8.Своєрідність селянської тематики в повістях та оповіданнях п.Мирного.

Українська література в пореформений період вела непримиренну боротьбу проти залишків кріпосницького права. І це природно. Адже залишки кріпосництва в цей час були настільки сильними і відчутними, що серйозно гальмували економічний ідуховний розвитокусього суспільства.

У художній творчості письменника проблеми, пов'язані з життям українського селянства в пореформений період, стали центральними, їх літературна реалізація привела до появи цілого циклу творів, який становить кращу частину прозової спадщини письменника.

Письменники–революційнідемократи сміливо викривали і засуджували кріпосницькі реформи, закликаючи селянство до збройної боротьби.Сила критичного реалізмуПанаса Мирного полягає самев тому, що він у яскравих художніхобразахрозкрив антинародну сутність кріпосництва, показав справжній зміст царських реформ, правдиво відтворив пагубність і розтлінність впливу залишків кріпосного права у пореформену добу. Проблема «лиха давнього й сьогочасного хвилювала Мирного протягом усієї другої половини XIX сторіччя.Письменниксміливо підносив важливі питання суспільного розвитку і засуджував поміщицько-кріпосницькі порядки, які породжували незчисленністражданнянароду. Уповістях«Голодна воля», «За водою», «Лихо давнє й сьогочасне», в деяких оповіданнях циклу «Як ведеться, так і живеться» підноситься тема «голодної волі», показується злочинністьтогосоціального ладу, який великою мірою тримався на кріпосницьких засадах. Мирний стоїть у перших рядах борців проти поміщицько-кріпосницької неволі, його твори на цю тему становлять нову сторінку в розвитку українського критичного реалізму.

9.Літературний характер інтелігента-різночинця в повісті «Лихі люди» п.Мирного.

Панас Мирний змалював «зайвих людей», відторгнутих суспільством. При цьому він удався до різкої поляризації героїв.

Тип, започаткований в образі Івана Ливадного(«Пяниця»), розгорнувся в образі ПЕТРА ТЕЛЕПНЯ з повісті «Лихі люди». НЕЗМІННОЮ ЗАЛИШАЛАСЯ РОЗСТАНОВКА ПЕРСОНАЖІВЗА ПРИНЦИПОМ ОПОЗИЦІЙНИХ ПАР. У «Лихих людях» таких пар аж дві: з одного боку — ТЕЛЕПЕНЬ І ЖУК, з іншого — ПОПЕНКО Й ШЕСТІРНИЙ — четверо гімназистів, які приходять до полярних життєвих результатів. Розподіл світла і тіней — різко контрастний. Тріумфують пронирливі й вислужливі (Попенко стає тюремним батюшкою, Шестірний — заступником прокурора). Тим часом літератор Петро Телепень, який бачив свою місію в тому, щоб «звертати людську увагу на страшні картини нужди та горя, будити жаль у серці», закінчує божевіллям і самогубством.

І цей мотив неприкаяності добра — неможливість бути чесним і щасливим у жорстоких обставинах — у Мирного звучить постійно.

У «Лихих людях» світло надії автор пов’язував із Тимофієм Жуком. Його монологи — це програма народництва 1870-х років: ідеал соціальної рівності; ідеалізація громади, народу, мужика, який має «добру душу та серце» і потребує просвіти; акцент на моральному максималізмі й саможертовності інтелігентів-народників, які несуть свічку в темряву…

У повісті письменник викриває «лихих людей», але в цей термін він вкладає протилежний розумінню захисників царизму зміст. «Лихі люди» — ж революціонери, а ті, хто силкується врятувати систему, підперти її прогнилі основи.

Повість «Лихі люди» була сміливим кроком у творчості Панаса Мирного і значним досягненням української літератури.

У повісті Панаса Мирного «Лихі люди» основа залишається традиційною для української літератури XIX ст. — ЗІТКНЕННЯ ОСОБИ І СЕРЕДОВИЩА, але спосіб співвіднесення героя і обставин інший: ІНТЕЛІГЕНТ І СВІТ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНІ, А ПИСЬМЕННИК ТАКИЙ ЗВ’ЯЗОК ПОДАЄ ШЛЯХОМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО АНАЛІЗУ.

У центрі уваги автора образ письменника Петра Телепня, який за прогресивні ідеї своєї творчості опинився за ґратами царської в’язниці.

Петро Федорович вихований у дусі творення добра для людей: у дитинстві це добро він розуміє як слухняність, повагу до батьків, прагнення до навчання, у більш зрілому віці — як працю заради освіти суспільства. Телепень прихильно ставився до народницьких теорій, вірив в можливість поліпшення долі народу шляхом поширення освіти, культури. Своїм хистом письменника Телепень хоче допомогти народові покращити умови свого життя, і сам страждає від цього наміру. Зокрема він зазначає: «Вона [мати] в мене добра, учила любити… Я послухав, а тепер караюсь за те…». Нестерпні тюремні умови і неприйняття справедливості свого ув’язнення (Телепень кілька разів у розпачі повторює: ¦Я ж нікого не займав, нікому нічого не зробив лихого») стають причиною важкого психічного захворювання і самогубства Телепня.

Панас Мирний змальовує ще одного борця проти царського режиму. Образ ТИМОФІЯ ЖУКА — типовий образ революційного народника того часу. Жук набагато твердіший і жорстокіший за Телепня. Формування його світогляду як демократа відбувалося ще в стінах гімназії, де він читав заборонену літературу і вів дискусії на злободенні політичні теми. Захоплений ідеями народництва, Жук радить Попенкові їхати в село вчити селянських дітей: «… піп так близько стоїть до народу; люди звикли його батюшкою звати… От і будь їм за батька, Грицьку!.. Тільки роби справжнє добро, а не шукай слави та грошей через його… Школу постав так, щоб виходили з неї не писарі-п’явки, а грамотні люди».

У порівнянні з Телепнем Жук набагато активніший, стійкіший, послідовніший. Виходець із дворянського кола, він зливається з простим народом, з ідейних міркувань пориває навіть стосунки із найріднішою людиною у світі, із своєю матір’ю. «… не так наше життя порізнилося, щоб ждав я від моєї матері помочі… Вона вигодувана ще за часів кріпацтва, виношена кріпацькими руками, вихолена у панській сім’ї, не буде чистити тієї риби, що син її наловив своїми руками, вихолена у панській сім’ї, не буде ходити коло мого товариства, коли воно зляже, як отой лежить; не дасть свого добра гоїти болячі виразки та порізи; не допоможе безталанній сім’ї бідного рибалки, коли заробітку немає і вона холодна й голодна клене своє тяжке життя у чужій хаті… Чого ж нам сходитись? Навіщо стрічатись? Щоб вилити каплю панських сліз на якесь безталання свого сина?.. Господь з ними! Хай дожива вона віку на своєму добрі…».

Сильна, дужа натура, людина принципу, Жук прямо говорить своєму другові Телепню про його відірваність від народу, закликає боротися силою: «…не можна просьбою — бери силою! Бийся! Ворися — а бери, добувай!».

Телепень не сприймає насильницької політики Жука. У його шкалі цінностей війна, кровопролиття — страшне народне горе. Телепень ратує за духовне збагачення народу, Жук — за матеріальне.

Жукова сумна пісня, у якій Телепень пізнав голос свого колишнього товариша, штовхнула його до несвідомого самогубства.

Що ж чекає в житті Жука? Він сам відповів на це запитання: «Я тільки бачу, що шляхи наші різні, а становище Петре, однакове… Де воно буде — чи на шибениці, чи у Дніпрі… Все одно де б не було!».

Отож, можемо припустити, що його також чекає смерть, але на відміну від Телепня свідома: чи, справді, на шибениці, чи у вирі подій жовтневого перевороту, чи в колесі сталінських репресій. Автор повісті про це ще не згадує, бо він ще сам не знає, до чого призведе посилення визвольного руху. Однак, із спогадів сучасників Панаса Мирного знаємо, що події комуністичного перевороту письменник не сприйняв і не зрозумів.