3. Шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів

Сучасна вища освіта відіграє виключно важливу роль в розвитку суспільства, відтворенні та вдосконаленні його інтелектуального потенціалу, у пропаганді здорового способу життя. Підвищення якості підготовки спеціалістів природничих наук вимагає вирішення цілої низки протиріч у системі вищої освіти, яка історично склалась в процесі взаємодії освіти, науки і практики. Основним з таких протиріч є невідповідність змісту освіти методам і формам навчання, загальної навчальної підготовки спеціаліста, спеціальній професійній підготовці. Вирішенням цих та інших протиріч повинні займатися як педагоги-теоретики, так і педагоги-практики.

Одним з напрямків інтенсифікації підготовки спеціалістів у галузі природничих наук є оптимізація навчальної діяльності студентів (науково обґрунтоване дозування розумових і фізичних навантажень, режим праці та відпочинку, раціональне харчування тощо), підбір матеріалу для проблемного навчання, використання ситуаційних задач і завдань для комп’ютерного контролю знань, спрямованих на формування вмінь і навичок, необхідних вчителю в його майбутній професійній діяльності.

Ефективність формування творчої активності вчителів залежить від багатьох чинників: кваліфікації лекторів, змісту і структури навчальних планів та програм, форм організації навчального процесу, методів і засобів навчання тощо. Про це досить вдало в свій час говорив І. Павлов: «При добрім методі і не дуже талановита людина може зробити багато. А при поганім методі і геніальна людина буде працювати марно» (Павлов, 1952).

Практичні заняття ґрунтуються на проактивному і емпіричному способах навчання. Основою проактивного навчання є відповідальне ставлення студентів до навчання; емпіричне навчання ґрунтується на досвіді (досвід передує навчанню), яким володіє студент. Йому і належить підтвердити для себе свій досвід. Вчитель же повинен створювати належну атмосферу в аудиторії (в лабораторії), яка б сприяла засвоєнню навчального матеріалу. Чим більше методів задіє вчитель у процес навчання, тим більша буде зацікавленість студентів, тим глибшим буде засвоєння нового матеріалу. Широко розповсюдженими сьогодні є такі методи навчання.

Лекції. Ефективність їх не висока (близько 5% засвоєння), проте це швидкий спосіб забезпечення студентів необхідною інформацією. Лекції, як правило, готують і читають (відповідно до навчальної програми) кваліфіковані спеціалісти – доценти і професори.

Індивідуальні (групові) читання, як і лекції, дають низький відсоток засвоєння матеріалу – до 10%, а тому обов’язково повинні поєднуватися з іншими, більш ефективними методами навчання, зокрема аудіовізуальним методом демонстрування.

Використання фільмів, відеокасет, мультимедійних проекторів значно активізує засвоєння нового матеріалу (до 20% засвоєння). Ефективність даного методу навчання може бути і більш високою за умови подальшого обговорення інформації та аналізу результатів, отриманих в процесі виконання лабораторних робіт.

Ефективність запам’ятовування нової інформації значною мірою залежить від кількості аналізаторних систем, які беруть участь у її сприйнятті. Виходячи з цього положення, метод демонстрування, який розрахований на всі способи сприйняття, є досить ефективним (30% засвоєння). З цією метою успішно використовують діапозитиви, кодопозитиви, схеми, таблиці, плакати, електростенди тощо.

Групові дискусії (близько 50% засвоєння) – словесний взаємообмін між студентами і лідерами. Вони широко використовуються на лабораторних заняттях, особливо на підсумкових з тієї чи іншої теми.

Дискусії дають можливість студентам аналізувати отримані в процесі виконання лабораторних робіт експериментальні дані, узгоджувати їх з даними підручників, інших літературних джерел. Вони значно розширюють і поглиблюють розуміння студентами матеріалу відповідної теми, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Метод групових дискусій, спрямований на вирішення тих чи інших задач (проблем), варто поєднувати з методом рольових ігор (активне навчання). Його суть у розігруванні ситуацій, які можуть виникати в процесі майбутньої професійної діяльності. Використовуючи даний метод, викладач допомагає студентам в аналізі їхніх почуттів, думок і дій. На перших порах студентам надають можливість добровільно брати участь у рольовій грі, згодом до участі в грі залучують усіх студентів групи. Для цього їм задається відповідне домашнє завдання, а його виконання оцінюється підсумковим балом. Правильно організоване рольове навчання дає високий коефіцієнт засвоєння (60-70% і більше).

Проте найбільш сприятливі умови для засвоєння нового матеріалу (близько 90% засвоєння) створюються тоді, коли студент сам виконує роль викладача – метод навчання інших. Таке навчання лежить в основі проведення педагогічних практик з методики викладання різних дисциплін. Згідно з даними американських дослідників С. Шапіро, Є. Ролана (Шапіро, Ролан, 1994) навчання учнів їхніми ж однолітками позитивно впливає на ставлення молодих людей до життєвих цінностей і життя в цілому.

Для впровадження в життя «методу навчання інших» студенти (учні) повинні володіти значним обсягом знань. Для їх здобуття необхідно затратити чимало зусиль і часу. Іншим обов’язковим компонентом активного навчання, звичайно, є наявність спеціальної літератури. Серед них для організації проблемного навчання з використанням комп’ютерних технологій особливо корисними можуть бути навчальні посібники П. Д. Плахтія «Фізіологічні основи фізичного виховання і спорту: Тестові завдання» (1997), «Фізіологія людини: Тестові завдання з загальної фізіології людини і фізіологічних основ фізичного виховання школярів» (2001), «Фізіологія людини. Ч. І, ІІ» (1997, 2000), «Фізіологічні основи фізичного виховання школярів» (2001), «Фізіологія людини. Тести» (2005), «Фізіологія людини. Лабораторний практикум» (2005), «Безпека життєдіяльності в запитаннях і відповідях» (2005), «Профілактор Євмінова як засіб профілактики і корекції постави у школярів» (2006) та ін.

Багаторічний досвід використання тестових завдань показав його високу ефективність щодо оперативного зібрання достовірної інформації про ступінь оволодіння студентами матеріалом окремих модулів і предметом в цілому. Використання тестових завдань дозволяє більш економно витрачати час, виділений на опитування, охоплювати контролем усіх студентів групи, підвищувати об’єктивність оцінки, не допускати виникнення конфліктних ситуацій між студентом і викладачем.