собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку корисного використання покупцю нематеріального активу слід ураховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних із цим технологій, методів організації виробництва і т. ін. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. З позиції капіталізації, об’єкти нематеріальних активів купують як і інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового ринкового товару. Об’єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов’язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання.