- •1. Конституция н. Муравьева
- •Глава 3. О состоянии, личных правах и обязанностях Русских.
- •Глава 4. О России.
- •Глава 5. О внутреннем устройстве волостном и уездном или поветовом.
- •Глава 6. О народном Вече
- •Глава 7. О Палате Представителей, о числе и выборе Представителей.
- •Глава 8. О Думе верховной.
- •Глава 9. О власти, преимуществах Народнаго Веча и составлении законов.
- •Глава 10. О верховной исполнительной власти.
- •Глава 11. О внутренних властях и о правительствах Держав.
- •Глава 12. О правительствующей власти Держав.
- •Глава 13. О исполнительной власти Держав.
- •2. "Русская правда" п. И. Пестеля (подано мовою оригіналу) п. І. Пестель (1793 1826) декабрист, керівник Південного товариства декабристів, автор „Руської Правди”.
- •§ 12. Определение: цель и Действие Русской Правды.
- •§13. Разделение Русской Правды на Главы.
- •§1. Право Народности и Права Благоудобства.
- •§2. Распределение иноплеменных Народов на подлежащих правилу благоудобства и на подлежащих правилу Народности.
- •§3. Определение Границ Российскому Государству.
- •§ 4. Россия есть Государство Единое и Неразделимое
- •§5. Разделение пространства Государства на части.
- •§1. Разделение Племен Россию населяющих на три главные Разряда.
- •§ 2. Законы должны быть одинаковы на целом пространстве Государства.
- •§ 3. О Различных оттенках Кореннаго Народа Русскаго.
- •§4. О Различных Племенах к Росии присоединенных.
- •§ 16. Все племяна должны слиты быть в один Народ.
- •§ 1. Изчисление Сословий в России обретающихся.
- •§4. Все должны быть перед Законом ровны.
- •3. З таємної інформації шефа жандармів графа а.Орлова губернаторам про кирило-мефодіївське товариство (подано мовою оригіналу)
- •4. Книга буття українського народу (подано мовою оригіналу)
- •5. З обвинувального вироку у справах т.Г. Шевченка (26 травня 1847 р.) (подано мовою оригіналу)
- •6. Циркуляр министра внутренних дел п. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г. (подано мовою оригіналу)
- •7. Емський указ (1876 р.) (подано мовою оригіналу)
- •8. Із програми русько-української радикальної партії (подано мовою оригіналу)
- •9. „Самостійна україна” м. Міхновського (подано мовою оригіналу)
- •10. Із програми української демократично-радикальної партії (1905 р.) (подано мовою оригіналу)
- •11. Із програми української соціал-демократичної робітничої партії (1905 р.) (подано мовою оригіналу)
- •12. Платформа союзу визволення україни (1914 р.) (подано мовою оригіналу)
- •13. З відозви загальної української ради
- •До народів світу
- •(15 Вересня 1916 р.)
- •(Подано мовою оригіналу)
- •14. Універсали української центральної ради
- •Iі у н і в е р с а л української центральної ради
- •Iіі у н і в е р с а л української центральної ради
- •IV у н і в е р с а л української центральної ради
- •15. Конституція української народньої республіки (статут про державний устрій, права і вільности унр) (подано мовою оригіналу)
- •16. Грамота до всього українського народу (подано мовою оригіналу)
- •17. Закони про тимчасовий державний устрій україни (подано мовою оригіналу)
- •18.Деклараціяукраїнської директорії, що зробила директорія (подано мовою оригіналу)
- •19. Статут української національної ради,
- •21. Відозва української національної ради від
- •1 Листопада 1918 року (подано мовою оригіналу)
- •22. Тимчасовий основний закон „про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії” (конституція зунр) (подано мовою оригіналу)
- •24. Універсал трудового конгресу україни (подано мовою оригіналу)
- •25. Із доповіді голови раднаркому усрр в. Я. Чубаря на пленумі цк кп(б)у про українізацію
- •6 8 Жовтня 1924 р. (подано мовою оригіналу)
- •26. Офіційне повідомлення про конференцію українських націоналістів у берліні 3 7 листопада 1927 р. (подано мовою оригіналу)
- •27. Постанови великого збору організації українських націоналістів (28 січня 2 лютого 1929 р.) (подано мовою оригіналу)
- •28. З праці д. Донцова „націоналізм” (фрагменти праці подано мовою джерела)
- •Частина перша. Українське провансальство. Розділ і. Примітивний інтелектуалізм.
- •Розділ II. “науковий” квієтизм.
- •Розділ III. Хуторянський “універсалізм”.
- •Розділ IV. Матеріялізм (лібералізм, демократизм, пацифізм, партикуляризм, анархізм).
- •Розділ V. Провансальство і політична симбіоза суверенність як “забобон”, підрядність національного імперативу.
- •Розділ VI. Тактика провансальства, антитрадиціоналізм.
- •Розділ VII. Плебс versus нація, утопія versus легенда, хуторянська “кальокаґатія”.
- •Розділ VIII. Дегенерація провансальства.
- •Частина друга чинний націоналізм. Розділ II. Воля, як закон життя. – її форми. – воля влади. – роля від’ємного моменту. – дві перші вимоги волевого націоналізму.
- •Розділ ііі. Романтизм, догматизм, ілюзіонізм – третя вимога націоналізму.
- •Розділ IV. Фанатизм і “аморальність”, як четверта вимога волевого націоналізму.
- •Розділ V. Свідоцтво історії – “романтизм” як чинник поступу – синтеза раціоналізму та інтернаціоналізму – п’ята вимога волевого націоналізму.
- •Розділ VI. Творче насильство та ініціятивна меншість, як порядкуючі сили – шоста вимога волевого націоналізму.
- •29. Із праці м. Сціборського „націократія” (подано мовою оригіналу)
- •30. Закон про незалежність карпатської україни (15 березня 1939 р.) (подано мовою оригіналу)
- •31. Акт відновлення української держави (львів, 30 червня 1941 р.) (подано мовою оригіналу)
- •32. Універсал української головної визвольної ради (подано мовою оригіналу)
- •33. Постанови ііі конференції організації українських націоналістів самостійників державників (оун сд) (Неповний текст) (подано мовою оригіналу)
- •34. Постанови ііі-го надзвичайного великого збору організації українських націоналістів, що відбувся в днях 21 25 серпня 1943 р. (подано мовою оригіналу)
- •(Неповний текст)
- •II. Політичні постанови
- •II. Внутрішньо-український стан
- •35. Із книги і. Дзюби „інтернаціоналізм чи русифікація?”
- •36. Із статті в. Мороза „вместо последнего слова” (подано мовою оригіналу)
- •37. Декларація української громадської групи сприяння виконанню гельсiнкських угод (подано мовою оригіналу)
- •38. Меморандум української громадської групи сприяння виконанню гельсiнкських угод ч.1 Вплив Європейської Наради на розвиток правосвiдомости на Українi
- •I. Створення Української Групи Сприяння.
- •Ч.2 Про участь України в Београдських Нарадах – 1977.
- •Ч.4 Про новi репресiї на Українi проти Групи (Гельсiнкi)
- •Країнам – учасницям Бєоградської Наради лiта 1977-го (Меморандум ч.5*) Вступ
- •I. Державнiсть
- •2. Людина, її права
- •39. Манiфест українського правозахисного руху (1977 р.). (подано мовою оригіналу) Передмова
- •3. Нашi пропозицiї
- •40 Декларація про державний суверенітет україни
- •I. Самовизначення української нації
- •II. Народовладдя
- •III. Державна влада
- •IV. Громадянство української рср
- •V. Територіальне верховенство
- •VI. Економічна самостійність
- •VII. Екологічна безпека
- •VIII. Культурний розвиток
- •IX. Зовнішня і внутрішня безпека
- •X. Міжнародні відносини
- •41. Постанова верховної ради української рср Про проголошення незалежності України
- •42. Акт проголошення незалежності україни
- •Основні події українського національного відродження хіххх ст.
- •Анпілогова Тетяна Юріївна
Розділ VI. Тактика провансальства, антитрадиціоналізм.
Найголовнішою рисою нашого провансальства в тактиці була його засаднича ворожість до традиції і доекспансії.Не визнаючи, в суті речі, за нацією окремої індивідуальности, іншої від кожночасної суми її членів, від “числа”, – вони не визнавалитяглости національної мети; кожна генерація “довліла собі”, не “пеклася о устрій”, не розширяючи поля прикладання енерґіі будучих поколінь (експансія), ані не переймаючи від батьків їх мету (традиція). Віддані теперішньому, не мали вони пошани ні до мертвих, ні до ненароджених...
Національну справу “треба (було для них) рішати аналітичним (тимчасово)способом, а несинтетичним (принципіяльним)”.Печать “тимчасовости”, вільної від великої мети минулого й майбутнього, – дрібної, паліятивної видно й на цілій політичній тактиці нашого провансальства, до якої я тепер і переходжу...
Наше провансальство “ніколи не відділяло українське питання від загального пляну суспільного і політичного оновлення Росії”, себто нації паразита... В нашого провансальства не було свідомости, що українська національна ідея є революційна ідея. Воно не припускало, що для її перемоги потрібний революційний запал. Звідсіля його ненависть до “шовінізму”, “афекту”, “пристрасти”, як головних чинників боротьби: ті почуття непотрібні й шкідливі для принципіяльного угодовця. Він не розумів, що національна ідея, це ідея, яка керується гаслом “або-або”, і звідсіля його ненависть до понять, що виражаються словами “експансія”, “панування”, “влада”. Бо угодовець “бореться” не за владу, а за “рівність”, за “визволення” (економічне й культурне) ціною угоди з владою. У нашого провансальства не було хоч би такої непримиримости проти чужої ідеї, яку плекала – в найбезнадійнішу добу, перед царатом – ППС. І в провансальців зроджувався не раз бунт проти існуючого, але не получений з глибоким почуттям права зайняти місце того існуючого; так, як найсміливіші вибрики учня проти свого учителя ніколи не виходять з почуття права зайняти його місце на катедрі...
Розділ VII. Плебс versus нація, утопія versus легенда, хуторянська “кальокаґатія”.
Коли ми схочемо обняти однією формулою всі зазначені в попередніх розділах прикмети нашого провансальства, то нам доведеться шукати цю формулу в його відповіді на питання взаємовідносин між одиницею (або їх сумою) і нацією з одного боку, а з другого – між різними націями.І в однім, і в другім випадку (хоч з першого погляду видається інакше) ставить наше провансальство “партикулярне” понад “загальне”. В обох випадках ігнорує воно волевий чинник націоналізму: не нація, лише що інше є causa sui; волевий, моторовий центр націоналізму лежить не в нім самім, лише поза ним; формально – ця воля обмежується (у нашого провансальства) – санкцією інтелекту, експерименту (“законів суспільного життя”) і “спільною правдою”; матеріяльно – всякими на позір “вищими”, та, в суті речі, партикулярними ідеями (“нищої братії”, “черні”, кляси, провінції, “людськости”)...
Замість вкласти в поняття нації велику ідею, високу ціль, що стояла б понад “партикулярним”, – вони зробили собі Бога з феноменального – обмежили об’єм поняття нації (1). Замість включити в поняття нації не тільки “нині”, але й “завтра”, – вони задовольнилися лиш першим; вониобмежили поняття нації в часі (2).Вони були поза часом, а їх ідея – ніретроспективною, ні проспективною,без традиційвчора,без завданьзавтра.Взиваючи до розуму й виклинаючи почування, фанатизм, – вонизробили національне почуття плитким і яловим;обмежили його інтенсивність (3).Відповідно до того пристосувався й цілий їх світогляд, який знав замість “легенди”, “міту” – погідну й нудну утопію (ad 1); замість руху – спокій (аd 2) і замість протесту – немічний жаль (ad 3).
Суттю того світогляду було недовір’я до вибуховости, до пристрасти. Supremus motor людської душі був “розум”, не воля. На чинний спротив і агресію той світогляд не міг здобутися. Він боявся бути жорстоким до чужих так само, як до своїх; боявся обидвом накинути свою волю, повести своїх за якоюсь блискучою оманою. Коли б він вірив у ці останні, взагалі в “окультні” сили, – він знав би лише ідею й протест в ім’я її, хоч би це й мало принести біль “окремому”. Але для нього це “окреме” було суттю, і тому коли в страшній боротьбі за існування воно гинуло – одиноке почування, яке опановувало його, це був тілесний біль, сум. Там де не “універсалія” мала реальність, а “партикулярне”, – вічний приплив і відплив людської енергії викликав лише песимізм і нудний біль. Наше провансальство не розуміло таких “фантазій” як релігії, національні місії, самовистарчальні національні ідеї, які знали інші народи, які будували “вічне”, що утверджували тяглість своєї колективної волі хоч би за ціну гибелі дочасних дібр і жертв сучасних поколінь. Наше провансальство того не знало, і тому сум або туга є головні прикмети нашої вдачі й головні форми реаґування назовнішнісили. Це реагування зупинилося на першім щаблі, на почутті болю, і не перейшло на вищий, на спротив, наактивнебажання усунути суперечність між внутрішнім і зовнішнім через заперечення останнього...
Коли захочемо шукати за матеріяльним підложжям цього світогляду, мусимо схарактеризувати його як світогляд провінціональний, парафіяльний, світогляд рідного загумінку і, ще стисліше –плебейський світогляд.Непереможний потяг до чутливости й вискарження, нічого, щоб дражнило нерви, допроваджувало їх до екстази, намордник на всякий великий вияв енергії, ніяких дисонансів, – що це як не риси провінціяльної вдачі?
Це особливо кидається в вічі, коли ми схочемо спинитися ближче над змістом нашої провансальської “кальокаґатії”...
...провансальський “кальос-каґатос” є той, хто має “надзвичайний хист – не ставити питання різко, обламувати гострі ріжки, доводити дозгоди і порозуміння”.Для них це не був опортунізм, “а вищий ступінь культури, що завсіди опирається напризнанні чужого права,на широкійтерпимості до чужої думкиі шукає прийнятногодля обох боків виходув конфліктах”... Ось ідеал провансальської “кальокаґатії”.