518. Дослідники говорили про «прекрасне мовлення» як мисленнєву справу, інтелектуальну працю й гру, як про прекрасну справу, не лише інтелектуаль­но, але й емоційно насичену, етико-естетично значущу. Зокрема, гуманіст XX ст. О. Ф. Лосєв вважав, що хороше мовлення покликане не приховувати реальність, а досліджувати, осмислювати, структурувати.

519. Нинішнє «хороше мовлення» — це мовлення розумне, перш за все — мужньо-логічне, строге. Але, як зазначають сучасні ритори, воно не відчу­жується від класичних риторичних цінностей націленості на істину, прекрас­ну структурованість, логічність, впорядкованість, а також «не нейтральне відносно моральності, тобто добре й правдиве»¹.

520. ¹ Михальська А. К. Російській Сократ.— М., 1996.— С 9.; Пор.: Овчиннікова А. П. П'ять кроків до гарної мови.— Одеса, 1997.

521. Класичний риторичний ідеал слов'янська риторична думка перейняла че­рез праці Платона, Сократа, Арістотеля, які через риторику зуміли розро­бити певну філософію життя й спілкування.

522. Деякі класичні взірці були сприйняті слов'янською риторичною теорією та практикою, вплинули на формування вітчизняної риторичної традиції, а деякі втратили свою значущість, відійшли у минуле.

523. З історії красномовства відомо, що в Греції покровительками красномов­ства бути три богині: Пейто — богиня переконання, дві Ериди — богині спо­ру — одна «конструктивна», спрямована на досягнення істини (звідси й бла­ге, гармонізуюче красномовство). Друга Ерида — «конфліктна», метою якої було не з'ясування істини про предмет, а боротьба й перемога (агоне — бо­ротьба зі смертю; ПДР-...СЛОВО «агонія»). Отже, друга Ерида була «злою», не­конструктивною, дисгармонійною.

524. Тому греки розрізняли два види спору: конструктивний називали діалек­тикою, а неконструктивний, атональний. — еристикою.

525. Нині гуманістична риторика як знак антропоцентризму суспільства демо­кратичного спрямування дозволяє відкрити масам «елітне» знання «посвя­чених», яке стає доступним будь-якій культурній людині.

526. У наш час звернення до своїх інтелектуальних коренів, зокрема через ви­вчення античної філософської, риторичної, етичної думки, стає знаком до­би, символом нової України. Кожна молода людина повинна включити до основ власної культури, загального світогляду загальнолюдські і національні пам'ятники риторичної культури не як екзотичну диковину, а як власні ко­рені, як власне надбання, особливо у сфері гуманітарної освіти.

527. Похвальне красномовство гуманістичної риторики певною мірою втрати­ло свою актуальність у часи нашого динамічного трансформаційного періо­ду, коли соціально-економічні негаразди спонукають людей думати більше про хліб насущний, ніж про духовно-інтелектуальну розкіш словесного спіл­кування. Але, на щастя, еволюційний розвиток ніхто зупинити не може, і на­віть прагматичні ділові кола України все більше замислюються над істинни­ми цінностями життя, спілкуванням між людьми в ім'я добра. А тому нас не дивують, а лише радують прагматичні замовлення деяких бізнесменів навчи­ти їх писати й виголошувати діловий тост, оригінальну промову тощо.

528. Гуманістична риторика повертає суспільство обличчям до власних коре­нів, знаходить їх, наближає людину та її розум, серце до того рідного й без­цінного, що містить у собі могутню силу мудрості й любові. Це є надзвичай­но важливим для нашого суспільства, про яке Ліна Костенко говорить так:

529. «Усі усіх не люблять. Це біда». Чи не перегукується це із пророчими слова­ми Тараса Шевченка: «Доборолась Україна до самого краю...»?

530. Гуманізм риторики полягає в тому, що вона вчить людину складати не будь-які, а прекрасні, мудрі, моральні промови; вона вчить людину певному способу життя у злагоді з Богом, власною совістю й людьми; мудра й пра­вильна риторична поведінка мовця може стати запорукою щасливої долі гармонійної «людини, яка говорить».

531. Великий гуманіст, ритор і мудрець Сократ залишив людству в спадок свої безсмертні етичні роздуми про високу етичність ритора, який своїми спра­вами, самим своїм життям служить істині — справедливому і благому. В ім'я цього істинний оратор готовий прийняти смерть: «Але ось уже час іти звід­си, мені — щоби вмирати, вам — щоби жити, а хто з нас іде на краще, це ні для кого не ясно, крім Бога»¹.

532. Красномовство має значний естетичний потенціал через класичну катего­рію гармонії. Гармонія — це порядок, впорядкованість мовлення й мислен­ня. Порядок — це космос (грецьке «космос» означає прикрашене, впоряд­коване, звідки й «косметика»). Порядок протистоїть хаосу — «безчинству у мовленні», за словами Сократа, дисгармонії у спілкуванні.

533. «Порядок», гармонія мовлення можуть розглядатися через призму бага­тьох факторів: помірність, міра (кількісний параметр промови); це і змісто­вий параметр — якісність, стриманість думок; етичність позиції, яка виявля­ється у певних моральних обов'язках перед співрозмовником — обов'язок бути справедливим, доброчесним. Отже, стриманість, обов'язок, справедли­вість у мовленні — це основа хороших стосунків, братерського взаєморозу­міння, істинного спілкування.

534. Носієм гармонії є оратор, його розум, душа, серце, які виливаються у світлоносному СЛОВІ ГАРМОНІЇ на противагу хаосові. Цікаві роздуми про хаос і гармонію знаходимо у Бестужева-Марлінського: «Хаос — предтеча творення чогось істинного, високого, й поетичного. Нехай тільки промінь ге­нія прониже цей морок. Ворожі, рівносильні досі порошинки оживуть любо­в'ю й гармонією, стечуться до однієї найдужчої, зліпляться струнко, уля­жуться блискучими кристалами, виникнуть горами, розіллються морем, і жива сила спише чоло нового світу своїми велетенськими ієрогліфами»².

535. У пізніші часи агональний діалог, спір як прояви негуманістичної рито­рики софістичного напрямку Квінтиліана часто брали гору над гармонійною,

536. ¹ Платон. Собр. соч. в 4-х томах.— М., 1990.

537. ² Див.: Костянтин Паустовський. Золота троянда.— К., 1957.— С 201—202.

538. гуманістичною риторикою Арістотеля, Сократа, Платона через певні істори-ко-соціальні причини. Маніпулювання масами в своїх інтересах, зокрема збагачення, здобуття влади над людьми тощо,— основні ознаки її негуман-ності й дисгармонії, а тому ці засади не могли лягти в основу риторичного ідеалу слов'ян, зокрема українців з їхнім кордоцентризмом, тяжінням до лі­ричного світовідчуття, естетичним потенціалом слова й пісні, релігійністю, тяжінням до волелюбності й демократії у спілкуванні й співжитті.

539. Наводимо унікальний фрагмент «риторики любові» (гуманістичної рито­рики, похвального красномовства) славнозвісного Іоанна Златоуста «Похва­ла народові»: «...ви — мої батьки, ви — моя мати, ви — моє життя, ви — моя ласка, і я радію, якщо у вас є успіхи. Ви — моя прикраса, і моє багат­ство, ви — мій скарб, я тисячу разів готовий принести себе в жертву за вас. Нема для мене милості, і віддам, що повинен, бо ж добрий пастир повинен віддати душу свою за овець своїх: така смерть приносить безсмертя...».

540. Глава III педагогічна риторика.

541. ...КрАЩА у СВІТІ МЕТА - СТАТИ ХОрОШОЮ ЛЮДИНОЮ...

542. Цицерон

543. Класична риторика у другій половині XX ст. оновлюється як наука фі­лософсько-дидактичного спрямування — педагогічна риторика, мета якої — формування культури риторичної особистості вчителя, який володіє мистецтвом переконуючого мовлення і може навчити цьому мистецтву своїх учнів, студентів.

544. Без уміння вести конструктивний діалог, диспут, спілкування неможлива педагогіка спілкування, демократизація шкільного та вузівського життя.

545. У програмі «Україна XXI століття. Державна національна програма «Ос­віта»¹ відзначається криза освіти, яка виявилася у «невідповідності знань за­питам особистості, суспільним потребам та світовим стандартам, у знецінен­ні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності...».

546. Тому стратегічними цілями освіти, зокрема й педагогічної, в Україні ста­ють відродження й розбудова національної системи освіти, формування творчої особистості вчителя, забезпечення пріоритетності людини, станов­лення її фізичного та морального здоров'я, відтворення й трансляція куль­тури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків, за­безпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особис­тості й формування інтелектуального потенціалу як найвищої цінності нації; забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх ді­тей до здобуття освіти².

547. Основним напрямком реалізації програмних завдань сучасна педагогіка вважає забезпечення освіти на основі прогресивних концепцій, запровад-¹ Україна XXI століття. Державна національна програма «Освіта». — К., 1992. ¹ Там само.— С. 2.

548. ження сучасних технологій, зокрема життєтворчості, та науково-методичних досягнень у навчальний процес, усунення уніфікації освіти тоталітарної дер­жави¹.

549. Вихідними принципами реалізації Програми є пріоритетність освіти, її гуманізація, гуманітаризація, яка покликана формувати цілісну картину сві­ту, гуманітарну культуру людини, і в першу чергу — вчителя-просвітителя, гуманіста-патріота на основі багатоукладності та варіативності освіти (вибо­ру форм освіти, навчальних закладів, засобів навчання тощо).

550. Усі ці вихідні принципи національної освіти України мають свої педа­гогічні корені на світанку молодої Української Народної Республіки, коли відома просвітянка й письменниця Софія Русова у 1918 р. уклала «Порад­ник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання»², в якому писала: «Сам народ розуміє свою темноту, почуває усю небезпеку свого несвідомо­го становища і скрізь по селах, по містах, по заводах, по окремих хуторах — лунає «Освіти, дайте нам освіти!». Софія Русова закликала українську інте-лігенцію задовольнити цю справедливу вимогу нашого народу, виконати свій обов'язок перед підростаючим поколінням, розуміючи, що це «широка й ве­личезна праця».

551. Педагогічна риторика сучасності є інтегратором, синтезатором у процесі фахової підготовки вчителя-інтелектуала, вчителя-інтелігента, педагога-ора­тора й мудреця, який майстерно володіє секретами переконуючої комуніка­ції засобами живого слова.

552. До актуальних проблем педагогічної риторики ми відносимо такі:

• концепція гуманізації та гуманітаризації освіти України містить у со­бі поновлення статусу риторики як науки та навчальної дисципліни в серед­ній та вищій школах із збереженням кращих філософсько-дидактичних тра­дицій світового та національного риторичного досвіду;

• нагальною потребою демократичного суспільства є формування мов­ної та риторичної культури особистості вчителя з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням;

• назріла потреба формування національної школи риторики для успіш­ної реалізації концепції народної освіти, формування риторичної особистос­ті вчителя, спеціаліста — випускника вузу, який зможе ефективно реалізо-

553. Див.: Школа життєтворчості особистості.— К., 1995; Психологія і педагогіка життєтвор­чості.— К., 1996; Мистецтво життєтворчості особистості.— Ч. 1—2.— К., 1997.

554. Русова С. Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання: Вип. 1.— К., 1918.— С 3.

555. вувати свої демократичні права і свободи у всіх сферах переконуючої кому­нікації;

• нова суспільно-мовленнєва практика, закон про українську мову як державну мову України вимагають цілеспрямованої державної політики — фінансової, видавничої, кадрової, спрямованої на відродження національної риторичної спадщини, формування риторичної культури особистості вчите­ля, спеціаліста в системі «людина — людина»;

• вивчити і осмислити світовий та національний досвід викладання ри­торики, зокрема у США, Японії, Франції, Німеччині, Голландії та інших краї­нах з метою інтеграції у цивілізований світ;

• єдиним критерієм культури народу стає МІРА ГУМАННОСТІ, ступінь орієнтації та формування творчої особистості, зокрема вчителя;

• перспективним шляхом формування й підвищення риторичної культу­ри суспільства є формування полемічної культури, виховання кадрів поле­містів, спеціалістів з проблем еристики, культури демократичного діалогу, дискусії тощо — професійних кадрів політиків, вчителів, журналістів, юрис­тів тощо;

• формування високопрофесійного корпусу лекторських кадрів України по лінії товариства «Знання», «Просвіта» тощо, підвищення їхньої оратор­ської майстерності у відповідних центрах, інститутах підвищення лекторсь­кої майстерності;

• наприкінці XX ст. відродження риторичного потенціалу суспільства на якісно новому рівні корелюється із античним світом, у якому мікрокосм лю­дини включається до макрокосму Всесвіту.

556. Отже, педагогічна риторика до актуальних та першочергових проблем відносить такі:

• розробка програм, навчальних планів, методичних рекомендацій, мо­нографій тощо до курсу риторики філософсько-дидактичного спрямування для середньої та вищої школи України;

• формування національної школи красномовства через виховання ри­торичної культури особистості вчителя, лектора, політика, журналіста, які живе слово вважають головним інструментом професійної діяльності;

• координація творчих зусиль провідних спеціалістів — педагогів, рито­рів, філософів, логіків та інших, які працюють у сфері переконуючої кому­нікації;

• створення у вузах відповідних кафедр риторики, логіки, еристики, те­орії й практики аргументації, педагогічної майстерності, педагогічної твор-

• ження сучасних технологій, зокрема життєтворчості, та науково-методичних досягнень у навчальний процес, усунення уніфікації освіти тоталітарної дер­жави¹.

• Вихідними принципами реалізації Програми є пріоритетність освіти, її гуманізація, гуманітаризація, яка покликана формувати цілісну картину сві­ту, гуманітарну культуру людини, і в першу чергу — вчителя-просвітителя, гуманіста-патріота на основі багатоукладності та варіативності освіти (вибо­ру форм освіти, навчальних закладів, засобів навчання тощо).

• Усі ці вихідні принципи національної освіти України мають свої педа­гогічні корені на світанку молодої Української Народної Республіки, коли відома просвітянка й письменниця Софія Русова у 1918 р. уклала «Порад­ник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання»², в якому писала: «Сам народ розуміє свою темноту, почуває усю небезпеку свого несвідомо­го становища і скрізь по селах, по містах, по заводах, по окремих хуторах — лунає «Освіти, дайте нам освіти!». Софія Русова закликала українську інте-лігенцію задовольнити цю справедливу вимогу нашого народу, виконати свій обов'язок перед підростаючим поколінням, розуміючи, що це «широка й ве­личезна праця».

• Педагогічна риторика сучасності є інтегратором, синтезатором у процесі фахової підготовки вчителя-{нтелектуала, вчителя-інтелігента, педагога-ора­тора й мудреця, який майстерно володіє секретами переконуючої комуніка­ції засобами живого слова.

• До актуальних проблем педагогічної риторики ми відносимо такі:

• концепція гуманізації та гуманітаризації освіти України містить у со­бі поновлення статусу риторики як науки та навчальної дисципліни в серед­ній та вищій школах із збереженням кращих філософсько-дидактичних тра­дицій світового та національного риторичного досвіду;

• нагальною потребою демократичного суспільства є формування мов­ної та риторичної культури особистості вчителя з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням;

• назріла потреба формування національної школи риторики для успіш­ної реалізації концепції народної освіти, формування риторичної особистос­ті вчителя, спеціаліста — випускника вузу, який зможе ефективно реалізо-

• Див.: Школа життєтворчості особистості.— К., 1995; Психологія і педагогіка життєтвор­чості.— К., 1996; Мистецтво життєтворчості особистості.-— Ч. 1—2.— К., 1997.

• Русова С Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання: Вип. 1.— К., 1918,— С 3.

• вувати свої демократичні права і свободи у всіх сферах переконуючої кому­нікації;

• — нова суспільно-мовленнєва практика, закон про українську мову як державну мову України вимагають цілеспрямованої державної політики — фінансової, видавничої, кадрової, спрямованої на відродження національної риторичної спадщини, формування риторичної культури особистості вчите­ ля, спеціаліста в системі «людина — людина»;

• — вивчити і осмислити світовий та національний досвід викладання ри­торики, зокрема у США, Японії, Франції, Німеччині, Голландії та інших краї­нах з метою інтеграції у цивілізований світ;

• єдиним критерієм культури народу стає МІРА ГУМАННОСТІ, ступінь орієнтації та формування творчої особистості, зокрема вчителя;

• перспективним шляхом формування й підвищення риторичної культу­ри суспільства є формування полемічної культури, виховання кадрів поле­містів, спеціалістів з проблем еристики, культури демократичного діалогу, дискусії тощо — професійних кадрів політиків, вчителів, журналістів, юрис­тів тощо;

• формування високопрофесійного корпусу лекторських кадрів України по лінії товариства «Знання», «Просвіта» тощо, підвищення їхньої оратор­ської майстерності у відповідних центрах, інститутах підвищення лекторсь­кої майстерності;

• наприкінці XX ст. відродження риторичного потенціалу суспільства на якісно новому рівні корелюється із античним світом, у якому мікрокосм лю­дини включається до макрокосму Всесвіту.

• Отже, педагогічна риторика до актуальних та першочергових проблем відносить такі:

• розробка програм, навчальних планів, методичних рекомендацій, мо­нографій тощо до курсу риторики філософсько-дидактичного спрямування для середньої та вищої школи України;

• формування національної школи красномовства через виховання ри­торичної культури особистості вчителя, лектора, політика, журналіста, які живе слово вважають головним інструментом професійної діяльності;

• координація творчих зусиль провідних спеціалістів — педагогів, рито­рів, філософів, логіків та інших, які працюють у сфері переконуючої кому­нікації;

• створення у вузах відповідних кафедр риторики, логіки, еристики, те­орії й практики аргументації, педагогічної майстерності, педагогічної твор-

• чості, театральної педагогіки та інших з метою формування національної ри­торичної школи;

• перспективним напрямом розвитку риторики філософсько-дидактич­ного спрямування є також розвиток проблематики часткової риторики, спрямованої на дослідження проблем політичного, академічного, диплома­тичного, військового, рекламного красномовства, а також перспективного напряму часткової риторики — риторики ділової комунікації (американсь­ка, японська, московська та інші школи підготовки кадрів менеджерів);

• нові підходи до риторики як класичної гуманітарної науки, націленої на формування гармонійної творчої особистості, позбавляють її від штучних ідеологічних обмежень та фальсифікацій, що призвело до її занепаду й ви­родження у середині XIX ст.;

• розробка науково-педагогічної системи навчання учнів, студентів ора­торському мистецтву, риториці та створення умов для підвищення професіо­налізму;

• залучення учнів, студентів до різноманітних форм риторичної діяль­ності у навчальній та позанавчальній творчості з метою формування пози­тивної мотивації до фахової діяльності;

• поліпшення якості профвідбору абітурієнтів до педагогічних вузів із врахуванням риторичних здібностей до переконуючої комунікації;

• осмислення іміджу вчителя крізь призму риторики.