- •1.Етапи розвитку укр. Реалізму. Напрями, методи.
- •2.Ідейно-тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури.
- •3.Життєвий і творчий шлях Нечуй Левицького.
- •4.Особ.Конфлікту, ідей-темат.Зміст соц.-побут повість «Кайдашева сім’я».
- •5.Драматургія і.Нечуя-Левицького.
- •6. Функція описів та своєрідність поетики пейзажу в повісті «Микола Джеря».
- •7.Світогляд п.Я.Рудченка, його літературна спадщина.
- •8.Своєрідність селянської тематики в повістях та оповіданнях п.Мирного.
- •9.Літературний характер інтелігента-різночинця в повісті «Лихі люди» п.Мирного.
- •10.Історія написання роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
- •11. Своєрідність сюжету та композиції «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
- •12.Трагічне в повісті «Голодна воля» п.Мирного
- •13.Композиція та засоби творення образів у повісті «Пяниця» п.Мирного
- •14.Життєвий і творчий шлях б.Грінченка
- •15.Поезія б.Грінченка. Перекладацька діяльність.
- •16.Новаторство б.Грінченка у образному оновленні байки.
- •17.Своєрідність розкриття конфлікту в оповіданнях б.Грінченка.
- •18.Художньо-пізнавальна і виховна цінність повістей б.Грінч. Специфіка конфлікту в повісті «Брат на брата».
- •19. Своєрідність драматургії б.Грінченка. Жанрово-стильові особливості п’єси «Степовий гість», тема служіння інтелігенції народу в соц.. Драмі «На громадській роботі».
- •20. Трагедія актриси у драмі «Талан» м.Старицького.
- •21.Літературно-публіцистична та критична діяльність п. Грабовського.
- •22.Ідейно-тематичний аналіз збірки «з півночі» п.Грабовського.Своєрідність стилю поета.
- •23.Ідейний зміст творчості і.Манжури та особливості його поетичного стилю.
- •24.Тема минулого України в поезії і.Манжури і призначення митця в житті народу.
- •25. Порівняльна характеристика віршованих приказок і.Манжури зі співомовками с.Руданського.
- •26.Манжура і Боровиковський
- •27.Тематична своєрідність збірок я.Щоголева («Ворскло», «Слобожанщина»). Поетичність мови.
- •28.Оспівування героїко-історичного минулого запор.Козаків та уславл.Жін.Краси, почуття материнства, кохання в поезії я.Щоголева.
- •29. Укр.Театр корифеїв
- •30.Життєва основа та авторський задум»Хазяїна» і.Карпенка-Карого. Ідейно-тематичний зміст, композиція.
- •31. Система образів-персонажів, прийоми характеротворення в «Хазяїні»
- •32.Новаторство і.Карпенка-Карого як драматурга і театрального діяча.
- •33.Ідейно-художній аналіз трагедії «Сава Чалий» к-к. Засоби розкриття індивід. Реалістичних характерів і героїв.
- •34.Прийоми досягнення комічного ефекту у комедії «Мартин Боруля» к-к.
- •35.Традиції та новаторства драматургії м.Кропивницького.
- •36. Особливості конфлікту, композиція драми «Глитай, або ж Павук» м.К.
- •37.Порівняльно-історична характеристика п’єс «Не судилось» Старицького та «Доки сонце зійде» Кропивницького
- •38.Функція фольклору у драмах «Дай серцю волю», «Доки сонце зійде»
- •39. Театральна і драматургічна діяльність м.Старицького
- •40.Трагедія актриси удрамі «Талан»
- •41. Життєвий і творчий шлях і.Франка
- •42. Композиція зб. «з вершин і низин»
- •43. Ідейно-художній аналіз вірша «Гімн»
- •44. Композиція, особливості жанру, авторська оцінка у зб «Зівяле листя»
- •45. Драматургія Франка. Проблематика, особливості жанру драми «Украдене щастя»
- •46. Композиція, функція символів у поемі «Іван Вишенський»
- •47. Проблематика, композиція, функція бібл.. Сюжету в поемі «Мойсей»
- •48. Принцип автології та металогік в сонетах.
- •49. Значення творчості Франка. Із секретів поет.Творчості
- •50. Літ-ра, її завдання і найважніші ціхи.
- •Веснянки
- •“Тим, що за вашого діда я мала
- •Щоб не зайняв Ваш синок і послідній!”
37.Порівняльно-історична характеристика п’єс «Не судилось» Старицького та «Доки сонце зійде» Кропивницького
ДРАМА «НЕ СУДИЛОСЬ» справді вважається найкращою п’єсою М. Старицького. Вона правдиво, високохудожньо та психологічно переконливо змальовує життя українського села в перші пореформені роки, реалістично відтворює конфлікти між звільненим з-під кріпацького ярма, але одуреним, обезземеленим селянством і панами-поміщиками. В ОСНОВІ ТВОРУ лежать правдиві життєві колізії. «Факт, що послугував темою в моїй драмі,— факт правдивий з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком…»
У драмі навіть всі фамілії з малими одмінами,— так замість Ілляшенків — Лященки, а решта — ті ж самі»,— писав М. Старицький. Через усю п’єсу проходить та думка, що ПАНИ БЕЗКАРНО МОЖУТЬ ГЛУМИТИСЯ НАД ЧЕСНИМИ СЕЛЯНСЬКИМИ ДІВЧАТАМИ, А ПОТІМ БЕЗЖАЛІСНО ЗАЛИШАТИ ЇХ. Зважаючи на це, не зміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їх власниками, здається, на думку комітету (цензурного) несвоєчасним і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати пристрасну упередженість між вищими і нижчими станами»,— такий досить переконливий висновок зробила цензура, забороняючи твір. Проте за якийсь час п’єса вже під назвою «Не судилося» все-таки була дозволена до постановки.
ОСНОВНИМ КОНФЛІКТОМ П’ЄСИ «Не судилося» Є КОНФЛІКТ МІЖ «ПАНСЬКИМ БОЛОТОМ» — ПОМІЩИЦЬКОЮ МОРАЛЛЮ — І ЧЕСНИМИ, ВИСОКОМОРАЛЬНИМИ, ДУХОВНО БАГАТИМИ ПРОСТИМИ СЕЛЯНАМИ. Він має соціально-психологічний характер і розгортається кількома лініями. Найголовніша з них — це трагічна історія кохання між чистою душею, щирою в почуттях сільською красунею Катрею Дзвонарівною та паничем Михайлом.
Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Нарешті, важливою є й суперечність між показним народолюбством Михайла, його фальшивим, поверховим українофільством і справжньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси над усе. Спостерігаючи, як розгортаються події, як вирішується конфлікт, особливу увагу звертаємо на мову багатіїв: на те, як у ній розкриваються характери героїв, їхні індивідуальні й типові риси, внутрішній світ, справжня, глибинна сутність. У п’єсі основну увагу відведено образу панича Михайла. Саме він найповніше представляє «панське болото», розкрити сутність якого й мав на меті автор. М. Старицький майстерно побудував мовну партію Михайла. Кожна репліка, а часто й окреме слово характеризують цю людину.
Михайлове «НАРОДОЛЮБСТВО» — НЕЩИРЕ, ПОКАЗНЕ. Говорячи про школу, він позіхає. З ремарки до першої дії дізнаємось: «Михайло, розкішно по-українськи одягнений». Оте означення «розкішно одягнений» натякає, що його одяг, як і все його «українство», є тимчасовою модою.
Найповніше образ Михайла розкривається в історії його кохання з Катрею. Граючи роль народолюбця, панич ходить на вечори, де збирається сільська молодь, займається етнографією, вчить і дітей, і молодь у школі. Але нещирість його поведінки відчувається у всьому, навіть у тому, як говорить панич: «…я…зо всіма вами щиро, як з рівними…» Отже, він і справді не вважає селян рівними собі. Зустрівши Катрю, Михайло закохався в неї. Та невдовзі, збезчестивши та знеславивши дівчину, своє ставлення до Катрі змінює. Хоч Михайло ще намагається переконати себе, що кохає її, обов’язково одружиться, насправді вона стала йому байдужою. Бо зустрічі з дівчиною для нього вже не рай, не чиста поезія, як раніше: «Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв’язався з божевільними! Спокою ні вдень, ні вночі — і все через тебе…» Панич і далі вигукує: «О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання!» Зрештою, він зовсім зрікається Катерини. І хоч в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна з впевненістю сказати — то було тверде рішення чи тимчасовий порив, який би ні до чого не привів.
А він же присягав Катрі: «…я без тебе жити не можу, дихати не можу… мені без тебе один шлях — отуди, під толоки!» І Павла нібито цілком щиро запевняє: «Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, і кохаю на ціле життя, чесно! Я не побоюся перед цілим світом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям,— і назову, і повінчаюсь!» Михайло бреше не тільки іншим, а й самому собі, переконуючи в тому, що по-справжньому любить Катрю й піде заради неї на все: відмовиться від батьківської спадщини, зречеться багатства й свого стану. Найточнішу характеристику дає йому Павло, котрий зумів проникнути в глибини його затемненої душі, зрозуміти Михай ла справжнього: «Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь: а дмухни на вас, подряпай трішки,— то такі ж мироїди у грунті!» У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, який стільки працює на благо народу — лікар Павло Чубань.
В образі Павла Старицький втілює свої ідеали боротьби за визволення народу шляхом поширення освіти, культури, єднання селян. Уже з перших реплік Михайла, з розмови Михайла з Павлом багато що розкривається: останній охоче працює в школі, йому не набридає спілкування з дітьми; роз’яснює Павло й селянам, як треба відстоювати свої права.
Михайло Старицький з великою симпатією, любов’ю зобразив представників народу — Катрю Дзвонарівну, її матір, Дмитра. В їх образах утілені такі притаманні українському народові риси, як душевна краса, щирість, співпереживання, почуття людської гідності.
Насамперед такою є КАТРЯ. Покохавши Михайла і повіривши в його любов, Катря забуває про себе. Дівчина почувається нерівнею, не вірить у своє щастя. «Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною вашою? Ні ступити, ні заговорити не вмію; ви взяли б собі камінь за плечі. І люде осміють, і Бог скарає: паруються тільки рівні»,— відповідає вона Михайлові на його слова про одруження. (Пригадайте слова Наталки з п’єси І. Котляревського: знайся кінь з конем, а віл з волом.) її кохання щире, глибоке, віддане, Вона про Михайла думає більше, ніж про себе: згодна на все, аби той був щасливий. Коли Катря довідалася, що Дмитро з ножем в руках шукає Михайла, щоб помститись за її знівечену долю, йде на панський двір, аби попередити коханого: «Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку,— хоче вбити!»
Коли вже Катря випила отруту і до неї прийшов Михайло, вона не дорікає йому, радіє, що прийшов, повернувся,— значить, любить: «Плакати більше не буду… Не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене…» Катерина дуже любить свою матір, усіляк о піклується про неї. У своєму горі, своїй ганьбі переживає за неї більше, ніж за себе. Так само зі співчуттям і розумінням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, відчуває свою провину перед ним, бо не може його покохати. Образ Катрі Дзвонарівни стоїть у ряду кращих образів дівчат з народу в творах Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Франка, Б. Грінченка.
Стара Дзвонариха, Катрина мати — типовий образ української селянки. Вона добра, працьовита, любить дочку й бажає їй щастя, яке бачить у подружньому житті з Дмитром. Дзвонариха суворо дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, вважає неславу найбільшим гріхом, тим паче, що полюбила Катря панича. Мати, як і батьки Шевченкової Катерини, проклинає дочку страшними прокльонами, а сама божеволіє.
Досить чітко й виразно виписаний образ Дмитра. Це чесний, роботящий парубок, він щиро кохає Катрю. Саме з таким чоловіком дівчина могла б знайти щастя… якби покохало його її серце. Дмитро щирий душею, співчутливий. Він усіляко дбає й про Катрю, й про її матір, допомагає їм по господарству і глибоко переживає, коли бачить, що Катря полюбила панича. І тому, звичайно, що сам кохає її, й тому, що не вірить у щастя Катерини з Михайлом.
Дмитро майже переконаний — награвшись з нею, панич покине дівчину. У своїй великодушності хлопець ладен забути все, одружитися з Катрею: «Вийди за мене!.. Коли несила, то й не люби мене: я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимусь на тебе, горе ділитиму!» В кінці драми Дмитро виступає як месник за кривди, завдані «панським болотом» не лише Катрі, а й усім селянам. Він підпалює панський двір, наміряється вбити Михайла. Характерно, що Дмитро організовує зустріч селян з Павлом, активно виступає на захист їхніх прав.