1.4 Термінологія

1.4.1 ДИСПЕПСІЯ

Термін «диспепсія» суперечливо використовувався працівниками охорони здоров'я для опису різних синдромів, характерних для захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Відсутність результатів порівняльного аналізу опублікованих досліджень з диспепсії було основною перепоною на шляху розробки єдиних узгоджених підходів до діагностики та лікування пацієнтів. Таким чином, важливо встановити ясність у питаннях термінології перед початком розробки новітньої настанови з клінічної практики. Диспепсія вказує на симптоми, проте, при цьому сама по собі не є захворюванням. Група з розробки настанови ухвалила наступне визначення відповідно до Римських критеріїв II: ¹⁰ Диспепсія визначається як відчуття болю чи дискомфорту, локалізоване у верхньому відділі черевної порожнини.

Під «локалізацією» розуміється відчуття болю чи дискомфорту в ділянці середньої лінії живота або ближче до неї. Біль в області правого або лівого підребер'я не входить в синдром диспепсії. Поняття «дискомфорт» розглядається як суб'єктивне неприємне відчуття, яке пацієнт не може назвати болем і яке характеризується або супроводжується відчуттям переповнення верхнього відділу черевної порожнини, почуттям швидкого насичення, здуттям, відрижкою, нудотою, позивами на блювоту та/або блюванням.

При обстеженні у деяких пацієнтів виявляється органічне захворювання (наприклад, виразка дванадцятипалої кишки або виразка шлунка), що обумовлює симптоми диспепсії. У інших пацієнтів, при обстеженні (ендоскопії) яких не вдалося виявити зазначених захворювань, діагностується функціональна диспепсія. Раніше вживався синонім «невиразкова диспепсія» (що широко використовується і зараз), який не рекомендується застосовувати, тому що у деяких пацієнтів спостерігаються симптоми, типові для виразкової хвороби, а в інших – симптоми, не характерні для виразки. Більш того, пептична виразка - не єдине органічне захворювання, яке слід виключити в процесі встановлення діагнозу функціональної диспепсії.

Пацієнтам з функціональною диспепсією, які визначають біль як головний симптом, можна поставити діагноз синдром епігастрального болю, у той час як пацієнтам зі скаргами на відчуття дискомфорту, який є їх головним симптомом, можливе встановлення діагнозу постпрандіальний дистрес синдром¹⁰.

Коментар робочої групи.

Відповідно до Римських критеріїв ІІІ, діагноз «диспепсія» застосовувється для визначення захворювання, що виникає в гастродуоденальній області при відсутності органічної, системної та метаболічної патології і характеризується наявністю одного або більше типових симптомів, визначених діагностичними критеріями. Виділяють два підтипи функціональної диспепсії: синдром епігастрального болю (епігастральний больовий синдром), який характеризується переважно скаргами на біль в епігастральній ділянці, та постпрандиальний дистрес-синдром, при якому переважають симптоми, пов'язані з порушенням моторики (відчуття переповнення, тяжкості в шлунку, насичення малими дозами їжі або нудота) [6]. Нижче наведені зазначені діагностичні критерії .

Rome III: New Criteria for the Functional GI Disorders. Римські критерії ΙΙΙ

Діагностичні критерії для функціональної диспепсії

Одне або більше з нижче наведеного триває протягом останніх 3-х місяців, з початком щонайменше 6 місяців:

• неприємне постпрандіальне переповнення;

• швидке перенасичення;

• епігастральний біль;

• епігастральна печія

та

• відсутні дані щодо органічної патології (в т.ч. результатів верхньої ендоскопії), які могли б пояснити симптоми скарг.

Діагностичниі критерії для постпрандіального дистрес-синдрому

Одне або більше з нижче наведеного триває протягом останніх 3-х місяців, з початком щонайменше 6 місяців:

• неприємне постпрандіальне переповнення

  • після прийому звичайної кількості їжі;

  • виникає принаймні кілька разів на тиждень

або

• швидке перенасичення,

  • що випереджає закінчення прийому звичайної кількості їжі

  • виникає принаймні кілька разів на тиждень

Діагностичні критерії для епігастрального больового синдрому

Одне або більше з нижче наведеного триває протягом останніх 3-х місяців, з початком щонайменше 6 місяців:

• Біль або відчуття жару, яке:

  • має періодичний характер;

  • прояви середньої сили з’являється в надчеревній ділянці хоча б 1 раз на тиждень

та

• не генералізується та не локалізується в інших ділянках живота або грудної клітки;

• не зменшується після дефекації та відходження газів;

• відсутні ознаки функціональних захворювань жовчного міхура та сфінктера Одді.

SIGN-68. Dyspepsia

1.4.2. ПЕЧІЯ, ДИСПЕПСІЯ І ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНА РЕФЛЮКСНА ХВОРОБА

Встановлення взаємозв'язку між печією, диспепсією і гастроезофагеальною рефлюксною хворобою завжди супроводжувалося плутаниною. Першим кроком на шляху до внесення ясності є визнання того факту, що печія і диспепсія описують симптоми, а гастроезофагеальна рефлюксна хвороба являє собою збірний термін, що включає всі захворювання, викликані гастроезофагеальним рефлюксом.

Ретростернальна печія, яка є класичним симптомом гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, не включена в рамки визначення диспепсії Римськими критеріями II, так як її не можна визначити як симптом захворювань верхніх відділів черевної порожнини. Діагноз гастроезофагеальної рефлюксної хвороби можна ставити з високою вірогідністю пацієнтам, основними скаргами яких є ретростернальна печія та/або кисла відрижка. Даний діагноз малоймовірний у випадку, коли відчуття болю і дискомфорту, локалізоване у верхньому відділі черевної порожнини (згідно з визначенням диспепсії Римськими критеріями II), супроводжується печією як вторинним, побічним симптомом. Таким чином, слід орієнтуватися на головний симптом як основу для визначення діагнозу.

Не у всіх пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою спостерігається класична печія. Тільки невелика кількість пацієнтів визначають відчуття болю і дискомфорту в верхньому відділі черевної порожнини (за визначенням диспепсії Римськими критеріями II) як головний симптом; серед інших помічених «атипових» проявів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби відзначаються астма і біль у грудях, що походить не з серця.

Визначення відмінності між диспепсією і печією дозволяє встановити потенційно важливе відповідне діагностичне значення для кожного з даних симптомів. Розуміння того факту, що печія є класичним, проте не єдиним клінічним проявом гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, свідчить про те, що печію і гастроезофагеальну рефлюксну хворобу не слід розглядати в якості одного і того ж захворювання.

	Вірогідність визначення діагнозу гастроезофагеальної рефлюксної хвороби висока для пацієнтів, основними скаргами яких є ретростернальна печія і кисла відрижка. Термін «рефлюксоподібна диспепсія» не рекомендується застосовувати для опису даних скарг.

Коментар робочої групи.

Відповідно до Римських критеріїв ІІІ терміни «печія» та «ретростернальний біль» вилучено із визначення диспепсії, оскільки ці симптоми є помірно специфічними для ГЕРХ [6].

1.4.3 РАК СТРАВОХОДУ І ШЛУНКА

У невеликої кількості пацієнтів з диспепсією буде мати місце основна органічна патологія, наприклад, рак стравоходу або шлунку. У даному клінічному посібнику представлені тривожні ознаки (див. розділ 2.2 та 2.4), що дозволяють визначити пацієнтів, яких необхідно направити на лікування в стаціонар.