26.Манжура і Боровиковський

27.Тематична своєрідність збірок я.Щоголева («Ворскло», «Слобожанщина»). Поетичність мови.

ВОРСКЛА: Поминки, Воля, Орел, Січа, Запорожець; Черевички, Добридень, Пісня, Баю-баю, Плац, Горішки.

СЛОБОЖАНЩИНА:В степу, Остання Січа, Запорожець над конем, Хортиці; Серденько, Не6 чує, Над потоком, Рута.

У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла його збірка «Слобожанщина».

Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато таких віршів, в яких він ОПИРАЄТЬСЯ НА НАРОДНІ ВІРУВАННЯ У ВІДЬОМ, ВОВКУЛАКІВ, ЛОСКОТАРОЧКУ, У КВІТ ПАПОРОТІ («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів ОСПІВУВАВ РЕМІСНИЦЬКИЙ ПОБУТ ТА РЕМІСНИЦЬКУ ПРАЦЮ.

У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості років сам багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.

Щоголів був ОДНИМ З ПРЕДСТАВНИКІВ ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ РОМАНТИКІВ, і велика кількість його поезій присвячена романтичному ЗОБРАЖЕННЮ ІСТ. МИНУЛОГОУКРАЇНИ, насампередЗапорізької СічійКозаччини(«Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щ. перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю».

Низка поезій Щ. ПРИСВЯЧЕНА ОБРАЗАМ УКР. ПРИРОДИ («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). ОкремівіршіЩ. позначені СОЦ. МОТИВАМИ («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато його віршів покладено на музику, і вони увійшли в пісенний нар. репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»).

Посмертні вид, творів Щ.: «Твори. Повний збірник» (X. 1919), «Поезії» (К.1926), «Твори», І — II (1930), «Поезії» (К.1958), «Твори» (К.1961).

За життя поета народ його творів не знав. Мало знали їх і в середовищі літературно-мистецької інтелігенції. Батьки Я. Щоголева жили спокійно-впорядкованим життям з дотриманням релігійності та народних звичаїв. Не відступив від цих традицій і поет, який називав себе “патріархальним гетьманцем” Художній світ у поезії Я. Щоголева – це передусім РОМАНТИКА КОЗАЦЬКОЇ ЗВИТЯГИ, протиставлення нелегких життєвих буднів, “неволі” волі, яка можлива, на думку поета, лише на Січі; неймовірна туга заминулим, козацькою вольницею, українськими степами, в яких бурлило життя, точилась боротьба, і які, на час написання творів, житами поросли; готовність ліричного героя віддати й життя за рідний край тощо.

Як зауважують біографи, Я. Щоголев жив усамітнено, уникав широких знайомств, громадської діяльності ( і це в роки, коли діяли і творили такі великі громадські діячі, як Б. Грінченко, І. Франко). Однак життєві проблеми доби вимагали і від нього виявлення власної позиції, скажімо, з приводу революційно-визвольної боротьби, що була ознакою часу. До революційних заходів він ставився з недовір’ям, вважав цю справу безперспективною. У деякій мірі застарілими, в основному ідеалістичними, були і вимоги Я. Щоголева до літератури.

Я. Щоголев вважав ПРОВІДНИМИ В СВОЇЙ ТВОРЧОСТІ ПАТРІОТИЧНІ МОТИВИ І РОЗГЛЯДАВ ПОЕЗІЮ ЯК ЯВИЩЕ БОРОТЬБИ ЗА “ПІДНЕСЕННЯ НАРОДНОСТІ”, РОЗУМІЮЧИ ПІД ЦИМ ПІДНЕСЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. У 40-х роках ХІХ століття визначився в поезії Я. Щоголева один із провідних мотивів його творчості, який незмінно звучить в обох його збірках. Це – МОТИВ СУМУ ЗА МИНУЛИМ УКРАЇНИ, ЗА КОЗАЦТВОМ, ЗА ЗАПОРОЖЖЯМ. ВІН РОЗРОБЛЯЄТЬСЯ У РОМАНТИЧНОМУ ПЛАНІ. Поета вабить у минулому України Запорозька Січ, вільне степове життя – “свята старовина”, про яку співають лірники, кобзарі, про яку нагадують високімогили в степу, Дніпро, славні історичні картини коша, башт, куренів, майдану, вкритого лавою лицарів (“Січа”), та картини походу запорожців на ворога (“Запорозький марш”, “В степу”, “Орел”, “Орлячий сон”), найчастіше – образ суворого запорожця (“Запорожець”, “Запорожець над конем”, “Огир”, “Воля”, “Козак” тощо).

ЗАПОРОЖЕЦЬ У ПОЕЗІЯХ Я. ЩОГОЛЕВА – славний лицар, який захищає рідний край від орд татар і турків (“Орел”, “Орлячий сон”, “В степу”). Його найближчий товариш – вірний кінь. Коли ж він втрачає його, то не скупиться на сльозу (“Запорожець над конем”). У творах Я.Щоголева ОСПІВУЮТЬСЯ ЗАПОРОЖЦІ-ЛИЦАРІ, А НЕ ВЗАГАЛІ КОЗАЦТВО, І ТИМ БІЛЬШЕ НЕ КОЗАЦЬКА СТАРШИНА УКРАЇНИ.

Поет відчуває ностальгію за картинами ДИКОГО НЕЗАЙМАНОГО СТЕПУ (“Степ”), за старими панами-ХУТОРЯНАМИ (“Покинутий хутір”), ЗА ЧУМАКАМИ (“Останній з могікан”), СТАРОСВІТСЬКИМИ БАТЮШКАМИ (“Батюшка”), засуджував потворності капіталістичного ладу, а свої добрі погляди звертав у минуле, ідеалізуючи його.

Треба визнати, що “стосунки” Я. Щоголева із сучасністю, майбутнім і минулим були, дійсно, надзвичайно складними. Сьогодення поет не сприймав майже ні в яких його виявах, у прийдешнє не вірив, а в минуле “опізнився”.

В основі естетичних поглядів письменника лежать, по-перше, ПРАГНЕННЯ ВБЕРЕГТИ ХУДОЖНЮ ЛІТЕРАТУРУ ВІД ВПЛИВУ ІДЕОЛОГІЙ (“тенденції”, за висловом Я. Щоголева), ЗАПОБІГТИ ЇЇ ПЕРЕТВОРЕННЮ

НА ЗАСІБ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ ТА, по-друге, УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕАЛУ КРАСИ ЯК БЕЗЗАПЕРЕЧНА МІСІЯ МИСТЕЦТВА.

Хоча письменник неодноразово підкреслює надзвичайно вагому (навіть вирішальну) роль досконалої художньої форми, критерію “ВІЧНОЇ КРАСИ”, справжня, художньо вартісна поезія не уявляється йому без утвердження загальнолюдських, християнських ідеалів.