- •1. Конституция н. Муравьева
- •Глава 3. О состоянии, личных правах и обязанностях Русских.
- •Глава 4. О России.
- •Глава 5. О внутреннем устройстве волостном и уездном или поветовом.
- •Глава 6. О народном Вече
- •Глава 7. О Палате Представителей, о числе и выборе Представителей.
- •Глава 8. О Думе верховной.
- •Глава 9. О власти, преимуществах Народнаго Веча и составлении законов.
- •Глава 10. О верховной исполнительной власти.
- •Глава 11. О внутренних властях и о правительствах Держав.
- •Глава 12. О правительствующей власти Держав.
- •Глава 13. О исполнительной власти Держав.
- •2. "Русская правда" п. И. Пестеля (подано мовою оригіналу) п. І. Пестель (1793 1826) декабрист, керівник Південного товариства декабристів, автор „Руської Правди”.
- •§ 12. Определение: цель и Действие Русской Правды.
- •§13. Разделение Русской Правды на Главы.
- •§1. Право Народности и Права Благоудобства.
- •§2. Распределение иноплеменных Народов на подлежащих правилу благоудобства и на подлежащих правилу Народности.
- •§3. Определение Границ Российскому Государству.
- •§ 4. Россия есть Государство Единое и Неразделимое
- •§5. Разделение пространства Государства на части.
- •§1. Разделение Племен Россию населяющих на три главные Разряда.
- •§ 2. Законы должны быть одинаковы на целом пространстве Государства.
- •§ 3. О Различных оттенках Кореннаго Народа Русскаго.
- •§4. О Различных Племенах к Росии присоединенных.
- •§ 16. Все племяна должны слиты быть в один Народ.
- •§ 1. Изчисление Сословий в России обретающихся.
- •§4. Все должны быть перед Законом ровны.
- •3. З таємної інформації шефа жандармів графа а.Орлова губернаторам про кирило-мефодіївське товариство (подано мовою оригіналу)
- •4. Книга буття українського народу (подано мовою оригіналу)
- •5. З обвинувального вироку у справах т.Г. Шевченка (26 травня 1847 р.) (подано мовою оригіналу)
- •6. Циркуляр министра внутренних дел п. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г. (подано мовою оригіналу)
- •7. Емський указ (1876 р.) (подано мовою оригіналу)
- •8. Із програми русько-української радикальної партії (подано мовою оригіналу)
- •9. „Самостійна україна” м. Міхновського (подано мовою оригіналу)
- •10. Із програми української демократично-радикальної партії (1905 р.) (подано мовою оригіналу)
- •11. Із програми української соціал-демократичної робітничої партії (1905 р.) (подано мовою оригіналу)
- •12. Платформа союзу визволення україни (1914 р.) (подано мовою оригіналу)
- •13. З відозви загальної української ради
- •До народів світу
- •(15 Вересня 1916 р.)
- •(Подано мовою оригіналу)
- •14. Універсали української центральної ради
- •Iі у н і в е р с а л української центральної ради
- •Iіі у н і в е р с а л української центральної ради
- •IV у н і в е р с а л української центральної ради
- •15. Конституція української народньої республіки (статут про державний устрій, права і вільности унр) (подано мовою оригіналу)
- •16. Грамота до всього українського народу (подано мовою оригіналу)
- •17. Закони про тимчасовий державний устрій україни (подано мовою оригіналу)
- •18.Деклараціяукраїнської директорії, що зробила директорія (подано мовою оригіналу)
- •19. Статут української національної ради,
- •21. Відозва української національної ради від
- •1 Листопада 1918 року (подано мовою оригіналу)
- •22. Тимчасовий основний закон „про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії” (конституція зунр) (подано мовою оригіналу)
- •24. Універсал трудового конгресу україни (подано мовою оригіналу)
- •25. Із доповіді голови раднаркому усрр в. Я. Чубаря на пленумі цк кп(б)у про українізацію
- •6 8 Жовтня 1924 р. (подано мовою оригіналу)
- •26. Офіційне повідомлення про конференцію українських націоналістів у берліні 3 7 листопада 1927 р. (подано мовою оригіналу)
- •27. Постанови великого збору організації українських націоналістів (28 січня 2 лютого 1929 р.) (подано мовою оригіналу)
- •28. З праці д. Донцова „націоналізм” (фрагменти праці подано мовою джерела)
- •Частина перша. Українське провансальство. Розділ і. Примітивний інтелектуалізм.
- •Розділ II. “науковий” квієтизм.
- •Розділ III. Хуторянський “універсалізм”.
- •Розділ IV. Матеріялізм (лібералізм, демократизм, пацифізм, партикуляризм, анархізм).
- •Розділ V. Провансальство і політична симбіоза суверенність як “забобон”, підрядність національного імперативу.
- •Розділ VI. Тактика провансальства, антитрадиціоналізм.
- •Розділ VII. Плебс versus нація, утопія versus легенда, хуторянська “кальокаґатія”.
- •Розділ VIII. Дегенерація провансальства.
- •Частина друга чинний націоналізм. Розділ II. Воля, як закон життя. – її форми. – воля влади. – роля від’ємного моменту. – дві перші вимоги волевого націоналізму.
- •Розділ ііі. Романтизм, догматизм, ілюзіонізм – третя вимога націоналізму.
- •Розділ IV. Фанатизм і “аморальність”, як четверта вимога волевого націоналізму.
- •Розділ V. Свідоцтво історії – “романтизм” як чинник поступу – синтеза раціоналізму та інтернаціоналізму – п’ята вимога волевого націоналізму.
- •Розділ VI. Творче насильство та ініціятивна меншість, як порядкуючі сили – шоста вимога волевого націоналізму.
- •29. Із праці м. Сціборського „націократія” (подано мовою оригіналу)
- •30. Закон про незалежність карпатської україни (15 березня 1939 р.) (подано мовою оригіналу)
- •31. Акт відновлення української держави (львів, 30 червня 1941 р.) (подано мовою оригіналу)
- •32. Універсал української головної визвольної ради (подано мовою оригіналу)
- •33. Постанови ііі конференції організації українських націоналістів самостійників державників (оун сд) (Неповний текст) (подано мовою оригіналу)
- •34. Постанови ііі-го надзвичайного великого збору організації українських націоналістів, що відбувся в днях 21 25 серпня 1943 р. (подано мовою оригіналу)
- •(Неповний текст)
- •II. Політичні постанови
- •II. Внутрішньо-український стан
- •35. Із книги і. Дзюби „інтернаціоналізм чи русифікація?”
- •36. Із статті в. Мороза „вместо последнего слова” (подано мовою оригіналу)
- •37. Декларація української громадської групи сприяння виконанню гельсiнкських угод (подано мовою оригіналу)
- •38. Меморандум української громадської групи сприяння виконанню гельсiнкських угод ч.1 Вплив Європейської Наради на розвиток правосвiдомости на Українi
- •I. Створення Української Групи Сприяння.
- •Ч.2 Про участь України в Београдських Нарадах – 1977.
- •Ч.4 Про новi репресiї на Українi проти Групи (Гельсiнкi)
- •Країнам – учасницям Бєоградської Наради лiта 1977-го (Меморандум ч.5*) Вступ
- •I. Державнiсть
- •2. Людина, її права
- •39. Манiфест українського правозахисного руху (1977 р.). (подано мовою оригіналу) Передмова
- •3. Нашi пропозицiї
- •40 Декларація про державний суверенітет україни
- •I. Самовизначення української нації
- •II. Народовладдя
- •III. Державна влада
- •IV. Громадянство української рср
- •V. Територіальне верховенство
- •VI. Економічна самостійність
- •VII. Екологічна безпека
- •VIII. Культурний розвиток
- •IX. Зовнішня і внутрішня безпека
- •X. Міжнародні відносини
- •41. Постанова верховної ради української рср Про проголошення незалежності України
- •42. Акт проголошення незалежності україни
- •Основні події українського національного відродження хіххх ст.
- •Анпілогова Тетяна Юріївна
Розділ II. “науковий” квієтизм.
З того примітивного інтелектуалізму випливає цілком послідовно й ще примітивніший, нібито науковий, квієтизм, віра в ненарушальні суспільні закони: друга характеристична риса українофільства.Спершу українофільство шукало “науково обґрунтованого” і “науково доведеного” ідеалу. Це обґрунтування ішло раз дедуктивно відірваним шляхом, раз – шляхом експерименту. Розум правив світом фізичним, він же ж, очевидно, правив і світом соціяльним. Так, як земля рухалася в усталеній орбіті, так своїм приписаним бігом ішло й соціяльне життя, покірне законам “еволюції” і “поступу”. Все це було ясне й просте, як два рази два є чотири, і тому моментально засвоєне як найглибша мудрість нашим “націоналізмом”; цей “націоналізм” твердо пам’ятав, що стремління нації також мають свої межі у “вічних” законах суспільного поступу. Критика і сумнів замість певности і “фантазії” – були головні чесноти людини науки, вони ж були в наших українофілів запорукою проти національного максималізму...
Всі ці закони, з яких переважна більшість була емпіричними фактами, важними хіба для даного, дуже обмеженого періоду часу, були, так само, як і цілий цей недужий на надрозвиток інтелекта, світогляд, – капітуляцією перед феноменом, перед світом даних фактів, перед існуючим status quo; це було обранням світу не в його динаміці, лише в статиці. Для щирого драгоманівського провінціяла не було ніяких підсвідомих гонів, що зміняли і хвилеві закони і хвилеве status quo, ніякої безмотивної волі ні в одиницях, ні в націях. Все це були забобони; для провінціяла існував тільки світ видимихявищ,сталихвідношень,сталихвеличин абосьогоднішніхзаконів – одним словом, світ незмінного status quo, або його, згори приписаної, “еволюції”, яку нарушати спонтанній національній волі – було смішною утопією. “Не військові події на наслідки битв, а логічні етичні засади, та їх еманації – законилюдського таміжнароднього співжиття –мали бути рішаючими для будучого упорядкування міжнародних відносин”, – ось як формулювало свій світогляд те недолуге покоління. Для нього історія ішла “несвідомо, механічно”, вона не була “випливом свідомих змагань”, стреміла до своєї мети “хоч би навіть ніхто до того свідомо не йшов”...
Так розуміли світ, повний гамору національної боротьби, люди, що дивилися на нього з високости рідної купи, яким вигідно було з їх “законами” і “вимогами” різних “процесів”, що увільняли їх від чинного втручання в хід подій. Як Ляпляс, що “не потребував” для своєї теорії повстання світу “гіпотези Бога”, не потребували й драгоманівці в світі своїх незрушимих соціяльних прав того здогаду волі, якому найсвітліші уми людськости присвячували блискучі сторінки своїх філософічних систем.
У цій вірі людей з ослабленою волею у всевладність розуму над волею, в їх вірі в “залізні закони”, які все самі зроблять без нашого співдіяння і яким некоритися – марна праця, виявляється той самий заник вольового імпульсу...
Розділ III. Хуторянський “універсалізм”.
Інтелектуалізм, що привів нашу національну думку до квієтизму, допровадив її до зречення власного національного ідеалу, до свого роду “універсалізму”, в якім без останку гинуло всяке національне почуття. Інтелектуалісти також шукали за національною правдою, але їх правда, як результат чисто пізнавальної праці інтелекту, не підказувалася почуваннями і бажаннями, так розбіжними в різних націях, їх правда була незалежна від емоціонального, ірраціонального чинника; її доводили розумом. Як побудувати суспільність, як уладнати взаємини між націями, де зазначити межі національним стремлінням – про все це рішала не рація існування кожної окремої національности, лиш сила всевладного розуму. А що закони розуму, як і закони логіки є загально обов’язуючі для всіх, то і правда, якої дошукувалися наші націоналісти, цілком природно, була правдоюуніверсальною;спеціяльна правда тільки для тієї чи іншої нації (species), правда, що була б правдою для одного народу, а брехнею для іншого – для них не існувала. Бо лише правда відчута, правда віруючого є правда тільки його і його співвіруючих, але правда доведена розумом, логікою, експериментом – є правдою спільною для всіх...
“Сама по собі думка про націю, – пише Драгоманів, – ще не може довести людства до волі і правди для всіх...Треба пошукати чогось іншого, такого, що стало б вищенад усіма національностямита й мирило їх, коли вони підуть одна проти другої. Треба шукативсесвітньої правди,що була б спільною всім національностям”...
Над націоналізмом ставив він “інтереси інтернаціональні, загальнолюдські”. Він настільки ще великодушний, що “не відкидає національности, але відкидає націоналізм, особливо такий, який сам себе протиставляє людськості або космополітизмові”...
Погляди Драгоманова і в цім відношенні зробили в нашій безкритичній суспільності шкоду. Передусім серед нашої соціялістичної і радикальної інтелігенції. В національних рухах шукала вона “загальних принципів” і свою симпатію до цих рухів “міряла відповідно до тих принципів”; цими “загальними принципами”, цією “загальною правдою”, що стояла понад національною, була для учителя “людськість”, для учеників – або “соціялізм” або та сама фантастична “людськість”: обидва ці поняття дуже часто мішалися. Для радикал-соціялістів “змагання за рівність, братерство і вільність всього людства”було змагання, яке треба було виповнити “в першу чергу”, яке домінувало над стремлінням національним...