Книга з радіожурналістики

Жанри радіожурналістики

221

ний редактор газети "Вечірній Київ", нині професор Інституту журналі­ стики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за­ служений журналіст України В. О. Карпенко. — Жанрові особливості на практиці певною мірою розмиваються, в матеріалі одного жанру подибу­ ємо елементи іншого" [б, с 205].

Для читача, радіослухача чи телевізійного глядача не так важливо, якого жанру матеріал звучить по радіо, опубліковано у газеті чи показу­ ють по телевізору. Чимало людей достеменно не знає, що таке жанри. Головне для них, — щоб матеріал був цікавим. Детально феномен цікаво­ го в журналістиці розглядає професор В. Здоровега у підручнику "Теорія і методика журналістської творчості" [5, с 38—49]. Ми торкаємось тут цього питання у зв'язку з класифікацію журналістських матеріалів за жан­ рами. Будь-яку людину зацікавить журналістський твір, коли в ньому до­ ступно розповідають про свіжу і неординарну новину, поєднано новизну факту та новизну думки, коли важливе подано цікаво. Якщо новизна і не­ звичність факту є найпершим способом зацікавлення, то новизна, ори­ гінальність думки і подачі його — другий спосіб зацікавлення реціпієнта.

Отже, у нинішніх умовах інформаційного буму, глобалізації, інформа­ ційних війн за серця і розум людей, проблема задоволення цікавості реціпієнтів набуває особливого значення. Щоб цікаво писати, розповіда­ ти, показувати про соціально важливі факти, події, явища, журналіст по­ винен дуже добре знати особливості та можливості того засобу масової інформації, у якому він працює. Тобто, не лише володіти інформацією, мати про що сказати, а — що найголовніше — вміти сказати! Тому значен­ ня ознак жанру, його специфіки, можливостей реалізації творчого задуму не тільки скорочує і полегшує шлях до досягнення мети, а й робить його плодотворнішим.

Структура радіожанрів, їх риси і властивості складалися історично. Деякі із жанростворюючих елементів існували до виникнення радіомов­ лення у газетних і журнальних жанрах, інші створювалися і розвивалися на радіо впродовж становлення самого радіомовлення.

Жанр володіє рядом постійних, стійких ознак. Випадкові елементи, які можуть входити у склад жанру, а можуть і не входити, не справляють суттєвого впливу на характер жанру. Так, в оперативному коментарі мі­ ститься інформація, повідомлення. У той же час, інформаційне повідом­ лення не є суттєвою ознакою жанру коментаря, оскільки коментар — це не стільки факт, скільки думка компетентної людини про факт. Інформа­ ційне радіоповідомлення може мати в собі елемент коментаря. У цьому випадку інформаційне радіоповідомлення називають коментованим. Од­ нак, в інформаційному радіоповідомленні думка коментатора не є обов'яз­ ковим елементом.

222

Розділ 7

Конкретне призначення жанру визначає його місце в усій системі ра­ діомовлення, виступає його визначальною ознакою і в той же час формує його характерні риси. Радіожурналістика продовжила шлях, по якому йшов розвиток преси. Але паралельно з освоєнням жанрів преси радіомов­ лення поступово створювало свої специфічні, характерні тільки для нього жанри. Виникнення одних і зникнення інших жанрів або їх елементів, зміна суспільної значущості того чи іншого жанру, співвідношення між ними, словом, їх постійна еволюція — закономірне явище.

Будівельним матеріалом, з якого формуються окремі жанри, служать елементи, що окреслюють риси жанру і відмежовують його від інших жанрів. Наявність або відсутність основних елементів говорить про належ­ ність твору радіожурналістики до цього жанру, визначаючи його характе­ ристику, місце, значення. Словом, це ті "стійкі" ознаки, ті суттєві елемен­ ти, без яких твір немислимий. Особливості жанру визначаються не тим, що інколи в ньому є, а тим без чого він немислимий і що становить його сутність, закон, за яким він створюється.

Болгарський вчений Ст. Станчев назвав сім основних елементів, які, на його думку, характеризують журналістські твори і визначають жанр. Це — тема; характер опису фактів; кількість, якість і масштаб суджень; літературна форма і якість матеріалу; характер спостережень і спосіб ви­ вчення матеріалу; теоретичне охоплення; обсяг матеріалу [16, с 323—326]. Зрозуміло, кожний жанр визначається не одним із названих елементів або ознак, а всією їх сукупністю.

Отже, вивчення і роз'яснення жанрових ознак не є, як декому здаєть­ ся, даремною тратою часу. Це має велике практичне значення. Радіожурналіст, щоб успішно виконувати поставлені перед ним завдання, повинен добре знати "зброю", за допомогою якої можна цього досягнути, тобто що­ разу вибирати найбільш актуальний для тієї чи іншої мети жанр і май­ стерно володіти цим жанром.

Професор В. Здоровега називає такі критерії поділу журналістських творів на жанри:

1.Об'єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору. Звичайно, про одну і ту ж подію чи явище можна розповісти у замітці, репортажі, статті, ро­ мані. У сучасній журналістській практиці безліч випадків, коли про одну і ту ж подію повідомляють радіо, телебачення. Газети ширше її коментують, аналізують, ставлячи в контекст інших подій і явищ. Цілком закономірний і зворотний процес, коли про серйозну публі­ кацію у тому чи іншому виданні стисло повідомляють інформаційні агентства, радіо і телебачення. І все ж певний аспект явища може

Жанри радіожурналістики

223

бути найліпше відображений саме у відповідному жанрі. Тут ми не беремо до уваги такий універсальний жанр, як замітка, бо коротко повідомити можна про все на світі.

Ведучи мову про залежність твору журналістики від об'єкта відображення, варто мати на увазі, що всю сукупність творів журна­ лістики можна поділити на дві нерівнозначні жанрові групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, лист, репортаж, нарис, фейлетон) і твори, які характеризуються опо­ середкованим об'єктом пізнання, є вторинними щодо реальності (ре­ цензія, огляд преси, звіт, частково інтерв'ю тощо). У вторинних творах журналіст має справу з уже відображеною кимсь дійсністю. Автор зіставляє відображення із життям, із власною позицією, а іноді просто інформує про те, що хтось сказав, написав, задекла­ рував.

2.Призначення виступу (матеріалу). Мова про мету, яку перед собою ставить редакція і конкретний автор. Якщо журналіст хоче просто повідомити про той чи інший факт, подію (а це найперше призна­ чення ЗМІ), то маємо справу з хронікальним повідомленням, заміт­ кою, тобто тим, що переважно об'єднується поняттям "новина". Коли ж необхідно детальніше відтворити подію, автор вдається до звіту, репортажу. Коли позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки і висновки потребують діалогічної форми відтворення реаль­ ності, то у права вступає такий жанр, як інтерв'ю у його різнома­ нітних модифікаціях — від фіксації висловлювання людини до ана­ літичного діалогу між журналістом і його співрозмовником.

Необхідність не просто повідомити про щось, а проаналізувати явище, сукупність фактів, суспільні процеси, порушити ту чи іншу підказану життям проблему спонукає використовувати коментар, статтю, огляд, бесіду тощо. Ще складніше завдання ставить перед собою нарисовець чи публіцист-сатирик, есеїст. Нарис дає мож­ ливість розкрити ті чи інші тенденції, явища, процеси через зобра­ ження людини, соціальні групи людей. Це один з найбільш людино­ знавчих жанрів, який зближує журналістику з художньою літера­ турою. Політичний портрет, який сьогодні майже витіснив, з огляду на певні причини, традиційний портретний нарис, відображає за до­ помогою певних соціолого-публіцистичних засобів відповідні полі­ тичні постаті, що діють на політичній арені. Сатиричні замітки, фей­ летон, особливо памфлет, дають змогу висміяти, засудити негативні явища, відступи від норм моралі.

224

Розділ 7

3.Масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення. Цей критерій дає змогу не тільки вирізняти матеріали інформаційно-описові й ана­ літичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналі­ тичних жанрів. Це особливо впадає в око під час порівняння таких усталених форм публіцистики, як коментар, стаття, огляд. Вони, крім інших ознак, різняться саме широтою охоплення життя, мас­ штабністю узагальнення.

4.Особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму. Одні мовностилістичні прийоми використовують в замітці, інші — в есе чи фейлетоні. Те, що виглядає цілком природним у діловій кореспонденції (цифрові виклади, практичні поради, описи техно­ логічних процесів), не годиться для нарису чи заміток публіциста, у яких має бути наявним образне відтворення дійсності, і зовсім не

підходить для нарису інструктивний стиль мислення. Надмірна суб'єктивність бачення, метафоричність викладу, природна у жан­ рах художньо-публіцистичних, може бути не тільки зайвою, але й протипоказаною в офіційному повідомленні. Особливих мовности­ лістичних засобів вираження думки, публіцистичної ідеї потребу­ ють есеїстичні, сатирико-публіцистичні жанри, зокрема фейлетон, памфлет, для яких автор мусить знайти не тільки комічну ситуа­ цію, не тільки сатиричний образ, а й відповідний тон розповіді, мовні засоби комізму, тобто вміння опрацювати факт сатирично. Нерідко фейлетон, сатиричний огляд від початку й до кінця тримається саме на мовностилістичних прийомах іронії і сарказму [5, с. 144—146].

Як уже згадувалося, радіомовлення спочатку використовувало прий­ нятні для нього жанри преси і літератури. Чимало тих жанрів використо­ вує і дотепер у їх первісному вигляді (зрозуміло, у звуковій інтерпретації), не змінюючи їх основних елементів. Інші жанри радіомовлення асимілю­ вало, пристосовувало до своєї природи, підкорегувавши головним чином композиційно і мовностилістично, але суттєво не змінило їх жанрових характеристик. Разом з тим утвердження радіомовлення як нового, спе­ цифічного комунікативного засобу призвело до трансформації ряду тради­ ційних жанрів, збагачення їх новими елементами, до створення нових, можливих тільки в радіомовленні способів відображення дійсності.

Відмінність жанрів радіожурналістики від жанрів газетної журналі­ стики обумовлено специфікою радіокомунікації. Ключ до розуміння особ­ ливостей формування радіожанрів дають специфічні виражальні засоби, якими оперує мовлення. За своєю суттю радіопередача — це акустичне відображення дійсності. В основі його лежать мовлене слово, музика, шуми тощо. Ці компоненти в сукупності характеризують радіожанри взагалі як родове поняття, яке виражає специфіку творчої діяльності на радіо.

Жанри радіожурналістики

225

Отже, особливості радіожанру визначаються слуховим сприйманням, специфікою радіокомунікації. Основні її моменти — звукове зображення дійсності, усна творчість, можливість безпосереднього впливу на слухача, передача інформації про подію у процесі її розвитку або після того, як звукова картина події і супроводжуюча її розповідь журналіста були запи­ сані на магнітну стрічку.

Посилаючись на те, що матеріальною формою існування радіожурна­ лістики є звук і що вона реалізується за допомогою спонтанної (імпровізо­ ваної) мови, або читання тексту (в чистому вигляді або поєднані з іншими звичними елементами), деякі автори [8, с. 37] бачать в радіожанрах пев­ ний тип звукового зображення дійсності — такий тип зображення (і кому­ нікації), якому притаманний особливий комплекс суттєвих, а, отже, і спе­ цифічних властивостей.

Інші автори [18, с 12] стверджують, що жанри радіожурналістики характеризуються такими важливими особливостями:

1.Документальним усним мовленням, яке використовується різними жанрами радіодокументалістики.

2.Акустичним відображенням події і місця дії, тією роллю, яку відіграє у журналістському описі події звукова характеристика.

3.Ілюзією участі, яка створюється з допомогою радіотехнічних засобів, журналістських прийомів і справляє на слухача сильний психоло­ гічний вплив.

4.Психологічною напругою і емоційним звучанням, що досягається за допомогою монтажу, багатим інтонаційним забарвленням усної мови та музичним оформленням.

Російський радіожурналіст і дослідник Л. Мархасьов зазначав, що ос­ новними жанрами є усна радіорозповідь, радіобесіда, радіорепортаж і радіонарис, а "всі інші гібриди цих жанрів" [17, с 11]. Зрозуміло, що погоджу­ ватися з цією класифікацією радіожанрів немає підстав.

Під впливом існуючої практики естонський радіожурналіст В. Пант назвав у своїй класифікації сорок чотири жанри [17, с 12]. Його естон­ ський колега І. Тріккель справедливо критикував В. Панта за відсутність ясного критерія диференціації жанрів. Однак сам віддав помітну перевагу існуючій у той час на радіо практиці. І. Тріккель виділив три групи радіо­ жанрів:

1)жанри, запозичені з газет (форми короткої інформації);

2)газетні жанри, пристосовані до специфіки радіо (лекція як особлива форма статті на радіо);

3)радіоспецифічні жанри (репортаж, інтерв'ю, бесіда) [18, с. 12—14].

8 В. В. Лизанчук

226

Розділ 7

Болгарський учений М. Мінков у класифікаційній схемі радіожанрів виділив родові, видові та власне жанрові ознаки [10, с. 11 —13]. Ділення на роди обумовлено методом відображення дійсності. Родова ознака виріз­ няє власне журналістику від художнього мовлення.

За видовими ознаками М. Мінков розмежував жанри радіожурналістики на:

1)інформаційно-актуальні;

2)аналітично-коментуючі;

3)художньо-документальні.

Виходячи з того, що радіожурналістика родове поняття, то, враховую­ чи специфічність радіожанрів, М. Мінков виділив такі види:

1)монологічні;

2)діалогічні;

3)акустичні.

Основними ознаками монологічних жанрів є: особиста розповідь (усна творчість), опис, аналіз, коментування дійсності. До видової групи моно­ логічних радіожанрів належать кореспонденція, виступ, коментар, бесіда тощо.

Для діалогічних жанрів визначальними ознаками є відображення дійс­ ності розмовними засобами (діалог). До цієї групи належать інтерв'ю, роз­ мова перед мікрофоном, дискусія.

Основна ознака групи акустичних жанрів — наявність звукової карти­ ни дійсності, яка доповнює усне мовлення. До цієї групи належить звуко­ ва інформація, радіорепортаж, радіонарис та інші жанри.

На думку М. Мінкова, класифікація жанрів, яку він запропонував, дає можливість розглядати радіожанри, з одного боку, як вияв журналістської діяльності, з другого боку, як вираження специфічності радіотворчості, тобто підходити до них з двояким критерієм.

Український вчений В. Качкан [7] і російський В. Ярошенко [19] всі жанри радіожурналістики поділяють на інформаційні, інформаційно-пуб­ ліцистичні та художньо-публіцистичні. Ю. Бараневич визначає три роди радіожанрів — інформаційний, публіцистичний і художній. Кожний рід жанрів він поділив на дві видові групи. До інформаційних жанрів нале­ жать хронікальне радіоповідомлення, радіозамітка, радіозвіт, радіоогляд газет (перша видова група), інформаційний радіовиступ, радіокоментар, радіоінтерв'ю, радіорепортаж (друга видова група). Публіцистичні радіо­ жанри: радіопромова, радіобесіда, радіоогляд, радіокомпозиція (перша видова група), радіозарисовка, радіонарис, радіорозповідь, радіофейлетон (друга видова група). До художніх радіожанрів належать: радіомонтаж

Жанри радіожурналістики

227

спектаклю, радіоінсценізація (перша видова група), радіофільм, радіоп'є- са (друга видова група) [1, с. 11, 63, 133, 192—193].

Вивчення жанрів української преси, радіомовлення і телебачення в ос­ новному базується на предметно-функціональному підході до їх класифі­ кації. Це пояснюється спільністю призначення жанрів усіх засобів масо­ вої інформації, їх генеральною функцією — інформуванням і формуван­ ням громадської думки.

Диференціація жанрів залежить від диференціації мети радіожурналістських повідомлень, весь широкий спектр яких спрямований на роз­ ширення діапазону впливу на аудиторію. Призначення жанрів визнача­ ють три основні способи відображення дійсності журналістикою:

а) повідомлення фактів, новин; б) інтерпретація фактів, подій, явищ;

в) образно-публіцистичне розкриття фактів, подій, явищ.

Спираючись на ці три способи відображення дійсності, В. Смірнов ви­ значає такі три групи радіожанрів:

1)інформаційні (замітка, огляд преси, радіозвіт, радіоінтерв'ю, радіо­ репортаж);

2)аналітичні (радіоогляд, радіо-бесіда, радіокореспонденція, радіоко­ ментар, радіопромова);

3)документально-художні (радіонарис, радіокомпозиція, радіофейлетон) [15, с 12].

Ця система відображає основну різницю жанрів; групова ознака при цьому є визначальною, переважаючою. Але діалектика буття жанрів ви­ магає врахування їх міжвидових зв'язків, які виявляються у тому, що елементи інформаційності, аналітичності, образності тією чи іншою мірою властиві жанрам, які входять у різні видові групи. Крім цього, жанри ма­ ють свої різновиди, які також урізноманітнюють видову систему.

Рухливість, гнучкість жанрів пояснюється складністю і динамічністю тих подій, явищ, які відображає радіожурналістика, локальністю завдань кожного конкретного журналістського твору, місцем у передачі, характе­ ром і обсягом матеріалу, методом роботи кореспондента, метою редакції і самого автора, його особистим досвідом, рівнем майстерності.

Взаємодія і взаємозв'язки жанрів у системі виявляються двояко: поперше, будь-який жанр як такий "відтінюється", виділяється іншими жан­ рами, буття одного жанру опосередковано впливає на функціонування сусідніх жанрів; по-друге, жанри зазнають безпосереднього взаємовпливу але до взаємопроникнення. Будучи елементом системи, тобто компонен­ том, який залежить від функціонування всієї системи, будь-який жанр

228 Розділ 7

у той же час володіє відносною самостійністю. У зв'язку з цим варто пам'я­ тати глибоке зауваження М. Бахтіна: "Ніколи новий жанр, народжуючись на світ, не скасовує і не замінює ніяких жанрів, які раніше уже існували. Усякий новий жанр тільки доповнює старі, тільки розширює коло уже існуючих жанрів. Адже кожний жанр має свою переважаючу сферу буття, стосовно якої він незамінний. Але в той же час кожний суттєвий і значний новий жанр, який одного разу появився, здійснює вплив на все коло ста­ рих жанрів: новий жанр робить старі жанри, так би мовити, свідомішими, він заставляє їх ліпше усвідомлювати свої можливості і свої межі" [2, с 360].

Розвиток радіожурналістики — це двоєдиний процес виділення, виок­ ремлення жанрів, набуття ними нових ознак і інтеграції жанрів, їх взає­ мопроникнення, взаємозбагачення. Цей процес також впливає на рухли­ вість жанрових меж.

В основі жанрів радіожурналістики міститься інформаційне повідом­ лення. Інформаційні передачі повідомляють найважливіші факти, вияв­ ляють найзагальніші зв'язки і відносини. Усе багатство відтінків подій за­ ховано за фактами. Слухачеві пропонується тільки результат певних дій, подій, явищ. Індивідуальність автора також залишається за межами хро­ нікального повідомлення, виявляється частково й опосередковано лише у виборі факту.

Факт або групу фактів із хронікального повідомлення можна розгор­ нути в радіокореспонденцію, радіокоментар, радіорепортаж, радіонарис, радіобесіду. У такому випадку в процесі освоєння дійсності засобами різних жанрів розкриваються складніші зв'язки і ставлення до них автора, його національно-громадянська позиція. При цьому в інформаційно-аналітич­ них жанрах домінує інтерпретація фактів. Факт ніби виводиться на іншу орбіту, набуває інших зв'язків. Оцінка фактів, подій цікавить журналіста в контексті аналізу соціального явища, публіцистичних роздумів. У ху­ дожньо-публіцистичних жанрах факти осмислюються як засіб художньопубліцистичного показу людини або проблеми.

Розгортаючи соціальні зв'язки, радіожурналіст залучає нові факти, аналізує, узагальнює, розглядає їх причини. Він показує слухачеві процес розвитку стосунків, конфлікти, мотиви поведінки героїв, їх внутрішній світ. І кожний жанр по-своєму вирішує ці завдання. Разом з новими фак­ тами, з відображенням різних подій розгортається, збагачується думка пуб­ ліциста. Спрямованість, розвиток цієї думки визначаються завданням, яке він вирішує засобами того чи іншого жанру.

Використовуючи жанри преси як основу, освоюючи специфічні мож­ ливості, обумовлені звуковою природою мовлення, розробляючи арсенал власник виражальних засобів, радіожурналістика створювала й удоско-

Жанри радіожурналістики

229

налювала систему своїх жанрів. Варто зазначити, що жанри радіожурна­ лістики у процесі розвитку відчували вплив не тільки преси, але й усного мовного спілкування, усної пропаганди, театру, кіно, а пізніше й телеба­ чення.

Цілісну систему сучасних жанрів радіожурналістики можна охарак­ теризувати як сукупність жанрів, динамічні зв'язки яких (як внутрішні, так і зовнішні) визначаються:

—потребами відображення дійсності з метою впливу на вирішення цілого комплексу проблем українського державотворення, входжен­ ня України в європейську та світову спільноту держав;

—функціонуванням радіожурналістики у системі засобів масової ін­ формації;

—типом творчості — інформаційно-публіцистичним;

—акустичними особливостями комунікаційного каналу;

—закономірностями внутрішнього розвитку жанрів, їх взаємодією.

До жанроутворюючих елементів належать виражальні та мовностилі­ стичні засоби радіожурналістики. Наприклад, інформаційне повідомлен­ ня не потребує інших засобів, крім слова, що звучить; у той же час репор­ таж неможливий без шумів, які характеризують подію, без звукової картини події. Живе, не завчене слово, спонтанні відповіді на питання радіожурналіста є суттєвими ознаками радіоінтерв'ю. Коментар і бесіда будуються переважно без залучення інших виражальних засобів, крім слова. У радіонарисі можуть бути використані всі три основні виражальні засоби, тобто слово, шуми та музика.

Варто підкреслити, що кожний жанр визначається не за наявністю у ньому однієї-єдиної ознаки, а за сукупністю декількох ознак, які всере­ дині цього жанру містяться у певному співвідношенні і взаємодії. "Нехту­ вання специфікою радіожанрів наказує автора матеріалу втратою ауди­ торії. Адже можливості, якими володіє радіо, приховують у собі спокусу різного експериментування і, природно, досягнення нових успіхів і нових невдач" [12, с 123]. Наприклад, легкість переходу в записаних на стрічку матеріалах від одного об'єкта до іншого, можливість зміщення межі часу та простору, динамічна, монтажна побудова радіопередач, зміна ритму, ємкість, яка дає можливість вмістити (при інших рівних умовах) в одини­ цю часу значно більше інформації, ніж це практично можливо у життєвих ситуаціях, — усе це нерідко призводить до піднесення різних умовностей радіо у своєрідний культ; при цьому не дотримуються досить чіткої межі між умовностями, які допускаються і навіть потрібні, й умовностями, які абсолютно неприйнятні.

230 Розділ 7

Знання особливостей радіожанрів — це інтелектуальні, професійнопсихологічні засади, які дають можливість радіожурналістові, передусім молодому, повніше й ефективніше використовувати ті чи інші жанри для підготовки передач.

Хоч теорія жанрів досить глибоко розроблена у світовій і українській журналістській науці, але досі не вироблено єдиної класифікації. Напри­ клад, О. Гриценко та В. Шкляр у підручнику "Основи теорії міжнародної журналістики" виділяють три основні групи жанрів: інформаційно-публі­ цистичні, аналітично-публіцистичні та художньо-публіцистичні, які в за­ гальних рисах охоплюють жанрові різновиди. В. Карпенко вважає, що ця схема не враховує деяких особливостей жанрових груп і окремих жанрів, які перебувають у постійному розвитку. Тому він деталізує наведений поділ, виокремивши в групи інформаційні, аналітичні, художньо-публіци­ стичні, сатирично-гумористичні та зображувальні жанри [6, с. 205]. Кан­ дидат філологічних наук, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Та­ раса Шевченка, доцент О. Гоян вважає, що "сучасна теорія радіожанрів спирається на класичну систему жанрів і схему їхнього поділу на інфор­ маційні, аналітичні та документально-художні" [3, с. 113]. У підручнику "Радиожурналистика" також названо три відносно стійкі групи жанрів: "інформаційні, аналітичні, документально-художні (інколи їх називають художньо-публіцистичними" [13, с. 186]. Професор факультету журналі­ стики Львівського національного університету імені Івана Франка, заслу­ жений журналіст України В. Здоровега підкреслює, що "різні жанри жур­ налістики прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні" [5, с 147]. Це групування жанрів базується на таких засадах: в інформаційних жанрах домінує повідомлення про соці­ ально значущі факти, події, явища, в аналітичних — аналіз, оцінка, уза­ гальнення фактів, подій явищ; у художньо-публіцистичних творах — по­ єднання аналізу й образно-художнього осягнення реальності. Взаємодіють документальне та художнє начало.

Отже, в основі радіожанрів три основних способи відображення дійс­ ності:

1)повідомлення фактів (новин);

2)інтерпретація фактів і подій;

3)художньо-публіцистичне розкриття фактів, подій, явищ.

Тому ми вважаємо, що ці способи відображення дійсності створюють відповідно три відносно стійкі групи жанрів радіожурналістики:

1. Інформаційні: радіоповідомлення, радіозвіт, радіоінтерв'ю, радіоре­ портаж, радіовиступ, радіоогляд преси.