ЗМІСТ

Вступне слово		6
Рекомендації щодо роботи з історичними документальними джерелами		8
Документальні матеріали для вивчення курсу „Українське національне відродження ХІХ  ХХ ст.”:		13
	„Конституция” Н. Муравьева	13
	„Русская правда” П.И. Пестеля	45
	З таємної інформації шефа жандармів графа А.Орлова губернаторам про Кирило-Мефодіївське товариство	64
	Книга буття українського народу.	67
	З обвинувального вироку у справах Т.Г. Шевченка (26 травня 1847 р.)	80
	Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.	82
	Емський указ (1876 р.)	85
	Із програми Русько-української радикальної партії	89
	„Самостійна Україна” М. Міхновського	90
	Із програми Української демократично-радикальної партії (1905 р.)	104
	Із програми Української соціал-демократичної робітничої партії (1905 р.)	108
	Платформа Союзу визволення України (1914 р.)	110
	З відозви Загальної Української Ради до народів світу (15 вересня 1916 р.)	112
	Універсали Української Центральної Ради	114
	Конституція УНР (Статут про державний устрій, права і вольности УНР)	129
	Грамота до всього українського народу	138
	Закони про тимчасовий державний устрій України	141
	Декларація Української Директорії, що зробила Директорія	146
	Статут Української Національної Ради, прийнятий у Львові 18 жовтня 1918 року	153
	Прокламація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 року	154
	Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 року	156
	Тимчасовий основний закон „Про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії” (Конституція ЗУНР)	158
	Передвступний договір, заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між УНР й ЗУНР про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю	160
	Універсал Трудового Конгресу України	161
	Із доповіді голови раднаркому УСРР В.Я. Чубаря на пленумі ЦК КП(б)У про українізацію (6  8 жовтня 1924 р.)	165
	Офіційне повідомлення про конференцію українських націоналістів у Берліні 37 листопада 1927 р.	169
	Постанови Великого Збору Організації Українських Націоналістів (28 січня  2 лютого 1929 року)	172
	Із праці Д. Донцова „Націоналізм”	181
	Із праці М.Сциборського „Націократія”	199
	Закон про незалежність Карпатської України (15 березня 1939 р.)	207
	Акт відновлення Української держави (Львів, 30 червня 1941 р.)	208
	Універсал Української Головної Визвольної Ради	209
	Постанови ІІІ Конференції Організації Українських Націоналістів Самостійників Державників (ОУН СД)	212
	Постанови ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів, що відбувся в днях 21  25 серпня 1943 р.	223
	Із книги І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?”	233
	Із статті В.Мороза „Вместо последнего слова”	236
	Декларація Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод	240
	Меморандум Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод	243
	Маніфест Українського Правозахисного Руху (1977 р.)	260
	Декларація про державний суверенітет України	271
	Постанова Верховної Ради Української РСР „Про проголошення незалежності України”	277
	Акт проголошення незалежності України	278
Основні події українського національного відродження ХІХ  ХХ ст.		280
Список використаних джерел і літератури		297
Рекомендована література		299

ВСТУПНЕ СЛОВО

Підручник-хрестоматія призначений для формування та розвитку у студентів-істориків уміннь і навичок роботи з документальними історичними джерелами.

Працюючи безпосередньо з історичними документами, студенти отримують можливість розвивати навички аналізу, синтезу, порівняння, дедукції, узагальнення, систематизації навчального матеріалу, а також переходити на більш розвинений, науково-пошуковий і творчий рівень навчання.

Робота з першоджерелами надає студентам можливість випрацьовувати власну точку зору на головні проблеми курсу, опанувати навчальний матеріал шляхом „занурення” в події різних історичних періодів. Крім того, історичні документи мають не тільки навчальне, але й виховне значення, оскільки відбивають психологію людей, які жили в конкретних історичних умовах.

Метою даного підручника є відпрацьовування у студентів вміння самостійного вивчення матеріалу шляхом роботи з історичними документальними джерелами на прикладі спецкурсу „Національне відродження в Україні ХІХ  ХХ ст.”.

Основними завданнями підручника є такі:

 ознайомлення студентів з методами дослідження історичних документальних джерел;

 формування на практиці прийомів самостійного вивчення документальних джерел;

 забезпечення практичної роботи студентів при вивченні матеріалу курсу „Національне відродження в Україні ХІХ  ХХ ст.”.

У стислих методичних рекомендаціях надається класифікація існуючих методів вивчення історичних джерел і окреслюється алгоритм поетапної роботи з документальним джерелом.

Підбірка історичних джерел, наданих у підручнику-хрестоматії являє собою практикум для роботи з вивчення спецкурсу „Національне відродження в Україні ХІХ  ХХ ст.” й повністю відповідає навчальній програмі курсу. Документальний матеріал розташований у підручнику за хронологією, від початку ХІХ ст. до кінця ХХ ст. До кожного джерела додається коментар і завдання для самостійної роботи.

Увесь масив зібраних документів містить програмові документи політичних організацій і партій, декларації, офіційні державні й правові документи, фрагменти наукових і публіцистичних праць і листів відомих діячів українського національного відродження.

У додатках надається хронологічна таблиця основних подій, пов’язаних з процесом національного відродження в Україні ХІХ  ХХ ст., які потрібно засвоїти при вивченні курсу.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ З ІСТОРИЧНИМИ ДОКУМЕНТАЛЬНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

Робота з історичним документом є надзвичайно важливою формою навчальної й наукової діяльності студентів, без якої формування майбутнього висококваліфікованого викладача та історика-науковця виявляється неможливим. Аналіз першоджерел є таким видом роботи, який студент за наявності певних знань й умінь здатний виконувати самостійно, що сприятиме розвитку його науково-пошукової діяльності.

Український методист К. О. Баханов виділяє кілька видів самостійної роботи з документом:

 документація (ілюстрація)  використання документа як засобу підкріплення основних положень підручника;

 доповнення  виявлення у документі нових фактів, осіб, зв’язків, які доповнюють знання, які вже існують у студента;

 дослідження (лабораторно-практична робота)  використання, аналіз документа як основного джерела інформації;

 широке дослідження  самостійний добір джерел, їх критика, аналіз, узагальнення за самостійно висунутою метою відповідно до обраної проблематики (Баханов К. О. Організація особистісно орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя історії / К. О. Баханов.  Х. : Вид. група „Основа”, 2008.  159 с.).

При вивченні курсу „Національне відродження в Україні ХІХ  ХХ ст.” студенти мають удосконалювати свої вміння в межах перших трьох видів роботи.

Дослідження історичних джерел відбувається за допомогою різних методів, які однак, не можна чітко систематизувати через відсутність єдності вчених щодо цієї проблеми.

Російський дослідник О. Степаніщев поділяє методи дослідження на методи послідовно-текстуального та поетапного вивчення джерел.

Метод послідовно-текстуального вивчення в своїй основі має логічно послідовну роботу із засвоєння необхідної інформації й відбивається у чотирьох основних процедурах:

 виявленні й обробці головних ідей джерела;

 аналізі авторської позиції;

 аналізі подій, фактів, персоналій, що згадуються у джерелі;

 зіставленні історичного досвіду з дійсністю (виборі із джерела конкретного прикладу для аналізу, підборі аналогів з історії тощо).

Метод поетапного вивчення джерел має націлювати студентів на самостійне вивчення необхідної інформації за допомогою трьохетапного алгоритму дій:

 підготовчої роботи (з’ясування термінології джерела, причин, часу й умов створення джерела, аналізу основних характеристик особистостей, згадуваних автором);

 засвоєння змісту джерела (виділення вузлових питань джерела, виокремлення аспекту курсу, що вивчається, з’ясування ідей і положень, які набули розвитку у наступні періоди історії, оформлення конспекту);

 виконання узагальнюючих і практичних завдань (визначення взаємозв’язку ідей та положень джерела між собою (узагальнення), з’ясування значення ідей джерела для історичного періоду, що вивчається, та сучасності), виконання практичних завдань на основі аналізу подій і процесів сучасності) (Степанищев А. Т. Методика преподавания и изучения истории: в 2-х ч. / А. Т. Степанищев.  М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002.  Ч. 1.  304 с.).

Західноєвропейські та американські методисти й дослідники, у свою чергу, наголошують на необхідності враховувати і тенденційність авторів першоджерел, що, безсумнівно, має раціональне зерно.

Так дослідниця К. Галлагер пропонує при вивченні джерела, в першу чергу, звертати увагу на те, хто створював дане джерело, яку посаду (становище) обіймала ця людина, про що вона розповідає, а про що умовчує, яким був історичний контекст і які особливості історичного періоду могли вплинути на те, що писав автор, як співвідноситься вказане у джерелі з даними інших джерел того часу? (Галлагер К. Викладання історії в контексті сприяння демократичним цінностям і терпимості. Викладання і вивчення історії в школі: посібник для вчителів / К. Галлагер.  К. : Право, 1998.  48 с.).

Українські дослідники при вивченні історичних джерел також радять приділяти особливу увагу з’ясуванню позиції автора, для чого необхідно відповісти на такі питання:

1. Що уявляє собою документ, який він має вид?

 запис у щоденнику;

 приватний чи офіційний лист;

 спогади;

 публічне звернення чи заклик;

 політичний документ (звіт, протокол, резолюція, урядова постанова, декларація тощо);

 дипломатичне послання, акт, нота;

 уривок з історичного дослідження?

2. Хто є автором (авторами) документу (приватна особа, офіційна, анонім)?

3. Яка політична, національна, етнічна, службова приналежність автора? Яким чином це впливає на його ставлення до подій?

4. Чи є в документі інформація, яка підтверджує, що він базується на особистому досвіді чи на причетності автора до згадуваних подій?

5. Чи був автор очевидцем того, що сталося, чи брав безпосередню участь у подіях?

6. Чи є в документі які-небудь факти, які допомагають робити висновок щодо мети появи документа? Кому адресований текст?

7. Коли з’явилося джерело? Чи був документ написаний у той час, коли сталася подія, відразу після неї чи декілька днів, тижнів, місяців чи навіть років потому?

8. Автор просто повідомляє про ситуацію, передає інформацію або описує те, що сталося, чи ж документ містить також погляди, висновки і рекомендації?

9. Чи намагається автор дати об’єктивний й осмислений опис того, що сталося?

10. Чи є в документі які-небудь твердження чи фрази, які свідчили б про уподобання чи упередження автора проти якої-небудь групи людей чи точки зору?

11. Чи є в тексті факти, що дозволяють уважати цей документ достовірним джерелом інформації?

(Історія епохи очима людини. Україна і Європа у 1900  1939 роках : навч. посібн. для 10 кл. загально освіт. навч. закл. / Ю. Комаров, В. Мисан, А. Осмоловський та ін.  К. : Генеза, 2004).

Отже, якщо врахувати пропоновані вище різними дослідниками прийоми аналізу документального джерела, то в узагальненому вигляді можна вивести наступний алгоритм роботи студентів з джерелом:

1. У першу чергу слід визначити тип джерела (лист, спогади, офіційна інформація тощо).

2. По-друге, з’ясувати час появи документу. Це питання має принципово важливе значення, адже саме відповідь на нього дозволяє визначити чи є документ першоджерелом, або вторинним джерелом. Більша частина історичних джерел ґрунтується на джерелах, які виникли раніше, тобто на першоджерелах. Тому, передусім, потрібно виявити історичну цінність джерела, його місце серед інших джерел, визначити походження та склад історичного джерела, його першоджерела. Без критики та встановлення достовірності джерела дослідник може дійти неправильних висновків, викривлення історичної дійсності.

Відображення об’єктивного минулого в писемних джерелах виступає в мовній термінологічній формі. За допомогою термінологічного аналізу писемних джерел здійснюється наукове пізнання відображуваного у джерелах минулого. Зміст історичних термінів відображає реальну дійсність, що є передумовою для створення наукових понять на основі цих термінів, отже наукового відображення минулого.

Роблячи термінологічний аналіз, треба дотримуватися таких вимог: а) йти не від термінів до з’ясування фактів, а самі терміни пояснювати умовами, в яких вони виникли; б) усвідомлювати багатозначність терміну, розглядати якомога повніше всю сукупність джерел, у яких термін використовується; в) до аналізу терміну підходити історично – розкривати значення останнього в його розвитку, простежувати зміну значень у зв’язку з розвитком історичної дійсності; г) в ході критичного витлумачення змісту джерел відділяти об’єктивний зміст терміну від суб’єктивних його перекручень у джерелах.

Як правило, у офіційних джерелах, на початку чи наприкінці документу, вказується дата його створення. Якщо дата в документі чітко не вказується, то час його появи можна визначити приблизно, з’ясувавши з контексту, якими були історичні умови його укладання, хто був його автором, або яким органом було прийнято документ (відповідно, можна вирахувати період діяльності останнього), які конкретні особи згадуються у джерелі як учасники подій, про які йдеться тощо.

2. По-третє, слід з’ясувати, хто (особа чи колективний орган) був автором (укладачем) джерела та наскільки він був неупередженим, з якою метою створював документ і на яку аудиторію цей документ був розрахований. Це надасть можливість визначитись з тим, наскільки можна джерелу довіряти, адже не є секретом, що історичні документи часто створюються на соціальне чи політичне замовлення, як результат фальсифікацій чи залежно від існуючої кон’юнктури. Отже, питання про істинність джерела та достовірність його інформації є одним з найважливіших при формуванні історичних уявлень.

3. У-четвертих, треба визначити, якій події присвячено текст документу, якою є його основна ідея, що є в тексті найголовнішим, а що  другорядним.

4. Нарешті, важливим етапом аналізу документу є узагальнення отриманого фактичного матеріалу у вигляді конспекту, таблиці, блок-схеми, анкети тощо й надання загальної оцінки даному джерелу.

Вивчення історичного документу за такою схемою надасть можливість максимально опанувати його зміст і найбільш кваліфіковано вирішити завдання, які супроводжують кожний документ.

ДОКУМЕНТАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ КУРСУ „УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ХІХ ХХ СТ.”

1. Конституция н. Муравьева

(подано мовою оригіналу)

М. Муравйов  російський офіцер, декабрист, автор програмного документу „Північного товариства” декабристів  „Конституції”.

ГЛАВА 1. О народе Русском и Правлении

1. Русский народ, свободный и независимый, не есть и не может быть принадлежностью никакого лица и никакого семейства.

2. Источник Верховной властиесть народ, которому принадлежит исключительное право делатьосновные постановлениядля самого себя.

ГЛАВА 2. О гражданах

3. Гражданствоесть право в определенном в сем Уставе порядке участвовать в общественном управлении:посредственно, т.е. выбором чиновников или избирателей;непосредственно, т.е. быть самому избираемым в какое-либо общественное звание позаконодательной,исполнительнойилисудебной власти.

4. Гражданесуть те жители Российской Империи, которые пользуются правами выше определенными.

5. Чтобы быть гражданином, необходимы следующие условия:

   1. Не менее 21 года возраста.

   2. Известное и постоянное жительство.

   3. 3дравие ума.

   4. Личная независимость.

   5. Исправность платежа общественных повинностей.

   6. Непорочность перед лицом закона.

   7. Собственность отдельная на свое имя, а оной: 1-е недвижимой на 500 руб. сер., или 2-едвижимой (вещей или капитала) на 1000 р. сер. Всякий природный житель Государства Россиискаго, который не был гражданином, но достиг своими трудами до того, что составил себе требуемое состояние, если он в других отношениях ответствует вышеозначенным условиям, поступает немедленно в граждане.

6. Иностранец, не родившийся в России, но жительствующий 7 лет сряду в оной [и приобретший в оной недвижимую собственность по крайней мере в 500 руб. сер.] имеет право просить себе гражданства Российского у судебной власти, отказавшись наперед клятвенно от правительства, под властью которого прежде находился.

7. Иностранец, не получивши гражданства, не может исполнять никакой общественной или военной должности в России не имеет права служить рядовым в войске Российском и не может приобрести земель.

8. Через 20 лет по приведении в исполнение сего Устава Российской Империи никто, не обучившийся русской грамоте не может быть признан гражданином.

9. Права гражданства теряются на время:

   1. Судебным объявлением о расслаблении ума.

   2. Нахождением под судом.

   3. Судебным определением о временном лишении прав.

   4. Объявленным банкротством.

   5. Общественною недоимкою.

   6. Нахождением в услужении при ком-либо.

   7. Неизвестностью местопребывания, занятий и средств к пропитанию.

Навсегда:

8. Вступлением в подданство иностранного государства.

9. Принятием службы или должности в чужой земле без согласия своего правительства.

10. Приговором суда к бесчестному наказанию, влекущему за собой лишениегражданских прав.

11. Если гражданин без согласия Веча примет подарок, пенсию, знак отличия, титло или звание почетное или приносящее прибыль от иностранного правления, государя или народа.

Черное и белое духовенство пользуется правами гражданскими; члены оных смотря по тому, каким они условиям ответствуют, могут быть избирателями или избранными.