Книга з радіожурналістики

Структура радіомовлення України

141

		Закінчення табл. 5.1
	1	2
4. "Крайній клуб"		Творчість відомого музичного виконавця або
		композитора
5. "Звуки до портрету"		Альбоми музичних колективів, виконавців, музичні
		новини
6."КрайТоп-Чарт"		Хіт-парад
7. "На хвилі блюзу"		Альбом блюзових виконавців
8. "Вечірній експрес"		Джазові хіти і замальовки до них
9. "Саундтрек-шоу"		Передачі про кіно, акторів, саундтреки до кінофільмів
10. "Українська ділянка"		Національний хіт-парад
11. "Демоверсія"		Особливості музичних жанрів
12. "Зона UA"		Ілюстровані музичні новини
Передачі для. дітей та
юнацтва:
1. "Загадкові слова",		Радіоігри
"Пізнайко", "Хто в пальто",
"Знай наших", "П'ятий
зайвий ", "Перли-поперли"
2. "Я — солдат"		Передача про воїнів Збройних Сил України
3. "Молодіжний паркан"		Передача про відпочинок молоді
4. "Рубрика нюансів"		Профілактика СНІДу, наркоманії й алкоголізму
Освітні	передачі:
1. "У дзеркалі слова"		Мова як основа духовного життя, дотримання
		законодавчих актів про державну мову, відповіді на
		запитання слухачів
2. "Енциклопедична		Мовний етикет, тлумачення рідковживаних слів
скриня"
Спортивні	передачі
"Спортревю"		Інформація та коментарі щодо спортивних подій
Інші передачі, реклама,
передачі на	замовлення:
1. Реклама		Інформація виробників про свою продукцію та
		пропоновані послуги
2. "Пісня в дарунок",		Вітання на замовлення колективів та громадян
"3 привітом"

142

Розділ 5

У Дніпропетровському обласному радіо працюють такі творчі об'єднан­ ня: інформаційно-аналітичних програм, авторських та обмінних програм, художніх програм і програм другого каналу.

(Позивні)

Ведуча: Ви слухаєте Дніпропетровськ. Вітаю усіх наших радіослухачів. Перед мікрофоном Валентина Орлова1.

(Музика)

Ведуча: Ніхто й ніколи, напевне, не може передбачити долю. І особливо, на перший погляд, зовсім незбагненні зустрічі. Хоча згодом, коли все станеться, і час знову наздоганятиме нові обрії, подивуєшся вже не збігові обставин, а величі і мудрій простоті людських вчинків...

(Музика)

В ефірі радіопрограма "Є в істині чудова простота".

(Музика)

Ведуча: Олександро Василівно, коли приходить День Перемоги, як тут у Вас люди відзначають?

Толкачова: День Перемоги?! О-о, люди сходяться, Господи, старі й малі до могили братської. Мітинг роблять. Плачуть, роблять обід. І мене беруть туда. Спо­ минаю загиблих. А вночі не сплю, все переходить в голові з минулого. Войну таку пережити...

(Музика)

Ведуча: Серед розлогих, зеленочистих навесні криворізьких степів, уздовж мальовничого Інгульця притулилася така собі латочка з хат, садків та городів, де­ інде лише залишки колишніх обійсть. Це — колишня Латівка, а по-нинішньому Новоселівка Широківського району.

Олександра Василівна Толкачова — найстарша за віком жителька, з березня її життя відраховує 88-ме річне коло. Вона тут народилася, тут і правнуків своїх вико­ лисувала... Найменшенькому Максимові другий місяць, він теж березневий... Ли­ шень подумати: скільки всього-всього було...

(Музична відбивка)

Це тепер вона живе "в післявоєнній хаті", тобто збудованій із чоловіком вже після війни, а від тієї старої, що вкрита була солом'яною стріхою, лишень місце, кілька дерев і безкінечні спогади...

(Музична відбивка переходить у кулеметно-автоматні черги, гарматні по­ стріли)

1 На II міжнародному конкурсі творчої майстерності працівників телебачення і радіомов­ лення "Професіонал ефіру України", який відбувся 2005 р. у Ялті, В. Орлову нагороджено дип­ ломом і спеціальним призом у номінації "Радіоведучий" за передачу "Є в істині чудова просто­ та".

Структура радіомовлення України

143

Толкачова: Скільки було поранених! Там, німці через рєчку, а наші тут уже. Ті оттуда стріляють, а ці отсюда стріляють. І багато ранених наших. Хата велика наша — кругом лежали ранені... Тяжело ранені... Кричать, Боже мій. (Схлипує).

Страшно даже вспомнить... (Плаче). Уже нема, де й ложить. Приносять цього Вадима раненого. Ой, Боже, мій. Розривна пуля влучила у нього. Мама каже: "По­ ложимо на ліжко його, бо уже нема, де ложити". Стогнав дуже.

(Музична відбивка)

Ведуча. Я — цветок юный, советский Убит пулей немецкой.

"Вот и конец", — успел подумать. Не вспомнил ни папу, ни маму. Просто сполз в жидкую грязь, На дно окопа, и тихо умер.

(Музична відбивка)

Ведуча: Вадим Сидур написав ці рядки далеко по війні, як відчуття отого, що трапилося із ним в Латівці. Йому було лише 20, молодшому лейтенанту кулеметно­ го взводу. Що він встиг? Звичайно, народитися 23 червня 1924 року в Дніпропет­ ровську, тут закінчити школу і запам'ятати найперше сильне відчуття від кам'яних баб у дворі історичного музею імені Яворницького. Вони і нині там, оті "балбали", потроху руйнуються від снігу та дощу... Потім війна, фронт, і оте "Я тихо умер", яке так схоже із незнаним ще тоді нікому "Меня зарыли в шар земной" Сергія Орло­ ва...

Але ні, Вадим Сидур тоді не вмер, і коли вже після багатьох операцій зміг говорити, коли став одним із найвідоміших у світі скульпторів XX століття, худож­ ником, поетом, наче молитву промовляв: "Меня спасла Толкачева".

(Музична відбивка)

Толкачова: Я кажу: "А ти їсти хочеш?" А він "Умгу-у..." А як же його кормить? Повний рот крові. Я через дорогу побігла до медпункту. Кажу: "Він хоче їсти. Як його накормить такого?" Лікар дав резину, трубочку таку і каже: "Будете кормить через трубочку. У чайник будете наливать рідкого, а потім у трубочку. І так будете кормити". Думаю: "Чим же накормить?" Згадала, що у сусідки є корова. Вона коро­ ву у хаті припрятала, коли німці відступали. Побігла до неї, сказала, що дуже важ­ кого больного привезли. Вона дала, і сказала приходити по молоко, поки він тут буде.

Ведуча: Тобто, кожна людина хотіла допомогти нашим воїнам.

Толкачова: Да. Я тоді прийшла, у чайник налила. Кажу: "Діма, буду кормить тебе". Він не говорить, тільки мгикає. Розкриваю рот, він кривиться, бо болить. Кажу: "Больно, а терпіти треба..." І так його кормила тиждень чи два. Він жива людина, також хоче жити. Лікар приходив...

(Музична перебивка)

Ведуча: Ніхто не знає наперед своєї долі і хіба можна зважити попередньо цінність якоїсь зустрічі, події. Особливо в часи вселенських катастроф! У великій і страшній людській бійні Другої світової траплялося все, а головним все ж було

144 Розділ 5

бажання різних людей — вистояти, вижити. "Усім живим жити хочеться" — промов­ ляє Олександра Василівна і знов повертається до спогадів...

Толкачова: Приїжджають бричкою — через тиждень, а може більше. "Будемо везти в город", — каже вожчик. Що ж положити на солому? Було у мене чотири овчинки — на шубу мама збирала. Хотіли пошити шубу. Ну, тут таке. Я кажу: "Діма, постелю овчинки, укрию тебе. Якщо благополучно доїдете..."

Ведуча:)/ Кривий Ріг везли його чи куди?

Толкачова: V Кривий Ріг повезли, а там больниця розбита. Повезли у Дніпро і там його лишили. Після того довго ніякої вісточки не було.

Ведуча: І після війни минуло багато років. Так?

Толкачова. Да. Після війни хату цю строїли. Год 20, мабуть, проминуло. Фото­ графію надіслав, у нього була жінка і двоє синів. Годи ж пройшли...

Ведуча:Уло-небуть із тих поранених людей, що були у вашій хаті, потім відгук­ нувся? Може, листа написав?

Толкачова: Ніхто, ніхто. Ото таки Вадим. Дякував мамі, мені за допомогу.

(Музична відбивка)

Ведуча: Із щоденника Вадима Сидура: "Я остался жить, но это произошло не сразу. Довольно долго я раскачивался между жизнью и смертью в госпиталях для челюстных и полосных, среди людей без челюстей и дрожащих мелкой дрожью искромсаных желтых животов. Голова моя после ранения все еще была постоянно окутана бинтами, пуля немецкого снайпера попала мне з левую челюсть, чуть ниже глаза и виска, раздробив и выбив все, что только было возможно. Потом прошла сквозь корень языка, почти отсекла его и разорвалась в углу нижней челюсти справа, образовав огромную дыру. Металлические осколки этой разрывной пули до сих пор сидят во мне. Операцию мне сделали в ЦИТО, там же изготовлялись искус­ ственные лица для тех, кто в прямом и переносном смысле потерял свое соб­ ственное на войне. Это осталось во мне навсегда. Я был один из тех, только мне больше повезло. Я считаю, что не совсем верно говорить о моем жгучем интересе к войне, насилию, бесчеловечной жестокости. Этот интерес даже не долг, а жиз­ ненная необходимость. Многие годы я пытаюсь и не могу освободиться от того, что переполнило меня в те времена".

(Музична перебивка)

Ведуча: 3 пережитого, перестражденного з'явилися скульптури Вадима Си­ дура. "Поранений" — суцільний кокон замість голови, лише відкрита щілина замість рота. Далі — "Переможець" — обрубок без ніг, рук, очей та вух, але із потужною чоловічою силою. Надреалістична жорстокість 20 століття і стиль. Це слухати важ­ ко, бачити майже неможливо. Свої скульптури Вадим Сидур назвав "Гроб-арт". Вслухайтеся в назви робіт "Треблінка", "Пам'ятник загиблим від насилля", "Пам'ят­ ник загиблим від бомб", "Пам'ятник загиблим від любові".

...Багато-багато років його роботи ніде не виставляли. Комуністична ідеологія не приймала скалічених героїв, та й самого автора, в уяві якого могло таке народи­ тися, чи сповна був розуму?! Потрясіння від побаченого було на Заході, насампе­ ред, в Німеччині, де і встановлено більшість скульптур Вадима Сидура. Ті, з ким він воював на фронті, стануть його поціновувачами. Народжений у нашому місті і вря­ тований українкою скульптор-єврей залишив людству кілька десятків скульптур,

Структура радіомовлення України

145

графічні акварельні роботи, роман "Пам'ятник сучасному стану", поетичну книжку віршів, грандіозну метафізику "Гроб-арт".

У Москві, на Новогірєєвській вулиці, 37 є Московський державний музей Вади­ ма Сидура. У Дніпропетровську, на його батьківщині, немає жодної роботи. По­ рівняно недавно лише з'явилася табличка на стіні школи, в якій він навчався.

(Музична відбивка)

Ведуча: "Дорогая Александра Васильевна! Димы уже нет. А мы все помним: "Саня Толкачева спасла мне жизнь". Он говорил это всегда. Сохранились три ва­ ших письма 1948 года. Сохранилась фотография, где вы и ваш муж Василий Ми­ хайлович вместе. Дима вас очень любил. Если бы вы не кормили его через трубоч­ ку в хате, если бы не отправили его в бричке, закрыв тулупом, если бы вы не сделали всего того, что он вам писал в записках, не было на свете всемирно изве­ стного художника Вадима Сидура. Не стояли бы его памятники за границей, на Родине, не было бы у него жены и двух сыновей". 3 листа дружини Вадима Сидура Юлі до Олександри Толкачової.

(Музична відбивка)

Ведуча: Після 1944-го доля не подарувала щастя зустрічі селянки з Латівки Олександрі Толкачовій та скульптору Вадиму Сидуру. Дружина майстра, Юлія Львівна, надсилає листи з Москви. Олександра Василівна дуже любить їх одержу­ вати і писати відповіді. Завжди, коли буває в церкві, ставить свічки і за померлого чоловіка-фронтовика, і за Вадима, який в її уяві завжди 20-літній. Міцним ще голо­ сом виводить молитву.

(Співає молитву)

Ведуча: "Всю ночь мне снилось самое важное, единственное, объясняющее зачем жил, почему родился. Я наслаждался ясностью и простотой истины. Про­ снулся — ничего не мог вспомнить. Помню: больше никогда не узнаю смысла про­ житой мною жизни".

Вадим СИДУР

(Музична відбивка)

Ведуча: Чи хто прочитає наперед свою долю, чи буде щасливим, чи справ­ дяться мрії? Що здивує і що залишиться після тебе? Що то є життєва істина?

(На фоні музики)

...На городі Олександри Василівни Толкачової потихеньку проростає карто­ пелька, кабаки і цибуля, які вона насадила з правнуком. Відлетіли за вітром пелю­ стки квітучої вишні на ґанку, спить собака в буді і гуляє по дворі гордовитий півень...

Травень 2005 року.

(Музика)

Ведуча:Прозвучала програма "Є в істині чудова простота". В ній вірші і спога­ ди інваліда Великої Вітчизняної війни, орденоносця всесвітньо відомого скульпто­ ра, нашого земляка Вадима Сидура, і селянської мадонни із Латівки-Новоселівки Широківського району Олександри Василівни Толкачової.

Передачу підготували звукорежисер Раїса Олійник та журналіст Валентина Орлова.

146 Розділ 5

Дякуємо письменнику Семену Заславському та бізнесмену Юрію Колесникову за допомогу у створенні передачі.

Валентина ОРЛОВА

В Івано-Франківському обласному радіо своя специфіка роботи. Гене­ ральний директор обласної телерадіокомпанії Р. Андріяшко, який уже понад ЗО років працює в цьому колективі (пройшов шлях від кореспонден­ та до керівника), першим в Україні перебудував структуру редакцій та­ ким чином, що немає старших і підлеглих — усі рівні. Ідея Р. Андріяшка така: кожен на своєму місці повинен бути генеральним директором.

Характеризуючи стиль роботи Р. Андріяшка, радіожурналісти Н. Асатурян і Б. Кучер наголосили, що він прагне бути керівником демократич­ ним. Те, як він став генеральним директором ОДТРК, — перше серйозне свідчення цього. Власне, з його ініціативи вперше відбулися вибори пре­ тендентів на керівну посаду. Як генеральний директор він розпочав свою роботу з ідеями колективізму, колегіального характеру управління, спільного обговорення і прийняття рішень, щоб вони ставали органічною потребою людей. Такий підхід, задекларований у виступі перед колекти­ вом ще в іпостасі кандидата на посаді, видається органічною потребою самого Р. Андріяшка. Це той базис, на якому виростають всі інші пріори­ тети.

Він є підмурівком будови, де все тримається на відповідальності та самовідповідальності, на творчості й роботі без спонук, але може водночас стати бомбою сповільненої дії, коли підкоритися ілюзії самоплину. Якщо антидотом від застою не є авторитарний спосіб управління, то де шукати "демократичні ліки"? Очевидно, в підборі людей, у створенні їм відповід­ них умов для роботи: "Буде нам тут добре і цікаво — такими ж будуть наші передачі".

"Цей шлях складніший, — зазначають Н. Асатурян і Б. Кучер. — І тут підходимо до наступної тези, без якої демократизм втрачається: ставлен­ ня до людини як до Людини (з великої літери). Колектив особистостей — ось "коник" Р. Андріяшка. Підвищення авторитету і престижу кожного працівника — завдання двобічне, залежне як від керівника, так і від кож­ ного. Водночас, "аби впливати на ситуацію, — стверджує генеральний директор, — треба заслуговувати цього впливу". Інакше кажучи, треба самому бути особистістю, бути авторитетом не в авторитарному сенсі, ста­ ти каталізатором ідей, починань і новацій" [1]. Керівник Івано-Франків­ ської ОДТРК сповідує принципи невтручання в творчий процес, свободи творчості, довіри до професійності працівників, нецензурування матеріа­ лів. Винятком є хіба ті випадки, коли йдеться про розуміння державниць-

Структура радіомовлення України

147

кої позиції, зіткнення виваженості та радикальності в оцінці подій, надто політичних.

Поміркованість — одне з улюблених слів Р. Андріяшка, характерна риса його стилю. І реформаторство, яке мирно співіснує з поміркованістю. А розпочинав він як революціонер: одразу, ще в 1990 р., започаткував інститут ведучих, замість усуціль дикторського прочитання новин і пере­ дач весь час ініціює зміни в структурі мовлення, запровадив нову систему оплати праці. У тематичному плані його реформи спрямовані на вдоскона­ лення ефіру для його олюднення. Таким чином, можемо замкнути тему Людини, Особи, Особистості. У центрі журналістської уваги, на переко­ нання Р. Андріяшка, має бути саме людина, її життя, проблеми, потреби, а також — люди особливі, тобто особистості.

Працівники Івано-Франківського обласного радіо готують низку цик­ лових передач, осердям яких є пізнання особистостей в контексті духов­ ності, моралі, традицій, національної самобутності, наприклад: "Хто ми на цій землі?", "Ви нам цікаві", "Знайомство зблизька", "Пізнай в собі людину", "Роде наш красний" (де особистості постають у сув'язі зі своїм родом, корінням). Причому зміни в структурі, спрямованості передач, у їх­ ньому змісті, формі, тональності відбуваються еволюційно. Проводиться копітка, глибоко продумана організаційно-творча та психологічно-настроє­ ва робота, щоб кожен відчув необхідність тієї чи іншої зміни, був і професій­ но, і душевно до неї готовий.

За роки керівництва Р. Андріяшка капітально відремонтовано й есте­ тично вдосконалено приміщення, оновлені апаратно-студійне обладнання і транспортні засоби, впроваджено комп'ютерні технології, одержано 6 квар­ тир. Зарплата кожного працівника колективу є справою честі генерально­ го директора. Звісно, загальна соціально-економічна ситуація впливає на фінансове становище, проте кивати на неї — не в характері Романа Олек­ сійовича. Його позиція — шукати виходи і можливості та підштовхувати до цього інших. Різноманітні організаторські питання, як-то: забезпечити колектив картоплею або яблуками на зиму й таке інше — були прерогати­ вою Р. Андріяшка ще задовго до найвищого в колективі крісла.

"Не може бути, щоб ви не знали або не переживали", — ці слова, ска­ зані в конкретному випадку, вцілюють "в яблучко" назагал. Знати й пе­ редбачати все можливе, а те, що діється в колективі, сприймати як особи­ сте — цінні риси для керівника. Р. Андріяшко — стратег. Якщо вдавати­ ся до асоціацій, то найпершою буде — шахіст. Тобто людина, яка йде вперед, прорахувавши максимум наступних кроків.

Н. Асатурян і Б. Кучер підкреслили: "Роман Андріяшко — той началь­ ник, з яким просто вирішуються життєво-побутові проблеми. Увійти в ста­ новище коленого, допомогти й посприяти — це вже, мабуть, суто людські

148 Розділ 5

якості, які в керівному кріслі набувають подвійної ваги. Особливо, коли поширюються не лише на нині діючий склад, але й на тих, хто вже ви­ йшов на пенсію" [1].

У колективі Івано-Франківського радіо — три заслужених журналісти України, чотири лауреати обласної журналістської премії імені Богдана Бойка, є переможці Всеукраїнського телерадіофестивалю "Калинові ост­ рови" та інших творчих конкурсів.

До структури українського національного радіомовлення, як зазначе­ но в Законі "Про телебачення і радіомовлення", також входять недержавні (приватні) радіоорганізації, які охоплюють мовленням понад 90 % тери­ торії України.

Розвиток приватного радіомовлення України визначається двома на­ прямами. По-перше, відбуваються зміни в початковій локалізації станцій, тобто з установленням потужніших передавачів, збільшенням кількості частот від однієї станції здійснюється перехід від мовлення "на місто" до регіонального ефіру. Станції прагнуть охопити власними програмами не тільки одну, але й декілька областей, виходити за межі України, співпра­ цювати із закордонними рекламодавцями.

Ідея створення у Львові першого в Україні незалежного національного радіо виникла у 1990 р. — у період загострення боротьби за вихід України з СРСР, побудову самостійної, соборної держави. Населення Львова, інших західних теренів усієї України хотіло почути оперативну, правдиву інфор­ мацію про політико-ідеологічну, соціально-економічну ситуацію, складне переплетіння бурхливих революційних подій. Офіційні засоби масової інформації, які перебували під суворим контролем комуністичних пар­ тійних органів, упереджено висвітлювали суспільно-політичний злам, оці­ нювали його негативно, трактували лише у руслі антиукраїнських кому­ ністичних міфологем.

Але шлях від ідеї ініціативного комітету до її реалізації був досить важким. Тільки після перемоги на виборах національно-демократичних сил, коли головою Львівської обласної ради народних депутатів обрали В. Чорновола, було прийнято ухвалу про створення радіоінформаційного центру "Незалежність" (головним редактором якого став І. Чудик):

Структура радіомовлення України

149

ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА РАДА НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ

IV сесія І демократичного скликання

УХВАЛА

31 січня 1991 року

№ 123

Про створення радіоінформаційного центру "Незалежність"

1. Схвалити рішення ініціативного комітету щодо створення радіоін­ формаційного центру "Незалежність" (Центр "Н") під егідою демократич­ них рад та Львівської Крайової Ради Народного РУХу України.

2.Розглянути можливість надання приміщення по вул. Міцкевича, 28

урозпорядження Центру "Н" для розміщення технічних засобів, а також допомогти приміщенням для редакції.

3.Надати центру "Незалежність" фінансову допомогу в сумі 50 тисяч карбованців для придбання технічних засобів та оплати праці радіожурналістів.

4. Звернутися до державного комітету телебачення і радіомовлення з проханням зареєструвати радіоінформаційний центр "Незалежність" та надати йому технічну допомогу.

Голова обласної ради В. М. Чорновіл

Перший випуск інформаційно-аналітичної програми радіоінформацій­ ного центру "Незалежність" прозвучав по львівській радіотрансляційній мережі 27 вересня 1991 р. Творчий колектив тоді в основному складався

змолодих журналістів. Підготовка перших програм проходила досить складно — у суперечках, творчих муках, інколи навіть у сварках. Палко дискутували з приводу позивних. Вибрали початок мелодії стрілецької пісні "За Україну, за її волю...". Звернулися до композитора І. Білозіра, щоб зіграв і записав мелодію. За один вечір було створено позивні, але...

змузичної фрази пісні І. Білозіра "Встань з колін, народе мій". Позивні вразили своєю незвичністю і дотепер звучать по радіо "Незалежність". Пер­ ший випуск радіоінформаційного центру "Незалежність" починався так:

(Звучать позивні)

Диктор І: Говорить радіо "Незалежність".

Диктор II: Доброго дня, шановні слухачі. Дехто з вас вже, мабуть, десь чув або читав у пресі, що створюється нова радіостанція "Незалежність". Нелегким, по­ вірте, був шлях до сьогоднішнього ефіру, і про це, як і багато про що інше, ще буде

150 Розділ 5

йти мова далі, але перший крок зроблено. Радіо "Незалежність", як і належить будь-якому радіо, заговорило. З чим вітаємо вас і, звичайно, себе.

(Звучать позивні)

Диктор І: Отож, говорить радіо "Незалежність".

При першій зустрічі люди, звичайно, знайомляться. Не відступаємо від цієї традиції і ми. А ми — це наша, наразі, небагаточисельна, редакція у складі: Оксани Кунець, Наталки Биковської, Олега Гулика, Василя Чудика та Миколи Шевчука.

Отже, з нами більш-менш зрозуміло. Тепер — хто такі ви. Або, точніше, яким ми собі уявляємо нашого шановного слухача. Безперечно, навіть за найбільшого бажання цілком задовільнити інтереси всіх потенційних слухачів дуже важко. А тому ми прагнутимемо шукати свою аудиторію. Людей, небайдужих до того, що відбу­ вається навколо нас. Людей, котрі вболівають за відродження нашої України і ра­ зом з тим — без чого, врешті, могутньої держави не збудуєш — роблять свою конкретну справу в економіці, сільському господарстві, культурі тощо. Ми — з цими людьми. І сподіваємося, що вони будуть з нами.

Диктор II: Хвилиночку, ми забули найголовніше — познайомити наших слу­ хачів з головним редактором радіо "Незалежність".

Диктор І: Я сподіваюся, що дехто з вас знає його — це Іван Чудик, якого ще 31 січня цього року було затверджено головним редактором на сесії Львівської обласної ради. Тепер мусимо, перш за все, надати йому слово.

Диктор II: Пане Іване, засоби масової інформації вже набридли своїм перед­ платникам і слухачам, пережовуючи інформацію про відкриття незалежного радіо у Львові. А ми маємо можливість вийти в ефір тільки сьогодні. Чому?

Чудик: Відколи прийнято рішення про створення радіо "Незалежність", минуло чимало часу. Винні у тому "злі сили". Але я не хотів би згадувати про них в цей урочистий момент. Хай кануть у темряву. Хоча вони ще й досі існують. Ці "злі сили" стоять на перепоні виділення радіочастот, приміщення і багато чого іншого.

Диктор II: Ми тішимося з того, що маємо своє радіо. Але, що ми цим хочемо сказати, який зміст ви вкладаєте в поняття "незалежність"?.

Чудик: Дуже складне питання. Бо відразу знайдуться опоненти, які скажуть, що незалежних засобів масової інформації не буває. Ось у мене замітка з неіснуючої вже нині "Вільної України", яка пророкувала, що ми станемо таким же націоналі­ стичним "монстром", як газета "За вільну Україну", який почне прославляти "героїв українського народу— Бандеру, Шухевича, Шептицького, Петлюру, Коновальця та інших".

Як бачите, історія — це наш біль. Звичайно, ми не відмовляємось, що докладе­ мо зусиль до відкриття її невідомих сторінок, щоб кожна людина усвідомила — я син великого українського народу, а не безбатченко-сирота на службі у "сусідівбратів". Старатимемося нейтралізувати вплив найстрашнішого злочину тоталітар­ ної системи, яка протягом десятиліть сіяла зерна ненависті між народами та націями.

Що ж до абсолютної незалежності, то ми до неї і не прагнемо. Ми хочемо бути незалежними від будь-якого політичного втручання в діяльність редакції, партійно­ го тиску на журналістів... Дотримуватись закону, принципів загальнолюдської мо­ ралі, мабуть, повинна не лише радіостанція, але й кожна людина.

Щоправда, є ще один аспект незалежності. Створивши радіостанцію і виходя­ чи в ефір, ми не залежатимемо від наявності паперу, якого чомусь для деяких