Книга з радіожурналістики

Функції радіомовлення

111

від того, чи стосується вона соціальних проблем, політики, культури, еко­ номіки, — повинна бути спрямована не тільки на інформування своєї ауди­ торії, а й на формування високих моральних якостей, національної свідо­ мості, громадянської гідності. Інформування радіослухача повинно ґрун­ туватися не тільки на правді, а й на турботі про духовний стан людини і суспільства, що включає розкриття позитивних рис української менталь­ ності, національних ідеалів, а також боротьбу з розповсюдженням зла, гріха, пороків. Радіомовлення, всі засоби масової інформації не повинні пропагувати насилля, ворожнечу і ненависть, національний, соціальний і релігійний розбрат, а також гріховні людські інстинкти, хоча б заради комерційних інтересів. Журналісти, які володіють потужним впливом на аудиторію, несуть моральну відповідальність за виховання людей, особли­ во молодого покоління і дітей. Постійне злорадство, кепкування над вада­ ми української ментальності породжує почуття невпевненості, загнаності, песимізму, ущербності. Не применшуючи, не забілюючи негатив, потрібно підносити, пропагувати шляхетні, героїчні, патріотичні, жертовні риси українців. Дивитися на істинне треба істинно, міряти велике належить великими мірками. Українська нація цього вартує, вона дотримується принципів гуманності, толерантності, поваги до інших націй, їх культур, але на своїй землі має природне право бути повноцінним господарем. Цьо­ му активно сприяють ті журналісти, які дотримуються високих професій­ них стандартів, що базуються на моралі, духовності, українській націо­ нальній свідомості.

З-поміж пропагандистських радіопередач виділяються свіжістю дум­ ки, образністю, глибиною аналізу суспільно-політичних, культурологіч­ них, духовних проблем програми Л. Кузьменко, Л. Островської, Т. Косенко, В. Орлової, В. Герасим'юка, Т. Теодорович, В. Марусика, Б. Кучера, І. Демчука, М. Лугової, М. Лубкович, В. Пелеха та ін. Вирізняється чис­ тий і ласкавий, дзвінкий і водночас м'який, сказати б, інтимний голос Е. Бабчук, авторки і ведучої публіцистичних передач Національної радіо­ компанії України. М. Кагарлицький влучно визначив, що у самобутньому циклі "Суботні зустрічі" Е. Бабчук виявила себе володаркою людських душ. Вона вміє не тільки захопити своїм героєм ефір, а й викликати любов до нього слухачів. У кожному помічає оту "родзинку", яка є сутністю та інди­ відуальною неповторністю співрозмовника. Радіожурналістка наділена рідкісним даром опромінити свого героя добротворчою енергією і ненав'яз­ ливо повести тільки їй відомими стежками у відкритий ефір [8].

Атмосфера затишку, доброзичливості, взаємоповаги, емоційної наснажливості — важливі складові успіху радіопередач Е. Бабчук. Кожен її вихід в ефір супроводжується оригінальними прелюдіями-імпровізаціями, в яких —

112

Розділ 4

і філософські роздуми про долю українського народу, його культуру, ми­ стецтво, і гострі дотепи, і влучні докори, і хвилюючі рядки з листів раді­ ослухачів про наболіле, і гарні місточки до героя — співбесідника. Та й са­ ма вона завжди відверто радіє, сумує, хвилюється, посвячуючи нас у чер­ гову радіорозмову наодинці зі совістю. Е. Бабчук знає ціну любові й зради, а тому йде на свої розмови безкомпромісно, нікого не остерігаючись, нічо­ го не приховуючи, ні перед ким не запобігаючи. Йде — як уперше й во­ станнє — на бій за високу духовність України, її зерна любові потрапля­ ють у добрий ґрунт, проростають, врожаяться в людських душах. Бо ж вона — будитель совісті, приспаної ментальності свого народу, який сто­ літтями стогнав у чужому ярмі. Зрештою, вона — борець за українські душі, мудрий навчитель і порадник.

Призначення пропагандистських радіопередач — роз'яснювати живо­ трепетні, гострі, нез'ясовані проблеми політико-ідеологічного, соціальноекономічного, національно-духовного життя. Вони повинні містити нау­ ково-обґрунтовані, вмотивовані, зрозумілі, дохідливі, переконливі відповіді на запитання, які цікавлять, хвилюють радіослухачів.

4.4. Агітаційно-організаторська функція

Виникнення радіо зумовлене багатьма чинниками, насамперед, розвит­ ком продуктивних сил, потребами вдосконалення соціальних, економіч­ них, культурних зв'язків між людьми. Адже "від того, як підготовлені люди для виконання тих чи інших виробничих, соціально-політичних і гро­ мадських функцій, наскільки вони усвідомлюють характер завдань, як вони розташовані й організовані в різних клітинах соціального організму, як взаємодіють, наскільки точно узгоджують свої вчинки з суспільними вимогами й принципами, нормами права й моралі, передусім залежить успіх побудови й нормального функціонування громадянського суспіль­ ства" [16, с 67]. В умовах становлення незалежної держави агітаційноорганізаторська діяльність радіомовлення набуває особливого значення. Мовиться не стільки про безпосередню організацію поведінки людей, їх мобілізацію на вирішення конкретних політичних, господарських, куль­ турних чи інших життєво-практичних проблем. Ідеться про своєрідний агітаційний вплив радіопередач на вироблення соціальної орієнтації лю­ дей, формування державницького мислення, національної свідомості, спо­ нукання до ефективних дій.

Інформуючи про соціально важливі, цікаві факти, події, явища, роз­ повідаючи про непересічних людей, радіомовлення у такий спосіб спону­ кає слухачів осмислювати свій спосіб життя, ситуації, в яких вони пере-

Функції радіомовлення

113

бувають, відповідно реагувати, діяти, тобто відбувається самоусвідомлен­ ня. Добротворчі вчинки, дії людей ґрунтуються на чітких християнськодуховних, національно-моральних, політико-ідеологічних орієнтирах дер­ жавного будівництва. М. Монтень зауважив: "Будь-яке пізнання прокла­ дає собі шлях у нас через почуття" [14, с. 519]. Думка й емоції нерозривні. Не можна впливати спочатку на розум, а потім на емоції. Радше навпаки, не зачепивши емоцій (вони завжди "ближче" до сприймання світу), дарма намагатися пробудити розум. Річ не в тому, що важливіше — здоровий глузд чи емоції, а в тому, на які саме емоції, для чого і з якою метою впливають, куди, в яке русло спрямовують розум.

Ефективність здійснення агітаційно-організаторської функції радіомов­ лення залежить від поєднання у передачах раціонального, емоційного, ло­ гічного, психологічного чинників. Реалізується ця функція у різних на­ прямах: обговорення законів Верховної Ради України, президентських указів, урядових рішень, документів різних партій, висвітлення виборчої кампанії, розповіді про господарські здобутки, реформування економіки, критика недоліків у сферах соціально-економічного, політико-ідеологіч- ного, культурно-духовного життя й утвердження соціальної справедли­ вості, рекламна діяльність тощо. Для цього використовують різні радіожанри: інформаційне радіоповідомлення (хронікальне, коментоване, по­ лемічне), звіт, коментар, інтерв'ю, репортаж, бесіду тощо. Популярними стали прямі радіоефіри, в яких беруть участь керівники державних органів, галузевих структур, різних установ. Спілкування з громадянами в радіоефірі, їх пропозиції, поради, критичні зауваження є важливим організую­ чим поштовхом для поліпшення роботи. Опосередкований, психологічний вплив на свідомість людей є коригуючим важелем їхньої поведінки у дер­ жавотворчому процесі.

Отже, правдиве, всебічне інформування, об'єктивне інтерпретування, пояснення, тлумачення фактів, подій, явищ у радіоефірі несе у собі бажа­ ний позитивний агітаційно-організуючий заряд.

4.5. Просвітницько-педагогічна функція

Ще з XVIII ст. існувала думка, що журналістика має виконувати функ­ цію освіти та виховання людей. Передусім, ідеться про науковий стан ре­ чей у світі, який, зрозуміло, потрібно пояснювати.

У нинішніх умовах просвітницько-педагогічна функція радіомовлення проявляється по-іншому. Насамперед, це пов'язане з високим культурноосвітнім рівнем радіослухачів, розвинутою системою освіти, зі значним

114 Розділ 4

комунікативним досвідом. Радіо несе нові, не заангажовані комуністич­ ною ідеологією знання з історії, літератури, мистецтва, науки, відкри­ ваються нові імена українських учених, прозаїків, поетів, художників, композиторів, політичних діячів. Поповнювати свої знання можуть радіо­ слухачі різних професій, віку, рівня освіти. Кожний може знайти в радіо­ програмах щось цікаве і корисне для себе, коли спрацьовує система "по­ треба — інтерес — цінність".

"Потреби — інтереси — цінності" — це морально-психологічний лан­ цюжок, яким, наприклад, пронизана освітньо-пізнавальна радіопередача "Дорога до храму", що прозвучала по третій програмі Національної радіо­

компанії 25 березня 1998 р. Доцільно передати її зміст.

Коли

намагаєшся

збагнути

значення

храму,

згадуються

слова

М. Го­

голя: "Архітектура — також

літопис світу,

вона промовляє

тоді,

коли

вже мовчать пісні...". Справді, в архітектурних спорудах

та

інших

ансамблях

наче

зупиняє

свій

лет

історія, відображаються

її

піднесені

й трагічні епохи. Велич доби

давньоукраїнської

держави

— Київської

Русі

розкривала

Десятинна

церква — перший

храм,

збудований

на

славу

хри­

стиянства. Софійський собор, зведений Ярославом Мудрим,

нагадує

не

лише про важливу перемогу давніх українців над печенігами,

а

й

про роз­

квіт держави у час єднання її земель та утвердження столиці.

Архітектурні

форми,

перейняті

духом

народу, який їх

витворив,

і

він,

той дух, постає у незнищенних кам'яних символах. Ідею храму важко

збагнути, навіть дослідивши всі деталі	споруди — від підвалин до бань
та хрестів, оволодівши знаннями та	характеристиками різних стилів

і творчої індивідуальності видатних зодчих. Згадаймо, приміром, непов­ торність храмових споруд видатних українських архітекторів — /. Гри- горовича-Барського, А. Меленського, С. Ковніра...

Можливо, роздумуючи про храм як явище не лише архітектури, а й ду­ ховності — і, передусім, духовності, — краще покладатися на поетів,

аніж	на знавців			архітектури. Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай"
так	передає		своє	бачення		храму.
	І ось він — Київ!
	Возсіяв		хрестами.
	Пригаслий			зір	красою
	полонив.
	Тут	сам Господь
	безсмертними				перстами
	Оці	священні			гори	осінив.

Сприйняття храму глибоко символічне. Викликаючи захоплення,	храм
став символом краси та її особливого призначення у світі. Краса	церкви,

Функції радіомовлення	115
храму постає не лише як естетична категорія, це	не тільки гармонія

ліній та форм, це — єдність естетичного та етичного. Краса ототож­ нюється з добром, а добро приходить лише од Бога. Красивим є лише те,

що	зійшло	від	Нього або до Нього звернуте. Краса існує тільки у Боже­
ственному,		в	тому, що освячує мертву симетрію. Споруда, позбавлена
вияву духу, стає якщо не				потворною, то безликою. її не освятять ані
оригінальність			архітектурного задуму, ані майстерність будівничих.
	Символічне		значення мають і місця, де розташовані наші		храми. А їх
же	будували лише у мальовничих просторах. Згадаймо церкви				та собори
на	київських,		чернігівських,	новгород-сіверських, почаївських,	кременець­

ких горах... Як зазначив дослідник давньоукраїнської культури В. Кусков, "місце красне", що обиралося для будівництва храмів, розташовувалося

переважно	на узвишшях, з яких відкривалися широкі обрії. Храм підно­
сився над	"світом дольним", над забудовами звичайними, призначеними

для життя і праці. Він наче злітав до піднебесся, линув мовбито до оби­ телі Божества. До тої ж високості підносилася й душа людини, яка по­ ривалася за обрії земні, до світу вічного та істинного.

Радіопередача "Дорога до храму" — один із багатьох прикладів задово­ лення просвітницько-педагогічних потреб людей, яке здійснює радіомов­ лення, впливаючи на вироблення у них своїх ідеалів. Оскільки до завдань радіоорганізацій належить передача кращих зразків, цінностей і норм бут­ тя, які є гідними та можливими для опанування людиною, що загально­ прийняті у суспільстві, то радіо в абстрактній формі акумулює уявлення людей про добро і зло, ефективні шляхи задоволення морально-духовних потреб, що можуть бути метою всього життя.

Просвітницько-педагогічні радіопередачі можна поділити на три групи:

1.Навчальні передачі, що розраховані на тих, хто вчиться у навчаль­ них закладах. Радіо не підмінює, а доповнює систему освіти. Мета таких передач — не просто дати деяку суму знань, а стимулювати інтерес до них, розвивати допитливість, дати потрібні поради. Чим повніше використовуються під час підготовки радіопередач спе­ цифічні властивості радіо, тим повніший успіх освітньо-пізнаваль­ них передач.

2. Передачі широкого просвітницько-педагогічного плану, що присвя­ чені різним проблемам науки, культури, мистецтва. Вони не тільки задовольняють загальну допитливість, але й дають корисні, потрібні всім знання, наприклад, з екології, педагогіки, юриспруденції, ме­ дицини, реформування економіки тощо. До таких передач, напри­ клад, належать "Конституція. Держава. Стабільність", "Ринок від "А" до "Я", "Слово", "Артикул", "АБЦ — або це, або інше".

116

Розділ 4

3. Передачі, що розраховані на групи спеціального зацікавлення: садоводів, колекціонерів, автолюбителів тощо. Часто вони містять ути­ літарні поради, задовольняють значну категорію радіослухачів.

4.6. Виховна функція

Виховання — складний, багатоаспектний процес. Його комплексний характер вимагає також системного підходу. У процесі виховання важли­ ва, передусім, інформаційна взаємодія між вихователем і тим, кого вихо­ вують. "Вихователь впливає на почуття та інтелект людини, повідомляю­ чи їй, доводячи до її свідомості інформацію, змістом якої є соціальна дійсність, прагнучи, щоб ця інформація стала порадником у її ділах і вчин­ ках" [16, с 68—69].

Виховний процес дає бажаний результат, якщо ґрунтується на чіткій національно-педагогічній концепції. На цьому неодноразово наголошував у авторській радіопрограмі "Якби ми вчились так, як треба..." академік А. Погрібний (у минулому — перший заступник міністра освіти України). Він доклав чимало зусиль, щоб Міністерство освіти України розробило "Концепцію національного виховання", яка була схвалена Всеукраїнською педагогічною радою у червні 1994 р. Доля цього документа ілюструє на­ пругу ідеологічної боротьби в державі, у тому числі на ниві педагогіки, виховання. "Концепція національного виховання" зазнала таких нападів лівих сил, що Міністерство освіти на противагу їй підготувало новий доку­ мент — "Концепцію виховання в національній системі освіти", який і пе­ ребуває нині (як офіційний документ) на озброєнні освітян і в якому саме національні орієнтири виховання значною мірою знейтралізовані. Так, терміни "нація", "національна інтелігенція", "духовна еліта" вжито тут без жодного зв'язку з Україною, українством. А хіба може бути націо­ нальне виховання поза українською національною ідеєю, поза українською мовою? Так само дивною видається і теза про потребу врахування регіо­ нальних особливостей у вихованні. Хіба не відомо, як спекулюють цим поняттям проросійські політичні сили, що провадять у деяких реґіонах "національне виховання" на основі протидії українській національній ідеї, українській історії, культурі?

Одне з найпринциповіших питань демократизації освіти в умовах ни­ нішньої України — мова навчання і виховання. Отже, демократичною може бути тільки та освіта, яка функціонує рідною мовою, яка обернена до на­ ціональних витоків. "Говорити про демократизацію у сфері освіти, вихо­ вання без повносилого утвердження української — тепер державної мови, то фарисейство і облуда", — зазначав А. Погрібний [21].

Функції радіомовлення

117

В сучасних умовах особливо загострилися дві світові тенденції: а) гло­ балізація (економіки, торгівлі, інформаційних процесів тощо) і б) ренаціоналізація світу, тобто духовне і національне відродження народів та на­ родностей, творення їхніх нових держав. Однак вектори цих тенденцій "не лише не збігаються, а часто є протилежними за дією, за національни­ ми інтересами держав, особливо колишніх метрополій і колоній, — підкрес­ лив професор С. Вовканич. — Відсутність рівнопартнерського діалогу не сприяє виникненню синергетичного (додаткового, спільнодіючого) ефекту співпраці світової спільноти" [4]. Це яскраво видно на прикладі ставлення Росії до України.

Усе більше документальних праць свідчать, що Москва після 1654 p., перетворюючи Україну на свою колонію, вбирала політичну експансію

вшати "братерського єднання". Досить ознайомитися з книжкою "Присяж­ ні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки", яку впорядкува­ ли доктор історичних наук, професор, о. Юрій Мицик (Київ) та аспірантка одного з канадських університетів М. Кравець, щоби в тисячу тисячний раз відчути, зрозуміти фальш тези В. Путіна, що Переяславська угода справила величезний позитивний вплив на розвиток України, яку він виголосив під час виступу з нагоди закриття Року Російської Федерації

вУкраїні. "Присяжні книги" незаперечно викривають міф про "добро­ вільне приєднання України до Росії", який досі експлуатують вороги са­ мостійної України в Росії та в Україні.

Безперечно, історія України багата на приклади героїзму, самопожер­ тви, високого духу заради волі, незалежності, утвердження мови, культу­ ри духовності. Однак переяславський процес не припинився. Росія за будьяких умов намагається утримати Україну у своїх лабетах, продовжує духовно калічити українців. Нинішнє тотальне російщення органічно пе­ реплелося з глобалізацією, яка призводить не лише до американізації, а й африканізації України, нівеляції національного життєвого середовища.

"Я маю бабусь — на Луганщині та Волині, а сама живу в Києві. Тому точно знаю, що немає різниці між нами, українцями, — підкреслює Віра Орлик. — Протидії заходу і сходу нема, просто інколи двоє хороших лю­ дей не розуміють одне одного. І це не війна, а лише небажання розуміти і поважати точку зору іншої людини. Річ не в мові спілкування, а у став­ ленні до неї, у повазі й любові до рідної української. Чомусь замість того, щоб об'єднуватися, ми боремося самі із собою. Ми пошкоджуємо частинки власного тіла замість того, щоб його лікувати, і стаємо слабкими; ми руй­ нуємо себе із середини. Ми не хочемо зрозуміти, що Україна — неподіль­ на, що кожне найменше селище по обидва боки Дніпра створює її самобут­ ність. І я щаслива, що живу в Україні, такій бідній і такій багатій..." [20].

118

Розділ 4

Аморальними, злочинними є перепони на шляху повернення україн­ ської мови в Україні до свого природного стану функціонування, в якому вона уже була б, якби не чужі і доморощені асимілятори. Швидкість і опе­ ративність, з якою Росія здійснила окупацію нашого інформаційно-куль­ турного простору, забезпечили два чинники: асиміляція населення на сході країни, що зруйнувало мовний кордон із Росією, і проросійська орієнтація влади.

Новітні асимілятори через ЗМІ наполегливо поширюють міф про лінгвістичну близькість української і російської мов, мовляв, природно, що російська мова для українців є рідною. Якоюсь дивною однобокістю характеризується ця "близькість" — лише на користь Москви. Але по­ гляньмо на таблицю "Лексичні відстані мов", що у лінгвістичному музеї Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Що бачи­ мо? Українська мова відрізняється від польської на ЗО % ; від болгарської — на 32; від чеської — на 36; від російської — на 38 % . Отже, причина засил­ ля російської мови в Україні не в лексичній близькості, а в політиці, ме­ тою якої вигублювання українського етносу, недопущення розквіту укра­ їнської України. Питання "бути чи не бути українській мові", "національ­ ному інформаційному просторові" означає "бути чи не бути українській Україні". Тому таке гостре мовно-культурне протистояння в Україні, яке підживлюється багатьма ЗМІ, працівники яких ігнорують національни­ ми, загальнолюдськими, морально-етичними стандартами професійної праці.

В Україні після століть російщення панує і вільно розвивається ро­ сійська мова, їй ніхто і ніщо не загрожує. Діти росіян, як і представників інших національних меншин, що компактно проживають, мають змогу навчатися у рідних школах. Для збереження української мови в Україні як державі, що виникла на засадах реалізації українським народом при­ родного права на своє державне самовизначення, доконечно потрібне дер­ жавне стимулювання її розвитку і функціонування в усіх сферах життє­ діяльності, а не правове закріплення "ситуації, яка існує в реальному житті" після століть геноциду, етноциду і лінгвоциду українців у москов­ сько-царській та московсько-комуністичній імперіях.

Злочинно здеформована мовна ситуація в Україні може бути виправ­ лена цілеспрямованою уніфікованою гуманітарною, освітянською політи­ кою держави і тісним економічним поєднанням реґіонів, що сприятиме якнайшвидшому національному самоототожненню українців. Регіональ­ на мовна й освітянська політика, за яку на весь голос ратують комуністи, соціалісти та їх підспівувачі, тільки призведе до застою, замороження зросійщеного стану, поглиблення етнічних особливостей і відчуження між східним, центральним, південним, північним і західним реґіонами, що,

Функції радіомовлення

119

безперечно, може стати реальною загрозою існування соборної Української держави.

Тільки запеклі недруги здатні бажати і робити все, активно викори­ стовуючи також деякі радіоорганізації, щоби всі українці втратили мо­ рально-психологічні засади рідної мови і так розірвали природний зв'язок зі своїм родом, Нацією, позбулися відчуття потреби у своїй державі. Адже мова — універсальний феномен, що є основою не тільки всіх предметів навчання та виховання, а й почуттів, мислення, пам'яті, отже, світовід­ чуття й світорозуміння, совісті й честі, етики й естетики, зрештою — мірою освіченості й духовності, мудрості й гуманізму громадянської гідності кожної людини, нації, держави.

Значна частина діяльності радіомовлення (майже всі його функції) спрямована на виховання національно свідомого громадянина — патріота України, активного учасника державотворення. Виховний вплив радіомов­ лення залежить від конкретної мети, завдань і особливостей тих груп слу­ хачів, яким адресовані передачі. Виховний характер мають усі передачі Національної радіокомпанії для дітей, юнацтва, молоді. Радіо є також інститутом виховання політичної культури, державотворчого, економіч­ ного мислення. Чимало радіопрограм спрямовані на розвиток підприєм­ ницької ініціативи, важливості глибокого розуміння національних і за­ гальнолюдських цінностей, підвищення діловитості, відповідальності, творчого пошуку шляхів, що ведуть до виходу зі складної соціально-еко­ номічної ситуації тощо. Під впливом радіопередач деякі слухачі перегля­ дають свої уявлення, погляди, тобто здійснюється прямий виховний ефект. Радіопрограми також сприяють активізації громадської думки стосовно тих чи інших соціальних проблем. І вже громадська думка виступає ак­ тивним чинником виховання.

Важко перелічити всі конкретні методи, форми, прийоми діяльності радіомовлення в його функції виховання. Але зрозуміло, що передачі, які претендують на цю роль, повинні бути особливо переконливими, аргумен­ тованими, ненав'язливими, довірливими, володіти великим емоційним зарядом, здатністю захопити слухача. Важливе значення мають різні дис­ кусії перед мікрофоном, що допомагають знайти істину, а також озброю­ ють слухача аргументами в його життєвій позиції, на які він спирається під час міжособистісного спілкування.

Щоби досягнути виховного ефекту, потрібний точний розрахунок з боку журналістів — усіх творців радіопередач. Треба знати особливості способу життя, свідомості тих груп слухачів, до яких звернені передачі, а також можливості впливу всього радіомовлення, конкретних його форм і жанрів.

120	Розділ 4
	4.7. Естетична функція

Естетичні потреби людей належать не лише до важливих, але й склад­ них духовних вимог. Аналіз радіопередач дає підставу привернути увагу до деяких специфічних чинників їх естетичного впливу. До них належать: єдність змісту і форми радіотвору; структура, побудова матеріалу у про­ грамі, його зв'язок з іншими передачами; значення інформації, яку поши­ рює радіо; емоційна насиченість радіопередачі, її природне звучання. На жаль, не всі радіопередачі відповідають цим психолого-педагогічним ви­ могам (чинникам), нерідко переважає суха ілюстрація, відверта, нав'яз­ лива повчальність.

У майстерно підготовленій радіопередачі завжди міститься певна есте­ тична вартість, що допомагає привернути увагу слухача, заволодіти його увагою, інтересом, принести йому емоційне задоволення, підсилити ефект співпереживання, причетності до події, явища, фактів, про які мовиться в ефірі.

Радіо транслює твори мистецтва, що є, як відомо, естетичним відобра­ женням дійсності. Наприклад, по третій програмі Національної радіоком­ панії "Культура" звучать класичні музичні твори, музичні програми "На­ родні самоцвіти", "Дорога до пісні", "Пісні пісень", літературно-мистецькі передачі, що становлять скарбницю української духовності. Кожний твір на радіо набуває свого, особливого забарвлення. Прозові твори, поезію виконують, зазвичай, відомі артисти. Радіо розкриває звуковий бік друко­ ваного тексту. Чимало віршів, наприклад, звучить голосами не лише ви­ конавців, але й авторів.

Записані спеціально для транслювання по радіо драматичні твори ви­ кликають особливе захоплення: відчуваються всі тонкощі тексту, відтінки голосів, музики, шумів, що викликають асоціативне мислення.

Сприймання музики, пісень по радіо також характеризується своїми особливостями. Стереофонічне мовлення підсилює естетичні можливості музики, що звучить по радіо. Однак нині агресивно заполонюють ефір низькопробні шлягери, які неприродними чужинськими голосами також верещать на дискотеках, руйнуючи береги надії українського народу на відродження своєї мови, духовності, розвитку національної культури, традицій, звичаїв. Особливо згубно впливає насильницька, порнографіч­ на, безнаціональна "масова культура", точніше антикультура на підлітків, молодь. Для них підсвідома агресія дуже небезпечна, бо заважає форму­ ванню здорових морально-духовних вартостей, високохудожніх естетич­ них смаків, утвердженню національно-громадянської свідомості.