Елафостронгільоз (elaphostrongylosіs) оленів і маралів

Хвороба, спричинювана нематодами Еlaphostrongylа rangiferi і Е. panticola родини Elaphostrongylidae, характеризується паралічами, парезами тазових кінцівок, зниженням продуктивності, схудненням тварин.

Збудники. Е. rangiferi — нематода білого кольору з гладенькою кутикулою.

Тіло тонке з обох кінців. Самець завдовжки 26,5 – 34 мм, завширшки 0,21 – 0,25 мм; хвіст закінчується бурсою, не розділеною на лопаті. Спікули світло-коричневого кольору. Самка завдовжки 34 – 50 мм, завширшки 0,087 – 0,13 мм; хвостовий кінець слабко загнутий на вентральний бік і закінчується тупим конусом. Личинки розміром 0,34 мм; хвостовий кінець у них загострений, з дорсального боку є додатковий шипик, спрямований назад. Гельмінти паразитують в організмі північних оленів (рис. 2.32).

Е. panticola — ниткоподібний гельмінт темно-коричневого або світло-жовтого кольору, завдовжки 25 – 41 мм, завширшки 0,2 – 0,26 мм. Паразитує в організмі маралів і плямистих оленів.

Нематоди локалізуються під м’якою й твердою оболонками головного та спинного мозку, в міжм’язовій сполучній тканині грудних і тазових кінцівок та під очеревиною.

Цикл розвитку. Самки гельмінтів відкладають у місцях паразитування зрілі яйця. З них виходять личинки і з кров’ю заносяться в легені. З капілярів вони проникають в альвеоли, а звідти — у просвіт дихальних шляхів.

Відкашлюються і зі слизом заковтуються. Назовні вони виділяються разом з фекаліями. Подальший розвиток личинок першої стадії відбувається в організмі сухопутних і частково прісноводних молюсків — проміжних хазяїв. Найінтенсивніше заражаються сухопутні молюски родів Trichidahispida, Succinea, Eulota, Zonitoides, з прісноводних — види Radix ovata, R. рeregra, Lymnaea truncatula. У молюсках личинки ростуть і через 27 – 55 діб (залежно від температури й виду молюска) досягають інвазійної стадії. Олені заражаються на пасовищах при заковтуванні молюсків, заражених інвазійними личинками, разом з травою і мохом. Личинки з кишок оленя активно проникають у кровоносні судини і заносяться в місця паразитування — мозок та міжм’язову тканину, де через 3 – 4 міс досягають статевої зрілості.

Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є хворі тварини. Хвороба дуже поширена серед північних оленів. Молодняк тварин заражається у віці 4 – 5 міс. Найбільша інтенсивність інвазії спостерігається пізно восени, іноді взимку. Сприйнятливі до хвороби також марали 5 – 6-місячного віку. Інтенсивність інвазії досягає піку в грудні – лютому і знижується в березні.

Личинки, що виходять у літню пору, активні до грудня, а потім впадають в анабіоз на 4 – 5 міс і тільки в березні – квітні знову оживають. Більшість їх перезимовує і навесні здатні заражати тварин. Вони стійкі до чинників зовнішнього середовища. Інвазійні личинки живуть в організмі молюсків до двох років.

Патогенез та імунітет. Гельмінти чинять механічний вплив на органи й тканини тварин. Вони є гематофагами. У разі локалізації їх у головному й спинному мозку виникають набряки та крововиливи. Паразити, що знаходяться під м’якою оболонкою головного мозку, часто проникають глибоко в тканини і спричинюють тяжкі ураження. Паразитування личинок і яєць гельмінтів в альвеолах легень призводить до їх закупорювання й утворення паразитарних вузликів. Локалізація гельмінтів у спинному мозку зумовлює слабкість тазових кінцівок, паралічі.

Клінічні ознаки. У тварин спостерігаються паралічі й парези кінцівок, шиї. Хворі олені відстають від череди, нерідко рухаються по колу, тупотять кінцівками або стоять на місці з опущеною головою чи «мотають» нею. У період міграції личинок через легені з’являються задишка, затяжний і хворобливий кашель, хрипи з нападами ядухи та загальна слабкість. За г о с т р о г о перебігу хвороба триває 7 – 10 діб, за п і д г о с т р о г о — до 1 міс і закінчується летально. Х р о н і ч н и й перебіг елафостронгільозу триває місяцями, тварини виснажуються і їх вибраковують.

Патологоанатомічні зміни. В трупах оленів спостерігають загальний венозний застій крові та гіпертрофію легень. У товщі легень виявляють безліч дрібних твердих вузликів. Вони білувато-сірого кольору, емфізематозні, вкриті дрібними крововиливами, набряклі й гіперемійовані. Помітне запалення мозку.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни та проводять лабораторне обстеження тварин. Ефективним методом зажиттєвої діагностики є гельмінтоларвоскопічне дослідження свіжих проб фекалій. При розтині виявляють нематод у головному мозку та міжм’язовій тканині. У разі підозри на елафостронгільоз та відсутності гельмінтів потрібно взяти зскрібки з трахеї або розрізати легені на дрібні шматочки і дослідити їх за методом Бермана.

Лікування. Ефективний фенбендазол у дозі 5 мг/кг з кормом щодня впродовж 5 днів, а також різні форми макроциклічних лактонів.

Профілактика та заходи боротьби. Пасовищна профілактика елафостронгільозу оленів і маралів складна, оскільки личинки гельмінтів досить стійкі у зовнішньому середовищі. Тому впродовж одного пасовищного сезону слід тричі змінювати пасовища, повертаючись на використані ділянки не раніше, як через два роки. Найефективнішими заходами в боротьбі із захворюванням може бути підбір сучасних антигельмінтиків і проведення періодичних дегельмінтизацій усього поголів’я.