Ринок капіталів

Ринок капіталів (інвестиційних ресурсів) – це ринок, на якому підприємства і громадяни надають і отримують позики для використання у виробництві. Основним елементом цього ринку є позиковий капітал.

Ринок капіталів поділяється на:

а) кредитний ринок:

• комерційний кредит – надається підприємцями один одному як відстрочка платежу за товари чи послуги (вексель);

• банківський кредит – надається банками підприємствам або громадянам; оформлюється спеціальною угодою;

• споживчий кредит – надається лише приватним особам у вигляді грошових позик, як правило, для купівлі товарів тривалого користування або будівництва житла; оформлюється угодою між банком і позичальником;

• іпотечний кредит – позика під заставу нерухомого майна або інших цінностей;

• державний кредит – надається державою підприємствам під цільові програми;

• міжнародний кредит – надається іншими державами, як правило, для проведення економічних реформ і структурної перебудови народного господарства.

б) ринок грошей;

в) ринок цінних паперів:

• облігації (державні, комунальні, іпотечні, промислові);

• акції (іменні, на пред’явника, звичайні, привілейовані).

До цінних паперів також належать:

• векселі;

• чеки;

• депозитні сертифікати (обігові і приватні);

• боргові зобов’язання державної скарбниці.

4. Структура ринку.Механізм регулювання ринку

Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв’язок елементів; визначена усталеність цих зв’язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему ринків.

Конституючими факторами ринку є попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Попит – це ринкова потреба в товарах, яка обумовлена суб’єктивними бажаннями споживача та його платоспроможністю, що має вираз у грошовій формі. Закон попиту наголошує: при інших рівних умовах ціна товару і величина попиту на нього мають зворотну (негативну) залежність. Графічно зазначена залежність виглядає як спадна крива.

Рис. 2.1 Крива попиту

До головних факторів попиту відносять такі:

• рівень цін на даний товар;

• рівень цін на супутні товари, які заміняють або доповнюють даний;

• рівень грошових доходів;

• кількість споживачів на ринку;

• уподобання, смаки й переваги споживачів;

• державне регулювання, наприклад, податки або субсидії;

- природно-кліматичні умови.

Суть закону попиту полягає в тому, що зниження цін на товари і послуги призводить до підвищення попиту на них, а при рості цін попит зменшується. Реакція попиту на зміну ціни визначає еластичність попиту. Еластичним він буває, коли розмір попиту змінюється на більший процент, ніж ціна; нееластичним — коли платоспроможна потреба покупців не реагує на зміну цін. Крім ціни, на динаміку попиту впливають такі нецінові фактори: зміна смаків та уподобань споживачів, зміна числа покупців, зміна доходів споживачів та їх очікувань щодо цін і доходів та ін.

Пропозиція – обсяг продукції, що постачається на ринок для продажу. Закон пропозиції наголошує: при інших рівних умовах ціна і пропозиція товару мають пряму (позитивну) залежність. Графічно це має вигляд висхідної кривої.

Рис. 2.2 Крива пропозиції

До основних факторів пропозиції включають наступні:

• рівень цін на даний товар;

• рівень цін на чинники виробництва;

• якісні характеристики виробничих чинників;

• мода, традиції та інші суб’єктивні моменти;

• природно-кліматичні та географічні особливості;

• кількість виробників(продавців) на ринку;

• вплив держави на виробничу діяльність (податки, субсидії, пільги).

Сутність закону пропозиції полягає в тому, що підвищення цін за інших рівних умов збільшує пропозицію товарів. Вища ціна призводить до зростання норми прибутку, що створює сприятливі умови для розвитку і вдосконалення виробництва. Зниження цін діє в зворотному напрямі — веде до зменшення пропозиції. Пропозиція еластична, коли вона змінюється більшою мірою, ніж ціна. Пропозиція нееластична, якщо ступінь її зміни (в процентах) менше за рівень зміни ціни. До нецінових факторів, що впливають на динаміку пропозиції, належать зміни: цін на ресурси; податків і субсидій; цін на інші товари; числа виробників; структури пропозиції.

Еластичність попиту – це відносна (відсоткова) зміна його величини при зміні іншого чинника ( власної ціни, ціни супутнього товару, доходу) на одиницю (один відсоток).

Еластичність пропозиції – це відносна (відсоткова) зміна її величини при зміні іншого чинника, насамперед, власної ціни товару, на один відсоток.

Між попитом і пропозицією існує складна взаємозалежність, яка у підсумку описується категорією кон’юнктура ринку, тобто певна комбінація величин пропозиції та попиту в трьох якісних формах: ринкової рівноваги, дефіциту і перевиробництві.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову кон’юнктуру. При цьому виникають такі основні варіанти ринкової ситуації:

1. Попит перевищує пропозицію. Причини: ріст грошових при­бутків, виробництво непотрібної продукції, штучне зниження цін. Наслідки: криза недовиробництва, ріст цін, спекуляція. Вихід: стримування зростання доходів, збільшення виробництва, підвищення цін на дефіцит.

В даному разі на ринку виникає надлишок продукції, бо її більше, ніж покупці можуть купити (Q₂ > Q₁). Ціна товару починає знижуватись, відповідно знижується пропозиція товару, а попит зростає. Ситуація на ринку прямує до точки рівноваги А з ціною Р₃ і кількістю Q₃.

2. Пропозиція перевищує попит. Причини: зайве виробництво, штучне підвищення цін, невисока якість товарів, дефіцит грошей та ін. Наслідки: затоварення (криза надвиробництва). Вихід: зниження цін.

В даному випадку на ринку виникає дефіцит продукції, бо її кількість менша, ніж кількість, яку хочуть купити покупці (Q₁ < Q₂). Ціна товару починає збільшуватись відповідно збільшується і пропозиція, а попит зменшується. Ситуація прямує до точки рівноваги А з ціною Р₃ і кількістю Q₃.

3. Рівновага попиту і пропозиції. Це оптимальна ситуація на ринку, те, до чого він постійно прагне. Тут товари і послуги продаються за ціною ринкової рівноваги. Сила, що змушує виробниц­тво і ринок рухатися до рівноваги, є конкуренція. Взаємодія законів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції визначає появу і дію механізму ринкового саморегулювання.

Попит дорівнює пропозиції

Ринкова рівновага - рівність величин зазначених параметрів.

Рис. 2.3 Ринкова рівновага

У цьому випадку кількість продукції, яку продавці готові продати і кількість продукції, які покупці здатні купити, – рівні. На ринку не існує ні надлишку, ні дефіциту.

Перевищення попиту над пропозицією має назву дефіциту, а перевага пропозиції над попитом є перевиробництвом.

Якщо в одній системі координат побудувати обидві лінії, ми отримуємо ринкову рівновагу в точці перетину з визначенням рівноважної ціни й рівноважного обсягу.

Ціна – грошовий вираз вартості. Проте ціна є грошовим виразом вартості, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються іншими причинами. Тому ціна – це грошова сума, яку сплачують чи одержують за конкретний товар.

А. Вартісні фактори:

1. Величина вартості.

2. Продуктивність.

3. Інтенсивність.

4. Складність праці.

Б. Фактори співвідношення попиту і пропозиції

В. Психологічні фактори.

Г. Державне регулювання.

На ринку розрізняють ціну попиту, ціну пропозиції і рівноважну ціну.

Ціна попиту – це гранично-максимальна ціна, яку покупці згідні платити за товар.

Ціна пропозиції – це гранично-мінімальна ціна, за яку продавці згідні продати свій товар.

Ринкова рівновага може бути стійкою або нестійкою з коливанням цін чи величин попиту і пропозиції. Під час дефіциту виникає тенденція до підвищення цін, а при перевиробництві – до їх зниження, що врешті решт встановлює рівноважні показники.

На практиці використовують різні методи формування цін. Найбільш поширеним є метод “витрати плюс”, коли до величини витрат додають певний відсоток планового прибутку. Крім того, існують методи залучення показника цінової еластичності попиту, коли визначають діапазон коливання цін залежно від змін обсягу виробництва. Метод експертних оцінок застосовують для цінової політики на непередбаченому ринку. Основними видами ринкових цін є базові, номінальні (довідкові, біржові котирування), фактурні, виробничі, оптові, роздрібні, вільні ринкові, монопольні, світові та ін.Треба відзначити специфічні назви цін: курси валют і цінних паперів, тарифи на послуги, ціни чинників виробництва (зарплата, процент, рента).

Конкуренція (to concurred – зіштовхуватись) – економічна боротьба, суперництво між суб’єктами ринкового господарювання за ліпші умови виробництва, купівлі та продажу товарів і послуг. Конкуренція – економічна боротьба між відособленими виробниками продукції, робіт, послуг за задоволення своїх інтересів, що пов’язані з продажем, виконанням робіт, послуг одним і тим самим споживачам.