Дипеталонемоз (dipetalonemosis)

Хвороба верблюдів, спричинювана нематодою Dipetalonema evansi родини Setariidae, характеризується задишкою, втомленістю, схудненням тварин.

Збудник. Гельмінти світло-жовтого кольору. Самець завдовжки 7,5 – 8 см. Хвостовий кінець його тонкий і загнутий у вигляді кільця. Має неоднакові спікули: 0,65 – 0,8 і 0,16 – 0,19 мм. Самка розміром 14,2 – 21,5 см. Вульва розміщена на відстані 0,45 – 0,65 мм від головного кінця. Рот оточений барельєфом. Стравохід має два відділи (рис. 2.39). Паразити локалізуються в серці, грудній порожнині, кровоносних судинах легень, сім’яниках, матці, іноді — під серозною оболонкою очеревини, капсулою нирок, фасцією поперекових м’язів.

Цикл розвитку. Паразити — біогельмінти. Розвиваються за участю проміжних хазяїв, якими є комарі виду Aedes detritus.

Самки гельмінтів відкладають личинки, які паразитують у крові тварин.

Личинки не мають чохлика. У периферичній крові вони концентруються в значній кількості увечері та вночі. У літній період їх виявляють у капілярах периферичної крові, тоді як у холодний час року вони накопичуються в печінці, легенях, серці. Проміжні хазяї нападають на хворих тварин, живляться кров’ю і заковтують личинок (мікродипеталонем). В організмі комарів личинки мігрують з шлунка в мальпігієві судини, линяють і через 10 діб досягають інвазійної стадії. Дефінітивні хазяї заражаються в той час, коли комарі, інвазовані личинками, живляться їхньою кров’ю. Личинки розривають хоботок комахи і проникають у шкіру тварини. Лімфогенним і гематогенним шляхами вони прямують до місця локалізації. Статевої зрілості збудники досягають через 5 – 6 міс. В організмі верблюдів паразити живуть до 7 років. Молодняк може заражатися утробно.

Епізоотологічні дані. Захворювання трапляється в країнах Середньої Азії, Африки, Індії, Південної й Латинської Америки. Зараження верблюдів відбувається частіше влітку. Встановлено добовий ритм міграції личинок у крові тварин: найменша кількість їх виявляється до 15 год дня, максимальна — в період від 20 до 23 год, коли спостерігається інтенсивний напад комарів. На території Сальвадору проміжним хазяїном паразитичних червів собак (D. grassi, D. reconditum) є іксодовий кліщ Rhipicephalus sanquineus, у людей (D. perstans) — комарі та кліщі.

Патогенез. У період міграції гельмінти травмують стінки органів і кровоносних судин, спричинюючи локальні запальні процеси й артеріосклероз.

Виникають тромби, порушується кровотік. Згодом розвиваються хронічний ендокардит і міокардит. Іноді гельмінти закупорюють судини плода або їх виявляють у пупковій вені.

Клінічні ознаки хвороби нехарактерні. Перебіг захворювання в основному с у б к л і н і ч н и й. У разі інтенсивної інвазії верблюди мляві, худі, під час роботи швидко втомлюються, нерідко трапляються аборти, а за незадовільних умов утримання та годівлі тварини гинуть.

Патологоанатомічні зміни. В місцях паразитування гельмінтів помітні

крапчасті й смугасті крововиливи на ендокарді, епікарді з наявністю транссудату в грудній і черевній порожнинах. У правому шлуночку серця знаходять клубки паразитів (рис. 2.40), у легеневій артерії — фібрин і солі кальцію. Іноді статевозрілих гельмінтів, а також атрофію та некротичні процеси виявляють під фасцією поперекових м’язів, у нирках.

Діагностика. За клінічними ознаками діагноз установити складно, тому проводять лабораторні дослідження. Під час досліджень враховують період максимальної концентрації личинок у периферичній крові. Скальпелем чи ножицями надрізають край вуха верблюда і з перших крапель крові готують мазки, фарбують їх за Романовським або досліджують за методом розчавленої краплі (розбавляють кров дистильованою водою) і розглядають препарат під мікроскопом. Готують також пунктати з печінки.

Лікування. Застосовують препарати з групи макроциклічних лактонів та антигельмінтики широкого спектра дії: фенбендазол, тіабендазол у тих самих дозах, що й для великої рогатої худоби.

Профілактика та заходи боротьби. У період активності комарів застосовують репеленти або інсектицидні препарати.