Evropeysky_slovar_filosofii

Європейський словник філософій

ПРИМІТКИ

1Générosité–цейключовийтермінДекартовоїетики,

зогляду на властиву йому парадигму народження (genus походить від gigno: народжувати, породжувати тощо), ми свідомо перекладаємо терміном «благородство»; термін «шляхетний» ми розглядатимемо як відповідник французького «noble».

2Ця частина статті є яскравою ілюстрацією до, так би мовити, неперекладанності in actu. Ми природно і легко перекладаємо термінологічну пару Берклі mind/spirit за допомогою українських відповідників «ум»/«дух», що наразі є, як не дивно, не перевагою, а недоліком! Адже маємо справу не з самим лише Берклі, але й з наміром автора статті показати неперекладанність англійських термінів французькою, яка має для обох лише один іменник esprit. Відображаючи багатство англійськоготексту,минеодмінноприховуємотруднощі, на які наражається його французький перекладач. Розв’язанням проблеми могло б стати запровадження нами штучних відповідників (наприклад, esprit-mind та esprit-spirit). Але, на нашу думку, доречніше все ж повною мірою використати ресурси української мови (адже наш читач вже звик розрізняти ці терміни, хоча б у російських перекладах), ще раз спеціально наголосивши на неперекладанній для нас неперекладанності, з якою стикається тут мова французька.

3Йдеться про П’єра Коста (1668–1747), відомого французького пререкладача і книговидавця. Уродженець

Півдня Франції, гугенот, він полишив країну за п’ять років після скасування чинності Нантського едикту, що гарантував релігійні права французьких протестантів. Жив у Лозані, Лейдені, згодом у Англії. Почав перекладати праці Лока близько 1693 р., 1700 р. видав французький переклад «Проби щодо людської здатності розуміти», що став істотним внеском у розвиток французької філософської термінології.

4У цьому випадку consciousness ужито в значенні «сумління», «совість». Англ. consciousness, фр. conscience, похідні від лат. conscientia, суміщують значення «свідомості» й «сумління», відтак, власне кажучи, є неперекладанними українською. Певна річ, ми можемо

урізних випадках вдаватись до різних українських відповідників, проте важко сперечатись із тим, що сама поєднаність двох згаданих значень в одному слові створює особливі сенсові відтінки, що не можуть бути повноцінно відображені різними відповідниками. Тому сенс англ. consciousness, через його семантичні особливості, не може бути адекватно відображений парою укр. термінів «совість + свідомість», оскільки вони не містять важливого аспекту належності цих значень до одного слова-носія.

5Ми увідповіднюємо тут «ум/дух» Геґелевому Geist із суто концептуальних міркувань. На наш погляд, той синтез філософських традицій (з активним долученням теології, а також німецької містики), що склав основу вчення Геґеля, дає підстави перекладати властиве йому поняття Geist саме як «дух». Проте такий переклад розірвав би концептуальну цілісність перекладу статті Е. Балібара, оскільки той вочевидь спирається на лексичну єдність фр. терміна esprit, цілком еквівалентного Geist.

201

GOGO

Безперечно розрізняючи «ментальний» і «тотальний» аспекти, себто поняття, автор будує свій виклад саме на омонімічній єдності терміна, а не на його семантиці. Тому ми визнали за можливе в цій частині тексту перекладати Geist як «ум/дух».

6Авторка вдається тут до гри слів, яку неможливо відтворити засобами української мови. Спираючись на суто омонімічну єдність значень esprit, вона увідповіднює цьому термінові як усталені французькі вирази (українські аналоги яких неодмінно мають містити іменник «дух»), так і аспекти «ума», що відображають здобутки англомовної philosophy of mind. Зміст коментованої тези полягає у тому, що спільність терміна повинна сприяти поступовому узвичаєнню нових значень, зближенню їх з усталеними. Оскільки в українській мові терміни «дух» і «ум» не можуть бути повними синонімами ані між собою, ані щодо esprit, вони відображають здебільшого різні поняття, лексичним носієм яких є французький омонім. Ми перекладали

уцьому випадку esprit як «дух» з урахуванням усього щойно сказаного.

7Це місце французького перекладу твору Фреґе є вельми показовим щодо омонімічності терміна esprit, про яку йшлося. В оригіналі читаємо «des Geistes, nicht der Geister». На загал ця німецька фраза і її французький відповідник мають однаково виглядати в українському перекладі.

GOGO баск. – укр. здатність душі, дух

лат. anima, spiritus, mens фр. puissance de l’âme, esprit

ÂME, CONSCIENCE, DÉSIR, ENTEN­ DEMENT, FEELING, GEMÜT, MALAISE, ПАМ’ЯТЬ, SENTIR, SUJET, VOLONTÉ

Баскською gogo означає будь-який внутрішній чи суб’єктивний процес. Хоча певні письменники й робили спроби замінити цим словом неологізми arima та espiritu, утворені з традиційних латинських термінів anima та spiritus під час перекладу християнських текстів, gogo так і не набуде значень душі чи духу. Воно має постійне значення здатності душі (пам’ять чи воля) або психологічного переживання суб’єкта (заздрість, бажання, думка, сумління), радше ніж душі як такої. Хоча у баскській мові існують слова на позначення волі (nahi), бажання (gura), думки (asmo) чи пам’яті (or[h]oi), вони насправді часто асоціюються та зіставляються з gogo як родовим поняттям. За допомогою численних похідних слів, що належать до його семантичного поля («Dictionnaire Retana» нараховує їх близько 180), можна серед інших почуттів передати навіть «симпатію», «скорботу» та «відразу».

GOGO

I. «GOGO» ЯК ПРИНЦИП

Слово arima завжди слугувало за переклад християнського поняття душі (anima), зокрема коли воно має теологічний зміст. Наприклад

уДечепаре arima тлумачиться через зв’язок із тематикою воскресіння: arima eta gorpucetan oro vertan pizturic «душі й тіла одразу ж повстануть з мертвих» (Linguae vasconum primitiae, I, 323); творіння: «arima creatu» (ibid., I, 3); спасіння: «arimaren saluacera» (ibid., I, 52: «для спасіння душі»); чи душевних мук: «arima gaixoa» (ibid., I, 95: «нещасна душа»). Однак у першій половині ХХ століття з’явилось кілька спроб, у межах руху за мовленнєвий пуризм, замінити слово arima на gogo. Наприклад, у словнику 1916 року можна прочитати: Arima (anima), alma, voz erderica sustituible por “gogo” «Arima (anima), душа, іноземне слово, яке можна замінити на “gogo”» (E.M. Bera et I. Lopez Mendizabal, Diccionario Erdera-Euskera, Tolosa, 1916).

Альтубе висловлюється проти цієї тенденції (Erderismos, 1929, p. 241–242). В основі його аргументації – страх «лексикографічного зубожіння», адже така заміна для мови була б кроком назад. Ба більше, gogo ніколи не означало поняття душі в теологічному сенсі, тобто душі, що була створена, що може повстати з мертвих чи бути спасенною; це слово радше позначає здатність.

Тому можна подумати, що gogo є еквівалентом латинського anima, взятого у більш філософському сенсі як сукупність душевних здатностей пам’яті, волі чи розсудку в Авґустина, або ж як еквівалент mens у Томи Аквінського, яке об’єднує розуміння, пам’ять та волю. Проте Аксулар – разом з усіма іншими авторами чи перекладачами християнських текстів від XVI до XIX ст. – перекладає цей поділ здатностей душі за допомогою arima: Arimac bere penac becala, arimaren potenciec eta botherec ere, cein baitira adimendua, vorondatea, eta memoria, icanen dituzte bere pena moldeac «Як душа має свої турботи, так само здатності та сили душі, якими є розсудок, воля та пам’ять, також мають свої турботи» (Guero [Après], LVII, p. 586).

Gogo загалом не використовувалось, щоб передати цей поділ душі, випадок його вживання

уцьому сенсі можна знайти лише одного разу у Переса де Бетоласа (XVI ст.): Arimako potenziak dira iru: lelengoa, zenzuna. Bigarrena, gogoa. Irugarrena, borondatea«Здатностейдушітри:перша–розсудок. Друга – gogo. Третя – воля» (Doctrina christiana en romance y basquenze, Bilbao, 1596, p. 15).

Словом gogo неможливо замінити і латинську кальку espiritu (або izpiritu), хоча у текстах XVII століття наявні рідкісні випадки такої заміни (наприклад, у Оєнарта: Glori’ Aitari, Semeari/ Eta Gogo Sainduari «Слава Отцю, Сину/ та Святому Gogo», Les Proverbes basques, Paris, 1657). Наприклад, коли Аксулару потрібно знайти відповідник латинському spiritus, то у своєму перекладі Авґустина він використовує слово

202	Європейський словник філософій

hats (подих): «in ultimo vitae spiritu (…) azquen hatsaren aurthiquitcean [спустивши дух, букв. останній подих]» (Guero, XV, p. 195–196). Єдиний контекст, у якому gogo видається справді близьким до того, що ми розуміємо під духом, це суб’єктивна сфера афективності та думки, «ментального»: orazione mentala, edo izpirituaz eta gogoz egiten dena

«умна молитва, тобто створена духом чи gogo» (Francois de Sales, Philotea, trad. basq. J. Haraneder, Tolosa, 1749, p. 176). Так, Лейсарраґа вживає gogo як відповідник того, що у французькій мові позначається як esprit: «розгубленість esprit (...) gogo-arraguretaric» (Testamentu berria, 1571, p. 244 et p. 250).

Отож gogo завжди пов’язане із суб’єктом, і його вживання не може поширюватися на позначення чогось іншого. Із цього погляду воно не є синонімом грецького νοῦς, який, на думку декотрих авторів, керує розвитком всесвіту. Однак можна припустити, що воно досить близьке до латинського animus, пов’язаного з волею, пам’яттю, думкою, бажанням, наміром і настроєм (Thesaurus linguae latinae, Lipsiae in aedibus, Stuttgart-Leipzig, Teubner, 1900–1906, t. 2, art. «animus», p. 89–105). Згадаймо з цього приводу зауваження Лейсарраґи щодо слова arima у словнику, доданому до його перекладу Нового Завіту (першого перекладу цього тексту на баскську мову): хоча майже завжди він використовує arima в теологічному сенсі, все ж є таке означуване цього слова, яке він може перекладати як gogo, коли це слово є синонімом чуття: Arima, hartzen da (...) Batzutan, gogoagatic edo affectioneagatic «Arimá кілька разів вживається як gogo або чуття» (Leicarraga, ibid., p. 1202). І справді, часте поєднання gogo з іншими словами, що відсилають до якогось конкретного почуття або чітко визначеної здатності, показує цей цілковито суб’єктивний характер gogo.

II. «GOGO»: ОКРЕМІ ЗДАТНОСТІ

Хоча найчастіше душевні здатності позначаються кальками з латини (zenzuna, memoria, borondate), можна бачити, що П. де Бетоласа використовував gogo для перекладу «пам’яті», тоді як Аксулар робить gogo відповідником borondate.

Hartcendugugogo,hartcenduguvorondate,obraonac eguin behar ditugula (...) ordea han (...) beharrenean faltatcen dugu. Ceren hartcen dugun gogo eta vorondate hura, ezpaita fina, ezpaita cinezcoa eta ez deliberatuqui deliberatua ; nahicundea baita eta ez nahia.

Ми беремо gogo, ми беремо волю (borondate), аби робити добрі справи (...), але ми (...) втрачаємо найнеобхідніше. Адже ми беремо те gogo, ту волю (borondate), що не є справжніми, не є істинними, не є рішуче зумисними; це просто примха («слабке бажання», nahikunde), а не воління (nahi).

Axular, Guero, III, p. 47.

Європейський словник філософій

Уцьому тексті з’являються три слова, що їх Аксулар вживатиме на позначення волі: gogo, borondate і nahi. Хоча borondate майже завжди асоціюється у Аксулара з gogo, в певних місцях borondate еквівалентне nahi: «gure nahia, eta vorondatea» (Guero, XV, p. 198). У баскській мові nahi означає або волю, або бажання. А тому переплетення цих слів дає змогу цьому авторові поєднати gogo з бажанням: Eta desira hautan, gueroco gogoan eta vorondatean, dembora guztia iragaiten caicu

«І в цих бажаннях, у прийдешніх gogo та волі, минає увесь наш час» (Guero, III, p. 48-49).

Узбірнику баскських прислів’їв 1596 року зустрічаємо інший приклад вживання цих слів. Тут автор перекладає nay як voluntad (воля) чи як desseo

(бажання): Galdu ce eguic aldia,/ ta idoro dayc naya. No pierdas la sazon/ y hallaras el desseo «Не втрачай нагоди/ і знайдеш бажання» (Refranero vasco. Los refranes y sentencias de 1596, ed. J. de Urquijo, SaintSebastien, Aunamendi, 1967, № 282 та № 336).

Проте, хоча gogo й може замінювати borondate, nahi, desir, а також gura (ще одне баскське слово, більш близьке до «бажання»), ці слова не є його еквівалентами. Ось чому Дечепаре міг написати: gogo honez nahi dicit çure eguina laudatu

«я бажаю (nahi) з доброго gogo найняти вашу працю» (Linguae vasconum primiti., XIII, p. 43). Еквівалентність між gogo та іншими словами не взаємна: gogo без сумніву може заступити місце будь-якого іншого слова, що стосується його широкого концептуального поля, але не навпаки. Справді, gogo діє як сила, що об’єднує воднораз семантичне поле волі та бажання й семантичне поле пам’яті ([cocientcia(k)] orhoitcen çaitu, guztiac [falta] gogora eccartcen derauzquitçu «[сумління] їх [помилки] тобі нагадує, воно приносить їх тобі в gogo», Axular, Guero, XLV, p. 438) та думки: eguin cuen, Piramide batcuen eguiteco gogoeta, asmua eta pensua «вінзмусивgogoeta,asmo тадумкуспорудити кілька Пірамід» (Guero, I, p. 26). Gogoeta, слово, утворене додаванням суфікса -eta, означає дію, яку породжує gogo, й може прислужитися Аксуларові для перекладу латинського cogitatio. Тож він може писати (Guero, XXXVI, p. 369): Gure gogoa ecin

203

GOGO

dagoque gogoeta gabe; ecin gauteque, cerbaitetan pensatu gabe «Наше gogo не може бути без gogoeta; ми не можемо бути, не думаючи про щось». Проте трактування Аксулара суперечливе: зберігаючи неоднозначність gogoeta, він залишається у сфері дії латинського cogitatio, але зараховуючи це слово лише до сфери думки, він наближається до картезіанської редукції.

Іcабель БАЛЬСА

Переклад Володимира Артюха За редакцією Олексія Панича і Андрія Баумейстера

БІБЛІОГРАФІЯ

ALTUBE Severo, «Erderismos», Euskera, Travaux et actes de l’Académie de la langue basque, Bilbao, 1929.

AXULAR Pierre de, Guero [Après], Bordeaux [1643], réimpr. facsimilé, Bilbao, Real Academia de la lengua vasca, Euskaltzaindia, 1988.

LEIÇARRAGAS Ian, Baskische Bücher von 1571 (Neues Testament, Kalender und Abc), éd. T. Linschmann et H. Schuchardt, Strasbourg, Trübner, 1900 ; réimpr. facsimilé, Bilbao, 1990.

ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА

DECHEPARE Bernard, Linguae vasconum primitiae

[Bordeaux, 1545], éd. crit. P. Altuna, Bilbao, Mensajero, 1987.

Diccionario retana de autoridades de la lengua vasca,

Bilbao, La Gran Enciclopedia vasca, 1980.

MICHELENA Luis, Diccionario general vasco, Bilbao, Real Academia de la lengua vasca, Euskaltzaindia, 1987.

Thesaurus linguae latinae, Stuttgart-Leipzig, Teubner, 1900-1906.

VILLASANTE Luis, Axularren hiztegia euskara, español, français : español-euskara, français-euskara,

Arantzazu-Oinati, Jakin, 1973.

Європейський словник філософій

205

SENS

II. ПІЗНАННЯ ТА ЕПІСТЕМОЛОГІЯ

SENS фр. – укр. чуття, почуття, свідомість, глузд, сенс, смисл, значення, напрям

гр.	αἴσθησις, νοῦς, διάνοια, σῆμα
лат.	sensus, sententia, vis,
	intellectus, significatio
англ.	sense, sentiment, feeling, meaning,
	import, signification
ісп.	sentido
іт.	senso
нім.	Sinn, Bedeutung,
	Gefühl, Empfindung

ACTE DE LANGAGE, CONNOTATION, ENTENDEMENT, FEELING, GEFÜHL/ EMPFINDUNG, ОМОНІМ, INGENIUM, INTELLECT, INTELLECTUS, INTENTION, ЛОГОС, MORAL SENSE, NONSENSE, ПАТОС, PERCEPTION, RAISON, SENS COMMUN, COMMON SENSE, SENSUS COMMUNIS, SENTIR, SIGNIFIANT/ SIGNIFIÉ.

«Час є сенсом (sens) життя – так само, як кажуть про спрямування (sens) потоку води, смисл (sens) фрази, відчуття (sens) тканини, чуття (sens) нюху». Ця фраза, яка належить Клоделю(і якуцитуєАрманКувільєр,Vocabulaire philosophique, Armand Colin, 1956, s.v. «Sens»), свідчить про те, що багатозначність слова «sens» – це не справа випадку.

Багатозначність латинського sensus лежить в основі полісемії відповідних лексем у романських та англосаксонських мовах (фр. sens, іт. senso, ісп. sentido, англ. sense, нім. Sinn). Наприкінці класичної доби семантичне поле слова sensus фактично поділяється на три сфери: 1) від­ чуття, чуттєве сприйняття; 2) розуміння, інтелектуальне сприйняття; 3) значення. Проте спершу такої диференціації не було: у грецькій мові регістр αἰσθάνεσθαι «відчувати, сприймати, помічати» (1) цілковито відмінний від регістру σημαίνειν «позначати, означати, значити»; (3) утім, отці Церкви об’єднають

ці значення в єдине ціле під проводом грецького νοῦς, яке стосується другого регістру, тобто інтелектуального сприйняття, що його вони передавали як sensus.

Проте надалі ця багатозначність не завжди розвивалася в однаковий спосіб. Засвідчено два типи феноменів. З одного боку, існує явище контамінації різних значень «сенсу», щось на кшталт потенційно єдиного семантичного потоку; це більше відчутно у французькій мові (а пізніше в італійській та німецькій), оскільки тут sens має додаткове значення «напрямку», так що вислів bon sens означає водночас і правильний напрямок, і власне здоровий глузд (sens com­ mun), які взаємно асоціюються одне з одним (див. SENS COMMUN). З другого боку, часто у тій чи іншій мові існує один чи кілька способів передати один зі смислів «сенсу», що створює філософськи корисне розрізнення, наприклад, між

Sinn та Bedeutung, sense та meaning «смислом та значенням». Нарешті, поєднання відчуття та інтелекту породжує перехідний комплекс, який іде від сумління (sens interne) до моральної свідомості (sens morale) через чуттєвість (sensibilité) та чутливість (sentiment), і який виявляється щоразу по-іншому зумовленим у мережі, встановленій певною мовою (sense, sen­ timent, feeling , див. FEELING, чи Gefühl, Emp­ findung, див. GEFÜHL/EMPFINDUNG).

І. ГРЕЦЬКА МОВА: НЕОДНОРІДНІСТЬ І ОБСЯГ ЗНАЧЕННЯ

Порівняно з полісемією французького sens, ба вже й латинського sensus, у давньогрецькій мові, навпаки, ретроспективно вражає неоднорідність, без видимого переходу – як у самій мові, так і в класичнихдоктринах–між,зодногобоку,регістром чуттєвого чи інтелектуального сприйняття (αἴσθησις, διάνοια, νοῦς, див. ENTENDEMENT та INTELLECTUS) як зовнішнього чи внутрішнього знання, що його воно може дати; та, з другого боку, регістром знака та значення (σημαίνειν, див. SIGNE, ОМОНІМ та ЛОГОС). Зокрема, очолювана νοῦς єдність, що встановиться між зовнішнім, внутрішнім і буквальним сенсом, у

SENS		206			Європейський словник філософій
момент заснування теорії	семантики як такої,	ENTENDEMENT, зокр., вст. 1); але саме цей
в Аристотелевих термінах	є непередбаченою	«нюховий» νοῦς буде передаватись словом sensus.
(inenvisagée) і навіть немислимою (inenvisageable).			2. Система ієрархій
А. Обсяг значення «αἴσθησις»
		–	Ця відмінність		у моделях – вухо чи ніс?
Натомість слово αἴσθησις саме має широкий			ускладнюється		гносеологічною		ієрархією.
набір значень, тому його важко перекласти єдиним		Аристотелівська систематика встановлює жорсткі
терміном.Цепохідневідαἰσθάνομαι,іпобудовацього		рамки, в яких розрізняються αἴσθησις та νοῦς,
дієслова вже є показовою: вимагаючи родового		тобто ієрархія живих істот та їхніх здатностей,
відмінку, як і дієслова, що позначають чуття (крім		розгорнута в «De anima». Аристотель розрізняє
зору), воно зазвичай означає «сприймати» щось;		три роди живих істот: вегетативні (φυτά, див.
із знахідним відмінком воно означає «розуміти»		PHUSIS), які мають здатність тільки харчуватися
(Фукідид, ІІІ, 36, 5), а з родовим відмінком, коли		(τὸ θρεπτικόν); тварини (ζῷα, див. ANIMAL), які
йдеться про походження інформації від особи,		володіють понад те ще й здатністю «відчувати» (τὸ
яка її сповіщає, – «дізнаватись щось від когось»;		αἰσθητικόν, яка переходить у здатність бажати, τὸ
у всіх випадках мається на увазі, що хтось		ὀρεκτικόν, див. VOLONTÉ та PHANTASIA); люди
«помічає щось» чи «помічає, що…», або ж хтось		(«та, – додає він, – все інше подібне чи вище»), які
«усвідомлює» (Фукідид, V, 26, 5: «будучи того		мають іще одну додаткову здатність – думати (τὸ
віку, щоб тверезо усвідомлювати»: йдеться про		διανοητικόν τε καὶ νοῦς) (De anima II, 3, 414b 19).
пережитий ним досвід війни; див. CONSCIEN­		Відмінність		між «діаноетикою», дискурсивним
CE, вст. 1); коли дієслово вживають самостійно,		розумом (що «проходить крізь», διά, сприймаючи
воно означає, що людина добре володіє своїми		нюхом) та «ноетикою», інтуїтивним розумом
здатностями, перебуває у здоровому глузді (en bon		(«який нюшить») не належить в описі до цього
sens) (Фукідид, І, 71, 5; οἱ αἰσθανόμενοι «люди, що		рівня узагальнення; νοῦς, вочевидь, є терміном
мають здоровий глузд», як радить Байї, тоді як		максимальної широти значення та складності:
переклад Ж. де Роміллі [Les Belles Lettres, 1958] з		водночасізагальноюінстанцією,щовбираєвсіінші,
не меншими підставами дає «люди, що знають»).		і частковою інстанцією, суверенною, пов’язаною
1. «Розуміти» та «відчувати»		з божественним у людині («νοῦς, що стає всіма
		речами, та νοῦς, що їх усі творить», ibid. III, 5, 430a
Згідно з Шантреном, αἰσθάνομαι походить від		14–15, див. INTELLECTUS). Ось чому αἴσθησις та
ἀΐω (найраніше засвідчене у Гомера) і споріднене		νοῦς структурно поєднані: «душа є такою, як рука;
зі санскритським avih, як і латинське audio, що		адже рука є інструментом інструментів (ὄργανόν
означає «чути, сприймати» (рідше «слухати,		(…) ὀργάνων – інструментом, здатним робити
підкорятися»). Тут ми торкаємося лінгвістичної		інструментами решту інструментів), а розум є
«преференції» тієї чи іншої моделі відчуття. Адже		формою форм (ὁ νοῦς εἶδος εἰδῶν) і чуттєвість –
спочатку радше слух, аніж зір, визначав грецьке		формою відчутного (καὶ ἡ αἴσθησις εἶδος αἰσθητῶν)»
αἴσθησις(Байї наводить приклад із Фукідида, VI,		(ibid., III, 8, 432a 1–3). Але тут ми досягаємо
17, 6: ἀκοῇ αἰσθάνομαι «я слухаю, чую, як хтось		межі можливостей перекладу, коли вступає у гру
говорить»). Навпаки, французьке sentir, від латин­		семантична амплітуда не лише понять νοῦς та
ського sentire, звужено до «відчувати нюхом» чи		εἶδος, а й, більш безпосередньо, понятть αἴσθησις та
«вдихати запах» (DHLF дає senteur «аромат» та,		αἰσθητόν.
у полюванні з собаками, sentement, що означає нюх			3. «Аἴσθησις» як спільний акт суб’єкта і
мисливських собак і запах, який вони відчувають).
Ці приклади насамперед унаочнюють сполучну			об’єкта відчуття			слова	αἴσθησις
ланку між, коротко кажучи, суб’єктом та об’єктом			Семантична		амплітуда
відчуття: зв’язок, який тематизує Аристотель в		розгортається й тематизується в «De anima». На
αἴσθησις (див. нижче, 3). Проте парадигмальна		нашу думку, вона випливає з того, що альтернатива
різниця між від початку «слуховим» αἰσθάνομαι		суб’єктивного та об’єктивного тут завжди вияв­
та «нюховим» sentir також може прояснити змі­		ляється вже подоланою. Адже αἴσθησις означає
щення від αἴσθησις до νοῦς, що відбувається, коли		водночас: а) здатність відчувати, або «чутливість»,
ми переходимо до латинського sensus: справді,		якахарактеризуєпевніживіістоти;б)застосування
νοῦς, яке Байї, зокрема, пропонує перекладати		цієї здатності, тобто «сприйняття»; в) її розподіл,
як «розум, дух, думка, проникливість, мудрість,		пов’язаний чи не пов’язаний з органами чуттів
здоровий глузд, намір, душа, серце, почуття, воля,		(відтак кожне з п’яти «чуттів» (sens) як таке,
бажання» (я все ж випускаю досить поширений		що розташоване в певному органі, називається
переклад «інтуїція», який цього разу відсилає нас		αἰσθητήριον, що також означає уславлений «здоро­
до візуальної парадигми – лат. intueri, «бачити»,		вий глузд» (sens commun)); і нарешті г) афектації,
– чому в грецькій мові відповідає «теорія» чи		страждання		(πάθημα), спричинені			об’єктами
«ідея», див. SPECIES), посутньо пов’язане з		чуттів, «відчуттями». Одночасність цих значень
«нюхом», здатністю собак «винюхувати» (див.		–	чутливість, сприйняття,			чуття, відчуття, –

Європейський словник філософій

яким властиве дивовижне поєднання активного та пасивного, є одним із наслідків визначення αἴσθησις як «єдиної дії (μία … ἐνέργεια) чутливого

– того, що відчуває (τοῦ αἰσθητικοῡ), та відчутноговідчутого (αἰσθητόν, пор. «подвійне» для нас значення віддієслівного прикметника на -tos, див. вст. 1)» (De anima III, 2, 426a 16–17), і збігом у дії органу чуття (αἰσθητήριον) й відчутого (αἰσθητόν), де кожен із цих елементів, наприклад, слух і звук, що стають суб’єктом і об’єктом, є «майже» (οἷον) ідентичним з іншими (ibid., та 425b 26–28, пор. B. Cassin, Aristote et le λόγος, p. 6, 112, 144; див. SUJET, OBJET та ПАТОС) у «перехрещенні», як пригадуватиме Мерло-Понті.

♦ Див. вставку 1.

В. «Κοινὴ αἴσθησις» та здоровий глузд

У Аристотеля вислів κοινὴ αἴσθησις «спільне чуття», французькою sens commun [цей вислів, як і англійське common sense, зазвичай перекладається українською як «здоровий глузд», хоча його

207

SENS

буквальне значення збігається з κοινὴ αἴσθησις], позначає не шосте чуття, а одночасне отримання щонайменше двох відчуттів (αἰσθἡσεις) через два окремі сенсорні канали (αἰσθήσεις). Із цього випливають два надзвичайно важливі наслідки:

а) З одного боку, трансверсалізація відчуттів, властивих кожному чуттю (ἴδια αἴσθητά «власні відчуття», тобто колір і цей конкретний колір у випадку зору, запах і цей конкретний запах у випадку нюху). У такий спосіб ми приходимо до сприйняття κοινὰ αἴσθητά «спільних відчуттів», яке кожне з чуттів окремо дає сприйняти суто випадково: такими є рух, спокій, фігура, величина, число, єдність (III, 1, 425a 14–16; пор. II, 6, 418a 17–18). Насамперед так досягається розпізнавання об’єкта завдяки синтезу ізольованих власних відчуттів, які є щоразу істинними: цей процес уможливлює називання, але також і помилку – жовте, гірке: це «жовч»? (III, 1, 425b 1–4; див. VERITÉ, вст. 7, та B. Cassin, op. cit., с. 121–147). Звідси подвійний сенс латинського sentire

1

Αἰσθητόν

OBJET, LEKTON (у SIGNIFIANT-SIGNIFIÉ)

Нелегко перекладати грецькі філософські тексти, в яких йдеться про чуттєве сприйняття, попри те, що нібитовимальовуютьсятермінологічнівідповідності:такимивипадкамиє«відчутне»(sensible)дляαἰσθητόν «видиме» для ὀρατόν тощо. Насправді причина тут не так лексична, як граматична. У давньогрецькій мові дуже легко відбувається субстантивація віддієслівних прикметників та дієприкметників; у цій мові однина чи множина середнього роду використовується з метою приблизного окреслення того, про що йдеться. Навіть більше, віддієслівний прикметник на –tos зазвичай позначає можливість, як латинський прикметник на –bilis, але інколи він зберігає своє первісне значення пасивного дієприкметника минулого часу (пор. лат. audi-tus «почу-тий»).

Це уможливлює витворення особливо стислих формул, тому перекладач мусить задля ясності розтлумачувати слово, ризикуючи впасти у філософські анахронізми. Часто з'являється спокуса повернути «відчутному» (sensible) його статус прикметника, змушуючи його означувати слово «річ» або ще гірше

–«об’єкт», і таким чином непрямо запроваджувати до античної думки протиставлення між суб’єктом та об’єктом, яке виникає лише у філософії XVII ст. У Аристотеля, – а також у його численних послідовників,

–саме відчутне впливає на чуття та змушує його наслідувати себе (l’actualise à sa ressemblance). Тобто відчутне визначається за відчуттям, яке воно постачає, а чуття – за відчутним, яке дається через нього (зір за видимим, слух за звуком...), роблячи коло в понятті, яке унеможливлює протиставлення суб’єкта й об’єкта.

Французька мова виплутується з цієї тісняви за допомогою дещо строгішого стилю та одного чи двох доповнень. У «De sensu et sensibilibus», 440a 18–19 Р. Мюньє перекладає ὥστ’ εὐθὺς κρεῖττον φάναι τῷ κινεῖσθαι τὸ μεταξὺ τῆς αἰσθήσεως ὑπὸ τοῦ αἰσθητοῦ γίνεσθαι τὴν αἴσθησιν «отже, слід одразу сказати, що посередницький рух до чуття від відчутного породжує відчуття» так: par suite, il vaut mieux déclarer sur-le-champ que c’est l’intermédiaire indispensable à la sensation qui, par le mouvement reçu du sensible, produit la sensation «отже, слід одразу ж задекларувати, що посередник, невіддільний від відчуття, створює його завдяки рухові, отриманому від відчутного». В англійській мові переклад видається ще складнішим. Дж. Бір відмовляється від терміна sensible і вдається до парафрази: So that it were better to say at once that visual perception is due to a process set up by the perceived object in the medium betweeen this object and the sensory organ «так що було б краще одразу сказати, що візуальне сприйняття завдячує процесові, спричиненому сприйнятим об’єктом у середовищі між цим об’єктом та органом чуття».

Видається, що труднощі в англійській мові примножені загальноприйнятим значенням sensible, яке зазвичай не відсилає до безпосередньо чуттєвого значення. Sensible означає або помірковану людину, ми б сказали розсудливу (sensée), або ж, коли йдеться про одяг чи взуття, практичні речі, в яких гарно почуваєшся. Або треба примусити мову передати греку слово в слово, або змиритись із перифразою. Це також стосується французького sensible у значенні «відчутне», яке погано передається англійською.

Жерар СІМОН

SENS

208

Європейський словник філософій

«відчувати» (percipere) та «судити» (judicare), який можна знайти, наприклад, у коментарі Альберта Великого до «De anima» (odorare est sentire et judicare odorem «нюхати – це сприймати запах та судити про нього», G. Spinosa, Sensazione e percezione..., с. 64).

б) З другого боку, відчуття відчуття (коли «усвідомлюють»,учомуможназнайтигомерівське значення αἰσθάνεσθαι – те, що відчувають; відчу­ вають те, що відчувають), самоафектація або «свідомість (відчування)», яку можна назвати «аперцепцією» (див., крім De anima III, 2, 425b 12: «оскільки ми відчуваємо, що ми бачимо і що ми чуємо...», також De somno 255a 15; пор. συναίσθησις у Александра Афродизійського, G. Spinosa, op. cit., p. 63; див. PERCEPTION–APERCEPTION та CONSCIENCE). Саме тією мірою, якою відчуття є судженням, здоровий глузд буде розумітись, наприклад, у Альберта Великого, як перше з «внутрішніх чуттів» (sens internes) (G. Spinosa, op. cit., с. 65).

У Аристотеля «спільні відчуття» становлять визначенийінавітьзакритийсписок,вониєнаслідком сприйняття, що відбувається за посередництвом щонайменше двох чуттів одночасно, звідси й можливість помилки. У Платона, який не корис­ тується терміном κοινὴ αἴσθησις, можливість порів­ нювати та «схоплювати те, що окремі чуття мають спільного між собою (τὸ κοινὸν λαμβάνειν περὶ αὐτῶν)» (Теетет 185b) зараховується одразу до здатностей душі без посередництва жодного органа чуттів, як «здатність, що реалізується завдяки мові (ἥ διὰ τῆς γλώττης δύναμις)» (ibid., с. 185). У жодному разі немає «спільного чуття» (sens com­ mun), яке можна було б ізолювати від інших чуттів і пов’язати з окремим власним органом (sensorium commune). Проте, виходячи з цього, безперечно, можна розуміти sensus communis як спільний спосіб відчувати та оцінювати (Цицерон, De oratore 1, 12; 2, 68),поширено-помилковийчисповнений«доброго чуття» та «чуття прийнятності» (Сенека, De bene­ ficiis I, 12, 3) і пов’язаний із повсякденною мовою як вираз консенсусу (expression du consensus) (див. SEN­ SUS COMMUNIS, та SENS COMMUN).

С. Перехрещення в «σημαίνειν»?

Чи немає на цій траєкторії жодної точки дотику між регістром чуттєвості та регістром значення?

а) Коли ми описуємо відчуття як відношення, λόγος, щоразу визначене між протилежними якостями, ми зачіпаємо сферу семантики. Тож варто звернутись до семантичного обсягу слова λόγος (див. ЛОГОС). І справді, відчуття-αἴσθησις λέγει, «говорить» – у значенні «підраховує», «оцінює» – тією мірою, якою воно є лише особливою пропорцією, рівновагою між двома протилежностями: так, сіре є лише логосом чорного та білого (II, 12, 424a 17–b 3 та III, 2, 426a 27–b 29; див. B. Cassin, op. cit., с. 114–119). Завдяки αἴσθησις κοινὴ можна розпізнати й назвати (λέγειν),

ризикуючи помилитись, відчутий «об’єкт» (оце жовте й оце гірке – це «жовч»). Так виникає дескриптивне висловлювання (λόγος), близьке до визначення (λόγος) сприйнятого об’єкта. Проте, якщо дотримуватись цього прикладу, невідомо, що ж «означає» (σημαίνει) жовч. Натомість маємо «вказування» в гомерівському та доаристотелівському сенсі: жовте вказує на жовч, залишаючи ризик хибного тлумачення.

б) З іншого погляду, відношення між «естетикою», у сенсі чуттєвості, та дискурсивною семантикою вибудовується всередині «чорної скриньки», якою є душа в «De interpretatione», що співвідносить одні з другими звуки голосу, стани душі та речі світу (див. SIGNE, вст.1). Тут уже підготовано місце для інтенції та значення νοῦς як sensus, зрозумілого водночас і як сприйняття, інтенційно спрямоване на об’єкт, і як випускання, інтенцію підкорятись конвенції сенсу, встановленій згідно з принципом несуперечності в книзі Г [книга IV] «Метафізики» (говорити – це казати щось, що має один-єдиний сенс для себе і для іншого, див. PRINCIPE, I, C; HOMONYME, II, B, 3; INTENTION).

Однак не можна сказати, що весь цей комплекс безсумнівноорганізованийдовколаодноготерміна, який ми можемо перекласти як «сенс» (sens), з усім обсягом значення, наявним у цьому слові.

ІІ. УНІТАРНА ПОЛІСЕМІЯ «SENSUS»: ПОТРІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА СЕМАНТИЧНИЙ ПОТІК

Полісемія слова sensus пов’язана з грецькими термінами αἴσθησις, διάνοια, νοῦς, а семантична течія, що прагне єдності, характерної для цієї полісемії, є вираженням філософських дебатів довкола стосунків між відчуттям та пізнанням.

Три регістри, що визначають значення слова sensus, організуються відповідно до чотирьох рівнів аналізу,якітривалийчасзалишалисьімпліцитними: філософського,психологічного,гносеологічногота логіко-лінгвістичного. Отже, як відчуття, чуттєве сприйняття, sensus включає на фізіологічному рівні значення «відчуття» як біологічного функ­ ціонування органа чуттів, пасивного руху органа під впливом зовнішніх об’єктів, та значення «органа чуттів». Далі, на психологічному рівні sensus охоплює значення «здатності відчувати» (чуття зору, слуху тощо) (αἴσθησις, див. вище, I, A; див. також πάθος). Sensus як усвідомлення, інтелектуальне сприйняття, належить до рівня гносеологіїйохоплюєзначення«свідомості»(див. CONSCIENCE), «інтенції» (див. INTENTION), «відчуття», «погляду» (лат. sententia, що також походить від sentire), «думки, гадки, судження, духу, інтелекту», передбачаючи другу фазу мен­ тальної обробки даних, наданих відчуттям. Sensus як означник, позначення, розташовується на логіко-лінгвістичному рівні й охоплює значення

Європейський словник філософій

«ідеї», «поняття», «ментального змісту» тією мірою, якою будь-яке чуттєве та інтелектуальне сприйняття припускає інтерпретацію чуттєвих даних і приписування ментальних означників даним, переданим відчуттям і вираженим за посередництвом лінгвістичних знаків.

А. Місця полісемії

Полісемія слова sensus розкривається в пере­ кладах та коментарях грецьких текстів пізньої ан­ тичності та Середньовіччя. У Посланнях апостола Павла з Тарса (у латинському перекладі IV–V ст.) та в латинському «Asclepius» (бл. IV ст.) відповідність між sensus та νοῦς як інтенцією, думкою, духом, інтелектом, призводить до від­ криття семантичної подібності цієї сукупності значень у греко-латинській парі. Так, говорячи про «розум перевернений», на який видав поган Бог, ап. Павло каже: tradidit eos Deus in reprobum sensum (παρέδωκεν αὐτοὺς ὁ θεὸς εἰς ἀδόκιμον νοῦν) (Рим. 1: 28); потім, посилаючись на et pax Dei quae exsuperat omnem sensum «мир Божий, що вищий від усякого розуму» (καὶ ἡ εἰρήνη τοῦ θεοῦ ἡ ὑπερέχουσα πάντα νοῦν) (Фил. 4: 7). Говорячи про думки Бога та Його пораду: Quis enim cognovit sensum Domini aut consil­ iarius eius fui? «Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?» (Τίς γὰρ ἔγνω νοῦν κυρίου; ἣ τίς σύμβουλος αὐτοῦ ἐγενετο, Рим. 11: 34); ця цитата з Ісаї, 40:13 повертається й у І Посланні до коринтян, 2:16a: Quis enim cognovit sensum Do­ mini qui instruat eum? «Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?» (τίς γὰρ ἔγνω νοῦν κυρίου͵ ὃς συμβιβάσει αὐτόν).

У герметичному «Asclepius», навпаки, sensus- νοῦς означає інтелект, вищу здатність людини, що дозволяє прилучитись до божественного:

…sed de animalibus cunctis humanos tantum sensus (νοῦς) ad divinae rationis intelligentiam exornat, erigit atque sustollit.

…але з усіх живих істот лише людей інтелект оснащує, підносить і підіймає до пізнання божественного розуму.

Asclepius 6, 8–10.

Далі за текстом:

...unde efficitur ut, quoniam [homo] est ipsius una compago, parte, qua ex anima et sensu (νοῦς), spiritu (πνεῡμα) atque ratione divinus est, velut ex elementis superioribus, inscendere posse videatur in caelum, parte vero mundana, quae constat ex igne <et terra>, aqua et aere, mortalis resistat in terra.

...звідкивипливає,що,оскількилюдинастановить єдину цілість, та її частина, що складена з душі та інтелекту, духу та розуму, як вищих елементів, може, як видається, сходити до неба, тоді як матеріальна частина, складена з вогню <та землі>, води та повітря, залишається смертною на землі.

Ibid., 10, 22–26.

209

SENS

Також порівняймо:

Gratias tibi summe, exsuperantissime (...) condonans nos sensu (νοῦς), ratione, intelligentia: sensu, ut te cognoverimus; ratione, ut te suspicionibus indagemus; cognitione, ut te cognoscentes gaudeamus

<χ>άριν σοὶ οἴδαμεν (…) χαρισάμενος ἡμῖν νοῦν <λόγ>ον γνῶσιν; νοῦν μὲ<ν>, ἵνα σὲ νοήσωμεν, λόγον <δὲ ἵν>α σὲ ἐπικαλήσωμεν, γνῶσιν ἵνα ἐπιγνώσωμεν

Слава тобі, Всевишній (...), що даруєш нам ум, розум, розуміння: ум, аби ми про Тебе мислили; розум, аби ми Тебе закликали; розуміння, аби ми досліджували.

Ibid., 41, с. 353–354, див. ЛОГОС щодо застережень стосовно цього перекладу.

Надалі це значення поширюється серед грець­ ких та латинських отців Церкви: Іринея (Sancti Irenaei Libros quinque adversos Haereses, 2, 13, 3, ed. W. W. Harvey, t. 1, Cambridge, 1857, с. 282;), Тертуліана (Adversus Praxean, 6) та Єроніма (Sanctus Hieronymus, Commentarii in prophetas minores, In Naum, ch. 3, l. 549, Turnhout, 1970).

Виходячи з відповідності sensus-νοῦς-intellect, можна зазначити загальну подібність між семан­ тичними полями sensus та νοῦς. Обидва терміни організуються довкола потрійного позначення:

(1) чуттєвого сприйняття, (2) інтелектуального сприйняття, (3) значення – тією мірою, якою вони загалом виражають складне та багатокомпонентне ставлення людини до світу, – людини, наділеної тілом і духом, щодо чуттєвого та інтелігібельного світу. Далі, семантика sensus та νοῦς розподіляється між двома полюсами: sensus починає означати переважно чуттєве сприйняття та значення, а νοῦς – інтелектуальне сприйняття та значення. Перцептивнийі,внаслідокцього,«безпосередній» характер когнітивного схоплення, досягнутого завдяки сприйняттю водночас чуттєвому та інтелектуальному (яке відтак відрізняється від абстрактного та дискурсивного пізнання, але не від інтуїтивного), і надалі залишається спільною конотацією обох термінів. Про потрійну полісемію sensus згадується у ранній схоластиці: в анонімному коментарі до Asclepius, датованому ХІІ ст. (Vat. Ott. lat. 811) (sensus corporei, intellectus, significatio) та в алфавітному словнику Біблії Алена Лілльського (ХІІ ст.) (Distinctiones dictionum theologicarum, PL, t. 210, col. 941B) (intellectus, significatio).

В. Семантична безперервність через когнітивну цінність сенсу

Обговорюванітлумаченняsensusяк(1)відчуття,

(2) розуміння, (3) значення об’єднуються навколо сутнісної семантичної тяглості, яка є виразом античних та середньовічних фундаментальних доктрин щодо когнітивної цінності чуття, зумовлених, у свою чергу, різними концепціями природи людської душі.

SENS

210

Європейський словник філософій

Sensus як тілесне пасивне відчуття (1а) передба­ чає зведення пізнання до відчуття, характерне для античних сенсуалістських і матеріалістських течій (атомізм Демокрита, епікурейці, стоїки, част­ ково софісти), для яких тілесна природа душі, хоч би якою була її тонкість, зводить когнітивний процес у його цілісності до контакту з тілами. Sensus як чуттєве сприйняття (1б), але також і як інтелектуальне сприйняття (2), позначає різ­ ні способи зводити відчуття до акту душі: ця редукція по-різному позначається у Аристотеля та в аристотелізмі, у Платона та у неоплатоніків залежно від статусу людської душі, чи то як форми тіла, чи то як духовної субстанції.

У середньовічних коментарях, перекладах і текстах чітко помітна різниця в семантичному порядку, яка, з точки зору термінології, виявля­ ється в два етапи: а) роз΄яснення полісемії аристо­ телівського та платонівського αἴσθησις, а також sensus communis; б) неоплатонічне поняття διάνοια (у Йоана Скота Еріуґени, ІХ ст.) та sensus interior, що відкриває шлях до sensus litteralis і третього значення sens.

1. «Αἴσθησις» та «sensus communis»

Коментар до праці «De anima» Аристотеля, написаний Альбертом Великим (ХІІІ ст.), увираз­ нює водночас пасивну та активну природу ари­ стотелівського αἴσθησις: пасивна зміна (під дією чогось), але також і здобуття потенційності, усвідомлення відчуття, чуттєве судження (насам­ перед у формі κοινὴ αἴσθησις, див вище і SENSUS COMMUNIS):

Et ad hoc dicimus, quod odorare non est absolute pati a sensibili percepto, sed potius odorare est sentire et judicare odorem, quod est secunda sensus perfectio, et non est tantum pati, sed etiam operari aliquid.

Стосовно цього ми скажемо, що нюхати – це не просто зазнавати сприйняття відчутного, нюхати – це радше відчувати запах і судити про нього, що становить другу досконалість чуття, тобто не лише зазнавати, а й здійснювати щось.

Alberti Magni De anima, 1968, p. 150, 78–151, 1; пор. Аристотель, De anima II, 12, 424b 18–20.

Душа є формою тіла, і це гарантує чуттєвий внесок у пізнання відповідно до поміркованого емпіризму Аристотеля, в межах якого Альберт Великий розробляє поняття sensus як чуттєвого сприйняття (1б), яке було імпліцитним в аристо­ телівському αἴσθησις.

У середньовічній версії платонового «Федона» Андрій Аристип Катанський (ХІІ ст.) перекладає αἰσθάνομαι не лише як sentire, а й як sensu percipere та sensu concipere «сприймати/мислити чуттям(и)», прагнучи акцентувати суто інструментальну роль тілесноїсфериувідчуттях.Такимчином,перекладач допомагає прояснити платонівську редукцію відчуття до чуттєвого сприйняття, яке, всупереч Аристотелю, є приділом суто духовної душі,

тимчасово поєднананої з тілом, яке є радикально гетерогеннимтанижчимізапосередництвомякого вона не може зазнати жодної модифікації. Згідно з платонівським уявленням про чутливість, душа, справді, з одного боку, користується органами тіла як інструментами збереження тіла та сприйняття відчутного світу; проте з другого боку, відчуття – це тільки стимул, що пробуджує в душі пам’ять про інтелігібельні реальності, про які вона мала знання перед тим:

Possibile enim hoc eciam apparuit, sensu percipientem quid (aisthomenon ti) vel videntem vel audientem vel aliquem alium sensum sumentem, diversum quid ab hoc animo concepisse, quod oblivione deletum erat, cui hoc assimilatum est simile existens vel cui dissimile.

Ось же можливість, яка ще тут з΄явилася: коли щось сприймають чуттями – бачать, або чують, або схоплюють іншим органом чуття – тоді в дусі, виходячи з цього, народжується інше, яке ще раніше було знищене забуттям і з яким зближується перше, є воно подібним (до нього) чи не подібним.

Plato latinus, Phaedo, 76a 1–4; див також ibid., 75b та Теетет 184c-d.

2. Διάνοια, sensus interior та sensus litteralis

У межах потрійного поділу здатностей людської душі (за образом божественної Тройці) Йоан Скот Еріуґена вирізняє у Максима Сповідника дві з цих здатностей як motus compositus (складний рух) відчуття (αἴσθησις). Перша здатність, sensus exterior, αἴσθησις – відчуття та чуттєве сприйняття (або sensus 1), є невластивою божественному образові

влюдині, адже вона є посередником між душею та тілом. Друга, sensus interior, διάνοια – інтелектуальне сприйняття (чи sensus 2), є саме розумом та інтелектом; це орган «поділу природи», адже,

варистотелівський спосіб, він роз’єднує та об’єднує, навіть розрізняє та реорганізує образи одиничних природних об’єктів, наслідки та знаки універсальних причин, щоб привести їх до єдності причин завдяки розумові та інтелекту:

Et si quis intentius Graecae linguae proprietatem perspexerit duorum sensuum in nomine proprietatem

reperiet. In ea enim νοῦς intellectus dicitur, λόγος ratio, διάνοια sensus non ille exterior, sed interior, et

in his tribus essentialis trinitas animae ad imaginem dei constitutae subsistit. Est enim intellectus et ratio et

sensus qui dicitur interior et essentialis, exterior vero quem corpori et animae copulam dicimus αἴσθησις

[vocatur].

Однак якщо пильніше розглянути властивості грецької мови, в цьому імені знайдуться два смисли. Адже грецькою мовою інтелект нази­ вається νοῦς, розум – λόγος, а відчуття – διάνοια, і не зовнішнє відчуття, а внутрішнє; й у цих трьох складниках перебуває сутнісна потрійність душі, складеної за образом Божим. Адже вона є інтелектом, розумом і відчуттям, яке називають