- •43. Виникнення та суть маржиналізму.
- •42.Соц-ний напрям у пе Штаммлер, Штольцман.
- •48. Американська школа маржиналізму , Кларк.
- •10. Історичні передумови виникнення і зага-льна харристика класичної пе.
- •56. Сус-но-ек-ні погляди м. Драгоманова
- •54. Пе в Росії наприкінці 19-початку 20 ст.
- •51. Ек-ні погляди декабристів Герцена й Огарьова.
- •57. Революційно-демократична ек-на думка в Україні.
- •52. Ек-ні погляди Чернишевського.
- •55. Ліберально-буржуазна ек-на думка в пореформлений період. Громади
- •3. Економічна думка стародавнього Сходу
- •2. Метод аналізу історії ек-них вчень
- •58. Ек-ні погляди с.Подолинського
- •1.Предмет курсу і зав-ня курсу
- •4. Ек-на думка античного світу. Стародавня Греція – Ксенофонт, Платон, Арістотель.
- •5. Ек-на думка античного світу. Стародавній Рим – Катон, Граки, Варрон, Колумпелла.
- •6.Ек-на думка Середньовіччя.
- •79. Неолібералізм у Німеччині. Теорії “соц-ого ринкового госп-ва” та “сформованого сус-ва”.
- •80. В.Ойкен та його концепція “ідеальних типів госп-их систем”.
- •65. Основні напрямки розв-ку ек-ної теорії у хх ст. Та їх еволюція.
- •7.Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.
- •8. Історичні передумови виникнення та етапи розв-ку меркантелізму.
- •9. Меркантилізм, його поширення в різних країнах.
- •45. Австрійська школа граничної корисності. Менгер, Бем-Баверк,Візер
- •36. Теорії в-сті та додаткової в-сті к. Маркса
- •47. Ек-на теорія Маршалла
- •49. Розв-к неокласичної традиції в працях Пі-гу, Хоутрі.
- •22. Ек-на теорія у Франції у 1-ій пол. 19ст. Ж. Б. Сей.
- •23. Економічна теорія у Франції у 1-ій пол. 19 ст. Ф. Бастіа.
- •24. Особливості ек-ної теорії у сша в 1-ій Пол. 19ст. Г. Кері.
- •27. Ек-на концепція і програма п. Прудона.
- •26. Критичний напрям в пе. Ек-ні погляди с. Сісмоді.
- •28. Ек-ні погляди к. Родбертуса.
- •25. Критичний напрям в пе
- •60. Ліберальне народництво в Україні. П. Чернвінський, т. Осадчий, м. Левитський.
- •63. Ек-ні погляди м. Зібера.
- •62. Ек-ні погляди м. Туган-Барановського.
- •44. Формування неоклас. Традиції в ек-ній те-орії. Австрійська,кембрідзька, Американська школи.
- •46. Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа.
- •66. Історичні передумови виникнення та суть кейнсіанства.
- •12. Виникнення класичної пе в Англії Уільям Петті
- •70. Неокейнсіанські теорії ек-ого зростання. Р. Харрод. Є. Домар.
- •76. Виникнення і загальна хар-ка неолібералі-зму. Школи неолібералізму.
- •75. Неокласичні теорії ек-ого зростання. Р.Со-лоу, Дж.Мід.
- •71. Посткейнсіанство. Дж.Робінсон і п.Сра-ффа, н.Калдор.
- •72. Кейнсіанська теорія та ек-на політика.
- •73. Еволюція неокласичних ідей у хХст.
- •21.Еволюція класичної пе в Англії в і пол. 19ст. Завершення класичних традицій в працях Джона Стюарта Мілля.
- •19. Еволюція класичної пе в Англії в 1-ій пол. 19ст. Т.Р.Мальтус.
- •20. Еволюція класичної пе в Англії і і-пол. Хіх ст. Джеймс Міль, н.Сеніор.
- •17. Еко-не вчення д. Рікардо.
- •31. Ек-на концепція та практична діяльність Оуена
- •34. Теоретичні проблеми 2-го тому «Капіталу»
- •38.Марксизм і сучасність
- •35. Теоретичні проблеми 3-го тому «Капіталу».
- •11.Загальна характеристика і значення класи-чної пе
- •13. Виникнення класичної пе у Франції п’єр де Буагільбер
- •14. Ек-не вчення фізіократів.
- •16. Теорія в-сті а. Сміта
- •15. Ек-не вчення а. Сміта
- •30. Ек-не вчення західноєвропейських соціалістів-утопістів. А. Сен-Сімон, ш. Фур`є.
- •81. Американський неолібералізм (чиказька школа). Монетаризм м.Фрідмена.
- •87. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку.
- •82. Неокласичний синтез п.Самуельсона. Дж. Хікс.
- •90. Теорія трансакційних витрат та ек-на тео-рія прав власності Рональда Коуза.
- •Ек-на теорія прав власності
- •68. Неокейнсіанство. С. Харріс. Е. Хансен.
- •85. Теорія “раціональних очікувань”. Р. Лукас, т. Сарджентс.
- •84. Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер, к. Мендель
- •83. Неокласичне відродження. Теорії “ек-ки пропозицій” та “раціональних очікувань”.
- •41.Нова історична школа. Г.Шмоллер, л.Брен-тано, к.Бюхер, в.Зомбарт.
- •78.Французький неолібералізм (паризька школа). М.Алле.
- •86. Досвід застосування рекомендацій нео-класичної теорії в ек-ці різних країн.
- •77. Англ. Неолібералізм (лондонська школа). Ф.Хайєк.
- •40. Історична школа в Німеччині в 1-ій пол. 19ст. В. Рошер, к. Кніс, б. Гіальдебранд.
- •88. Ранній інституціоналізм та його головні напрями.
- •37. Розв-к в. І. Леніним марксистського ек-ого вчення
- •64. Загальна характеристика розв-ку ек-ної теорії у хх ст., її основні напрями.
- •39. Започаткування сис-ми нац-ної пе в Ні-меччині
- •94. Виникнення і суть реформізму. Ек-ні кон-цепції е. Бронштейна, к. Каутського, р. Гіль-фердінга.
- •89. Неоінституціоналізм Соц-ний (індустріа-льно-технологічний) інституціоналізм, Гелб-рейт .
- •92. Теорії «індустріального сус-ва»
- •93. Концепції футурології
- •91. Теорії трансформації кап-зму: “народного кап-зму”, “колективного кап-зму”, “соц-ого партнерства”.
- •96.Соціал-реформістські моделі ек-ого розв-ку: нім., лейбористська, французька, сканди-навська.
- •100. Розв-к ек-ної теорії в Україні в радянсь-кий період.
- •74. Перегляд неокласичної теорії ринку. Теорії монополії і конкуренції.
- •61. Пt в Україні у хіх-поч.Хх ст. Та її еволюція.
- •59. Революційно-демократична думка на захі-дноукр землях. В. Навроцький, о.Терлецький, м. Павлик, і. Франко.
- •95. Концепція “демократичного соціалізму” як теоретична платформа соціал-реформізму .
- •97. Етапи становлення та еволюція радянсь-кої ек-ної науки.
- •99. Розв-к рядяньської ек-ної науки в 30—90-ті рр.
- •98. Радянська ек-на думка перехідного періоду. Методологічні дискусії 20— 30-х рр.
- •53. Соц-но-ек-ні ідеї революційного та лібера-льного народництва в Росії
94. Виникнення і суть реформізму. Ек-ні кон-цепції е. Бронштейна, к. Каутського, р. Гіль-фердінга.
У середині XIX ст., коли в кап-ому способі В від-бувались суттєві зміни і, як наслідок, загострюва-лись соц-ні суперечності, виникали робітничі об'єднання, партії та рухи, Карл Маркс синтезув-ав соціалістичні ідеї і класичну ек-ну теорію в 1 ціле, намагаючись підвести наукову базу під вла-сну теорію класової боротьби. В основу його док-трини було покладено ідею докорінного знищен-ня кап-ого ладу і побудови нового, справедливо-го сус-ва без експлуатації, гноблення і насильст-ва. Ек-на й політична платформа побудови соціа-лістичного сус-ва, викладена К. Марксом та Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії», передбачала революційне (деспотичне) скасува-ння інституту приватної власності, передачу її об'єктів у власність сус-ва, створення планової, центрально-керованої ек-ки, встановлення соціа-лістичної форми розподілу сус-ого продукту. Ці ідеї набули надзвичайної популярності наприкінці XIX і особливо на початку XX ст., що не тільки сприяло територіальному поширенню марксист-ської ідеології, а й забезпечило її суттєвий вплив на програми ін. партій і рухів. Марксизм став па-нівною ідеологією робітничого руху, знайшов ві-дображення в програмах соціал-демократичних партій. Майже всі робітничі партії Західної Євро-пи декларували як кінцеву мету робітничого руху — побудову соціалізму. Усупереч зусиллям рево-люційних марксистів об'єднати в межах її Інтер-націоналу робітничий рух в 1 силу і спрямувати його на боротьбу за скасування приватної Влас-ності та влади капіталу, він розпався на кілька напрямів, частина з яких зберегла ортодоксальну марксистську спрямованість, ін., що спиралася на профспілковий рух, формувалась на теорети-чних засадах соціал-реформізму.
Профспілки не виходили за межі ек-ної боротьби, що була спрямована не стільки проти кап-зму як такого, скільки на здобуття конкретних соц-но-ек-них благ: підвищення зар-пл, поліпшення умов праці, збільшення зайнятості, удосконалення сис-ми соц-ого забезпечення та надання соц-них гарантій, скорочення робочого часу та ін. Саме через їхній вплив марксистську теорію революці-йної класової боротьби поступово починає витис-кати теорія еволюційно-реформістської зміни сис-ми, ідея політики «соц-ого партнерства». Позбавлені радикалізму, ці ідеї здобувають під-тримку в робітничому середовищі, розуміння ін. сус-них верств, а також починають впливати на марксизм, спричиняючи його еволюцію. Відтак виникають різноманітні трактування марксистсь-кої теорії аж до перегляду самої суті марксистсь-кої концепції, ревізії філософських, ек-них та по-літичних основ учення, до пом'якшення радикалі-зму його революційних висновків. На цій основі виникають 2 течії марксизму — ортодоксальний марксизм і ревізіонізм. Соціал-реформісти, спри-йнявши основну ідею марксизму про побудову нового, соц-не справедливого сус-ва, не погоджувались з марксистською програмою революційної його побудови; ревізіоністи, навпаки, — форма-льно визнавали марксизм, були згодні з його ос-новними постулатами, але постійно піддавали критиці, уточнювали та переглядали окремі його ідеї.
Ревізіоністську течію в марксизмі, що сформував-лась наприкінці XIX ст., репрезентували лідери ії Інтернаціоналу: Карл Лібкнехт, Роза Люксембург, Дмитро Благоєв (ліве крило) та Едуард Бернште-йн, Карл Каутський, Рудольф Гільфердінг, Отто Бауер, Отто Шмідт (праве крило).
Родоначальником правого крила ревізіонізму став Е. Бернштейн (1850—1939), який 1899 р. Видав книжку «Передумови соціалізму і зав-ня соціал-демократії». Зміст її відображав нове ро-зуміння суті робітничого руху, відмінності його но-вої програми, стратегії і тактики від марксистсь-ких. Доводить практичну непридатність обгрунто-ваної К. Марксом теорії в-сті, а відтак і теорій ці-ни, зар-пл, додаткової в-сті. заперечує постулат К. Маркса щодо абсолютного і відносного зубожі-ння пролетаріату за кап-зму, указуючи на нові те-нденції в ек-ому розв-ку сус-ва. Автор доводить, що з розвитком кап-зм зазнає глибокої трансфор-мації, створюються умови для поліпшення якості життя, зростає сукупна частка доходів робітничо-го класу у ВНП. Він зосереджується на аналізі но-вих можливостей, які відкриває кап-зм, а саме: дальше поглиблення процесу усуспільнення В спеціалізації та кооперації; поділ праці, що ство-рює умови для корпоратизації; формування кор-поративних капіталів через продаж акцій під-в, ін-вестування заощаджень; зростання можливості участі трудящих в управлінні В. Стверджує, що корпоратизований капітал є об'єктивною основою демократизації і соціалізації власності через її ак-ціонування. Критикуючи теоретико-ек-ні постула-ти марксистської теорії, переглядає основну ідею марксистського вчення — про необхідність рево-люційного перевороту як основної передумови побудови соціалістичного сус-ва. Він обґрунтовує теорію «демократизації капіталу», яка повністю спростовує марксистську ідею революційного трансформування власності. Бернштейн уважає, що зав-ня усуспільнення власності можна вирі-шити еволюційним шляхом, без установлення диктатури пролетаріату. Цікавими були його під-ходи до проблем колоніалізму. Виправдовував колоніальну політику розвинених країн, наголо-шуючи на особливій місії цивілізованих народів, які прискорюють розв-к колоніально-залежних країн. Йому належить термін «колоніальний соці-алізм».
Важливим висновком Бернштейна, який катюго-рично не сприймали ортодоксальні марксисти, було твердження про те, що комунізм не є кінце-вою метою історичного розв-ку людства, а фор-ми віддаленого майбутнього непередбачувані. Від поглядів Бернштейна соціал-демократи «від-хрещувались» кількадесят років, але нині за ним усе більше визнають заслугу засновника теорії і політики соц-них реформ.
К. Каутський (1854—1938) у працях «Соц-на ре-волюція» (1902) та «Шлях до влади» (1909) обґ-рунтовує невідворотність епохи соц-ної револю-ції як об'єктивно зумовленого явища, підготовле-ного всім попереднім розв-ком людства. Монопо-лізація В як закономірний етап розв-ку кап-зму усуспільнює ек-ку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади зброй-ним шляхом, достатньо парламентських методів боротьби за контроль над ек-ною владою. Аналі-зуючи сучасні йому процеси — монополізацію В, імперіалізм як ек-ний переділ світу між союзами капіталістів, колоніальну політику розвинених де-ржав, він стверджував, що ці явища є об'єктивни-ми і свідчать про поступальний розв-к світової ек-ки, яка в перспективі стане картелізованою, поз-будеться міждержавних суперечностей. На цій «ультраімперіалістичній» стадії розв-ку кап-зму, коли великі галузеві монополії зіллються в єди-ний всесвітній картель, виникнуть умови для пла-номірного регулювання госп-ва у світовому мас-штабі, що, власне, і означатиме соц-ний перево-рот. Засуджував війну, виступав за мирне вирі-шення всіх проблем. Його теорія «ультраімперіа-лізму» закликала до реформізму як засобу сус-ної перебудови.
Р. Гільфердінг (1877—1941), соратник Каутсько-го, лідер і теоретик ІІ Інтернаціоналу. У своїх пра-цях, написаних в цілому з марксистських позицій, зокрема у «Фінансовому капіталі» (1910), він ана-лізує головні зрушення, що відбулися в ек-ці та політиці кап-зму наприкінці XIX — поч. XX ст.: ви-никнення і розв-к сис-ми кап-ого кредиту, поши-рення акціонерних товариств як особливої фор-ми монополізації капіталів, існування таких ек-них явищ, як статутний та фіктивний капітал. І хо-ча в цій книжці проблема непримиренності класо-вих інтересів ставиться все ще дуже гостро, гли-бокий і всебічний аналіз фінансового капіталу дав авторові змогу зробити цілий ряд уточнень, що мали свідчити про об'єктивну неминучість змі-ни ек-ної ролі держави. Він уважав необхідним і об'єктивно обгрунтованим втручання держави у фінансову сферу з метою макроек-ого її впливу на циклічність розв-ку ек-ки, запобігання кризо-вим явищам. Такий вплив створює передумови для сус-ого контролювання В, яке повністю зале-жить від грошово-фінансової сфери, а отже, дає можливість управляти розв-ком соц-ної сфери. З початком 1-ої світової війни Гільфердінг закликає до еволюційного, реформістського вирішення соц-но-ек-них проблем, посилаючись на те, що монополістичний кап-зм сам формує умови для ек-них трансформацій, для становлення ери «ор-ганізованого кап-зму».
У Гейдельберзькій програмі СДПН 1925 р., тео-ретичну частину якої написав Гільфердінг, марк-систській програмі революційної ек-ної перебудо-ви сус-ва протиставляється ідея свідомого фор-мування «ек-ної демократії» — основи соц-не справедливого ладу.
Ідеї Бернштейна, Гільфердінга та Каутського за-цікавили не тільки соціал-демократів, а й деяких марксистів. Так, у працях марксистів О. Бауера і К. Шмідта помітна еволюція їхніх поглядів від ра-дикалізму до реформізму. Після перемоги рево-люції в Росії ревізіоністи відмежовуються від Жо-втневої революції, називаючи її помилкою, а її організаційні форми — реакційними.
Пізніше ревізіоністські доктрини трансформува-лись у реформістські і стали основою багатьох соціал-демократичних програм.