Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ЕЛЕМ	Е	ЕМІС

variables) – характеристики стану атмосфери: температура, тиск і вологість повітря, швидкість і напрямок вітру, хмарність, опади, видимість (прозорість атмосфери), а також випаровування з поверхні грунту і води, сонячна радіація, теплове випромінювання Землі й атмосфери, різні явища погоди: грози, заметілі і т.п.

е-нти перехідні́(рос. элементы переходные; англ. transitional elements) – хімічні елементи побічних підгруп (b- підгруп) періодичної системи елементів. До них належать елементи, у яких відбувається заповнення 3d-, 4d-, 5d- оболонки (перехідні метали) або 4f-, 5f-оболонки (лантаноїди й актиноїди відповідно). Загальна кількість е. п. дорівнює 61. Усі е. п.

– метали. Особливості будови електронних оболонок е. п. визначають такі їхні властивості, як феромагнетизм і антиферомагнетизм, аномалію в зміні пружних констант, зміну теплот сублімації і температури плавлення при збільшенні номера елементу. До е. п. зазвичай відносять також Cu, Ag і Au, тому що властивості відповідних іонів аналогічні властивостям іонів е. п.

е-нти рідкісноземельні́ (рос. элементы редкоземельные; англ. rare earths, rare earth elements) – елементи

ІІІ групи періодичної системи елементів Менделєєва: лантан (атомний номер 57) і наступні за ним 14 лантаноїдів (атомні номери 58-71), а також ітрій і скандій. Усі е. р. є металами.

е-нти трансуранові́ [елементи́ заура́- нові] (рос. элементы трансурановые, элементы заурановые; англ. transuranium elements) – радіоактивні хімічні елементи з атомними номерами Z

>93, що перевищують атомний номер

урану. Відомо 12 е. т.: Np, Pu, Am, Cm, Bk, Cf, Es, Fm, Md, елемент 102, Lw і елемент 104. З них перші одинадцять належать до числа актиноїдів. Е. т., за винятком Np і Pu, відсутні у природі і їх одержують лише шляхом ядерних реакцій.

161

е-нти хімічні́ (рос. элементы химические; англ. chemical elements) – сукупність атомів з однаковим зарядом атомних ядер. Всі е. х. мають ізотопи. Систематику е. х. на основі електронної структури їх атомів дає періодична система хімічних елементів.

ЕЛІНВА́Р, -у (рос. элинвар; англ. elinvar) – сплав, що містить 36% Nі, 12% Cr, решту – Fe і має у певному температурному інтервалі аномально низький температурний коефіцієнт модуля пружності (див. також магнітні́ сплави́ інва́- рні).

ЕЛІПСО́ЇД, -а (рос. эллипсоид; англ. ellipsoid).

е. інерції́ (рос. эллипсоид инерции; англ. ellipsoid of inertia) – поверхня, яка характеризує розподіл моментів інерції тіла відносно пучка осей, що проходять через фіксовану точку О. Е. і. будується як геометричне місце кінців відрізків, відкладених від точки О вздовж будь-якої осі Оl, довжина яких дорівнює І-1/2, де І – момент інерції відносно цієї осі.

е. показників́ ́заламу́ [еліпсоїд́ Френе́ля] (рос. эллипсоид показателей преломления, эллипсоид Френеля; англ. index ellipsoid, Fresnel's (index) ellipsoid)

– характеристика анізотропної речовини, яка представлена еліпсоїдом, осі якого у певному масштабі дорівнюють значенням головних швидкостей світла у кристалі.

За допомогою е. п. з. можна знаходити величину швидкості в будь-якому напрямку в кристалі. Див. також кристалоо́- птика, променезалам́ подвійний́ .

е. поляризації́ (рос. эллипсоид поляризации; англ. polarization ellipsoid) – див. поляризація́ світла́ .

е. Френе́ля (рос. эллипсоид Френеля; англ. Fresnel's (index) ellipsoid) – те саме,

що еліпсоїд́ показників́ ́заламу́ .

ЕМАГРА́МА (рос. эмаграмма; англ. emagram) – один із видів аерологічних діаграм для дослідження вертикального розподілу температури та вологості пові-

ЕМІС	Е	ЕМІС

тря, запасів енергії у різних шарах атмосфери тощо.

Е́МАН, -а (рос. эман; англ. eman), Е – одиниця концентрації радіоактивної речовини у воді й повітрі, що дорівнює

1×10-10 Кюрі/л. Застосовується рідко.

ЕМАНА́ЦІЯ (рос. эманация; англ. emanation), Em – див. радон́.

ЕМІС́ІЯ (рос. эмиссия; англ. emission).

е. автоелектронна́ [автоемісія,́ емі́-

сія польова,́ емісія́ холодна,́ емісія́ електростатична,́ емісія́ тунельна́ ] (рос. автоэмиссия, эмиссия автоэле-

ктронная, эмиссия полевая, эмиссия холодная, эмиссия электростатическая, эмиссия туннельная; англ. field emission, autoemission, autoelectronic emission, cold emission) – висилання електронів провідними твердими та рідкими тілами під дією зовнішнього електричного поля досить високої напруженості (Е ~ 10 В/см) (В. Вуд, 1929). У закордонній літературі частіше використовується термін емісія польова.

е. електронна́ вибухова́ (рос. эмиссия электронная взрывная; англ. explosive electron emission, explosive electron radiation) – виникнення електронного струму з металевого емітера внаслідок переходу матеріалу емітера з конденсованої фази в густу плазму в результаті розігріву локальних мікроскопічних областей емітера струмом автоелектронної емісії. При цьому досягаються потоки електронів потужністю до 1013 Вт із густиною струму до 109 А/см2. На базі е. е. в. створені т. зв. в е л и - к о с т р у м н і в а к у у м н і д і о д и , що генерують потужні імпульси електронного струму.

е. електронна́ вторинна́ (рос. эмиссия электронная вторичная; англ. secondary electron emission) – висилання електронів (вторинних) твердими та рідкими тілами при їх бомбардуванні первинними електронами. Інерційність

162

вторинної електронної емісії (проміжок часу між входом у мішень первинних і виходом вторинних електронів) не перевищує 10–14 – 10–12 с. Якщо товщина емітера менша за пробіг первинних електронів, то вторинні електрони спостерігаються по обидва боки емітера (вторинна електронна емісія "на відбивання" і вторинна електронна емісія "на простріл"). Вторинні електрони мають неперервний енергетичний спектр. Потік вторинних електронів складається із пружно, квазіпружно, непружно відбитих

первинних електронів (енергія Е > 50 еВ) та істинно вторинних електронів (Е £ 50 еВ; для металів Е ~ 12–15 еВ, для діелектриків – Е ~ 1,5–3 еВ). Кількісно е. е.

в. характеризується коефіцієнтом s = і1 /

і2, де і1, і2 – струми первинних і всіх вторинних електронів. Е. е. в. використовується у фотоелектронних помножувачах, електроннопроменевих приладах та ін.

е. електростатична́ (рос. эмиссия электростатическая; англ. field emission, autoelectronic emission, cold emission) – те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

е. іонна́ (е. йонна́ ) (рос. эмиссия ионная; англ. ionic emission) – висилання позитивних і негативних іонів поверхнею конденсованого середовища під впливом якого-небудь ініціювального збудження. Відбувається в результаті одержання атомами або молекулами емітера енергії, достатньої для подолання сил, що утримують їх на поверхні, і набуття заряду (див. також іонізація́ поверхнева́, бомбардування́ іонне́ , емісія́ іонно́ -йонна́ ).

е. іонна́ вторинна́ (е. йонна́ вторин́- на) (рос. эмиссия ионная вторичная; англ. secondary ion emission) – те саме, що емісія́ іонно́ -йонна́ .

е. іонно́ -електронна́ (е. йонно́ - електронна́ ) (рос. эмиссия ионно-эле- ктронная; англ. ion-electron emission) – висилання електронів твердим тілом при бомбардуванні його йонами. Розрізняють потенціальне виривання електронів (по-

ЕМІС	Е	ЕНЕР

тенціальна е. й.-е.) і їх кінетичне вибивання. Потенціальне виривання пов'язане з передачею електронам мішені енергії, що виділяється при переході бомбардувального йона в основний стан атома. Кінетичне вибивання зумовлене ударною йонізацією атомів поверхневого шару мішені і бомбардувальних частинок. У вакуум виходять як електрони атомів мішені, так і електрони самих бомбардувальних частинок.

е. іонно́ -йонна́ (е. йонно́ -йонна́ ) [емі́- сія іонна́ вторинна́ (емісія́ йонна́ втори- ́нна)] (рос. эмиссия ионно-ионная, эмиссия ионная вторичная; англ. ion-ion emission, secondary ion emission) – висилання йонів конденсованим середовищем при бомбардуванні його йонами. У результаті передачі частинкам кінетичної енергії та імпульсу від первинних бомбардувальних йонів відбувається розпилення (див. також бомбардування́ іон́- не).

е. іонно́ -фотонна́ (е. йонно́ -фотон́- на) (рос. эмиссия ионно-фотонная; англ. ion-photon emission) – висилання фотонів при йонному бомбардуванні твердого тіла (мішені). Відбувається в результаті зняття електронного збудження в атомах і молекулах, яке виникло при гальмуванні йонів або їх нейтралізації. Випромінювати можуть як частинки в об'ємі твердого тіла (йонолюмінесценція), так і збуджені атоми, що залишають поверхню, молекули та йони мішені (е. й.-ф.). В останньому випадку над поверхнею утворюється світний ореол, що дозволяє легко відділити це світіння від іонолюмінесценції.

е. польова́ (рос. эмиссия полевая; англ. field emission) – те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

е. термоелектронна́ (рос. эмиссия термоэлектронная; англ. thermal electron emission, Edison effect, Richardson effect, filament emission) – випромінювання електронів нагрітими твердими (рідше рідкими) тілами при тепловому збужденні електронів у цих тілах. Для отримання

163

помітної е. т. більшість емітерів необхідно нагрівати до високих температур

(2000–2500°К). Е. т. найбільш просто здійснити, пропускаючи електричний струм по дротинці з чистого металу або металу, вкритого емітувальною речовиною. Е. т. розглядають як випаровування електронів з емітера, коли затрачувана на випаровування теплота йде на виконання роботи виходу електрона з матеріалу.

е. термойонна́ (рос. эмиссия термоионная; англ. thermionic emission) – випромінювання йонів розжареними тілами.

е. тунельна́ (рос. эмиссия туннельная; англ. field emission, autoelectronic emission, cold emission) –

те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

е. фотоелектро́нна(рос. эмиссия фотоэлектронная; англ. photoemission, photoelectric emission, photoelectron emission) – те саме, що фотоеміс́ .ія

е. холодна́ (рос. эмиссия холодная; англ. cold emission) – те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

ЕМІТ́ЕР, -а [динод,́ катод́ вторинно-

електронний,́ електрод́ помножу́ - вальний] (рос. эмиттер, динод, катод

вторичноэлектронный, электрод умножительный; англ. emitter, dynode, secondary-electron cathode, multiplying electrode) – електрод, який застосовується в фотоелектронних помножувачах, деяких типах електронних ламп та інших електровакуумних приладах, основним призначенням якого є збільшення інтенсивності електронного потоку, що падає на нього від первинного джерела (фотокатода, термокатода тощо) за рахунок явища

вторинної електронної емісії.

ЕМУ́ЛЬСІЯ (рос. эмульсия; англ. emulsion, dispersoid solution) – мікрогетерогенна дисперсна система, що складається з 2 рідких фаз, одна з яких утворює ізольовані крапельки розміром 10-5 – 10-3 см.

е. фотографічна́ (рос. эмульсия фотографическая; англ. emulsion) – полі-

ЕНЕР	Е	ЕНЕР

дисперсна система, що складається з мікрокристалів галогенідів срібла, диспергованих у желатині або у синтетичних полімерах, і яка застосовується для одержання світлочутливих фотографічних шарів.

е. фотографічна́ ядерна́ (рос. эмульсия фотографическая ядерная; англ. nuclear emulsion) – вид фотографічних матеріалів, який призначено для реєстрації високоенергетичних частинок у ядерній фізиці. Заряджена частинка, проходячи через е. ф. я., поступово втрачає енергію, йонізуючи атоми та молекули речовин емульсії, зокрема руйнуючи кристали галоїдного срібла і створюючи умови для їх проявлення. При розгляданні проявленої емульсії під мікроскопом слід частинки видно у вигляді ланцюжка окремих чорних зерен металічного срібла на фоні прозорої желатини.

ЕНАНТІОМЕ́РИ, -ів, мн. (рос.

энантиомеры; англ. enantiomers) – див. ізомери́ оптичні́ .

ЕНАНТІОМОРФІЗ́М, -у у к р и - с т а л о г р а ф і ї (рос. энантиоморфизм

в	к р и с т а л л о г р а ф и и ;			англ.
enantiomorphism				і n
c r y s t a l l o g r a p h y )		–	властивість

деяких кристалів, які не мають елементів симетрії 2-го роду, існувати у правій і лівій модифікаціях.

ЕНДОВІБРА́ТОР, -а (рос. эндовибратор; англ. endovibrator) – див. резонатор́ об'ємний́ .

ЕНЕРГІЯ́ (рос. энергия; англ. energy)

– загальна міра різних процесів і видів взаємодії, яка дозволяє вимірювати всілякі фізичні форми руху та взаємодії. Розрізняють різні види е.: механічну, гравітаційну, ядерну, електричну і т. д., хоча це розрізнення дещо умовне. Е. вимірюється: в системі СГС – в ергах, в системі МКС і

164

СІ – у джоулях, у технічній системі – у кілограм-сила-метрах; уживається також позасистемна одиниця – електронвольт.

е. вільна́ [енергія́ Гельмгольца,́ потенціал́ ізохорно́ -ізотермічний́ ] (рос.

энергия свободная, энергия Гельмгольца, потенциал изохорно-изотермиче- ский; англ. free energy, Helmholtz (free) energy) – один із термодинамічних потенціалів, характеристична функція при виборі об'єму V і температури Т як незалежних термодинамічних змінних. Введена Дж.В. Гіббсом (J.W. Gіbbs), 1875; її використовував Г. Гельмгольц у 1882, якому належить термін "вільна енергія" (у статистичній фізиці цей термін більш поширений). Е. в. F визначається виразом F = U – TS, де U – внутрішня енергія, Т – абсолютна температура, S – ентропія системи. При ізотермічному процесі зменшення енергії Гельмгольца дорівнює повній роботі, виконаній системою. Існування ізохорно-ізотермічно- го потенціалу є наслідком першої та другої засад термодинаміки.

е. внутрішня́ (рос. энергия внутренняя; англ. internal energy, intrinsic energy) – функція термодинамічних параметрів системи (наприклад, об'єму V і температури T), зміна якої визначається роботою, яка виконується над однорідною системою за умови її адіабатичної ізоляції. Існування такої функції U(V, T) є наслідком першої засади термодинаміки, згідно з якою повний диференціал внутрішньої енергії дорівнює кількості тепла, що надається системі (dQ), і роботі, яку виконує система (P dV, де P – тиск): dU = dQ + P dV.

е. Гельмгольца́ (рос. энергия Гельмгольца; англ. Helmholtz (free)

energy) – див. енергія́ вільна́ .

е. Гіббса́ [потенціа́лГі́ббса термоди-

наміч́ ний,потенціал́ ізобарно́ -ізотермі- ́

чний, ентальпія́ вільна́ ] (рос. энергия

Гиббса, потенциал Гиббса термодинамический, потенциал изобарно-изо-

термический, энтальпия свободная;

англ. Gibbs energy, Gibbs

ЕНЕР	Е	ЕНЕР

thermodynamicpotential, freeenthalpy)

– один із термодинамічних потенціалів,

характеристична функція при виборі тиску Р і температури Т, а також інших макроскопічних сумірників – наприклад, електричної індукції – як незалежних те-

рмодинамічних параметрів (Дж.В. Гіббс [J.W. Gіbbs], 1875). Е. Г., як правило, позначається G, і пов'язана з внутрішньою енергією U, ентропією S і об'ємом V співвідношенням G = U – TS + PV. Е. Г. по- в'язана з ентальпією H співвідношенням G = H – TS, із вільною енергією F – співвідношенням G = F + PV. У статистичній фізиці енергія Гельмгольца, а отже, й енергія Гіббса виражається через статистичний інтеграл (статистичну суму).

е. зв'язку́(рос. энергия связи; англ. bond(ing) energy, binding energy, cohesive energy, bond(ing) strength) – різниця між енергією зв'язаного стану деякої сукупності частинок і енергією такого стану, коли ці частинки розділені та нескінченно віддалені одна від одної.

е. кінетична́ (рос. энергия кинетическая; англ. kinetic energy) – енергія механічної системи, що залежить від швидкостей її точок. Е. к. матеріальної точки вимірюється половиною добутку маси т цієї точки на квадрат її швидкості v, тобто

Т = mv2/2. Е. к. механічної системи дорівнює арифметичній сумі е. к. усіх її точок. Е. к. твердого тіла, що рухається поступально, обчислюється так само, як і е. к. точки, яка має масу, рівну масі всього тіла. Про обчислення е. к. тіла, що обертається навколо нерухомої осі, див. також рух обертальний́ .

е. кореляційна́ (рос. энергия корреляционная; англ. correlation energy) – енергія нижнього енергетичного стану газу електронів (Фермі-газу) за вирахуванням їх середньої кінетичної енергії (Фе- рмі-енергії) та енергії обмінної взаємодії. У загальному випадку е. к. являє собою різницю енергії основного стану системи Фермі-частинок і її значення, визначено-

го в наближенні Хартрі-Фока (див. також метод́ самоузгодженого́ поля́ ).

е. магнітна́ (рос. энергия магнитная;

англ. magnetic energy) – енергія магнітного поля. У загальному випадку густина е.

м. визначається виразом: wм = (1/(4π)) HdB (межі інтегрування визначаються

початковими та кінцевими значеннями магнітної індукції B, що в загальному ви-

падку є складною функцією напруженості магнітного поля H).

е. магнітостатична́	(рос. энергия
магнитостатическая;	англ.

magnetostatic energy) – частина енергії магнетика Wm, зумовлена магнітною ди- поль-дипольною взаємодією елементарних атомних магнітних моментів (диполів). Е. м. відіграє визначальну роль при утворенні доменної структури, а також магнітостатичних хвиль у ферота феримагнетиках і при фор-муванні структури доменних стінок у тонких магнітних плівках (див. також

стінка́ Неєля́ ).

е. межова́ферміївська́ (рос. энергия граничная фермиевская; англ. Fermi boundary energy) – те саме, що енергія́ Фермі́ .

е. нульова́[енергія́ нульових́коливань́ ] (рос. энергия нулевая, энергия нулевых колебаний; англ. zero-point energy) – різниця між енергією основного стану квантовомеханічної системи (наприклад, молекули) та енергією, що відповідає мінімуму потенціальної енергії системи. Існування е. н. є наслідком співвідношення невизначеностей. Наявність е. н. – загальна властивість квантовомеханічних систем, які мають нульові коливання.

е. нестійкості́ атмосфери́ (рос. энергия неустойчивости атмосферы; англ. energy of atmosphere instability) – потенціальна енергія атмосфери, яка визначається вертикальним розподілом температури, а значить і густини повітря.

Див. також cтратифікація́ атмосфери́.

165

ЕНТА	Е	ЕПІТ

е. нульових́ коливань́ (рос. энергия нулевых колебаний; англ. zero-point energy) – те саме, що енергія́ нульова. ́ е. поверхнева́ (рос. энергия поверхностная; англ. surface energy) – надлишок (у порівнянні з об'ємними фазами) енергії поверхневого шару між стичними фазами, який припадає на одиницю площі

розділювальної поверхні.

е. потенціальна́ (рос. энергия потенциальная; англ. potential energy) – частина енергії механічної системи, що перебуває у деякому силовому полі, яка залежить від положення точок (частинок) системи в цьому полі, тобто від їх координат. Чисельно е. п. системи в даному її положенні дорівнює тій роботі, яку виконають сили поля, що діють на систему, при переміщенні системи з цього положення в таке, де е. п. умовно приймається рівною нулеві.

е. світлова́(рос. энергия световая; англ. light energy, luminous energy, optical energy, quantity of light) – одна з основних світлових величин, що дорівнює добутку світлового потоку на тривалість освітлення. Вимірюється в Джоулях.

е. Фермі́ (межова́) [енергія́ межова ́

ферміївська,́ рівень́ Фермі,́ рівень́ Фе́- рмі енергетичний́ ] (рос. энергия Ферми (граничная), энергия граничная ферми-

евская, уровень Ферми, уровень Ферми энергетический; англ. Fermi (boundary) energy, Fermi (characteristic energy) level) – максимальна енергія частинок або квазічастинок (частинок, які підкоряються статистиці Фермі-Дірака) при абсолютному нулі температури.

е. ядерна́ (рос. энергия ядерная; англ. nuclear energy) – внутрішня енергія атомного ядра, пов'язана зі взаємодіями та рухом нуклонів, які утворюють ядро.

ЕНТАЛЬПІЯ́ [тепловміст́ ] (рос.

энтальпия, теплосодержание; англ. enthalpy,heat content, total heat, sensible

heat) – термодинамічний потенціал, який відповідає вибору за незалежні змінні

166

ентропії, тиску, числа частинок і деяких інших параметрів – узагальнених координат. Е. H пов'язана із внутрішньою енергією U співвідношенням Н = U+pV, а її повний диференціал має вигляд

dH TdS Vdp Xi dxi dN,

де V – об'єм, який займає система, р – тиск, Xі – узагальнені сили, μ – хімічний

потенціал.

е. віл́ ьна(рос. энтальпия свободная;

англ. freeenthalpy) – те саме, що ене́ргія Гіб́ бса.

ЕНТРОПІЯ́ (рос. энтропия; англ. entropy) – функція стану, яка характери-

зує напрямок перебігу самовільних процесів у замкнутій термодинамічній системі. Існування е. як функції стану постулюється другою засадою термодинаміки. Різниця е. системи у довільних

B	Q		, де δQ – кі-
станах А і В SB SA		T
A

лькість тепла, яка надається системі при нескінченно малій квазістатичній зміні її стану, Т – абсолютна температура, при якій тепло поглинається системою, інтеграл беруть по будь-якому зворотливому шляху, що з'єднує обидва стани.

́	т е о р і ї	і н ф о р м а -
ЕНТРОПІЯ у
ц і ї (рос. энтропия		в т е о р и и
и н ф о р м а ц и и ;	англ.	entropy	і n
і n f o r m a t і o n t h e o r y )		– міра неви-

значеності якого-небудь досліду (випробування), який залежно від випадку може закінчуватися різними наслідками, що мають різні ймовірності появи.

ЕОМ́ (рос. ЭВМ; англ. electronic computing engines, electronic machines, electronic computers) – те саме, що машини́ обчислювальні́ електронні́.

ЕПІДІАПРОЄКТОР́ , -а (рос. эпидиапроектор; англ. epidiascope) – те саме, що епідіаскоп́.

ЕПІЦ	Е	ЕТАЛ

ЕПІДІАСКО́П, -а [епідіапроєктор́ ] (рос. эпидиаскоп, эпидиапроектор; англ. epidiascope) – проєкційний апарат для зображування на екран непрозорих і прозорих об'єктів.

ЕПІОБ'ЄКТИ́В, -а (рос. эпиобъектив; англ. epiobjective) – об'єктив для проєкції непрозорих об'єктів. Відзначається великою світлосилою. Застосовується в епідіаскопі та епіскопі.

ЕПІПРОЄКТОР́ , -а (рос. эпипроектор; англ. episcope, opaque projector) – те саме, що епіскоп́.

ЕПІСКО́П, -а [епіпроєктор,́ проє́- ктор епіскопічний́ ] (рос. эпископ, эпипроектор, проектор эпископический; англ. episcope, opaque projector) – проєкційний апарат для зображування на екран непрозорих об'єктів.

ЕПІТА́КСІЯ [вирощування́ епітаксі́- йне] (рос. эпитаксия, выращивание эпитаксиальное; англ. epitaxy (growth process), epitaxial growth process; від грец. επι- – над- і τάξη – порядок) – утворення однаково відносно один одного орієнтованих кристалів однієї речовини на грані кристала іншої речовини.

Відіграє суттєву роль при електрокри-
сталізації, утворенні тонких шарів.
е.	молекулярна́		(рос. эпитаксия мо-
лекулярная;		англ.		molecular-beam
epitaxy) – див. епітаксія́ .
	́	-у	у	с е й с м о л о г і ї
ЕПІЦЕНТР,
(рос.	эпицентр	в с е й с м о л о г и и ;
англ.	focus і n	s e і s m o l o g y ) – місце

на земній поверхні безпосередньо над осередком (гіпоцентром) землетрусу.

Е́РБІЙ, -ю (рос. эрбий; англ. erbium), Er – хімічний елемент ІІІ групи періодичної системи, належить до рідкісноземельних елементів. Порядковий номер 68, атомна вага 167,26. Складається з 6 стабільних ізотопів Er162

167

(0,136 %), Er164 (1,56 %), Er166 (33,41 %), Er167 (22,94 %), Er168 (27,07 %), Er170 (14,18 %). Електронна конфігурація 4f126s2. Сріблясто-білий метал, у хімічних сполуках тривалентний.

ЕРГ, -а (рос. эрг; англ. erg) – одиниця вимірювання роботи і енергії в системі одиниць СГС. За 1 е. прийнята робота, яку виконує сила в 1 дину на шляху в 1

см. 1 ерг = 1×10-7 Дж.

ЕРМІТ́ОВІСТЬ, -ості (рос. эрмитовость; англ. hermiticity, Hermitean character) – математична властивість операторів. Лінійний оператор F, визначений у гільбертовому просторі Н, називається ермітовим, або самоспряженим, якщо виконана рівність (Fx, y) = (x, Fy), де х і у – будь-які два вектори із Н, а (х,у) означає скалярний добуток цих векторів в Н.

ЕРС [си́ла електроруші́йна] (рос.

эдс, сила электродвижущая; англ. electromotive force, electromoving force,

electromotive intensity, voltage, pressure, generated voltage) – джерело енергії неелектростатичної природи, яке забезпечує перенесення електричних зарядів у електричному полі. Чисельно ерс дорівнює роботі сил електричного поля, яке вона породжує, на перенесенняодиничного заряду в замкнутому контурі.Ерс вимірюється у Вольтах.

ерс стороння́ [си́ла електрорушій́ на стороння́ ] (рос. эдс сторонняя, силаэле-

ктродвижущая сторонняя; англ. extraneous electromotive force, extraneous electromoving force, extraneous electromotive intensity, extraneous voltage, extraneous pressure, foreign electromotive force, foreign electromoving force, foreign electromotive intensity, foreign voltage, foreign pressure) – електрорушійна сила неелектромагнітного походження, зумовлена фізичними та хімічними неоднорідностями провідників струму.

ЕТВЕ	Е	ЕФЕК

ЕРСТЕ́Д, -а, E (рос. Эрстед, Э; англ.

Oersted, Ое) – одиниця вимірювання напруженості магнітного поля в системі одиниць СГСМ (див. також система́ одиниць́ СГС). За 1 Е прийнята напруженість у такій точці поля, в якій на 1 електромагнітну одиницю кількості магнетизму діє сила в 1 дину. 1 E = [1/

(4p)]×103 A/м – одиниць напруженості

магнітного поля у Міжнародній системі одиниць.

ЕТАЛО́Н, -а 1 м е х а н і ч н и й (рос.

эталон м е х а н и ч е с к и й ; англ. reference, standard, template, master, ga(u)ge, master form, master plate, standard sample).

е-ни у м е т р о л о г і ї (рос. эталоны

в	м е т р о л о г и и ;	англ.	references
[standards, templates,		masters, ga(u)ges]
і n	m e t r o l o g y ) –	засоби	вимірювань

високої точності, засновані на незмінних у часі властивостях речовин або тіл, які застосовуються для відтворення і зберігання одиниць вимірювань і служать основою підтримання єдності і правильності вимірювань у країні.

ЕТАЛО́Н, -у 2 (рос. эталон; англ. reference, standard).

е. світловий́ (рос. эталон световой; англ. light standard, light reference) – міра, яка відтворює з найвищою точністю одиниці світлових величин: яскравості, сили світла, світлового потоку та освітленості. Первинний е. с. – еталонне джерело світла, виконане у вигляді повного випромінювача – цілковито чорного тіла, що випромінює при температурі твердне-

ння платини (2042°К).

Е́ТВЕШ, -а (рос. Этвеш; англ.

Eoetvoes) – одиниця вимірювання градієнта гравітаційного поля, яка застосовується в геофізиці. 1 е. дорівнює зміні прискорення сили тяжіння в 1 см/сек2, яка відбувається на 1 см довжини.

168

ЕФЕ́КТ, -у (рос. эффект; англ. effect). DЕ-ефект́ (рос. DЕ-эффект; англ. DЕ

effect) – те саме, що ефект́ дельта́ -Е. дро́сель-ефект́ [ефект́ Джо́уля–То́-

мсона] (рос. дроссель-эффект, эффект Джоуля–Томсона; англ. Joule–Thomson effect) – зміна температури газу при його повільному стаціонарному адіабатичному протіканні через порувату перетинку в напрямку від більшого тиску до меншого.

е. Ааронoва́ –Бома́ (рос. эффект Ааро- нoва–Бома; англ. Aaronov–Bohm effect) – квантовомеханічний ефект, що характеризує вплив зовнішнього електромагнітного поля, зосередженого в недоступній для зарядженої частинки області, на

квантовий стан цієї частинки			(В. Ерен-
берг	[W. Ehrenberg]	і	Р.Е. Сайді
[R.E. Sіday], 1949).
е. Айнштайна́ –де Хааза́ –Річардсона́				)
(рос.	эффект Эйнштейна–де Хааза–Ри-

чардсона);	англ.	Einstein–de Haas–
Richardson effect) – те саме, що ефект́
Ейнштейна́	–де Хааза́	–Річардсона́		.
е. акустоелектричний́			(рос. эффект
акустоэлектрический;				англ.

acoustoelectric effect) – поява в провіднику сталого струму в замкнутому колі (т. зв. акустоелектричного струму) чи електричної напруги на кінцях розімкнутого провідника (т. зв. акустоерс) при поширенні в ньому акустичної хвилі. Е. а. виникає через за-хоплення носіїв струму акустичною хвилею внаслідок акустоелектронної взаємодії. Е. а. змінює знак при зміні напрямку хвилі на проти-

лежний.	Передбачений Р. Парментером
(1953),	виявлений Г. Вайнрайхом		і
Х.Дж. Вайтом (1957).
е. акустоелектромагнітний́		(рос.	эф-

фект акустоэлектромагнитный; англ. acoustoelectromagnetic effect) – виникнення магнітного моменту в напівпровідниковому кристалі при прикладенні до нього доволі сильного електричного поля, що призводить до підсилення акустичних шумів (фононів).

ЕФЕК	Е	ЕФЕК

е. акустоконцентраційний́ (рос. эффект акустоконцентрационный; англ. acoustocomcentration effect) – зміна концентрації носіїв заряду поблизу поверхонь напівпровідникового зразка під дією стаціонарного акустичного потоку, що поширюється в ньому. Є прямим наслідком захоплення носіїв звуковою хвилею.

е. акустомагнітоелектричний́ (рос. эффект акустомагнитоэлектрический; англ. acoustomagnetoelectric effect) – виникнення поперечної ерс під дією УЗ хвилі у твердому провіднику, розташованому в магнітному полі. Е. а. зумовлений захопленням носіїв заряду УЗ хвилею (див. також ефект́ акустоелектричний) і відхиленням потоків носіїв заряду магнітним полем.

е. аномального́ пропускання́ (рос. эффект аномального пропускания; англ. abnormal transmission effect) – різке зменшення поглинання частини потоку випромінювання в товстому ідеальному кристалі при лауевському пропусканні. Е. а. п. спостерігав Х. Борман у 1941, інтерпретував М. фон Лауе (M. von Laue) в 1949.

е. Баркгаузена́ (рос. эффект Баркгаузена; англ. Barkhausen effect) – стрибкоподібна зміна намагніченості феромагнетиків при неперервній зміні зовнішніх умов, наприклад магнітного поля. Вперше ефект спостерігався Х.Г. Баркгаузеном [H.G. Barkhausen, 1919]; при повільному намагнічуванні феромагнітного зразка у вимірювальній котушці, яка була надягнена на зразок, він виявив у колі котушки імпульси струму, зумовлені стрибкопо-дібною зміною намагніченості М зразка. Особливо виразно е. Б. проявляється в магнітном'яких матеріалах на крутих ділянках кривої намагнічення та петлі гістерезису, де доменна структура змінюється в результаті процесів зміщення меж феромагнітних доменів. Е. Б. – один із доказів доменної структури феромагнетиків, дозволяє визначити об'єм домена (10–6–10–9 см3). За аналогією з е. Б. у феромагнетиках, стрибки переполяриза-

169

ції в сегнетоелектриках також називають стрибками Баркгаузена.

е. Барнетта́ (рос. эффект Барнетта;

англ. Barnett effect) – намагнічення феромагнетиків при їхньому обертанні за відсутності магнітного поля (С. Барнетт [S. Barnett], 1909). Е. Б. пояснюється тим, що при обертанні магнетика створюється гіроскопічний момент (див. також гіроскоп́), який прагне повернути спінові чи орбітальні механічні моменти атомів у напрямку осі обертання магнетика. Е. Б. дозволяє визначити магнітомеханічне від-

ношення g, або g-фактор (g = g×2mc/e) для

атомів ряду речовин. Для металів і сплавів елементів групи заліза значення g виявилося близьким до 2, що характерно для спінового магнітного моменту електронів. Це є одним із доказів на користь того, що феромагнетизм елементів групи заліза (Fe, Co, Nі) зумовлений здебільшого спіновим магнетизмом електронів.

е. Баушінгера́ (рос. эффект Баушингера; англ. Bauschinger effect) – зниження меж пропорційності, пружності та плинності матеріалів унаслідок зміни знака навантаження, якщо первісне навантаження викликало наявність пластичних де-формацій. Метал, підданий слабкій пластичній деформації навантаженням одного знака, при зміні знака навантаження виявляє знижений опір початковим пластичним деформаціям. Е. Б. пов'язують з наявністю залишкових напружень у найбільш деформованих зернах металу, що, додаючись до робочих напружень при зміні знака навантаження, викликають зниження зазначених вище характеристик зразка.

е. бінауральний́ (рос. эффект би-

науральный; англ. binaural effect; від лат. bіnі – пара, два та aurіs – вухо) –

спроможність людини і тварин визначати напрямок на джерело звуку (пеленгування), пов'язана з наявністю двох приймачів звуку

(вух). Механізми е. б. вивчені неповно. Е. б. важливий для виділення одного зі звуків на тлі інших (наприклад, звуків окремих

інструментів в оркестрі або мовлення однієї людини за наявності багатьох мовців).

е. Бурштайна́ –Мосса (рос. эффект Бурштейна–Мосса; англ. Burstein–Moss effect) – те саме, що ефект́ Бурштейна́ - Мосса́ .

е. Бурштейна́ –Мосса [ефект́ Бурштайна́ –Мосса́ ] (рос. эффект Бу- рштейна–Мосса; англ. Burstein–Moss effect) – зсув краю області власного поглинання напівпровідника в бік високих частот при збільшенні концентрації електронів про-

відності та заповненні ними зони провідності (виродження). Встановлений незалежно Е. Бурштейном [E. Bursteіn] і Т.С. Моссом [Т.S. Moss], 1954. Е. Б.-М. – наслідок принципу Паулі.

е. Відемана́ (рос. эффект Видемана; англ. Wiedemann effect) – виникнення деформації кручення у феромагнітного стержня, в якому тече електричний струм, при розміщенні стержня в поздовжньому магнітному полі (Г. Відеманн [G. Wіedemann], 1958). Е. В. – один із проявів магнітострикції в полі, утвореному додаванням поздовжнього магнітного поля та колового магнітного поля, яке створюється електричним струмом. Якщо електричний струм (чи магнітне поле) є змінним, то стержень зазнає крутильних коливань.

е. Ві́лларі (рос. эффект Виллари; англ. magnetoelastic effect, converse magnetostriction) – те саме, що ефект́ магнітопружний́ .

е. гальванотермомагнітний́ [ефект́

термогальваномагнітний́ , ефект́ Нерн́ - ста–Еттінгсха́узена] (рос. эффект га-

льванотермомагнитный, эффект термогальваномагнитный, эффект Нернста– Эттингсхаузена; англ. galvanothermomagnetic effect, thermogalvanomagnetic effect, Nernst–Ettingshausen effect) – поява в провіднику, де є градієнт температури, електричного поля, яке перпендикулярне до напрямку магнітного поля. Розрізняють поперечний і поздовжний ефекти.

170

е. гальванотермомагнітний́ поздо́- вжний [ефект́ термогальваномагнітний́ поздо́вжний, ефект́ Не́рнста] (рос. эф-

фект гальванотермомагнитный продольный, эффект термогальвано-магнит- ный продольный, эффект Нернста; англ. longitudinal galvanothermomagnetic effect, longitudinal thermogalvanomagnetic effect, Nernst effect) – поява в провіднику, вздовж якого тече струм j і

який перебуває в магнітному полі H ^ j,

градієнта температури ÑT, напрямленого

вздовж струму j; градієнт температури не змінює знака при зміні напрямку поля на зворотний (парний ефект) [W.H. Nernst, 1886]. Е. г. п. спостерігається також і за відсутності магнітного поля.

е. Ганна́ (рос. эффект Ганна; англ.

Gunn effect) – генерація високочастотних коливань електричного струму в напівпровідниках з n-подібною об'ємною вольтамперною характеристикою. Виявлений у 1963 Дж.Б. Ганном (J.B. Gunn) у GaAs та Іn з електронною

провідністю.	Генерація	виникає тоді,
якщо стала напруга U, прикладена до
зразка	довжиною	l,

є такою, що середнє електричне поле в зразку E = U/l відповідає спадній ділянці вольтамперної характеристики (залежності густини струму j від напруженості електричного поля E), на якій диференціальний опір dE/dj є від'ємним (див. також опір́ від'ємний́ диференціальний́ ). Е. Г. спостерігається в т. зв. багатодолинних напівпровідниках; він викликаний тим, що в зразку в режимі сталої напруги пері-

одично виникає, переміщується і зникає область сильного електричного поля, названа електричним доменом або доменом Ганна.

е. Гантма́хера (рос. эффект Гантмахера; англ. Hantmacher effect) – те саме, що ефект́ розмірний́ радіочастот-́ ний.

е. Гуревича́ (рос. эффект Гуревича; англ. Gurevich effect) – виникнення внеску решітки в термоелектричні та те-