2. Крона древа представлена листям, тобто словами, в які оратор «одя­гає» свій виступ. Досвідчений оратор використовує у виступі кілька тисяч таких слів-листочків.

3. Квіти — мовні засоби, які можуть зробити виступ виразним, гарним. Цицерон називав такі прикраси «лекіфом» (лекіф — античний флакон ви­тонченої роботи, в якому жінки того часу зберігали парфуми: трояндове масло тощо).

4. 2.2. Специфіка публічного мовлення у риторичному аспекті

5. РИТОРИКА - НАЙБІЛЬШЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ДОБРО...

6. Платон

7. Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовлен­нєвої діяльності, досить своєрідний за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками, однак, як нам уявляється, вивчений на сьогодні недостатньо.

8. Найбільший внесок у дослідження специфіки публічного мовлення (ПМ) зробили вчені-лінгвісти, ставлення яких до природи й місця ПМ далеко не однозначне: одні (О. О. Земська та її школа) відносять ПМ до кодифікова­ної літературної мови, інші (О. В. Сиротиніна, О. О. Лаптева) вважають ПМ частиною усного літературного мовлення.

9. Справді, ці розбіжності мають місце, якщо розглядати специфіку ПМ лише з одного боку — лінгвістичного. Але, як і будь-яке інше явище, ПМ — явище багатогранне й вимагає свого дослідження в різних аспектах, і головним чи­ном, у риторичному, оскільки для риторики ПМ є основним видом тексту, у якому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності. Це означає, що якщо почати розглядати своєрідність ПМ з рито­ричних позицій, то вищезазначена суперечність стає цілком розв'язуваною.

10. Виходячи з цього, можна твердити, що специфіка ПМ багато в чому зу­мовлена своєрідністю самої науки риторики, а саме: риторика є наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою публічною діяльністю, отже, ПМ мусить будуватися за цими законами з орієнтацією на переконання. Да­лі, риторика за своєю природою — інтеграційна наука, що не може не відби­тися і на природі ПМ.

11. Це, як на наш погляд, виявляється у таких якісних характеристиках ПМ:

• за формою реалізації ПМ є писемно-усним;

• по відношенню до типу мовлення ПМ є книжно-розмовним;

• за характером реалізації ПМ є підгртовлено-імпровізаційним. Звернемося до детальнішого розгляду вищеназваних характеристик ПМ.

2. Писемно-усна форма реалізації ПМ зумовлена тим, що для риторики

3. текст як предмет дослідження становить інтерес на всіх етапах його існуван­ня (породження тексту, текст як процес, текст як продукт), що означає та­ке: породження тексту (винайдення задуму) і текст як продукт № 1 (підго-

4. товчий етап: задум, орієнтований на аудиторію, який має цільову установку, підкріплений фактами і аргументами, виражений у дієвій словесній формі) обов'язково фіксуються у писемній формі; текст же як продукт № 2 (відкоригований на етапі безпосереднього спілкування) і текст як процес (вико­нання, виголошення задуму) реалізується лише в усній формі.

5. Інакше кажучи, ПМ на певному етапі свого існування «належить» лише мовцеві, який орієнтований на нього. І саме на цьому етапі мовець повинен вмі­ти викладати потік своїх думок у письмовій формі, щоб, по-перше, не забути і не загубити думку, по-друге, щоб побудувати думки у суворій логічній по­слідовності, по-третє, щоб самому глибше, детальніше розібратися у своїх дум­ках для набуття впевненості у власних судженнях і, по-четверте, щоб у май­бутньому найбільш точно, ясно, стисло викласти їх перед аудиторією. З цього приводу американський ораторознавець Дейл Карнегі писав: «Постійно зано­товуйте усі думки, які приходять у Вашу голову, і весь час ретельно обдумуй­те їх. Не слід прискорювати цей процес, це одне з найважливіших розумових зусиль, які Вам дано здійснити. Завдяки йому Ваша свідомість перетворюється на дійсно творчу силу... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її сло­весну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього за­пису: добре сформульована проблема — наполовину розв'язана проблема»¹.

6. На наступному етапі роботи, який підготовлений попереднім (писемним), ПМ «відчужується» від мовця й цілком і повністю починає орієнтуватися на адресата, тобто будуватися з урахуванням вимовляння і слухання. Тобто, врешті, ПМ реалізується в усній формі: «...записи в руках оратора на 50 % зни­щують інтерес до виступу. Уникайте цього. Головне — не читайте своїх про­мов. Важко примусити аудиторію витерпіти читання промови за папірцем»².

7. Таким чином, можна твердити, що писемна й усна форми реалізації ПМ рівною мірою є важливими й необхідними, бо взаємозв'язані та взаємозумовлені. Тому ми вважаємо, немає необхідності віддавати перевагу якійсь одній формі вираження ПМ, оскільки кожна з них доцільна на певному ета­пі існування ПМ. Отже, інтеграція писемної та усної форм і виступає одним із специфічних проявів ПМ.

8. Книжно-розмовний тип ПМ визначається, головним чином, самою функ­цією ПМ — дією на мисленнєво-мовленнєву публічну діяльність адресата з метою переконання й збудження до дії.

9. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично.— Нью-Йорк, 1956,— С. 17.

10. ² Там само. — С. 23.

11. Розмовний аспект ПМ виявляється у таких її якостях, як безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мов­ця на стимули слухача), невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна умова встановлення контакту між мовцем і слухачем, а також емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність ПМ за рахунок доцільного використання як вербальних засобів (фольклорні елементи, нелітературні форми функціонування мови — територіальні, соці­альні діалекти, просторіччя), так і невербальних засобів (жести, міміка та інші рухи), покликаних доповнювати, уточнювати, актуалізувати і в цілому поси­лювати думку, виражену вербально. «Пристойний вигляд, положення, вираз­ність і зміни обличчя, рухи рук і всього тіла повинні відповідати змісту мов­лення й оживляти кожне слово... Рухи тіла оратора повинні певним чином не тільки малювати характер його, але й усяку думку і почуття...»¹.

12. Книжний характер ПМ виявляється у такій його якості, як правильність (відповідність мовлення нормам літературної мови), точність (використання слова у відповідності до його мовного значення), стислість (використання таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку). За­уважимо, що виразність ПМ створюється також використанням елементів художнього стилю літературної мови (епітетів, порівнянь, метафор і тощо). Нарешті, доцільність ПМ більшою мірою, ніж інші його якості, зумовлена книжним характером мовлення, що виявляється у тісному зв'язку ПМ з різ­ними стилями літературної мови. Звідси — красномовство в різних сферах спілкування (навчальне красномовство, офіційно-ділове, мітингове, худож­ньо-публіцистичне, ораторське мистецтво в сфері політичної, судової діяль­ності тощо).

13. Підготовчо-імпровізаційний характер ПМ значною мірою він зумовлений специфікою риторики, вираженою в системі риторичних законів, кожен із яких функціонує на певному етапі мисденнєво-мовленнєвої публічної діяльності.

14. Звернемося знову до риторичної формули, в якій у найбільш стислій формі представлена пропонована нами концепція сучасної риторики:

15. Р=К+А+С+Т + М + ЕК + СА

2. підготовчий етап

3. виконавський етап

4. підсумковий етап

2. Мерзляков А. Ф. Краткая риторика // Об ораторском искусстве.— М., 1973.— С. 105—106.