5.5. Грошовий обіг та його закони.

Рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві називається грошовим обігом.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Залежність кількості грошей в обігу від кількості товарів, їх цін і швидкості обігу грошей і є загальним законом грошового обігу.

Загальний закон грошового обігу – сталий зв’язок між кількістю грошей, необхідних для нормального обігу товарів, сумою цін товарів і швидкістю обігу грошових одиниць.

Сутність загального закону грошового обігу виражає така формула :

КГ=(СЦ-К+П-В)/О, де

КГ – кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ – сума цін товарів, які знаходяться у обігу;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – платежі, строк який наступив;

В – платежі, які взаємно гасяться;

О – середня кількість обертів грошової одиниці.

Загальний закон обігу грошей виражає також і модель, запропонована американським економістом І. Фішером :

М*V = P*Q , де

М – масса грошей в обігу (готівкові гроші та поточні рахунки);

V – середня швидкість обігу грошей ;

P – середня ціна товарів і послуг ;

Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

Отже сутність загального закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна кількості товарів і рівню їхніх цін та обернено пропорційна швидкості обігу грошей.

Процес руху грошей в умовах ринку зумовлює інфляцію.

Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві і порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари та послуги.

Економічними наслідками інфляції є :

- посилення диспропорції в економіці, бо капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються або витікають за кордон у пошуках надійного прибутку ;

- порушення нормального функціонування кредитно-грошової системи (невигідно надавати довгострокові кредити, розширюється прямий продуктообмін);

- підрив конкурентоспроможності і експорту вітчизняних товарів.

Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Висновки

1. Форма суспільного виробництва – це певний спісіб організації господарської діяльності. Історії відомі дві різні за своєю сутністю і змістом форми зв ‘язку між людьми у процесі виробництва: безпосередньо суспільна та речова, тобто опосередковано суспільна. Безпосередньо суспільна форма зв‘язку притамання натуральному, речова – товарному виробництву.

2. Натуральне виробництво – виробництво благ безпосередньо для задоволення власних особистих і виробничих потреб виробників, їх споживання в господарстві.

3. Основою перетворення натурального виробництва на товарне стало виникнення суспільного поділу праці та приватна власність на засоби виробництва і продукти праці. Суспільний поділ праці – спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями. Для того, щоб товарне виробництво стало регулярним, оформилося в певну сферу життєдіяльності суспільства необхідно, щоб суспільний поділ праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними.

4. Основною категорією товарної форми виробництва є товар – продукт праці, призначений для продажу. Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю. Ставши товаром, продукт повинен мати і другу властивість – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості. Мінова вартість – це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

5. Будь-яка праця відбувається в часі, тому величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення. Величину вартості товарів визначають не індивідуальний, фактичний, а суспільно необхідний робочий час.

6. В умовах розвинутої товарної (ринкової) економіки всі товари прирівнюються до грошей. Гроші являють собою загальну форму, в якій виражаються вартості всіх товарів. Гроші не є результатом суб’єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об’єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості – мінової вартості. Історичному процесу розвитку товарного виробництва і обміну притаманні проста (випадкова), повна (розгорнута), загальна та грошова форми власності, які змінювали одна одну на основі поглиблення суспільного поділу праці.

7. Грошова форма вартості означає появу загального еквівалента, який замінив усі інші товари – еквіваленти на гроші як благородні метали (золото і срібло). Таким чином, гроші – це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента. Сутність грошей виявляється в їх функціях: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу, світових грошей.

8. Рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві називається грошовим обігом. Загальний закон грошового обігу – сталий зв’язок між кількістю грошей, необхідних для нормального обігу товарів, сумою цін товарів і швидкістю обігу грошових одиниць. Процес руху грошей в умовах ринку зумовлює інфляцію – знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві і порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари та послуги.