Ч.4 Про новi репресiї на Українi проти Групи (Гельсiнкi)

5 лютого 1977 року органи КДБ i Прокуратура Київської, Донецької i Московської областей провели повторнi обшуки в квартирах членiв Української Групи Сприяння. Цим разом у квартирi керiвника Групи Миколи Руденкабув повнiстю викрадений його лiтературний архiв, на 90% пограбований минулого разу. Особистого обшуку зазнали (без пред’явлення ордеру) дружина Руденка – Раїса, його син Юрiй i член Групи письменникО. Бердник. Тi, що проводили обшук, поводились брутально, свiдками були спiвробiтники органiв. Пiсля обшуку керiвник цiєї „дії”, заступник прокурора Донецької области Носков вивiз Руденка, не давши вiдповiдi дружинi, у якому характерi його задержано. Київська прокуратура три днi не вiдповiдала Раїсi Руденко про долю її чоловiка; на четвертий день повiдомили, що вiн перебуває у слiдчiм iзоляторi ч. 1 Донецької области.

У квартирi члена Групи О. Мешкопроведено не обшук, а погром. Слiдчий Паньков (Київська прокуратура, наказ на домагання Московської прокуратури) вибив вiкно i влiз до квартири, як бандит. Вiн вилучив усе, що було написане рукою або на машинцi (як вiн висловився – „усю муру”).

Пiсля того, як Оксана Мешко вiдмовилась вiд персонального обшуку, вимагаючи ордеру на нього, слiдчий скрутив їй руки i при допомозi двох жiнок брутально обшукав її.

Обшуки проведено також у членiв Групи Сприяння М.МариновичаiМ.Матусевича, а також у їхнiх батькiв i родичiв у Києвi, Васильковi, Дрогобичi. Обшукуючi поводилися брутально, не дозволяючи малолiтнiм дiтям необхiдного – прогулянки, вiдпочинку, їжi.

Всi цi обшуки i насильства проводились нiбито в „справi О. Тихого” – члена Групи Сприяння, який жив у Донбасi. У чому сутнiсть „справи”, в якiй арештований О. Тихий – не повiдомлено.

Ясно одне – арешт керiвника Групи М.Руденка i членiв Групи О. Тихого, а також обшуки по квартирах решти членiв лише початок репресивного вихру, який збираються обрушити на Групи Сприяння в СРСР органи КДБ.

(Примiтка: 8 лютого б.р. засуджений на 1.5 року ув’язнення лiкар М.Ковтуненко, який вiдмовився бути iнформатором КДБ щодо М. Руденка. Обласний суд покарав його за „хабарi” – 3. 5 рубля, банку кави i т. д. Ясно, що цю „справу” сфабриковано).

Багато залежить вiд свiтової громадської думки – чи вщухне ця зловiсна хвиля, чи повернуть репресивнi органи заарештованих домiв, чи дозволять легальне здiйснювати контроль за виконанням Гельсiнкських Угод!? Чи дух Гельсiнок дух спiвпрацi й дружби, довiр’я мiж народами буде похоронений пiд скелями безжалiсної деспотiї i беззаконня!?

Члени Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод:

Л. Лук’яненко, О. Бердник, П. Григоренко, О. Мешко, М. Мариновч, М. Матусевич, Н. Строката, I. Кандиба.

9 лютого 1977 року

Країнам – учасницям Бєоградської Наради лiта 1977-го (Меморандум ч.5*) Вступ

Iсторична воля народу неминуче заявляє про себе в тiй чи iншiй формi, виявi, дiї. Як потiк у горах знаходить щiлини, щоб пробити собi рiчище, так i динамiчна суть народу знаходить собi виразникiв-синiв свого духу, щоб дати iншим народам-братам знак своєї волi.

Українська Громадська Група Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод–один з таких знакiв.

Бюрократична структура Радянської Країни болiсно й вороже сприйняла появу Групи Сприяння. За три мiсяцi її iснування було проведено органами безпеки по кiлька брутальних, жорстоких обшукiв на квартирах її членiв з вилученням майже всього лiтературного, епiстолярногота фiлософського архiву, документiв Групи, ряд книг, котрi не мають нiякого вiдношення до справи тощо. Нарештi, 5 лютого 1977 року арештовано керiвника Групи, поета Миколу Руденка та члена Групи, учителя Олексiя Тихого, без пред’явлення будь-яких звинувачень...

...Та мужнiсть i вiдвертiсть, з якою Група виступила, показує, що її члени не ворожi нi радам, нi революцiйним iдеалам нового свiту, нi людяним iдеалам соцiялiзму та комунiзму.

Яка потреба в обшуках i арештах, коли всi документи Групи давалися в свiт для оприлюднення?

Ми не робимо пiдпiлля – i це вказує, що ми не збираємось повалити радянський лад.

Ми не боїмося дискусiї – i це показує, що ми певнi своїх переконань.

Ми готовi, щоб нашi iдеї були ствердженi або вiдкинутi всенародним референдумом – i це доводить, що ми з радiстю приймемо волю нацiї.

Чи готова до цього бюрократична структура, котра має в своїх руках репресивний апарат, цензуру, слухняних виконавцiв i страх, посiяний ще в епоху Сталiна, але не розвiяний досi?!

Нас небагато, але ми стверджуємо, що воля еволюцiї з нами! Тому ще й ще раз терпляче, дружньо, з надiєю звертаємось до керiвних кiл країни: припинiть репресiї проти чесних людей, якi мислять не так, як догматики i ортодокси! Такi люди – надiя грядущого! На таких людей можна покластися в грiзний час – вони не зрадять! Чому треба боятися тих, хто говорить, ризикуючи життям, здоров’ям, особистим щастям?! Навпаки, їх треба запрошувати для конструктивних обговорень i дiй.

Нормальна державна структура повинна бути зацiкавлена в опозицiї, бо критичнi сили – то є знак i свiдоцтво недовершенности, а отже – можливости покращати ситуацiю.

I навпаки – „всенародне схвалення” на „виборах”, з’їздах чи будь-яких зборах не радiсть, а нещастя i страхiтлива ознака, бо все це свiдчить про змертвiння духа народу.

Монолiтнiсть нацiї проявляється не в бюрократичних резолюцiях та схваленнях, а у вiльностi, розкованостi духовного та iнтелектуального життя народу.

Треба прагнути до такої вiльности, а не зупиняти її прихiд арештами та репресiями.

Ми щиро i мужньо заявляємо, що не страхаємось нової хвилi переслiдувань, бо правда – з нами...

...

Вислухайте слово України 1977-го року.