00238-Лекції - медицина НС

• Накладання джгута. Цей засіб використовується тільки тоді, коли інші простіші засоби не зупиняють небезпечної кровотечі. Пояснюється це тим, що

така процедура є сильним	травмуючим фактором: спричиняє значний біль
(особливо нестерпний при	тривалій дії джгута), може порушувати функції

стиснутих нервів, кровозабезпечення усіх тканин знекровленої кінцівки та їх змертвіння.

Місця притискування артерій до кісток в залежності від місця кровотечі (дивись рис.).

Так, якщо кров тече із:

-бокової поверхні лоба, брів, щоки – притискують вискову (скроньову) артерію до скулової кістки на один сантиметр спереду від козелка вушної раковини;

-верхньої і нижньої губ, підборіддя, ясен, язика – притискують щелепну артерію до краю нижньої щелепи на один сантиметр спереду від кута

нижньої щелепи (спереду від місця прикріплення жувального м’язу до нижньої щелепи);

- області шиї – притискують сонну артерію до поперечного відростку шостого шийного хребця(це середина внутрішнього краю грудино- ключично-соскового м’язу);

-області плечового суглобу та верхньої третини плеча– притискують підключичну артерію до першого ребра у надключичній ямці;

-верхньої третини плеча– притискують підпахову артерію до головки плечової кістки або у під пахову впадину покласти валик(жмут) тканини (бинта, вати) і руку щільно пов’язкою притискують до тулуба;

-середньої і нижньої третини плеча, а також передпліччя– притискують

плечову артерію до плечової кістки в ділянці середини плеча внутрішньої сторони;

-кисті, з боку великого пальця– притискують променеву артерію до променевої кістки на 2-3 см вище променезапясткового суглобу;

-кисті, з боку мізинця – притискують ліктьову артерію до ліктьової кістки біля променезапясткового суглобу. Тут слід брати до уваги, що променева і ліктьова артерії на долоні з’єднуються між собою(так званні долонні

дуги) і тому притисканням однієї із цих артерій може не припинити артеріальну кровотечу з долоні. В такому випадку необхідно одночасно притискувати обидві артерії, а у випадку неефективності(кров може притікати до долоні по гілці ліктьової артерії) – притискувати плечову артерію.

-стегна – притискують кулаком (із-за великої маси м’язів стегна) стегнову артерію до стегнової кістки в верхній третині стегна із внутрішньої його сторони;

-гомілки – притискують підколінну артерію до головки великогомілкової кістки в підколінній ямці;

-тила ступні, пальців – притискують передню великогомілкову артерію по середині передньої поверхні гомілковостопного суглобу;

-підошви – притискують задньо-гомілкову артерію до п’яточної кістки між присередньою кісточкою і Ахілловим сухожилком.

Правила накладання джгута для зупинки артеріальної кровотечі.

1.Кровоспинний джгут накладають при ушкодженнях великих артерій.

2.Щоб зупинити кровотечу на період підготовки до накладання джгута, ушкоджену судину потрібно притиснути пальцем (чи стиснути її між пальцями) в рані. При неефективності такого заходу слід притиснути пальцем цю судину на її

протязі до підлеглої кістки вище місця пошкодження відносно потоку , крові наприклад, біля рани з боку який ближче до серця.

3.На голе тіло джгут не накладають, тому що виникає болюче защемлення шкіри від тугого джгута, яке створює додаткові больові страждання і сприяє розвитку шоку. Джгут кладуть на одежу, або на пов’язку, коли тіло оголене.

4.Джгут накладають на припідняту(вище рівня серця) кінцівку з метою зменшення венозного застою і практично лише у верхній третині плеча та на середню третину стегна (при необхідності – на всяку іншу ділянку стегна).

5.Розташовують джгут вище рани (з боку серця) і по можливості ближче до рани з метою зменшення знекровленої ділянки кінцівки.

6.Накладають джгут(перші два витки) так туго, щоб тільки припинити

кровотечу і не затиснути нерви та ,м’оскількиязи					це може	призвести до
виникнення паралічу та прискорити змертвіння знекровлених тканин в ділянках
нижче джгута і втрату кінцівки.
Критерієм правильності			накладання	джгута є припинення кровотечі і
блідість знекровленої частини. Якщо джгут				накладений слабко(не достатньо
туго), то стискаються лише вени, а це утруднює із ділянки кінцівки нижче джгута
відтік крові, яка продовжує притікати туди по нестиснутих артеріях. В такому
випадку кінцівка синіє (застій крові), а не блідне, кровотеча із рани посилюється.
7.	Загальний	термін безпосередньої		дії джгута, без його знімання, не
повинен перевершувати 1 годину в холодних умовах і 2-х годин в теплих умовах,
оскільки	неминуче	виникає	змертвіння	тканин та	реальна	загроза розвитку

гангрени – що гірше крововтрати.

Для контролю терміну дії джгута після його накладання слід залишати записку (в тому числі на шкірі потерпілого біля джгута) де вказати години і хвилини часу виконаного заходу.

Якщо граничний термін безперервної дії джгута за якихось обставин перевершується, то по його закінченню (відповідно після 1 години на холоду і 2-ої години в теплі) необхідно виконати процедуру послаблення джгута. Техніка її така:

а) притиснути пальцями ушкоджену артерію на її	протязі до підлеглих
тканин біля рани вище місця пошкодження відносно току . кровіВокремих
випадках буває доцільно вдатися до міцного притискання	рани долонею через

пов’язку чи притискання судини пальцем(або стискання судини між пальцями) в рані;

б) джгут послабити на5-10 хвилин. Така процедура розрахована для відновлення кровозабезпечення кінцівки по вцілівших артеріях; шкіра кінцівки з

блідої стає блідо-рожевою, чи рожевою, з холодної - теплою. На тому місці де тиснув джгут потрібно пальцями зробити легкий масаж тканин для відновлення в них кровообігу;

в) джгут знову накласти але, по можливості, трохи вище (ближче до серця) попереднього місця розташування джгута.

В подальшому, при необхідності, указану процедуру послаблення джгута повторюють через кожні приблизно30 хвилин. Місце розташування джгута щоразу змінювати. Однак вдаватися до процедури послаблення джгута потрібно тільки по життєвим необхідностях, оскільки вона має значний ризик для здоров`я потерпілого.

Згідно методики В.Г. Бубнова (2004) джгут потрібно знімати через кожні 30 хвилин. Дочекатися доки поодиноко стікаючі краплини крові не перетворяться в потік крові і порожевіє шкіра нижче накладання джгута. Це приблизно біля 10 – 15 секунд і джгут накласти знову. Так можна стримувати значну кровотечу протягом декількох годин.

8. Кінцівку з накладеним джгутом у холодних умовах утеплюють для уникнення відмороження.

Механічна асфіксія

Під асфіксією розуміють таку форму гострого кисневого голодування, коли поряд з недостатнім поступанням кисню в організм, у ньому ще накопичується надмірна кількість вуглекислого газу (діоксид вуглецю). Асфіксія, спричинена впливом на організм механічного фактора, називається механічною асфіксією. Механічна асфіксія супроводжується гострим розладом легеневого дихання, порушенням кровообігу і функцій центральної нервової системи. Протягом декількох хвилин стан асфіксії переходить в клінічну смерть. Оживлена людина через різний термін може загинути від пневмонії або незворотних порушень функцій головного мозку.

При наданні першої медичної допомоги важливо орієнтуватися в класифікації видів асфіксії.

В залежності від характеру і місця дії зовнішнього фактору розрізняють такі види механічної асфіксії:

1.Асфіксія від стиснення:

-странгуляційна: повішення, здавлення петлею, здавлення руками;

-компресійна: стиснення грудей і живота;

2.Асфіксія від закривання:

-обтураційна (обструкційна): закривання рота і носа, закривання дихальних шляхів чужерідними тілами;

-аспіраційна: аспірація сипучих речовин, рідин, шлункового вмістимого;

-утоплення: асфіксичне (“сухе”), істинне (“мокре”).

3.Асфіксія в обмеженому замкнутому просторі.

Вумовах надзвичайних ситуацій найчастіше трапляється

	асфіксія від закривання.
	При	неповному		закриванні		дихальних	шляхів
	виникають	такі	порушення		дихання: неефективний
	кашель, на	видосі		хрипіння	із	свистом, зростаюче
а
	утруднення	дихання,		синюшність		шкіри, загальна
	слабкість. В більшості випадків на місці пригоди перша
	медична допомога потерпілому непотрібна. Йому потрібна
	спеціальна	лікарська	допомога		по	усуненню неповного

закривання і уникненню ускладнень (наприклад, повне закривання набряком слизових).

б

При повному закриванні дихальних шляхів

потерпілий

не здатний говорити, дихати

чи

кашляти,

часто хапається за горло. В цьому випадку потерпілому

Рис. ... Техніки забезпечення

потрібна

негайна

допомога

на

місці пригоди

по

видаленню

прохідності дихальних шляхів в

можливих чужорідних тіл із дихальних шляхів та інших чинників

ділянці ротоглотки:

а – усунення западання язика шляхом

обтурації.

розгинання голови;

Сама часта причина обтурації дихальних шляхів у людини,

б – пальцеве видалення чужорідних тіл

яка перебуває в

стані

без

свідомості, - западання

язика

або

порожнини рота

неправильне положення її голови. У випадку припущення того,

що обтурація спричинена чужорідним тілом, потрібно спробувати видалити його пальцями або

різким виштовхуванням повітря із легень.

Техніка пальцевого видалення доцільна при обтурації в ділянці глотки. Полягає це в тому,

що надаючий допомогу однією рукою відкриває рот потерпілого і вводить вказівний палець

другої руки вздовж внутрішньої поверхні щоки глибоко в глотку, до кореня язика. Зігнувши

кінцеву фалангу пальця пробують таким “гачком” змістити і видалити чужорідне тіло, яке

спричинило обтурацію. В цій процедурі слід бути особливо обережним, щоб не проштовхнути

таке тіло глибше в дихальні шляхи.

Коли відкашлювання не допомагає, то потрібно спробувати нанести постраждалому3-5

швидких сильних ударів долонею (не кулаком!) проміж лопаток, притримуючи його нахиленим

на перед в положенні стоячи чи сидячи. При втраті свідомості такі дії виконують лежачому (рис.

...а, б). Дитину слід покласти на руку обличчям вниз так, щоб голова розташовувалась нижче

тазу. В такому положенні дитину зафіксувати – охопити першим пальцем одну частину нижньої

щелепи, а зімкненими 2-5

пальцями – другу. Відкрити

рот

дитини, змістивши трохи

нижню

щелепу вперед (рис. .... в).

Рис. .... Техніки

видалення чужорідних

тіл глотки, гортані,

трахеї:

а – удари проміж

лопаток стоячому;

б – удар проміж лопаток

лежачому

в – процедура у дитини

а

б

в

а

Рис. .... Техніки

бвидалення чужорідних тіл із гортані та трахеї:

а – натискування під діафрагму стоячому; б – удари проміж лопаток лежачому; в – натискування під

в діафрагму лежачому.

Якщо прийом ударів проміж лопаток не ефективний, то негайно потрібно скористатися прийомом Хеймліха, в такій послідовності

(рис. ....):

-стати позаду постраждалого і охопити його навколо талії так, щоб кисті розташовувались у верхній частині живота;

-стиснути одну кисть в кулак, повернувши великим пальцем до

живота і притиснути		його безпосередньо під	грудною	кісткою.
Другою рукою охопити цей кулак;
- висхідним рухом,	в	напрямку до середини і	трохи до	верху,

різко втиснути кулак в ділянку сонячного сплетіння постраждалого. Такі поштовхи повторити 3-5 разів, після чого подивитися людині в рот. Кожний поштовх слід

- виконувати з твердим наміром усунути обтурацію одним рухом.

Проведений прийом розрахований на, щоте ми примусово виштовхуючи резервне повітря із легень, можемо виштовхнути в ротоглотку і застряглі чужорідні тіла із дихального горла чи трахеї.

При неефективності такого прийому допомогу слід продовжити змінивши техніки. Спочатку бездиханному виконати штучне дихання. Якщо ефекту немає, то спробувати повернути його на бік і в такому

положенні постукати (вдарити) долонею проміж лопаток. Не отримавши успіху і таким прийомом, слід повернути його на спину, покласти верхні частини долонь(одна на другу) в верхній ділянці живота. Виконати п’ять різких поштовхів в напрямку знизу вгору і всередину. Удари долонею проміж лопаток та поштовхи під діафрагму потерпілого повторювати стільки разів, скільки це буде потрібно.

	Утоплення
Утоплення – це	один із видів механічної асфіксії внаслідок закривання
(закупорки) просвіту дихальних шляхів рідкою речовиною. Окрім води (прісної чи
морської) середовищем утоплення можуть бути грязь, нечистоти, нафта та інші
рідини.
При первинному	утопленні стану клінічної смерті передують проце
порушення газообміну в альвеолах і заповнення їх рідиною з наступною зупинкою
роботи серця (істинне утоплення) чи припинення дихальних рухів(асфіксичне
утоплення).

При вторинному утопленні стан клінічної смерті виникає зараз же внаслідок

одночасної рефлекторної зупинки серця і дихання– “смерть у воді” від холодної

води, переляку. В таких потерпілих немає виділення піни і рідини із дихальних

шляхів,

для

шкіри

і

слизових

характерна різка

мертвецька

блідість(білий

утопленик)

на

відміну

від виразного ціанозу(синюватість) при первинному

утопленні (“синій утопленик”).

Первинне утоплення трапляється найчастіше (біля 90% випадків утоплення) і в

стані утопленика розрізняють три періоди: початковий, агональний

і

клінічна

смерть.

Початковий – у вийнятої із води людини свідомість збережена, часто стан

збудженості, рідше – загальмованості чи ступора(оглушеності). Неадекватність

реакції

потерпілого

на обстановку може проявитися в

недооцінці св

небезпечного стану, відмови від необхідної в таких випадках медичної допомоги в

лікарні. Така людина має

синювату, з ознаками “гусячої” шкіру, її

морозить,

помітна задишка (дихання частіше норми), відчутний (навіть на відстані) шум у

верхніх дихальних шляхах, приступи кашлю. Може бути блювання проковтнутою

водою.

Агональний

–

шкіра

набуває

фіолетово-синього

забарвлення, свідомість

відсутня,

дихання

рідке

і

супроводжується судомним

скороченням

дихальних

м’язів, із рота та носових ходів виділяється піна

біла

або

слабо-рожева(з

домішками крові).

Клінічна

смерть –

свідомість

відсутня, виразна синюватість

шкіри, вушні

раковини, губи і кінчики пальців набувають фіолетово-синього кольору, набряк обличчя, вени шиї і голови різко випуклі(переповнені кров’ю), рогівковий і зіничний рефлекси відсутні, а зіниці розширені.

Незалежно від виду утоплення і в якій воді воно виникло, якщо відсутні ознаки життя, то необхідно негайно розпочати загальновідомі реанімаційні заходи. Скоріше відновити дихання і кровообіг. Починати такі заходи потрібно ще при

рятуванні з води– буксировка до берега чи

Рис. ...Перша допомога при утопленні: а а – спосіб транспортування до берега;

б – штучне дихання під час руху до берега; в – спосіб вивільнення дихальних шляхів від води.

плавзасобу, але це під силу тільки тренованим

б

рятівникам (рис. ...).

У вийнятої із води людини в першу

чергу

звільняють дихальні шляхи від можливих там піску,

грязі, водоростей, виділеної стійкої піни і виконують

серцево-легеневу реанімацію методом “з рота в рот”

чи “з рота в ніс”. Якщо розпочаті дії неефективні,

в

слід спробувати видалити аспіровану рідину. Для

цього

потерпілого

з

положення

на

жив

піднімають за талію таким чином, щоб верхня частина тулуба та голова зависли і

рідина з дихальних шляхів частково витекла(рис. ...). Таку процедуру можна

виконати і “перекинувши” утопленика обличчям до низу через своє стегно при

зігнутій в коліні нозі, одночасно ритмічно натискуючи або постукуючи кулаком

по спині проміж лопаток. В цій техніці слід поводитись із потерпілим обережно,

оскільки існує ризик пошкодження печінки.

У “білих” утоплеників води

в дихальних

шляхах

може і

не

бути, тому

зайве

витрачати час на дії по видаленню води.

Рис. ... Техніки видалення води із дихальних шляхів

при утопленні:

а

а – піднімання ніг на стегно рятівника;

б – піднімання постраждалого за таз;

в – укладання постраждалого животом на стегно

рятівника

Успішність

розпочатих

реанімаційних

заходів

б

можна оцінювати по таких ознаках як здригання

кутів рота, рух губами, звуження зіниць і реакція їх

на

світло,

легке

порозовіння

обличчя, поява

самостійних

дихальних

рухів

та

пульсу. Для

в

прискорення повертання до свідомості потерпілому

дати понюхати нашатирний спирт.

При асфіксичному утопленні, якщо людина врятована в період агонії, коли має

місце сильне скорочення м’язів обличчя і гортані, проведення штучного дихання

ускладнюється. У випадку,

коли

щелепи

щільно

стиснуті

штучне

дихання

можливе методом “з рота

в

ніс”.

При

щільному

змиканні

голосових

зв’язок

відновити легеневу вентиляцію у потерпілого на місці пригоди можна виконавши

конікотомію – розтин (чи		прокол)	конусоподібної зв’язки під щитоподібним
хрящем і	введенням	через	утворену	рану в	трахею. Утрубкиж ттєвій
необхідності	цю травматичну		операцію	виконують	медичні працівники або

спеціально навчені рятівники (рис. .....).

Рис. .... Техніка конікотомії

Рис. ... Конікотомія; стрілкою вказаний отвір в конусоподібній зв’язці під щитоподібним хрящем

Утопленика, в більшості випадків, вдається повернути до життя на протязі3-7 хвилин стану клінічної смерті. В холодній воді цей період може тривати до20-30 хвилин і навіть довше. Алкогольне сп’яніння подовжує клінічну смерть приблизно на 2 хвилини.

Якщо утопленика оживили (стійко відновилися функції самостійного дихання і серцебиття) то його слід негайно відправити до лікарні в супроводі людини

здатної надати першу медичну допомогу	при виникненні ускладнень	в стані
здоров’я потерпілого.
Коли у врятованого потопаючого	залишилися збереженими	свідомість,

самостійне дихання і робота серця, то його слід заспокоїти(наприклад, словесно та дати йому прийняти 20-30 крапель настоянки валеріани), утеплити, зігріти, при

можливості дати подихати киснем із апарату та забезпечити йому термінову госпіталізацію, оскільки можливі відстрочені ускладнення. У такого потерпілого доцільно штучно викликати блювання для очищення шлунку від наковтаної води.

В усіх випадках врятованому утопленику потрібно забезпечити лікарське спостереження, оскільки можливі в подальшому відстрочені ускладнення.

Повішення

Повішення – це стиснення шиї петлею під впливом ваги тіла, яке призводить до механічної асфіксії.

В розвитку смерті при повішенні провідним механізмом є утруднення або

припинення доступу повітря в легені, гостре кисневе голодування головного мозку
внаслідок стиснення сонних артерій, порушення функцій кори, а в довгастому
мозку нервових центрів дихання та серцевої			діяльності	внаслідок	різког
підвищення	внутрішньочерепного	тиску. Основною	ознакою	повішення	є
странгуляційна	борозна – смуга втиснення шкіри		петлею чи	чимось іншим.

Трапляється повішення при суєцидних(з метою самогубства) спробах або випадково, наприклад в стані сильного алкогольного сп’яніння, защемлення шиї між речами при раптовій втраті свідомості, у дітей під час гри.

Тяжкість стану потерпілого залежить в першу чергу від тривалості асфіксії та повноти повішення. При повному повішенні, коли тіло і ноги не мають опори, часто виникають переломи і вивихи шийних хребців з тяжкими ушкодженнями спинного мозку.

Трапляються випадки коли ще вдається вивільнити людину від стиснення шиї в стані збереження ознак життя або клінічної . смертіТакому потерпілому потрібно негайно надати першу медичну допомогу: забезпечити прохідність

дихальних шляхів для повітря, провести необхідні реанімаційні заходи та зменшити ризик ускладнень від травми.

Насамперед звільнити ротову порожнину від слизу, піни, та максимально розігнути голову назад при умові, що немає ознак ушкодження спинного мозку в шийному відділку – параліч рук і ніг. При наявності ознак клінічної смерті– розпочати штучне дихання і непрямий масаж серця. В ситуації, коли збережена робота серця, а дихання порушене(слабке, нерівномірне тощо) – слід негайно розпочинати штучне дихання, яке нерідко приходиться продовжувати і в дорозі до лікарні. Під час перевезення при збереженому самостійному диханні бажано надавати можливість подихати киснем.

Слід	мати	на , увазіщо	проведення	реанімаційних	заходів	може
супроводжуватися		надходженням	вмістимого	шлунка до верхніх дихальних

шляхів (блювання без блювальних рухів) з наступною їх аспірацією.

Якщо у потерпілого немає тяжких порушень дихання чи роботи ,серцяа спостерігається рухове збудження (судомини, психо-емоційне) то доцільно ввести йому заспокійливі препарати через рот або ін’єкційно.

Увипадку ушкоджень шийного відділу хребта потерпілому, для перевезення

влежачому положенні, потрібно забезпечити іммобілізацію голови і шиї.

Політравма.

Політравма (множинна травма) – це узагальнюючий термін, під яким розуміють сполучення двох і більше ушкоджень різних тканин, ділянок тіла та систем організму різними ушкоджуючими факторами. Практично на місці пригоди достатньо орієнтуватися на такі основні види політравм як множинні переломи, сполучні ушкодження і комбіновані ушкодження.

До виду множинних переломів відносять:

-	переломи	однієї кістки в двох і більше місцях(двійний або трійний,
багатооскольчатий перелом);
-	переломи	в різних кістках одного сегменту кінцівки(наприклад,

переломи променевої і ліктьової кісток одного передпліччя або переломи великої і малої гомілкових кісток однієї гомілки);

-	переломи в межах двох чи трьох сегментів однієї кінцівки(наприклад,
стегна і стопи або стегна і гомілки);
-	переломи одночасно двох, трьох чи усіх чотирьох кінцівок;

-	переломи кінцівок і	тазу чи тазу і хребта	і т.і.
Сполучні ушкодження - це		пошкодження двох	і більше різних анатомічних

областей чи систем тіла. Наприклад, сполучення переломів кісток опірно-рухового апарату з травмами головного мозку чи органів черевної порожнини, чи грудної клітки. Найбільш частими і небезпечними для життя є такі сполучні ушкодження:

“череп і головний мозок плюс грудна клітка і легені”, “череп і головний мозок плюс черевна порожнина і печінка”, “череп і головний мозок плюс кінцівки”.

Комбіновані ушкодження – це пошкодження спричинені одночасним чи послідовним впливом на організм двох або декількох ушкоджуючих факторів (наприклад, механічної сили, високої температури, хімічних речовин, іонізуючої радіації та інше).

Політравма має неблагоприємний прогноз для життя тому, що тяжкість стану потерпілого визначається не стільки сумою поодиноких ушкоджень, скільки ефектом їх взаємного посилення. Небезпека смерті пов’язана з тим, що одночасно мають місце гостра кровотеча, тяжкі ушкодження головного мозку та гостра дихальна недостатність, а також забій серця(наприклад при кататравмі) та травматичний шок (переважно при множинних переломах).

Самим тяжким різновидом політравми є кататравми – це травми, які виникають внаслідок падіння з висоти. Особливості їх в тому, що практично мало зовнішніх ушкоджень і багато значних по обсягу, множинних і дуже небезпечних для життя внутрішніх ушкоджень. В смертельних випадках кататравми, статистично (Крупеня В.І., 1991) у одного потерпілого в середньому дев’ять переломів кісток і два пошкодження внутрішніх органів. Найчастіше при падінні з великої висоти виникають сполучення переломів черепа, множинних переломів кінцівок і ребер та розриви легень, нирок, печінки, селезінки. Дуже часто мають місце переломи хребта з пошкодженням спинного мозку і виникненням паралічів.

Надавати першу медичну допомогу таким потерпілим задача складна, оскільки
вони зазвичай без	свідомості і з’ясувати їх скарги та виявити	внутрі
ушкодження немає	можливості. Тому при таких важких пошкодженнях	тіла

заходи допомоги спрямовують на виявлення конкретного небезпечного для життя потерпілого порушення організму, яке всякої миті, при відсутності екстреної допомоги, може призвести до кончини. Саме такі небезпечні симптоми чи стани і визначають вибір необхідних заходів медичної допомоги на усунення аб зниження загрози для життя.

Швидкому розпізнанню і виявленню життєво-небезпечних симптомів і станів допомагає послідовність обстеження потерпілого. Передусім потрібно з’ясувати у потерпілого чи знаючих із оточення людей механізм отримання травми, оцінити її характер для того, щоб зробити висновок про можливу локалізацію ушкоджень, їх тяжкість.

Потім негайно приступити до огляду травмованого. При виявленні загрозливих ознак тут же розпочати відповідні лікувальні дії:

-	при	великій зовнішній кровотечі	застосувати засоби тимчасової
зупинки;
-	при	наявності ознак клінічної смерті чи	підозрі такого стану негайно

розпочати штучне дихання та зовнішній (непрямий) масаж серця;

-	при	ознаках	зростання	внутрішньочерепного	(набряктиску,
крововилив) застосувати холод на голову та інші доступні					засоби	для його
зменшення;
-	при різких порушеннях дихання усунути причини механічної асфіксії,
пневматораксу та інше;
-	при ознаках гострої крововтрати забезпечити положення з опущеною
головою і припіднятими нижніми кінцівками;
-	при ознаках відкритої чи закритої травми живота виконати необхідну
пов’язку на живіт, надати зручне для потерпілого положення, прикласти холод;
-	при наявності ознак переломів кісток чи вивихів виконати транспортну
іммобілізацію.
Перелічена		послідовність	виявлення	небезпечних станів і	надання	першої

медичної допомоги може і повинна бути порушена при розпізнаванні явної безпосередньої загрози для життя, яку потрібно усунути першочергово.

Надання першої медичної допомоги при політравмі має відповідну своєрідність в тому, що обставини виникнення травми, стан травмованого настільки драматичний, що першим прагненням оточуючих, включно і рятівників, стає негайно транспортувати потерпілого в найближній медичний заклад. Тому такі дії допомоги як введення знеболюючих, накладання асептичних пов’язок на рани та транспортна іммобілізіція виконуються тільки в окремих випадках. Така тактика можлива і доцільна за деяких обставин, априклад потерпілий без свідомості, утруднення діагностики виду та тяжкості ушкоджень. Вона зменшує ризик

розвитку і посилення шоку виграшем часу доставлення в лікувальний заклад та зменшенням небезпечних ускладнень від необережних маніпуляцій допомоги потерпілому, особливо помилкових. Проте, як свідчать наукові спостереження, виживання потерпілих з політравмою значно вище при дотриманні тактики, коли на місці пригоди домагаються стабілізації життєво важливих функцій організму і транспортабельності хворого.

Гострий живіт, апендицит

Гострий живіт – ряд захворювань і травм органів черевної порожнини, які без

хірургічного втручання мають реальну загрозу смерті	людини в	найближчі
декілька годин чи .дібЦей вираз використовується як	попередній	діагноз

терміновості направлення до лікарні потерпілого чи хворого. До стану гострого живота відносять травми живота та гострі(виникають раптово і перебігають не тривало) захворювання органів черевної порожнини: закриті і відкриті травми живота, гостру шлунково-кишкову кровотечу, прорив виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, гостру кишкову непрохідність, защимлену грижу живота,

гострий	холецистит, гострий	панкреатит, гострий	апендицит, порушену
позаматкову вагітність і деякі інші захворювання.
Кожне	із перелічених захворювань чи травма		мають	відповідний	набір
клінічних проявів, проте деякі із них властиві для цього рядузахворювань.
Провідним симптомом гострого живота є раптова поява(хворий				може досить
чітко вказати час) постійного		чи схваткоподібного болю, який		відчувається	в