- •1. Конституция н. Муравьева
- •Глава 3. О состоянии, личных правах и обязанностях Русских.
- •Глава 4. О России.
- •Глава 5. О внутреннем устройстве волостном и уездном или поветовом.
- •Глава 6. О народном Вече
- •Глава 7. О Палате Представителей, о числе и выборе Представителей.
- •Глава 8. О Думе верховной.
- •Глава 9. О власти, преимуществах Народнаго Веча и составлении законов.
- •Глава 10. О верховной исполнительной власти.
- •Глава 11. О внутренних властях и о правительствах Держав.
- •Глава 12. О правительствующей власти Держав.
- •Глава 13. О исполнительной власти Держав.
- •2. "Русская правда" п. И. Пестеля (подано мовою оригіналу) п. І. Пестель (1793 1826) декабрист, керівник Південного товариства декабристів, автор „Руської Правди”.
- •§ 12. Определение: цель и Действие Русской Правды.
- •§13. Разделение Русской Правды на Главы.
- •§1. Право Народности и Права Благоудобства.
- •§2. Распределение иноплеменных Народов на подлежащих правилу благоудобства и на подлежащих правилу Народности.
- •§3. Определение Границ Российскому Государству.
- •§ 4. Россия есть Государство Единое и Неразделимое
- •§5. Разделение пространства Государства на части.
- •§1. Разделение Племен Россию населяющих на три главные Разряда.
- •§ 2. Законы должны быть одинаковы на целом пространстве Государства.
- •§ 3. О Различных оттенках Кореннаго Народа Русскаго.
- •§4. О Различных Племенах к Росии присоединенных.
- •§ 16. Все племяна должны слиты быть в один Народ.
- •§ 1. Изчисление Сословий в России обретающихся.
- •§4. Все должны быть перед Законом ровны.
- •3. З таємної інформації шефа жандармів графа а.Орлова губернаторам про кирило-мефодіївське товариство (подано мовою оригіналу)
- •4. Книга буття українського народу (подано мовою оригіналу)
- •5. З обвинувального вироку у справах т.Г. Шевченка (26 травня 1847 р.) (подано мовою оригіналу)
- •6. Циркуляр министра внутренних дел п. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г. (подано мовою оригіналу)
- •7. Емський указ (1876 р.) (подано мовою оригіналу)
- •8. Із програми русько-української радикальної партії (подано мовою оригіналу)
- •9. „Самостійна україна” м. Міхновського (подано мовою оригіналу)
- •10. Із програми української демократично-радикальної партії (1905 р.) (подано мовою оригіналу)
- •11. Із програми української соціал-демократичної робітничої партії (1905 р.) (подано мовою оригіналу)
- •12. Платформа союзу визволення україни (1914 р.) (подано мовою оригіналу)
- •13. З відозви загальної української ради
- •До народів світу
- •(15 Вересня 1916 р.)
- •(Подано мовою оригіналу)
- •14. Універсали української центральної ради
- •Iі у н і в е р с а л української центральної ради
- •Iіі у н і в е р с а л української центральної ради
- •IV у н і в е р с а л української центральної ради
- •15. Конституція української народньої республіки (статут про державний устрій, права і вільности унр) (подано мовою оригіналу)
- •16. Грамота до всього українського народу (подано мовою оригіналу)
- •17. Закони про тимчасовий державний устрій україни (подано мовою оригіналу)
- •18.Деклараціяукраїнської директорії, що зробила директорія (подано мовою оригіналу)
- •19. Статут української національної ради,
- •21. Відозва української національної ради від
- •1 Листопада 1918 року (подано мовою оригіналу)
- •22. Тимчасовий основний закон „про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії” (конституція зунр) (подано мовою оригіналу)
- •24. Універсал трудового конгресу україни (подано мовою оригіналу)
- •25. Із доповіді голови раднаркому усрр в. Я. Чубаря на пленумі цк кп(б)у про українізацію
- •6 8 Жовтня 1924 р. (подано мовою оригіналу)
- •26. Офіційне повідомлення про конференцію українських націоналістів у берліні 3 7 листопада 1927 р. (подано мовою оригіналу)
- •27. Постанови великого збору організації українських націоналістів (28 січня 2 лютого 1929 р.) (подано мовою оригіналу)
- •28. З праці д. Донцова „націоналізм” (фрагменти праці подано мовою джерела)
- •Частина перша. Українське провансальство. Розділ і. Примітивний інтелектуалізм.
- •Розділ II. “науковий” квієтизм.
- •Розділ III. Хуторянський “універсалізм”.
- •Розділ IV. Матеріялізм (лібералізм, демократизм, пацифізм, партикуляризм, анархізм).
- •Розділ V. Провансальство і політична симбіоза суверенність як “забобон”, підрядність національного імперативу.
- •Розділ VI. Тактика провансальства, антитрадиціоналізм.
- •Розділ VII. Плебс versus нація, утопія versus легенда, хуторянська “кальокаґатія”.
- •Розділ VIII. Дегенерація провансальства.
- •Частина друга чинний націоналізм. Розділ II. Воля, як закон життя. – її форми. – воля влади. – роля від’ємного моменту. – дві перші вимоги волевого націоналізму.
- •Розділ ііі. Романтизм, догматизм, ілюзіонізм – третя вимога націоналізму.
- •Розділ IV. Фанатизм і “аморальність”, як четверта вимога волевого націоналізму.
- •Розділ V. Свідоцтво історії – “романтизм” як чинник поступу – синтеза раціоналізму та інтернаціоналізму – п’ята вимога волевого націоналізму.
- •Розділ VI. Творче насильство та ініціятивна меншість, як порядкуючі сили – шоста вимога волевого націоналізму.
- •29. Із праці м. Сціборського „націократія” (подано мовою оригіналу)
- •30. Закон про незалежність карпатської україни (15 березня 1939 р.) (подано мовою оригіналу)
- •31. Акт відновлення української держави (львів, 30 червня 1941 р.) (подано мовою оригіналу)
- •32. Універсал української головної визвольної ради (подано мовою оригіналу)
- •33. Постанови ііі конференції організації українських націоналістів самостійників державників (оун сд) (Неповний текст) (подано мовою оригіналу)
- •34. Постанови ііі-го надзвичайного великого збору організації українських націоналістів, що відбувся в днях 21 25 серпня 1943 р. (подано мовою оригіналу)
- •(Неповний текст)
- •II. Політичні постанови
- •II. Внутрішньо-український стан
- •35. Із книги і. Дзюби „інтернаціоналізм чи русифікація?”
- •36. Із статті в. Мороза „вместо последнего слова” (подано мовою оригіналу)
- •37. Декларація української громадської групи сприяння виконанню гельсiнкських угод (подано мовою оригіналу)
- •38. Меморандум української громадської групи сприяння виконанню гельсiнкських угод ч.1 Вплив Європейської Наради на розвиток правосвiдомости на Українi
- •I. Створення Української Групи Сприяння.
- •Ч.2 Про участь України в Београдських Нарадах – 1977.
- •Ч.4 Про новi репресiї на Українi проти Групи (Гельсiнкi)
- •Країнам – учасницям Бєоградської Наради лiта 1977-го (Меморандум ч.5*) Вступ
- •I. Державнiсть
- •2. Людина, її права
- •39. Манiфест українського правозахисного руху (1977 р.). (подано мовою оригіналу) Передмова
- •3. Нашi пропозицiї
- •40 Декларація про державний суверенітет україни
- •I. Самовизначення української нації
- •II. Народовладдя
- •III. Державна влада
- •IV. Громадянство української рср
- •V. Територіальне верховенство
- •VI. Економічна самостійність
- •VII. Екологічна безпека
- •VIII. Культурний розвиток
- •IX. Зовнішня і внутрішня безпека
- •X. Міжнародні відносини
- •41. Постанова верховної ради української рср Про проголошення незалежності України
- •42. Акт проголошення незалежності україни
- •Основні події українського національного відродження хіххх ст.
- •Анпілогова Тетяна Юріївна
Ч.2 Про участь України в Београдських Нарадах – 1977.
За кiлька мiсяцiв в Београдi з’їдуться керiвнi дiячi 35 країн-учасниць iсторичної наради в Гельсiнкi.
В Београдських Нарадах будуть представленi i такi країни, населення яких у два-три рази менше, як втрати України в останнiй свiтовiй вiйнi i навiть таких, яких вiйна обiйшла боком. Рiч ясна, така велика репрезентацiя може тiльки радувати. Але чи буде заступлена в Београдi многострадальна Україна, яка принесла безчисленнi жертви в iм’я миру мiж народами?
Гельсiнкська Нарада була присвячена якраз цiй проблемi, проблемi миру i безпеки в Європi. Якже могло статись, що високорозвинута європейська країна з 50-мiльйоновим населенням i територiєю, яка перевищує будь-котру захiдноєвропейську державу, не була запрошена на форум народiв в Гельсiнкi?
Чому нiхто з учасникiв Гельсiнкської Наради не помiтив її вiдсутности? Невже Україна не являється рiвноправним членом ООН? Невже ж це не по її землi, вiд верхнього Днiстра до низiв Дiнця Сiверського, котилися фашистськi танки?
Риторичних питань можна завдати багато бiльше. Однак нам, членам Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод, добре вiдомо, чому це сталося. Спробуємо вияснити це непорозумiння з повною вiдкритiстю. I, звичайно, не без почуття болю.
Захiднi дипломати, якщо не з трибун то у кулуарах мiжнароднiх нарад продовжують називати Радянський Союз по-старосвiтському – Росiєю. Це не випадково. Той iсторичний факт, що росiйська iмперiя давно розпалась, а на її мiсцi створився добровiльний Союз суверенних держав, не був духовно засвоєний i психологiчно закрiплений нi на Заходi, анi в самому Союзi. Традицiя взяла верх над правом.
З точки погляду адмiнiстрацiйно-правної, Радянський Союз слiд би порiвняти не до Сполучених Штатiв, як це часом робиться, а до Об’єднаної Європи. Саме тут пробують об’єднати свої зусилля рiвноправнi держави-союзники. Саме тут твориться загально-європейський Парлямент, котрий по своїм прерогативам нагадує загальносоюзний Уряд в його первiснiй формi. Але об’єднана Європа нiколи не була єдиною iмперiєю – а Радянський Союз оформився на мiсцi росiйської iмперiї, яка проiснувала кiлька столiть. Ось чому те, що оформилось пiсля Жовтня, несло на собi всi потворностi минулого.
Кожна з союзних республiк згiдно з Конституцiєю СРСР настiльки суверенна, наскiльки будь-яка держава, яка входить в європейську спiвдружнiсть, яку вповнi можна назвати союзом.
Однак iмперiялiстичне минуле Росiї висить чорною тiнню над народами-союзниками, не дозволяючи їм говорити про свої конституцiйнi права. Тому культ особи в гiршому розумiннi, який повторює царський авторитет, замiнюється другим культом: з трибун проголошується слово “Союз”, а розумiється “Росію”. I в тому, що це продовжується 6 повних десятилiть, є немала вина захiдних дiячiв, котрим так само тяжко було вiдректись вiд вiкової традицiї, як i народам Росiйської iмперiї.
Тим часом реальний суверенiтет держав-союзникiв, задля котрого пролито рiки крови, поступово перемiнюється в протокольну умовнiсть. А в останнiх роках шовiнiстично-наставленi офiцiйнi особи Росiйської Федерацiї, котрих нiхто нiколи не карав за їхнiй войовничий шовiнiзм, зневажливо вiдкидають навiть ту жалюгiдну умовнiсть.
Так, наприклад, сьогоднi, коли пишуться цi рядки, старший слiдчий прокуратури м. Москви, якийсь Тихонов, риється в паперах, вилучених за його розпорядженням у 5 членiв Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод. Йому навiть не спало на думку звернутися у прокуратуру м. Києва – ордери на обшук громадян УРСР пiдписав вiн самовiльно, так як це робилось в царськiй iмперiї, де не було жодних республiк. А Ковалев С. був засуджений в Литвi на основi процесуального кодексу РРФСР. Сотнi полiтв’язнiв-українцiв безконтрольне КДБ все ще вiдправляє в Мордовiю i на Урал (себто на територiю союзних держав). I це уважається нормальним. Так представляється справа з республiканським законодавством – воно прямо iгнорується.
Слiд зважити, що марксизм, як офiцiйна iдеологiя Радянського Союзу, з кожним роком все виразнiше трачає свою привабливiсть. Що ж повинно його замiнити? У нас не перестають повторяти: патрiотизм, любов до батькiвщини. Саме тому сьогоднi, як i в роки Вiтчизняної вiйни, на перший план видвигається вiдвiчно росiйське, яке називається вiтчизняним. Однак громадянин СРСР має право сказати: у вiрменина – своя вiтчизна, а у росiянина – своя. Невже союзнi обов’язки вимагають вiдречення вiд республiканського громадянства? Невже українець не має права уважати своєю вiтчизною Україну? Якi закони позбавляють його цього природного права?
Такi закони iснували в царськiй Росiї – в СРСР їх немає. Зате в СРСР є КДБ, воєнна органiзацiя, котра святому людському праву протиставляє грубу силу. По нормам КДБ патрiотизм може бути лише росiйський або “загальнолюдський”, що практично може означати росiйський. Вiце-президент АН СРСР П. Н. Федосєєв створив навiть “загально радянську” мову це, звичайно, не новий вид есперанто, а та ж сама росiйська.
В сотнях вiршiв i пiсень прославляється Росiя, до чого ми, звичайно, вiдносимося з повагою, як i до росiйської культури взагалi. Але якщо ти в тих же картинах спробуєш висловлювати свою любов до України – тебе очiкують Мордовськi табори або спецпсихлiкарня. Чи знають про це народнi маси Росiї? Звичайно, не знають.
Так, наприклад, в пристрасному, глибоко патрiотичному творi В. Мороза “Хронiка опору”, за котрий вiн був заарештований, нема i натяку на збройний опiр – справа йде про мешканцiв села Космач, котрi, зберiгаючи нацiональнi традицiї, упиралися духовнiй i побутовiй стандартизацiї – себто псевдокультурi. I нiчого бiльше! Однак цього виявилося досить, щоби В. Мороз був кинутий на 6 рокiв в найстрашнiшу з тюрем – Володимирську.
Пiсля тiєї тюрми ще залишається 8 рокiв концтаборiв i сибiрського заслання. Адже ж вiн оспiвував вiтчизняне, до чого сьогоднi закликають радянськi письменники. Але те вiтчизняне вiн побачив не де-небудь, а на Українi. Лише в цьому заключається його “злочин”.
Ось ще приклад. Народний умiлець, художник-iнтарсист П. Рубан з м.Прилуки Чернiгiвської обл. до 200-рiччя США в подарунок американському народовi створив високомистецький твiр – iнкрустовану модель книги з дерава. На обкладинцi статуя свободи i напис “200 рокiв”. Праця була викрадена з майстернi, а художник на основi штучно сфабрикованого обвинувачення засуджений на 8 рокiв таборiв особливого режиму i 5 рокiв заслання з конфiскацiєю власности. Йому приписали розкрадання матерiялiв на мебельнiй фабрицi, де вiн працював. Але обвинувачення побудовано бездоказово i цинiчно. I це сталось всього пiвроку перед нарадами в Београдi! Цей нелюдяний вирок ясно вказує, чого добиваються розпоясавшiся шовiнiсти вiд Гельсiнкських домовлень. Тактика проста: пiдписати можна будь-який мiжнародний документ, а дома, мовляв, ми самi “наведемо порядок”.
Подiбних прикладiв можна було б навести десятки, як не сотнi. Воiстину нема гiршого нещастя, як народитись українцем.
Нема нiякого сумнiву: в цивiлiзованiй державi це не може дiятись довго. Такi експерименти можна робити тiльки з людьми затурканими, неграмотними, а їх в СРСР стає все менше. Ось чому у нас є переконання, що Право нарештi переможе над iмперiялiстичною традицiєю, бо ж СРСР по своїм правовим основам – це все ж таки iмперiя!..
Так ми свiдомi того, що державнi дiячi Заходу мають основу вiдноситись скептично до проблеми, котру висовує Українська Група – буде чи не буде представлена Україна на нарадах в Београдi? I все ж ми звертаємося з закликом до держав-учасниць Гельсiнкських Нарад: домагайтесь участи України в усiх нарадах в справi безпеки в Європi! Не може безпека Європи стати справжньою, якщо 50-мiльйоновий народ, який пережив численнi лихолiття у 2-х свiтових вiйнах, буде штучно усунений вiд участи в європейських справах.
Форми союзних вiдносин не вiчнi – вони з часом змiняться. Прийдуть новi поколiння якi в Договорi вiд 27 грудня 1922 року, на основi якого постав СРСР, прочитають те, що там написано, а не те, що диктує КДБ, i тодi умовне стане безумовним, формально-декляративне перемiниться в державну i нацiональну реальнiсть.
Свiтова громадськiсть може дуже багато зробити, щоби наблизити той час. Тiльки тодi країни Схiдньої Європи дiстануть повну незалежнiсть, а Захiдна Європа зiтхне з полегшенням: загроза нової свiтової вiйни щезне навiки. Хотiлось би, щоби це стало зрозумiло!
20 сiчня 1977 року
Члени Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод:
О. Бердник, М. Руденко (керiвник Групи), I. Кандиба, Н. Строкатова, Л. Лук'яненко, О. Тихий, О. Мешко
...