• 3.1. Імідж учителя крізь призму риторики

• Ндйкрдщий орлтор є той, хто своїм словом

• і ПОВЧАЄ СЛУХАЧІВ, і ДАЄ НАСОЛОДУ, і СПрАВЛЯЄ

• НА НИХ СИЛЬНЕ ВРАЖЕННЯ. ВЧИТИ - ОбоВЯЗОК

• ОрАТОрД, ДАВАТИ НАСОЛОДУ - ЧЕСТЬ.... СПрАВЛЯТИ Ж

• СИЛЬНЕ ВРАЖЕННЯ - НЕОбхіДНО.

• Цицерон

• З найдавніших часів учитель шанувався, як Бог, як духовний батько, на­ставник у пошуку істини, добра й краси, взірець розсудливості в особисто­му й громадському житті. Великий Олександр Македонський сказав крилаті слова любові й захоплення про батька Філіппа й учителя Арістотеля: «Фі-ліпп навчив мене жити, а Арістотель навчив жити достойно».

• -і ґо

• Вчитель-інтелектуал, вчитель-златоуст, вчитель-адвокат дитини, молоді в усі часи в усіх народів високо шанувався, бо плекав живу думку й душу май­бутніх «робітників» життя й істинних патріотів держави¹. Тому вчитель у громадській свідомості сприймався як «охоронець істини», «гарант безпе­рервності життя», «посередник між Богом і людьми», «Бог», який «всіх нав­чає всього» (Я. А. Коменський), який має золоті ключі від таємниць земно­го буття, бо готує зустріч учня з Богом (школи Піфагора, Сократа, Песта-лоцці, Коменського та ін.).

• Творчий вчитель — це діамант, який осяває душу усіма гранями свого пе­дагогічного дару, який плекає дитину на засадах добра, формуючи інтелек­туальну еліту суспільства. В цьому його великий патріотичний обов'язок пе­ред державою, висока громадянська відповідальність перед суспільством як «гуманіста-демократа» (С. Шацький).

• Учитель в античні часи стояв поруч з філософом-любомудром, оратором-златоустом, божественним поетом, пророком-віщуном, царем, був провісни­ком правди, служив істині, добру, красі, вмів сам і вчив учнів тлумачити «мертвий» текст, блискуче володів ораторським, еристичним мистецтвом як «акушер істини», міг захистити істину, майстерно враховувати заперечення опонента, чітко пояснити свою точку зору, володів сократівським методом запитань і відповідей, діалоговою культурою, бо в усіх народів виконував ви­значну соціальну роль — роль стабілізуючого фактора.

• Відомо, що людина народжується двічі — фізично й духовно, і біля духов­ної колиски дитини часто стоїть духовний наставник-учитель. Як духовний наставник (другий батько), вчитель прищеплює душі дитини високі моральні цінності й якості, зокрема благородні почуття віри, надії, любові, глибокої по­ваги до рідної землі, свого генетичного кореня., роду, народу, держави. Тому в очах дитини учитель в усі часи — це не імідж, а істинна суть шанованого, улюбленого «другого батька», «другої матері», як творця традицій, як писав у своїх «Діалогах» великий Платон.

• Часом духовні наставники досягали визнання як святі люди землі рідної, ставали безсмертними в пам'яті людській. Серед них преподобний отець Сергій Радонезький удостоєний високої честі вічної слави й любові, зокре­ма у «Слові похвальному» на його смерть, яке створив його учень священик Єпіфаній. Великий духом учитель тут названий святим, який «доброчеснос-

• Див.: Ахмедзянова Л. М. Теоретичні основи і практика розвитку педагогічного покликан­ня.— К., 1996; Барахтян М. М. Формування у студентів артистичних умінь як компонента педагогічної майстерності.— К., 1993.

• Відомий український просвітитель — ритор Феофан Прокопович читав курси риторики й поетики у Києво-Могилянській академії на початку XVII ст., його ораторська й педагогічна діяльність здобула таку славу, що ско­ро московський царизм «вилучив» український ораторський діамант з націо­нальної корони красномовства, щоб використати його у власних інтересах.

• Образ оратора-наставника є категорією історичною, змінною. У певних суспільно-політичних умовах негативні тенденції можуть призвести до спо­творення, девальвації образу оратора, речника народу, духовного пастиря. Але орієнтиром для усіх часів і народів залишаються вершинні загально­людські цінності, погляди на оратора-громадянина, патріота Вітчизни й за­хисника інтересів народу: «Оратор повинен стояти, як озброєний воїн у строю, вирішувати справи великої важливості і завжди прагнути до перемо­ги», — писав Квінтиліан.

• Українська школа красномовства має свої риторичні традиції, зокрема XVII—XVIII ст., які можна вважати риторичним ренесансом України. Осві­чений випускник Києво-Могилянської академії мав володіти кількома мова­ми, трьома стилями мовлення — високим (видатним, поважним, піднесеним, величним), середнім (скромним, квітчастим, поміркованим, однорідним), низьким (простим, фамільярним). Найвидатнішим оратором вважався той, хто визначається у всіх цих стилях та застосовує їх.

• Професійна культура сучасного вчителя може розглядатися крізь приз­му не лише філософії, етики, риторики, але й володіння ним людинознавчи­ми технологіями, які базуються на теорії психодидактики, соціальної психо­логії, кібернетики, теорії управління, етнопсихології, релігієзнавства, теорії та методики професійної освіти¹.

• Педагогічна риторика, яка зросла на педагогіці, риториці, етиці, у наш час стає інтегратором, синтезатором у процесі фахової підготовки вчителя школи XX ст.— вчителя — одухотвореного інтелігента, справедливого вчи-теля-інтелектуала, педагога-златоуста, вчителя-майстра, який володіє секре­тами переконуючої комунікації засобами живого слова, який має імідж, сутнісну якість не «прохача зарплати», а борця за права дитини й творця духовності суспільства, який зберіг власну душу чистою, любляче серце не-

• Див.: Корчинський Станіслав. Моделювання структури образу ідеального і реального вчи­теля на рівні сукупних уявлень у різних суб'єктів педагогічної взаємодії,— К., 1998; Годлевська А. І. Формування мовленнєвого компонента комунікативності майбутнього вчителя у структурі позанавчальної діяльності.— К., 1998; Короткова Р. І. Формування у студентів педвузу техніки мовлення як компонента професійної майстерності.— К., 1998.

• А ПА

• втомленим, вуста неложними, розум осяяний благодаттю істини, золоте сло­во добра й правди окриленим через власну життєтворчість, індивідуальність мікрокосмосу в макрокосмосі «планети людей».

• Духовність вчителя, його моральну довершеність ми розуміємо не обо­в'язково через його релігійну приналежність до певної конфесії, Як Я. А. Ко-менський у праці «Закони добре організованої школи». Швидше це релігійна свідомість, як вважає московський професор Б. С. Братусь, це його висока моральна краса й культура, яка націлює аксіологію особистості від гуманіс­тичних цінностей до вищих — духовних (есхатологічних) цінностей, коли людина, зокрема дитина, починає усвідомлювати себе та інших не як кінце­вих смертних істот, а як істот особливого роду, співвідносних з духовним світом. У цих межах особистість встановлює суб'єктивні стосунки з Богом через пошуки особистої формули зв'язку з Ним. Зокрема, у християнській традиції суб'єкт розглядається як образ і подоба Бога, а інша людина набу­ває в його очах не лише гуманістичної загальнолюдської цінності, але й особливої, сакральної, божественної. Така духовна людина розуміє щастя й добробут не лише через задоволення власних егоїстичних чи групових (гру-поцентричних) інтересів, але поширює їх на все людство, відчуваючи зв'язок з Богом, вважаючи за щастя служити Йому, з'єднатися з Ним.

• Такі високі духовно-моральні та інтелектуальні якості формували настав-ники-ритори у своїх вихованців, отже природно, що, в свою чергу, вони во­лоділи цими чеснотами самі, являючи взірець людини мудрої, творчої, висо­коосвіченої, морально довершеної, яку прагнули наслідувати їхні кращі й найздібніші учні, спудеї, студенти, братчики — вихованці братських шкіл України.

• Панування російського царизму завдало непоправної шкоди українському інтелекту, почуттєвому світу з його кордоцентризмом, принизило дух нації, особливо в XIX ст., коли кріпацька дійсність породила рабську психологію зросійщених «землячків», за Тарасом Шевченком, «правнуків поганих слав­них предків», які «гірше ляха неньку-У країну розпинають», які стали «мали­ми німими рабами», бо чужою мовою не могли народитися шедеври красно­мовства — воно відроджується лише в добу демократичного устрою, коли свобода думки й слова стають колискою для талановитих майстрів слова.

• Але талановитий український народ, всупереч жахливим умовам свого напіврабського існування, подарував світу духовних вчителів нації, які своїм полум'яним словом не давали вмерти надії на духовно-моральний та інтелек­туальний Ренесанс в рамках незалежної, суверенної України. Іван Франко,

• Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Софія Русова, Памфіл Юркевич, Григорій Ващенко, Іван Огієнко та інші гуманісти-просвітителі українського народу розвивали революційну справу Тараса Шевченка — «апостола прав­ди і свободи». Вони та «їхні послідовники, учні та сподвижники запалюва­ли «досвітні огні», творили образ народного вчителя, який не заради кар'є­ри, а в ім'я народу України жертвує своїм добробутом, сіє розумне, добре, вічне. Пантелеймон Куліш, Іван Огієнко та Іван Хоменко подарували рідно­му народові переклад Біблії українською мовою, бо виховання морально-ду­ховних та інтелектуальних цінностей неможливе без Святого Письма, Бого-натхненної книги.

• Нинішні драматичні часи соціально-економічних та інших негараздів бо- • ляче вдарили й по освіті, культурі, мистецтву українського народу, різко впав престиж педагогічної професії, самого вчителя, який перебуває у при­гніченому стані духу, бідності, соціальній образі.

• А відтак його слово стає менш вагомим, бо він зайнятий проблемою ви­живання, а не «богоспівтворчістю»; його інтелект поступово втрачає свою творчу силу, бо змушений інтегруватися у комерційні стосунки псевдорин-кової економіки; його душа страждає від страждань соціально-незахищеної дитини, а тому й слово його поступово може втратити неперевершену міць мудрості, окриленості, сонячної радості на тлі страйкової боротьби за ко­пійчану зарплату, за втрачені привілеї, за істину, добро й красу, з яких яв­но насміхаються «круті» нові українці...

• Надходить той переломний момент, коли Вчитель-златоуст, Вчитель від Бога має стати найціннішою особою демократичної держави як її духотво-рець, інтелектуальний скарб, незамінний творець державності через утверд­ження словом правди й любові людської гідності у храмах дитячих душ, у храмах людських душ¹.

• Тернистий шлях до надбання авторитету праведності вчителя є нелегким, особливо в часи соціально-економічних та інших негараздів посттоталітар-ного суспільства. Він пролягає через творчість, богоспівтворчість людини-професіонала, яка обрала благородний шлях життєтворчості особистості, самовдосконалення, духовно-інтелектуального самовираження.

• Кінцева мета цього шляху — плекання соціально зрілої, духовно багатої дитини, яка є мірою всіх речей для молодої демократичної України². Гума­ніст XX ст. М. К. Реріх у книзі «Непорушне» писав:

• ¹ Див.: Ващенко Григорій. Виховний ідеал.— Полтава, 1994.

• ² Імідж сучасної школи,— К., 1997.

• «Прекрасна творчість, високе знання, нарешті, чистосердне прагнення до Горнього Світу — всі чудеса, яких так багато у житті земному, легко можуть виводити навіть занепалий дух у сади помилування».

• Але соромно країні, де вчитель перебуває у бідності, злиденності, у при­гніченому стані духу, приниженні й образі. Якщо народ забуде свого вчите­ля, він забуде своє майбутнє. Надходить час, коли вчитель має стати найцін­нішою особою держави як її духотворець, як незамінний творець держав­ності через утвердження людської гідності у храмах дитячих душ. Місія вчителя від Бога — долати хаос світлом власного серця, творити гармонію через утвердження істини, добра, краси засобами благодатного слова.

• Нині зростає роль творчої інтелігенції, українського вчительства — цвіту демократичної України — щодо виконання своєї педагогічної місії: облаго-родження інтелекту, духу дезорієнтованого, розчарованого, розгубленого народу засобами гуманітарних наук (класичного тривіуму), освіти, мистецт­ва, власними творчими зусиллями педагогів України, духовних лідерів. Іван Огієнко заповідав: «Бережи своє рідне, бережи, щоб не винародовитися, щоб не забути народу, з якого ти вийшов. Бережіть свою віру, звичаї, свою мову, і тим збережете національну істоту свою»¹.

• 3.2. Формування риторичної культури особистості в школі нового типу

• Здговори, щоб я те6е побдчив.

• Сокрлт

• Слово зробило нас людьми.

• /. П. Павлов

• Розробка змісту й методів навчання у педагогічних класах шкіл нового типу України (гімназія, ліцей, коледж, школа-гімназія тощо) на принципах гуманізації та демократизації суспільного життя в цілому, гуманізації та гу­манітаризації освіти зокрема, формування культури риторичної особистості майбутнього вчителя зумовила введення курсу риторики як навчального предмета до нових навчальних планів. Завданням викладання цього класич­ного гуманітарного предмета є підвищення як загальної культури, так і куль­тури мислення, мовлення, публічного переконуючого спілкування особис-¹ Іван Огієнко. Мої проповіді.— Вінніпег, 1972,— С. 123.

• тості — формування риторичної особистості на базі підвищення її мовлен­нєвої культури (монологічне та діалогічне мовлення)¹.

• Ці позитивні зрушення у реформованій освіті України останніми роками особливо активізувалися. Цьому сприяє початок процесу розбудови молодої демократичної держави і вияв дефіциту мовленнєво-мисленнєвої та комуні­кативної культури випускників школи, вузу у різних сферах суспільного життя: політичній, судовій, академічній, діловій тощо. Це особливо помітно на тлі значних успіхів риторичної освіти в гімназіях, ліцеях, семінаріях ми­нулих століть. Втративши це уміння, ми втратили здатність творчо будувати мовлення, ефективно роздумувати над проблемою. Натомість «процвітали» реферати як компіляція чужих думок, «папірцеві» оратори, які ні в чому не переконували, бо вважалися «вбивцями часу». Шкільний курс мови довгі ро­ки був спрямований на навчання елементарній грамотності, в результаті у своїй масі випускники шкіл не вміють будувати розгорнуте висловлювання ні в усній, ні у писемній формах. А класична риторика століттями напрацьо­вувала і удосконалювала систему ораторського мовлення, основаного на си­стематичному розгортанні суб'єкта (предмет судження) і предиката (вислов­лювання про нього) за допомогою низки питань до складного періоду, ряду періодів, пов'язаних між собою за змістом і формою.

• Риторика, яка вчила усіх цих важливих речей, зникла понад 75 років то­му; з педагогічних, юридичних інститутів, університетів поступово витісни­лася близько 150 років тому, а в результаті Україна втратила свої високо­кваліфіковані кадри, які володіли риторикою в системі освіти, розробляли риторику як науку на рівні світових вимог.

• Проблемами риторики, ораторського мистецтва, лекційної пропаганди, методики партійної пропаганди займалися у деяких регіонах колишнього СРСР: Москві, Пермі, Санкт-Петербурзі, Мінську, Києві, Львові, Харкові починаючи із 70—80 pp., а на Україні — у 80—90 pp. XX ст.² В основному, це були дослідження окремих аспектів риторики: логічного, педагогічного, психологічного, мовленнєвого тощо.

• Див.: Козленко О. Л. Розвиток педагогічної техніки молодого вчителя середньої загально­освітньої школи.— К., 1998; Швидка С. О. Формування педагогічної майстерності майбут­нього вчителя засобами театрального мистецтва.'— К., 1996; Переухенко Г. І. Традиції і практика впливу театральної педагогіки на підготовку майбутніх вчителів.— К., 1998.

• Див.: Львов М. Р. Риторика. Учебное пособие для учащихся 10—11 классов.— М., 1995; Цикл підручників з риторики Т. О. Ладиженської для учнів молодших, середніх, старших класів (Москва); Е. М. Зарецкая. Риторика. Теория и практика речевой коммуникации.— М., 1998; Культура русской речи: Отв. ред. А. К. Граудина, Е. М. Ширяев.— М., 1998.

• Л гіг1

• вати свої погляди, якщо вони спрямовані на конструктивне розв'язання проблеми;

• виступати перед аудиторією із невеликою за обсягом монологічною промовою (різною за жанрами) на доступну тему, коректуючи її зміст, об­сяг залежно від ситуації;

• вільно викладати свої думки у формі листа, статті; висловлювати оцін­ки, переконання, коментарі стосовно певного жанру, виходячи із загально­прийнятих правил;

• проникати у задум чужого письмового чи усного мовлення і розрізня­ти внутрішній зміст, глибинні цілі, тобто ефективно читати й слухати, нада­вати загальнориторичну оцінку прослуханого виступу чи тексту;

• мати розвинене мовне чуття, інтуїцію оратора, який гостроестетично сприймає текст, художнє слово;

• розуміти риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства.

• Крім цих загальних цілей, викладач курсу риторики розв'язує такі пи­тання:

1. Які із перелічених умінь можуть бути покладені в основу риторичної діяльності й сформовані в кінцевому результаті на усіх 4-х етапах навчання?

2. На якому матеріалі (навчальному, літературному, художньому, громад­сько-політичному тощо) можуть формуватися ці уміння на кожному етапі?

3. Які принципи, способи й прийоми будуть використовуватися на всіх етапах для найбільш ефективного засвоєння предмета (враховуючи, що на оволодіння курсом у гімназії, колежі протягом 2-х років в середньому виді­ляється 2 години на тиждень)?

• Послідовність побудови курсу риторики і методика формування риторич­них умінь на кожному віковому етапі має свої завдання.

• Перший етап (1—3 класи) — перші кроки в оволодінні художнім читан­ням, виразним читанням, основами спілкування (72 год. на рік, 2 год. на тиж­день).

• Матеріали навчання: навчальні тексти з усіх предметів: художні твори ви­сокої художньо-естетичної якості (проза, поезія, фольклор); статті з дитя­чих журналів, газет, радіо- та телепередач; факультативні бесіди спеціаліс­тів, музейних працівників, екскурсоводів.

• Основні форми й методи роботи:

• — навчальне, аналітичне читання з конструюванням питань до нових слів; виразне читання віршів, текстів різного характеру;

• проникнення у авторський задум і етичну позицію через всебічний аналіз слів-понять відповідно з головною ідеєю тексту;

• пошуки заголовків (назв) текстів, критичне осмислення, обговорення;

• формування лексикографічної культури через роботу із словниками різного типу: тлумачними, орфографічними, орфоепічними, синонімів, анто­німів, омонімів тощо;

• стислий переказ художнього тексту із збереженням основного автор­ського змісту, індивідуального авторського стилю;

• — вправи із техніки мовлення, виразного читання художніх текстів, ви­голошення власних промов, висловлювань залежно від різних мовленнєвих ситуацій;

• коротке усне повідомлення про прочитаний у газеті, журналі матеріал із короткою оцінкою-рекомендацією; оціночний виступ про книгу, спек­такль, екскурсію, передачу тощо;

• повідомлення-рекомендація із власного життєвого досвіду відповідно до різних ситуацій побутового чи громадського життя (як допомагати мамі, як доглядати за домашніми тваринами, як посадити дерево тощо);

• стимуляція поетичної творчості дитини, зокрема на рівні творення каз­ки, міні-віршів на задану тему тощо.

• Цей вид діяльності, на думку В. О. Сухомлинського, «в душі пробуджує людське почуття прекрасного... Поетична творчість доступна кожному. Вона не є привілеєм особливо обдарованих. Поетична творчість підносить людину»¹.

• Пропонуємо такі варіанти творчих завдань для дітей, які виявляють особ­ливу схильність до власної словесної творчості:

1. Прочитати напам'ять улюблену молитву, уявивши себе у храмі.

2. Скласти казку на тему «Пори року» на основі вражень від екскурсії до лісу, на річку, море, у поле тощо.

3. Скласти маленький віршик на вільну тему, виразно прочитати його пе­ред класом.

4. Скласти міні-сденарій свята Великдень або розповісти, як на Україні святкується найбільше християнське свято (можна використати оповідання П. Волиняка «Великдень» з читанки для 2-го класу²).

5. Придумати гру або сценарій на вільну тему, наприклад: «На дні наро­дження у мого друга». Визначити параметри, за якими набираються або втрачаються бали за мовленнєві чи комунікативні помилки.

• ¹ Сухомлинський В. О. Вибрані твори. Т. 3.— К., 1976.— С. 212.

• ² «Ластівка».— К., 1992.

• 6. Розробити сценарій творчого конкурсу для всього класу на тему: «Хто знає найбільше прислів'їв та приказок про слово?».

• Подібні завдання можуть виконуватися в усній та писемній формах, вчитель має заохочувати дітей до активного творчого самовираження на рівні задуму, словесного наповнення, композиції та виконання перед ауди­торією.

• Доцільно не виставляти оцінки з риторики. У цій ситуації заохоченням для дітей може бути оцінювання їхньої творчості за допомогою, скажімо, карток 2-х кольорів: картка, наприклад, червоного кольору, означає, що ви­ступ «дуже сподобався», зеленого — «сподобався».

• Мета першого етапу — до кінця навчання у початковій школі (1—3 кла­си) сформувати уміння:

• уважно читати і розуміти текст (навчальний, художній, публіцистич­ний), осмислюючи кожне слово, кожне поняття;

• виробити навички роботи із лексикографічними джерелами, сформу­вати потребу у формуванні власного лексикографічного словничка;

• визначити основний зміст твору (тексту), виступу, задуму автора;

• уважно слухати промовця, вміти ставити коректні запитання в етичній формі;

• виразно читати текст, уміло передаючи смислові й емоційні відтінки відповідно до задуму автора;

• користуватися орфоепічними нормами української мови, уникаючи не­гативної інтерференції російської та української мов;

• складати план переказу тексту, використовуючи його під час виступу разом з додатковим ілюстративним матеріалом;

• виробити перші уміння виконання певної ролі у власному чи чужому сценарії, грі.

• Другий етап (4—7 класи) — школа діалогу і культури спілкування (72 год. на рік, 2 год. на тиждень).

• Завдання для навчання загалом залишається те саме, що й на першому етапі, але з акцентом на форму діалогу. Вчитель добирає такі літературні, навчальні, публіцистичні твори, теле- й радіопередачі, які стимулюють фор­мування у учнів умінь та навичок ведення конструктивного діалогу, актив­ного спілкування в процесі діалогу, полілогу.

• Основні форми роботи:

• — аналітичне, навчальне читання з посиленням творчого начала, само­ стійної лексикографічної роботи із різноманітною довідковою літературою;

• 12-0-319 1 7Q

• — елементи оглядового, орієнтуючого читання (зміст анотації, передмова, висновки, післямова тощо) з метою виявлення образу автора і його задуму;

• складання власних анотацій до текстів навчального, науково-популяр­ного, художнього жанрів;

• художня розповідь за самостійно складеним планом з елементами влас­ної оцінки життя й творчості письменника, ученого, громадського діяча тощо;

• добирання тем для колективного обговорення на засіданнях клубів (цікавих зустрічей, історичного, літературного тощо), ведення цих засідань клубу (секцій, гуртка), ведення необхідної документації;

• підготовка гри, наприклад, брейн-стормінгу, конкурсу на найкраще за­питання (гостре, неординарне, актуальне), зокрема гра «Прес-конференція з актуальних проблем сучасності» (екологія, духовність, культура тощо);

• конкурс на краще інтерв'ю із вітчизняними та зарубіжними співроз­мовниками, аналіз правил спілкування, міжнародного етикету;

• стислі, цікаві повідомлення з матеріалів преси (можливі варіанти — із врахуванням хобі дітей, індивідуальних інтересів);

• короткий бібліографічний огляд новинок літератури з метою пропа­ганди кращих художніх творів, формування стійкого мотиваційного інтере­су до читання;

• різноманітні ситуативні ігри на правила й культуру поведінки у різних сферах комунікації, наприклад, гра «Як людина сприймає й передає інфор­мацію?» («Зіпсований телефон»);

• — аналізувати художню цінність тексту, промови письменника;

• — написання індивідуальних та колективних листів у газету, на радіо, те­ лебачення з актуальної проблеми суспільного життя, з проблем культури, освіти тощо;

• — конкурс на краще читання власної поезії, оповідання, байки тощо. При цьому учням можна запропонувати завдання творчого характеру:

1. Підготувати коротке інтерв'ю з цікавою людиною для шкільного радіо.

2. Підготувати питання_для «круглого столу» з актуальної теми. Взяти активну участь у його проведенні, дотримуючись правил культури спілку­вання.

3. Розробити сценарій колективного заходу, наприклад, «Засідання малої академії», «В музеї Т. Г. Шевченка» тощо.

4. Придумати ігри, побудовані на діалозі, з метою закріплення навичок культури спілкування.

5. 5. Провести конкурс на тему: «Діалоги Платона» або «Сократівські бесі­ди» із дотриманням діалогової культури спілкування на рівні Учитель — Учень, Сократ — Друг тощо.

6. Запланований результат:

7. У кінці цього етапу навчання передбачається сформувати в учнів уміння:

• вільно користуватися усіма видами читання;

• складати короткі анотації до різножанрових текстів;

• вести розповідь за самостійно складеним планом з елементами влас­ної оцінки (про видатного письменника, ученого, громадського діяча тощо);

• слухати коротку лекцію із наступним складанням її плану та форму­люванням питань з предмета лекції;

• скласти план засідання секції, гуртка, клубу; підготувати сценарій та обговорити його, самостійно проводити засідання із веденням документації (протокол, резолюція тощо);

• підготувати і провести прес-конференцію з гострих питань сучасності, конкурс на краще питання (за змістом і формою);

8. —• провести інтерв'ю з цікавою людиною (писемна та усна форми) із на­ступним критичним аналізом питань і відповідей, розробкою правил спілку­вання в процесі інтерв'ю;

• повідомити про актуальні, цікаві події за матеріалами преси;

• провести ситуативні ігри, які імітують правила поведінки у різних сфе­рах спілкування людей;

• написати листи у газету, журнал, на радіо, телебачення (індивідуальні, колективні) з актуальних проблем сучасності;

• організовувати різноманітні конкурси творчого характеру, зокрема на краще виконання ролі у ситуативній грі, у любительському спектаклі тощо.

9. Третій етап (7—8 класи) — основи загальної і часткової риторики в іс­торії та сучасності (72 год., 2 год. на тиждень; або 36 год., 1 год. на тиждень).

10. Матеріал для навчання: класичні взірці промов, діалогів (промови і по­слання видатних ораторів Давньої Греції, Давнього Риму, «Діалоги» Плато­на, Сократа; яскраві промови письменників-полемістів як «Послання» І. Ви-шенського, листування Г. С. Сковороди з М. Ковалинським; монологи, діа­логи, дискусії відомих громадських діячів, учених, письменників наших днів з актуальних проблем сучасності тощо). Аудіовідеозаписи виступів ораторів (вітчизняних та зарубіжних) на мітингах, урочистих зібраннях тощо.

11. Основні форми і методи роботи:

12. — слухання, коротке конспектування 30-хвилинної лекції з риторики;

13. 181

• риторичний аналіз прослуханої лекції під керівництвом викладача;

• аналітичне читання спеціальної літератури з проблем риторики, укла­дання власної бібліотечки з проблем риторики, ораторського мистецтва;

• розповідь у вільній формі про вивчений риторичний матеріал людям, які не знайомі з цією проблематикою;

• поетапний риторичний аналіз еталонних риторичних промов різних жанрів, видів, монологів, діалогів, бесід тощо під керівництвом викладача, а потім самостійно;

• розробка власної промови — від задуму до виконання перед аудито­рією з наступною рефлексією (індивідуальною та колективною);

• практикум у відборі доцільних художньо-виразових мовностилістичних засобів промови, виступу з метою формування естетичної емоції аудиторії;

14. — ситуативні ігри різного комунікативного спрямування, які імітують різні життєві ситуації публічного мовлення (наприклад, подолання природ­ них та штучних труднощів під час виступу тощо).

15. Завдання творчого характеру:

1. Самостійно прорецензувати прослухані лекції з риторики, рідної мови, літератури тощо.

2. Виступити із 10-хвилинною лекцією з проблем риторики перед ауди­торією однокласників.

3. Розробити цикл лекцій та практичних занять з проблем риторики для шкільного радіо, навчального телебачення.

4. Провести ігрове заняття з культури мовлення, техніки мовлення із мо­лодшими школярами під керівництвом викладача риторики. Взяти участь у колективному обговоренні цього заняття.

5. Розробити сценарій цікавої дискусії для шкільного клубу, гуртка лю­бителів словесності тощо.

6. Придумати ситуативні ігри з риторики, написати сценарій кожної гри.

16. На цьому етапі передбачається, що до кінця 8-річного навчання учні пе­дагогічних класів повинні на достатньому рівні володіти такими знаннями та вміннями:

17. — розкрити загальну риторику як науку, виявити її зв'язки з іншими гу­ манітарними науками;

18. . — засвоїти принцип та правила ведення полеміки, дискусії, знати про жанрово-стилістичні особливості монологічних та діалогічних висловлювань;

19. — складати короткий конспект лекції на слух, детальні реферати й кон­ спекти із виділенням у них логічної основи, задуму автора;

• розрізняти тему, предмет, проблему обговорення; формулювати голов­ну думку висловлювання, тобто центральну тезу;

• виявляти в усних та письмових текстах основні елементи композиції, на їх основі самостійно будувати виступи;

• вміти рецензувати усні й письмові тексти на базі аргументів риторики;

• володіти самореценузванням виступу, письмового тексту (стаття, лист, ессе тощо);

• вести бесіду, дискусію на основі правил риторики та етики;

• переконливо й аргументовано виступати із короткими промовами на вільну тему (регламентованими у часі);

• володіти основними мовно-стилістичними виразовими засобами у влас­них промовах (художні тропи, вербальні й невербальні виразові прийоми).

20. . Четвертий етап (9—11 класи) — відродження національної риторичної спадщини України. Часткова риторика. Еристика як мистецтво ведення де­батів, дискусій, полеміки — 72 год. на рік (2 год. на тиждень) або 36 год. на рік (1 год. на тиждень).

21. Цей етап є завершальним, а тому найбільш відповідальним у формуванні риторичної особистості.

22. Матеріал для навчання:

23. — зразки промов кращих ораторів українського риторичного Відроджен­ ня XVII—XVIII ст., аналіз риторичних курсів професорів риторики Києво- Могилянської академії, братських шкіл, університетів тощо. Тексти політич­ них, судових, академічних, військових, ділових, рекламних та інших видів та жанрів часткової риторики. Класичні тексти з проблем еристики (судові та політичні дискусії).

24. Основні форми й методи навчання:

• слухання й конспектування повної лекції з риторики;

• риторичний аналіз лекції з риторики;

25. — риторичний аналіз лекції, промови, виступу, дискусії тощо; — аналітичне читання спеціальної риторичної літератури, конспектуван­ня проблемних статей з риторики, еристики;

• творення власної лекції, виступу з актуальної проблеми із наступним саморецензуванням;

• написання рефератів, виступ із ними на конкурсах, наукових конфе­ренціях школи, гімназії, ліцею тощо від районного до державного рівня;

• ділові, рольові, інтелектуальні ігри з проблем риторики, еристики;

• — індивідуальне та колективне тестування учнів на предмет діагностики інтелектуальних, мовленнєвих, комунікативних умінь оратора, дискутанта.

• Завдання творчого характеру для учнів педагогічних класів:

1. Придумати ситуативні, ділові, рольові, інтелектуальні ігри з проблем риторики, еристики.

2. Підготувати проблемну лекцію з проблем національного красномовства, еристики, виступити з нею перед аудиторією. Взяти участь у обговоренні.

3. Провести дискусію з актуальної проблеми у класах гуманітарного про­філю (7—8 класи).

4. Виступити па мітингу із промовою, проаналізувати разом із викладачем та однокласниками дієвість, ефективність виступу у нестандартній ситуації.

5. Розробити сценарії дискусії, провести дискусію із однокласниками на цікаву, актуальну тему. Провести саморефлексію.

• В результаті такої роботи на четвертому етапі у перспективі планується:

• на базі філософсько-публіцистичних, суспільно-політичних промов, текстів, літературних та політичних дискусій зміцнити й поглибити усі одер­жані знання й уміння, підготуватися до самостійної риторичної діяльності у різних ситуаціях, у тому числі й нестандартних;

• сформувати стійкий позитивний мотиваційний інтерес до творчої ри­торичної діяльності (участь у різних конкурсах, гуртках, клубах тощо);

• сформувати основи риторичної особистості із ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням;

• сформувати основи загальнокультурного рівня сучасної інтелігентної молодої людини, яка володіє достатньою мірою усіма видами усної й писем­ної творчості — основи креативності, творчості на рівні сучасних вимог:

1. Програмовий матеріал з риторики по етапах розділяється на ідеях ЦІЛІСНОСТІ й КОНЦЕНТРИЧНОСТІ, що передбачає нарощування, по­глиблення, розширення знань і умінь у загальній системі розвиваючої освіти.

2. Навчання риториці як гуманітарній, синкретичній науці базується на розвиткові розумової активності учнів, активізації самостійності мислення, індивідуальної творчості учня із активним і продуктивним залученням мето­ду навчання на риторичних взірцях (риторичний аналіз).