353. Сучасного промовця-комунікатора мають зацікавити більш загальні реко­мендації української школи красномовства XVIII ст., в яких йдеться про такі, дещо архаїчні, з нашої точки зору, поняття, як особа святого патрона, з іменем якого пов'язується покровительство. Звичайно, у деяких регіонах України ця традиція збереглася краще, ніж у східних і центральних районах, але в цілому відзначимо, що кордоцентризм українського народу, тенденція до барокової естетизації слова, етичного словесного вчинку виявилася до­сить стійкою. Зокрема, Феофан Прокопович настійливо рекомендував своїм студентам-риторам прагнути до внутрішнього пафосу, апелювати до загаль­нонародних цінностей у промові з нагоди дня народження: «Щасливий і для всіх радісний повинен бути день, який дав світові на благо держави славно­го, статечного, розумного мужа»¹.

354. У похвалі імениннику рекомендувалося перелічити його чесноти, добро­чесні риси, а в кінці висловити свої теплі побажання, які також варто про­думувати завчасно. Все це ніби огортається яскравою, щирою емоцією ра­дості, яку слід виявляти у слові, усім своїм єством.

355. У цілому відзначимо, що високий стиль у промовах на честь дня народ­ження виявлявся як на рівні задуму (щира емоція щастя!), так і на рівні аргу­ментації (захоплене прославляння святих чи героїчних покровителів іменин­ника, їхніх подвигів, героїчних вчинків, уславлення чеснот самого іменинни­ка), художнього, красного, образного слова, насиченого ампліфікаційними синонімами, гарними метафорами, яскравими асоціаціями, іменами Богів-по-кровителів, крилатими фразами тощо.

356. Ілюстрацією позитивного насичення подібних промов може служити та­кий фрагмент з книги Феофана Прокоповича: «Отже, радію, неначе б це був мій власний день народження, і бажаю, щоб він повторювався протягом як­найдовшого часу і щоб наставав завжди щасливіший...». ¹ Див. зазначену працю, с 389.

357. 10 0-319

358. 2.5.1. Похвала особам

359. Приємною є хвала людини, гідної хвали'.

360. Прислів'я

361. Феофан Прокопович детально аналізує п'ять основних джерел винайден­ня думки в епідейктичних промовах на честь осіб. Це такі: 1) природа люди­ни, яка охоплює тіло й душу, причому перевага віддається чеснотам душі (снага розуму, пам'ять, міркування, знання); 2) доля особи — включає в се­бе достойність роду, знаменитість і славу предків, могутність, багатство, си­лу, почесті, споріднення і дружбу з визначними мужами, начальниками... Відомо, що категорія «долі» є притаманною ментальності українського на­роду, хоча, на жаль, через певні історико-політичні обставини наше суспіль­ство нині втратило чимало з названих характеристик, у свідомості людей ар­хаїзувалися деякі з цих понять, слів; 3) навчання — показує рівень знань особи: де, як, у кого виховувалась особа, кого мала наставниками, де була проведена юність, якими науками і мистецтвами займалась особа, чи багать­ох втішала; яких мала друзів, яких суперників; чи перевершувала їх талан­тами, похвалами, пильністю; 4) вчинки, дії особи — невичерпний матеріал для похвал! На думку Феофана Прокоповича, з якою важко не погодитися, це є істинно особисте, наше, здобуте власними зусиллям, бо «природа нам не підвладна». Тому великий український ритор наполегливо рекомендує: «Всю силу розуму треба спрямовувати на обдумування вчинків того, кого хвалиш, вдома, поза домом, під час миру чи війни»². Хід роздумів оратора при цьому може бути таким: що вчинив розумно, мужньо, помірковано, справедливо? 5) обставини, другорядні дані, як вважає Феофан Прокопович, сприяють легкому дослідженню дії, що саме в певному місці, часі зробила особа, щоб вони сприяли ще більшому звеличенню вчинків. Він наполягає на тому, що саме дії повинні займати більшу частину промови. А про інші речі можна і треба говорити коротше, говорити в тому випадку, якщо вони спри­яють похвалі. В інших випадках їх можна опускати.

362. Феофан Прокопович наводить список класичних похвальних промов на честь осіб, як приклад, взірці: «На захист Марцелла» Демосфена, похвала чеснот володаря в панегірику Плінія тощо.

363. Зауважимо, що похвалу на честь Бога Феофан Прокопович розглядав в окремій книжці, яка з відомих причин, на жаль, не була перекладена укра-

364. ¹ Лат.: Duke laudari a laudato viro.

365. ² Прокопович Феофан. Філософські твори.— Т. І.— С. 385.

366. На заняттях з риторики у Національному університеті імені Тараса Шев­ченка студенти гуманітарних факультетів вправлялися у творенні ешдейк-тичних (похвальних) промов. Молоді оратори виливали в думках, словах свою щиру любов, повагу, захоплення тими людьми, хто так чи інакше уо­соблює для них ідеали добра, краси й любові.

367. 2.5.3.2. Євхаристична промова — промова при складанні подяки

368. Вдячність приймаючого спонукдє даючого

369. ДАВАТИ ДАрИ біЛЬШІ ЗА ПОПЕрЕДНІ. ІСААК СирІАНИН

370. Українські давні риторики надавали рекомендації щодо складання євха­ристичних промов при прийнятті подарунків, при отриманні похвали, допо­моги, почестей тощо. У духовних джерелах, зокрема св. прав. Іоанна Кронштадтського, стверджувалось, що милість Господа часто виявляється нам через людей. Тоді нам необхідно виявити до них вдячність у найбільш, яскравих і дієвих ЇЇ формах, зокрема, словом вдячності, доземним поклоном, цілуванням рук, молитвами, пошануванням благодійника не лише словами, але й добрими справами¹.

371. Феофан Прокопович детально зупиняється на етичному та етимологічно­му аспекті слів «дякувати», «бути вдячним і віддячити». Слово «дякувати» означає виражати словами почуття вдячності комусь; «бути вдячним» озна­чає зберігати почуття вдячності;

372. «віддячити» означає заявити про свій обов'язок відплатити честю за честь, добром за добро. Свій аналіз український ритор підкріплює посилан­нями на працю Цицерона «На захист Марцелла».

373. Феофан Прокопович рекомендував своїм студентам-риторам:

• спочатку необхідно сказати про свою вдячність, підкресливши, що жодна промова не може зрівнятися з таким добродійством;

• скромно підкреслити, що не бачиш своїх заслуг щодо добродія;

• висловити сумнів, чи зумієш належними словами висловити вдячність;

• ти сам спершу хотів вислужитись перед добродієм, але тебе випереди­ла його ласка;

• прикрасити свою промову рекомендувалося крилатими висловами, до­тепами, жартами;

374. ¹ Див.: Язык мой — враг мой.— М., 1999.— С. 24—25.

375. не:-::-:. = і::: :jlv— н.сть: в у.атег:альн.;": іс~::.:сз: — щедрість; у побудові свя-^_.:, :::;::.з — :є '.:::::дуакість і набожність; в поданні допомоги — готовність і:г::::::т;: нещас:-:;::-:; у виголошенні похвал — любов, доброзичливість, у на-...:-..-:. ::::::7г:"і — ласка тещо;

• розглянувши одне із добродійств, слід поширити їх в описі обставин: хто, кому, що, коли дав, де, в яку, пору дня, при якій кількості глядачів і як;

• у заключній частині рекомендувалося висловити подяку, заохотити і просити добродія, щоб він і надалі був такий ласкавий, а також пообіцяти свої послуги в майбутньому, щоб добродій не пошкодував за своє добродійство.