Шистосомоз (schistosomosis)

Хвороба жуйних, спричинюється гельмінтами Schistosoma bovis, S. intercalatum, S. mattheei, S. haematobium, S.mansoni, S. nasale S. spindale та ін. родини Schistosomatidae, які локалізуються в портальних, мезентеріальних, легеневих венах, а також судинах носа, сечового міхура і характеризується пневмонією, порушенням роботи травного каналу, анемією, виснаженням і загибеллю тварин.

Збудники роздільностатеві, видовженої форми. Самець розміром 9 – 22 мм, кутикула вкрита горбками й шипами, самка — 12 – 28 мм завдовжки, циліндричної форми, з гладенькою кутикулою (див. вкл., pис. 11). Яйця видовженоовальної форми з шипами, розміром (0,12…0,18) × (0,06…0,09) мм, зрілі, всередині містять личинку — мірацидій.

Цикл розвитку. Паразити — біогельмінти. Розвиваються за участю проміжних хазяїв — прісноводних молюсків різних видів і родів: Bulinus, Biomphalaria (Африканський континент); Planorbis, Lymnaea (Індокитай); Оncomelania (Далекий Схід, Японія), а також Physopsis.

Самки відкладають яйця, що проникають у кровоносні капіляри, накопичуються, потім розривають стінки і виходять у тканини. З часом яйця поступово проштовхуються до просвіту кишок або сечового міхура і вже з фекаліями чи сечею виділяються назовні. Переміщенню яєць через тканини сприяє протеолітичний фермент, який виділяють мірацидії. Яйця, потрапляючи у воду, набухають. Тиск рідини всередині яйця підвищується, і личинка стає активною. Вона розриває шкаралупу і виходить у воду, плаває на поверхні.

Проникаючи в тіло молюска, личинка проходить стадії спороцисти, редій і церкаріїв. З часом церкарії виходять у воду і плавають на поверхні. Вони мають видовжений і роздвоєний хвостовий кінець. Під час зустрічі з дефінітивним хазяїном церкарії активно проникають крізь шкіру чи слизові оболонки у венозну систему і розвиваються до статевозрілих гельмінтів.

Епізоотологічні дані. Шистосомоз поширений у країнах з тропічним і субтропічним кліматом. За даними ВООЗ, понад 200 млн людей хворіють на ці гельмінтози і близько 600 млн піддані ризику зараження. Збудником S. Bovis можуть інвазуватись люди, павіани, а також коні, осли, верблюди. Частіше тварини заражаються через шкіру, однак вівці можуть заковтувати церкарії разом з водою. Екстенсивність інвазії у великої рогатої худоби в різних провінціях африканських країн коливається від 30 до 80 %.

Патогенез та імунітет. Після проникнення в шкіру або слизові оболонки молоді форми паразитів активно надходять через кров і лімфу в праву половину серця, легені, глотку, а потім кишки хазяїна. Через слизову оболонку збудники потрапляють у мезентеріальні вени портальної системи, печінки або сечового міхура. Механічний вплив, який чинять на організм тварин молоді паразити, марити та їхні яйця, призводить до появи запальних процесів, кровотеч, виразок, іноді перфорацій, утворення гранульом у печінці, кишках та інших органах. Характерні токсико-алергічні реакції, які виникають унаслідок потрапляння в організм продуктів обміну та розпаду гельмінтів. Паразити є гематофагами.

У деяких тварин (буйволи, морські свинки, мавпи) існує природний імунітет. В організмі цих тварин самки гельмінтів швидко гинуть.

Клінічні ознаки. Проникнення через шкіру церкаріїв спричинює у тварин дерматит, який помітний вже через 24 – 26 год. Міграція молодих гельмінтів через легені може зумовити пневмонії. У заражених тварин розвивається анемія, спостерігаються проноси, запори. Фекалії, а іноді сеча містять домішки крові та слизу. У разі високої інтенсивності інвазії тварини швидко виснажуються і гинуть.

За х р о н і ч н о г о перебігу хвороби у жуйних спостерігаються проноси, набряки та виснаження.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений. У грудній, черевній, навколосерцевій порожнинах відмічають скупчення великої кількості прозорої рідини. В кишках спостерігається сильне геморагічне запалення. Кровоносні судини переповнені, з потовщеними стінками. На слизовій оболонці велика кількість гранульом, які містять від 1 до 16 яєць гельмінтів. У сичузі й нерідко в книжці слизова оболонка геморагічна, вкрита численними гранульомами. У вмісті кишок виявляється значна кількість яєць паразитів. Печінка збільшена, темна, з сірувато-білими плямами та геморагіями. Під капсулою і в глибині самої тканини відмічається значна кількість дрібних гранульом сіруватого кольору. У легенях — ділянки запалення, емфізема й ателектази.

У овець і кіз часто діагностують цироз печінки, в легенях — пневмонію. Гельмінтів виявляють у венах брижі.

Діагноз. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, проводять патологоанатомічний розтин трупів загиблих та вимушено забитих тварин і лабораторні дослідження. Яйця гельмінтів зберігаються у фекаліях тривалий час, а при потраплянні у воду з них через кілька годин вилуплюються мірацидії.

Проби фекалій і сечі досліджують методами осадження, нативного мазка.

Для діагностики кишкового шистосомозу застосовують ректальну біопсію.

Шматочок (завбільшки з рисове зерно) слизової оболонки кишок вміщують на предметне скло, накривають скельцем і розглядають за малого збільшення мікроскопа.

Ефективні імунологічні методи й серологічні реакції (ELISA, РНГА, РІФ, РЗК з антигенами з мірацидіїв, церкаріїв і статевозрілих гельмінтів), однак їх частіше використовують у медичній практиці.

Лікування. Застосовують препарати нітроксинілу, фосфорорганічних сполук (метрофонат, негувон, трихлорфон). Для телят ефективним виявився празиквантел у дозі 50 мг/кг. Препарати задають упродовж 3 – 5 днів. Одночасно показана симптоматична терапія.

Профілактика та заходи боротьби. З метою профілактики в кожній країні або в окремих районах проводять епідеміологічні та епізоотологічні дослідження, оскільки шистосомоз належить до тих хвороб, географічне поширення яких важко встановити. Молюски, як проміжні хазяї гельмінтів, поширені тільки на ізольованих ділянках (болота, озера, річки). Для їх знищення широко впроваджують меліоративні заходи, застосовують хімічні й біологічні методи. З хімічних препаратів ефективними вважають сульфат міді, ніклозамід та ін. Біологічні методи полягають у боротьбі з молюсками за допомогою бактерій, вірусів, грибів, найпростіших, птахів, риб, земноводних тощо.

Населення Ефіопії не заражається і не хворіє на шистосомоз, оскільки у водоймах немає молюсків. Справа в тому, що там широко застосовують для прання білизни у водоймах замість мила рослину ендод, яку вважають добрим молюскоцидом.