- •Глава II. Теоретичні засади риторики 59
- •Глава III. Педагогічна риторика ............................. 165
- •Глава IV. Формування духовної культури особистості на порозі XXI ст. . 210
- •II. Діамант 264
- •VI. Ізмарагд 424
- •VII. Афористичний золотослів 447
- •VIII. Хвалоспів 491
- •IX. Золотий гомін 551
- •1.1. Історичні традиції. Герої й боги красномовства
- •1.3. Народний золотослів
- •Глава II
- •2.1. Статус сучасної риторики та її зв'язки з іншими науками
- •2.2. Специфіка публічного мовлення у риторичному аспекті
- •2.3. Закони риторики
- •2.4. Основні жанри (роди й види) ораторського мистецтва
- •2.5.2. Похвала речам
- •2.5.1. Похвала особам
- •2.5.3.2. Євхаристична промова — промова при складанні подяки
- •2.5.3.3. Промова при привітанні гостей
- •2.5.3.4. Промова при прощанні
- •2.5.3.5. Похоронна промова
- •Глава III педагогічна риторика.
- •3.2. Формування риторичної культури особистості в школі нового типу
- •Л гіг1
- •3,3. Формування риторичної культури особистості в умовах вищої освіти
- •Глава IV
- •4.1. Проблеми духовності людини
- •4.4. Іоанн Златоуст — світильник гомілетичного мистецтва
- •4.5. Формування духовної культури особистості
- •III. Добротословіє
- •Коли треба говорити і коли мовчати2
- •Про стриманість язика?
- •V. Маргарит
- •VI. Ізмарагд
- •V ч *-***/
- •1. Alia commitenda, alia coelanda
- •2. Audi, sile
- •3. Clavis in lingua
- •4. Cuius regio, eius lingua
- •6. Dictum ас factum
- •10. Montes auri polliceri
- •11. Multa paucis
- •12. Nescit vox missa reverti
- •13. Ne verba pro rurina
- •14. Nihil opus verbis
- •15. Nomen est omen
- •16. Nominibus mollire licet mala
- •19. Philippica
- •20. Plures occidit quea quam gladius
- •22. Oualis vir, talis oratio
- •23. Quidquid praecipies, esto brevis
- •29. Stultus stulta loquitur
- •Глава IV
- •Глава V
- •Глава VI
- •Тренос,
Крона древа представлена листям, тобто словами, в які оратор «одягає» свій виступ. Досвідчений оратор використовує у виступі кілька тисяч таких слів-листочків.
Квіти — мовні засоби, які можуть зробити виступ виразним, гарним. Цицерон називав такі прикраси «лекіфом» (лекіф — античний флакон витонченої роботи, в якому жінки того часу зберігали парфуми: трояндове масло тощо).
2.2. Специфіка публічного мовлення у риторичному аспекті
РИТОРИКА - НАЙБІЛЬШЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ДОБРО...
Платон
Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідний за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками, однак, як нам уявляється, вивчений на сьогодні недостатньо.
Найбільший внесок у дослідження специфіки публічного мовлення (ПМ) зробили вчені-лінгвісти, ставлення яких до природи й місця ПМ далеко не однозначне: одні (О. О. Земська та її школа) відносять ПМ до кодифікованої літературної мови, інші (О. В. Сиротиніна, О. О. Лаптева) вважають ПМ частиною усного літературного мовлення.
Справді, ці розбіжності мають місце, якщо розглядати специфіку ПМ лише з одного боку — лінгвістичного. Але, як і будь-яке інше явище, ПМ — явище багатогранне й вимагає свого дослідження в різних аспектах, і головним чином, у риторичному, оскільки для риторики ПМ є основним видом тексту, у якому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності. Це означає, що якщо почати розглядати своєрідність ПМ з риторичних позицій, то вищезазначена суперечність стає цілком розв'язуваною.
Виходячи з цього, можна твердити, що специфіка ПМ багато в чому зумовлена своєрідністю самої науки риторики, а саме: риторика є наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою публічною діяльністю, отже, ПМ мусить будуватися за цими законами з орієнтацією на переконання. Далі, риторика за своєю природою — інтеграційна наука, що не може не відбитися і на природі ПМ.
Це, як на наш погляд, виявляється у таких якісних характеристиках ПМ:
за формою реалізації ПМ є писемно-усним;
по відношенню до типу мовлення ПМ є книжно-розмовним;
за характером реалізації ПМ є підгртовлено-імпровізаційним. Звернемося до детальнішого розгляду вищеназваних характеристик ПМ.
Писемно-усна форма реалізації ПМ зумовлена тим, що для риторики
текст як предмет дослідження становить інтерес на всіх етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт), що означає таке: породження тексту (винайдення задуму) і текст як продукт № 1 (підго-
товчий етап: задум, орієнтований на аудиторію, який має цільову установку, підкріплений фактами і аргументами, виражений у дієвій словесній формі) обов'язково фіксуються у писемній формі; текст же як продукт № 2 (відкоригований на етапі безпосереднього спілкування) і текст як процес (виконання, виголошення задуму) реалізується лише в усній формі.
Інакше кажучи, ПМ на певному етапі свого існування «належить» лише мовцеві, який орієнтований на нього. І саме на цьому етапі мовець повинен вміти викладати потік своїх думок у письмовій формі, щоб, по-перше, не забути і не загубити думку, по-друге, щоб побудувати думки у суворій логічній послідовності, по-третє, щоб самому глибше, детальніше розібратися у своїх думках для набуття впевненості у власних судженнях і, по-четверте, щоб у майбутньому найбільш точно, ясно, стисло викласти їх перед аудиторією. З цього приводу американський ораторознавець Дейл Карнегі писав: «Постійно занотовуйте усі думки, які приходять у Вашу голову, і весь час ретельно обдумуйте їх. Не слід прискорювати цей процес, це одне з найважливіших розумових зусиль, які Вам дано здійснити. Завдяки йому Ваша свідомість перетворюється на дійсно творчу силу... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема — наполовину розв'язана проблема»1.
На наступному етапі роботи, який підготовлений попереднім (писемним), ПМ «відчужується» від мовця й цілком і повністю починає орієнтуватися на адресата, тобто будуватися з урахуванням вимовляння і слухання. Тобто, врешті, ПМ реалізується в усній формі: «...записи в руках оратора на 50 % знищують інтерес до виступу. Уникайте цього. Головне — не читайте своїх промов. Важко примусити аудиторію витерпіти читання промови за папірцем»2.
Таким чином, можна твердити, що писемна й усна форми реалізації ПМ рівною мірою є важливими й необхідними, бо взаємозв'язані та взаємозумовлені. Тому ми вважаємо, немає необхідності віддавати перевагу якійсь одній формі вираження ПМ, оскільки кожна з них доцільна на певному етапі існування ПМ. Отже, інтеграція писемної та усної форм і виступає одним із специфічних проявів ПМ.
Книжно-розмовний тип ПМ визначається, головним чином, самою функцією ПМ — дією на мисленнєво-мовленнєву публічну діяльність адресата з метою переконання й збудження до дії.
Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично.— Нью-Йорк, 1956,— С. 17.
2 Там само. — С. 23.
Розмовний аспект ПМ виявляється у таких її якостях, як безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача), невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна умова встановлення контакту між мовцем і слухачем, а також емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність ПМ за рахунок доцільного використання як вербальних засобів (фольклорні елементи, нелітературні форми функціонування мови — територіальні, соціальні діалекти, просторіччя), так і невербальних засобів (жести, міміка та інші рухи), покликаних доповнювати, уточнювати, актуалізувати і в цілому посилювати думку, виражену вербально. «Пристойний вигляд, положення, виразність і зміни обличчя, рухи рук і всього тіла повинні відповідати змісту мовлення й оживляти кожне слово... Рухи тіла оратора повинні певним чином не тільки малювати характер його, але й усяку думку і почуття...»1.
Книжний характер ПМ виявляється у такій його якості, як правильність (відповідність мовлення нормам літературної мови), точність (використання слова у відповідності до його мовного значення), стислість (використання таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку). Зауважимо, що виразність ПМ створюється також використанням елементів художнього стилю літературної мови (епітетів, порівнянь, метафор і тощо). Нарешті, доцільність ПМ більшою мірою, ніж інші його якості, зумовлена книжним характером мовлення, що виявляється у тісному зв'язку ПМ з різними стилями літературної мови. Звідси — красномовство в різних сферах спілкування (навчальне красномовство, офіційно-ділове, мітингове, художньо-публіцистичне, ораторське мистецтво в сфері політичної, судової діяльності тощо).
Підготовчо-імпровізаційний характер ПМ значною мірою він зумовлений специфікою риторики, вираженою в системі риторичних законів, кожен із яких функціонує на певному етапі мисденнєво-мовленнєвої публічної діяльності.
Звернемося знову до риторичної формули, в якій у найбільш стислій формі представлена пропонована нами концепція сучасної риторики:
Р=К+А+С+Т + М + ЕК + СА
підготовчий етап
виконавський етап
підсумковий етап
Мерзляков А. Ф. Краткая риторика // Об ораторском искусстве.— М., 1973.— С. 105—106.