00238-Лекції - медицина НС

26. Хрестоподібна (вісімкоподібна, зіркоподібна) пов’язка на верхню частину грудної клітки або спини (ширина бинта 7–10 см):

·потерпілий сидить обличчям до того, хто надає допомогу;

·фіксуючий виток навколо грудної клітки на рівні пахвових ямок;

·від лівої пахвової ямки бинт ведуть косо по грудній клітці на праве надпліччя, обгинають його і по лопатці спускаються в праву пахвову ямку;

·від правої пахвової ямки бинт по грудній клітці косо ведуть вверх на ліве надпліччя, обгинають його і по лопатці спускаються в ліву пахвову ямку;

·далі витки бинта з перехрестом на грудині повторюють потрібну кількість разів;

·кінець бинта закріплюється навколо грудної клітки.

Порядок накладання пов’язки на верхню частину спини такий, якже і на верхню частину грудної клітки, з тією різницею, що потерпілий розташовується спиною до того, хто надає допомогу, а перехрест витків відбувається по середній лінії спини (рис. 38).

27. Герметизуюча (оклюзивна) пов’язка при проникному пораненні грудної порожнини, ускладненої відкритим пневмотораксом (ширина бинта 7 - 10 см):

·по можливості краї рани знезаражують і на неї кладуть знезаражену марлю чи іншу тканину;

·для ущільнення (герметизації) навколо рани змазують масткою речовиною (наприклад, вазелін, мазь, вершкове масло, олія, мило, технічне мастило) і кладуть зверху непроникний для повітря матеріал(наприклад, клейонка, поліетиленова чи целофанова плівка, промащений папір) тощо;

·накривають зверху товстим шаром вати(або тканини) для тиску і все це туго прибинтовують (спіральною з “портупеєю” або хрестоподібною пов’язкою).

28. Пов’язка на ділянку живота (ширина бинта 7–10 см) формується кільцевими витками навколо ділянки живота та попереку. З ділянки живота пов’язки легко сповзають, тому їх потрібно додатково укріплювати, наприклад, “портупеєю” чи бретельками.

Якщо з рани живота випали нутрощі(наприклад, петля кишки), то їх не слід торкатися руками і намагатися їх вправляти! Нутрощі, які випали з рани, потрібно накрити знезараженою тканиною(марлева серветка, шматок широкого бинта, рушничок і под.), зверху на тканину, навколо нутрощів покласти тканинний або ватний валик (для захисту нутрощів, які випали, від тиску пов’язки) і прибинтувати все це кільцевими витками.

	7. Закриті ушкодження
	Забій
Забій	– це пошкодження м’яких тканин тіла	з порушенням	цілісност
кровоносних судин, але без пошкодження покривів тіла(шкіра, слизові).			По
тяжкості забій буває різним, від невеликого, що не порушує функції, до
загрозливого для життя, наприклад забій мозку, серця,		живота, внутрішніх
органів.	Ознаками забитого є ,бількрововилив під	шкірою чи	глибше

розташованих тканин, набряк, підвищення температури забитого місця.

На забитому місці відчуття болю виникає внаслідок подразнення больових рецепторів:

-дією травмуючого механічного агента;

-тиском витікаючої із розірваних судин крові на прилеглі м’які тканини і розташовані в них нервові закінчення;

-тиском надмірного накопичення рідини в забитій ділянці (набряк).

Крововилив може мати вид кровопідтьоку або гематоми. При кровопідтьоку витікаюча кров просочує прилеглі тканини, які через товщу шкіри мають помітно синє забарвлення (“синяк”). При гематомі витікаюча кров скопичується в порожнині, яка утворюється між розштовхнутими тканинами. Підшкірні гематоми мають вигляд пухирців різного розміру, або інших випуклих утворень темносинього і навіть чорного кольору.

Невеликі кровопідтьоки і гематоми підшкірної локалізації та м’язів протягом

декількох	діб	безслідно розсмоктуються		не	впливаючи на		загальний ста
організму. Процес розсмоктування великих закритих крововиливів(кровопідтьок
чи гематома)		може	супроводжуватися місцевим		і	загальним	підвищенням
температури тіла, погіршенням самопочуття.
Гематоми окремих порожнин тіла(наприклад, черевна, плевральна, черепна,
суглобна) розсмоктуються повільно і можуть надати різної тяжкості ускладнення
(наприклад утворення спайок) із значним погіршенням здоров’я.
Перша	медична		допомога при забитті	спрямована		,нащобте	зменшити

крововилив, набряк та біль. В значній мірі все це одночаснодосягається накладанням на ушкоджене місце тугої пов’язки чи холоду. Бажано спочатку накласти тугу (стискуючу) пов’язку, а потім на неї сухий холод, наприклад міхур із льодом чи холодною водою. Можна скористатися спочатку і вологим холодом – обливання ушкодженого місця водою або прикладанням холодних примочок.

Після висушування на забите місце накласти тугу пов’язку і поверх неї сухий холод.

При масивних ушкодженнях для зменшення ускладнень в забитій ділянці слід створити функціональний спокій– знерухомити: верхню кінцівку зафіксувати підвішуванням на шию, а нижню – накладанням шин.

Критерієм тривалості застосування холоду на забите місце може бути його температура, доки забите гаряче – холод. Тривалість такого місцевого підвищення температури залежить від особливостей травми – від декількох годин до двох діб.

При нормалізації температури забитого місця, де для прискорення розсмоктування крововиливу, доцільно застосовувати тепло у вигляді різноманітних процедур від простих сухих та вологих компресів до опромінення.

Наявність широких ділянок забитого на , особливотілі при підозрі на ушкодження внутрішніх органів, потребує термінової лікарської хірургічної допомоги.

Розтяжіння і розрив

Розтяжіння – ушкодження м’яких тканин силою, що діє у вигляді тяги і не порушує їх анатомічної цілісності.

Розрив травматичний – ушкодження м’яких тканин при надмірному розтягненні, стисненні або ударі, що супроводжується порушенням їх анатомічної цілісності.

Розтяжіння і розриви фасцій(оболонка із щільної сполучної тканини, що покриває м’яз), сухожилків, суглобних зв’язок виникають при насильному русі в суглобі, який перевищує нормальний об’єм руху в суглобі і з боку, протилежному до напрямку руху. Найчастіше такі травми виникають в гомілковостопному та колінному суглобах, рідко в окремих групах м’язів

Ознаки розтяжіння:

-одразу після травми потерпілий може не відчувати різкого болю в суглобі;

-активні рухи в ушкодженому суглобі на початку без змін;

-протягом 1 – 2 годин розвивається запалення і з’являються виразні: набряк,

біль в суглобі при рухах та прощупу, ванніділянці ушкодження підвищується температура і помітний кровопідтьок, можливе накопичення рідини в порожнині суглоба.

Ознаки розриву:

-сильний різкий біль в момент травми;

-виникає патологічна рухливість – не обмежується рух в бік протилежний до розриву зв’язок чи сухожилка;

-в подальшому виникає запалення з характерними для нього місцевими

проявами, часто виразнішими ніж при розтяжінні.
Перша	медична	допомога при	розтяжінні	чи	розриві спрямовується
зменшення крововиливу і набряку. Для цього на ушкоджене місце(суглоб) слід
накласти тугу пов’язку(при розгортанні бинта його натягують), яка зменшує в
даному	місці кровообіг, а відповідно процес набряку				та запалення. Цьому ж
сприяє	і місцеве	застосування	холоду. З метою	функціонального щадіння

ушкоджену кінцівку знедвижують (іммобілізують). Якщо біль значний, спричиняє страждання потерпілого, можна дати йому прийняти чи ввести ін’єкційно ненаркотичні знеболюючі (анальгін, баральгін та інші).

При закритих розривах сухожилків та ,м’якізв виникають рідко, на ушкоджену кінцівку потрібно виконати транспортну іммобілізацію і потерпілого відправити до лікарні для зшивання розривів.

Закритий розрив сухожилка (міцний сполучнотканинний утвір кожного з кінців м’яза, яким він прикріплюється до кістки ) трапляється внаслідок дуже сильного і швидкого скороченя м’язів при падінні, підніманні тягарів і таке подібне. Відрив сухожилка часто буває разом із уламком кістки або на місці переходу м’яза в

сухожилок.	Скорочення	травмованого	м’яза	супроводжується	значни
розходженням країв розриву – м’язовий кінець зісковзує по ходу м’яза. Розпізнати
розрив сухожилка можна		по порушенню функції –м’випаданняяза			чи
послаблення активного згинання або розгинання відповідної ділянки кінцівки.
Причини травматичного закритого розриву м’яза ті ж , саміщо і розриву
сухожилка. Проявляється таке ушкодження сильним болем в ділянці розриву, який
посилюється	при прощупуванні, крововиливом,		набряком,	різким обмеженням

рухів. Прощупуванням можна відчути поперечний дефект м’яза у вигляді щілини.

	Вивих
Вивих – стійке	зміщення суглобних	кінців з’єднання	кісток за межі
фізіологічної рухливості, яке викликає порушення функції суглоба.
Травматичний	вивих супроводжується	розривом суглобної	капсули, зв’язок

суглоба та можливим крововиливом в суглобову порожнину. Такі травми завжди вимагають негайної лікарської допомоги – вправлення суглоба, яке при своєчасному виконанні (на протязі перших двох )дібта правильному наступному лікуванні забезпечує збереження його функцій. Запізнє вправлення (через декілька діб чи тижнів) суглоба утруднює саму операцію, збільшує можливість ускладнень і ризик значного порушення функції (інвалідність).

Вивих пов’язаний з ушкодженням розташованих навколо м’язів і їх рефлекторним скороченням, що зумовлює міцну фіксацію вивихнутої кістки в неприродному положенні, яке з часом стає мало зворотним. При не виправленому вивиху внаслідок

запалення		і	процесу	розсмоктування	крововиливу	відбувається	розростан
сполучної		(рубцевої) тканини в порожнині суглоба. Безкровне вправлення стає
неможливим. Тому при травматичному вивиху дуже важливим є своєчасне виявлення
вивиху	і	забезпечення		кваліфікованої	лікарської(травматологічної) допомоги
потерпілому.
В більшості випадків вивихи трапляються внаслідок непрямої травми, наприклад
падіння	з	опорою на випростану чи зігнуту кінцівку. Може				виникнути вивих і

внаслідок надмірного раптового скорочення м’язів, наприклад при киданні предметів, різкому русі під час плавання тощо.

Найчастіше вивихи бувають в суглобах кінцівок, при цьому суглоби верхніх кінцівок приблизно в десять разів ушкоджуються частіше ніж нижніх.

Ознаки вивиху:

-травма в анамнезі (сукупність даних отриманих при медичному обстеженні шляхом опитування самого потерпілого і (або )знаючих його осіб) – падіння, різкий рух тощо;

-сильний біль в момент травми;

-деформація області суглоба, особливо помітна при порівнянні зі здоровим суглобом;

-вимушене, характерне для кожного виду вивиху положення кінцівки;

-порушення фізіологічної вісі вивихнутої кінцівки;

-можлива зміна довжини кінцівки – видовження або вкорочення;

-відсутність активних рухів і різке обмеження пасивних – пружний опір;

-суглобний кінець, який вийшов із суглобної впадини, може прощупуватися не на своєму природному місці;

-в ділянці вивиху з’являється набряк, може бути помітним кровопідтьок та

порушення цілісності шкіри – відкритий вивих.

Перша медична допомога при вивиху спрямована на уникнення додаткових ушкоджень в місці вивиху, зменшення крововиливу, набряку та страждань потерпілого. З цією метою медики наполегливо пропонують не робити спроб самостійно вправити суглоб! Неграмотні дії здатні різко погіршити стан ушкодженого суглоба, створити додаткові розриви зв’язок, судин, сумки та інше.

Впершу чергу знерухомити ушкоджену кінцівку без зміни положення в

ушкодженому суглобі. При вивиху в нижній кінцівці						іммобілізацію		слід
виконувати за допомогою шин(стандартних					чи із підручних речей). На
ушкоджений суглоб накласти сухий холод. Сильний біль можна втамувати
ненаркотичними або наркотичними препаратами.
При відкритому вивиху(рана вивихнутою кісткою) перед іммобілізацією
накласти асептичну пов’язку.
			Переломи
Перелом – пошкодження кістки з порушенням її цілісності.
Перелом травматичний – перелом				здорової	кістки внаслідок прямого			чи
опосередкованого зовнішнього механічного впливу.
Переломи бувають без зміщення і з зміщенням кісткових уламків. В переломі
без	зміщення	збігаються	вісі	уламків, які	утримуються	від	зміщення

неушкодженим окістям. Такі переломи під окістям по типу “зеленої гілочки” часто бувають у дітей у зв’язку з великою еластичністю їх кісток.

Переломи із зміщенням уламків трапляються найчастіше, значно ускладнюють перелом і складають загрозу для життя потерпілого. Основні причини зміщення кісткових уламків:

1.Велика травмуюча сила.

2.Нерівномірна тяга тривалого рефлекторного скорочення окремих м’язів ділянки перелому призводить до відхилення вісі як центрального, так і периферійного уламків кістки від нормального положення.

3.Дія сили ваги ділянки ушкодженої кінцівки, що розташована далі перелому

відносно до середини тіла. Ця причина викликає зміщення периферійного уламку.

По характеру ушкодження м’яких тканин переломи можуть бути закритими і

відкритими. Закритий перелом не супроводжується					пошкодженням цілісності
шкіри.
Відкритий перелом – над місцем перелому виникає порушення цілісності шкіри
(рана) від дії травмуючої сили чи від розриву її					уламками	кісток в момент
перелому або при перекладанні чи перевезенні потерпілого. Рана відкритого
перелому стає “воротами” проникнення в тіло збудників небезпечних інфекційних
процесів:	гнійної	інфекції (нагноювання),		анаеробної інфкції (волога гангрена),
специфічної інфекції (правець, сибірка та інші).
На місці пригоди рятівникові важливо для життя чи здоров’я потерпілого
своєчасно	і	правильно	виявити(або	обгрунтовано	запідозрити) перелом,
відрізнити його від менш загрозливих ушкоджень– розриву м’язів, сухожилків,
забиття, вивиху. Важливо це і для рятувальної роботи, оскільки при переломах
значно збільшується об’єм, залучення ресурсів (техніка,					люди) і	терміновість
медичної допомоги потерпілому.

Серед сукупності проявів перелому їх поділяють на місцеві і загальні.

Місцеві – в ділянці перелому можуть спостерігатися такі ознаки(симптоми): біль, деформація, порушення функції, ненормальна рухливість, вкорочення кінцівки, кістковий хруст та інші.

Загальні – можуть виникнути шок, підвищення температури тіла до 38 градусів, занепокоєність і безсоння потерпілого від страждань, розлади психіки.

Для визначення перелому у потерпілого на місці пригоди основне значення мають його місцеві ознаки. Тут важливо брати до уваги, що окремі симптоми, наприклад біль, деформація, порушення функції не є достовірними для перелому, оскільки вони в різній мірі характерні і для розриву, забиття, вивиху.

Біль при переломі може бути різної інтенсивності		і виразність її нерідко
залежить від суб’єкта– у терплячих мало скарг,	нетерплячі (переважно
істеричні) дають бурхливі емоційні реакції навіть на		незначні травми. Тому
больові прояви слід оцінювати через призму особистості.
Під час обережного прощупування ушкодженого місця		відмічається сильний

біль по лінії перелому. Ця ознака дозволяє виявити переломпри відсутності інших його проявів, особливо в місцях глибоко вкритих м’якими тканинами, і де сусідні неушкоджені кістки не дають значного зміщення уламків, наприклад перелома ребер, малогомілкової кістки.

Деформація місця перелому обумовлюється зміщенням кісткових уламків. При порівняльному огляді із здоровим на ушкодженому боці відмічається скривлення, потовщення, зміна форми. В таких місцях нерідко вдається прощупати кінці уламків, під шкірою розпізнати крововилив.

Порушення функції в різній мірі є характерною для усіх переломів. Особливо це виразно проявляється при переломах кісток кінцівок із зміщенням– спроби рухати кінцівкою викликають різкий біль і з’являється ненормальна рухливість.

Ненормальна або патологічна(хвороблива) рухливість – це поява рухливості напротязі кістки. Такий симптом мало помітний при переломі плоских(черепне склепіння, лопатка, грудина) і коротких (зап’ясток, заплесна) кісток і добре виражений при переломах довгих трубчатих кісток( істки верхніх та нижніх кінцівок).

Вкороченя кінцівки виникає внаслідок тяги стійко скорочених м’язів. Виявити таке травматичне вкорочення можна порівнянням вимірів здорової і ушкодженої кінцівки. Виміри слід виконувати між симетричними кістковими виступами. При розпізнанні переломів кісток і вивихів потрібно орієнтуватися на те, що у випадку перелома спостерігається вкорочення, а вивиху – довжина не змінюється або збільшується.

Кістковий хруст (крепітація – відчуття хрусту, потріскування, лускання, яке сприймається на слух чи при прощупуванні) виникає внаслідок тертя між собою кінців уламків. Звичайно він виявляється при перекладанні потерпілого, при спробах рухатися, при накладанні пов’язок чи шин. Викликати крепітацію шляхом нарочитого тертя кісткових уламків не , слідоскільки це може спричинити додаткове травмування тканин(особливо судин і нервів) та викликати жирову емболію.

На місці пригоди розпізнати у потерпілого відкритий перелом не важко, тому що усі ознаки перелому (біль, ненормальна рухливість, крепітація уламків та інші)

досить виражені. В рані можна помітити кісткові уламки. Кровотеча із рани переважно венозна.

Значно трудніше визначити закритий перелом, особливо, коли ряд ознак відсутній. Тому важливо уважно провести первинний огляд і обстеження потерпілого, до яких відносять такі дії: вияснення скарг, опитування потерпілого чи знаючих його осіб, анамнез, огляд, прощупування.

Вияснення скарг дає можливість знати про час виникнення болю, локалізацію та причини його посилення, функціональний стан ушкодженої кінцівки.

Анамнез дозволяє вияснити характер і механізм травми, стан потерпілого до травми, в момент виникнення і після неї.

Огляд дає можливість виявити ряд можливих об’єктивних, тому числі і достовірних ознак закритого перелому: ненормальна рухливість, кістковий хруст, вкорочення кінцівки. Недостовірні ознаки перелому, які характерні і для інших ушкоджень (наприклад забій, вивих, розтяжіння, розрив) – деформація, порушення функцій, набряк, наявність кровопідтьоку чи гематоми, садно – доповнюють

клінічну картину і полегшують визначити перелом.
Прощупуванням можна уточнити больове місце, відчути краї (чи			край)
зміщення	уламків (уламка), ненормальну	рухливість, кістковий	хруст,

температуру шкіри та інше.

Як в момент травми, так і при подальшій поведінці потерпілого та наданні йому допомоги (перевертання, перекладання, перенесення, зупинка кровотечі, накладання пов’язки, шини, перевезення), можуть виникнути ускладнення перелому, найважливішими серед них є:

-пошкодження нервів, яке сприяє розвитку травматичного шоку і супроводжується паралічем при повному їх розриві;

-пошкодження гострим кінцем уламків крупних судин з винекненням небезпечної для життя зовнішньої(при наявності рани) та внутрішньої

	(при закритих переломах) кровотечі;
-	перетворення закритого перелому у відкритий при пораненні шкіри
	гострими кінцями уламків;

-інфікування відкритого перелому– проникнення збудників інфекційного захворювання в організм через рану;

-пошкодження уламками кісток життєво важливих органів: мозок, серце,

легені, печінка, нирки.
Перша	медична допомога		при переломах, якщо вона надана своєчасно			і
грамотно, дає значний ефект в збереженні здоров’я та життя потерпілого. Вона
повинна спрямовуватися на попередження таких ускладнень як шок, ровотеча,
інфікування, додаткове зміщення уламків. При закритих переломах основна задача
полягає	в	попередженні	подальшого	травмування	зміщеними	уламка

навколишніх тканин.

В залежності від характеру травми, яка супроводжує перелом і ускладнень самого перелому пропонується дотримуватися такої послідовності дій першої медичної допомоги:

-зупинка небезпечної кровотечі (джут, тиснуча пов’язка);

-	асептична	пов’язка	на	рану(захист	від	додаткового	інфікування
	перелому);

-введення через рот(краще ін’єкційно) знеболюючих засобів з метою попередження шоку або зменшення його проявів. Взагалі, при наданні

першої медичної допомоги при переломах, постійним клопотанням повинно бути зменшення болю. Знеболюючі слід вводити загодя до транспортної іммобілізації, перенесення та перевезення потерпілого. Транспортну іммобілізацію, по можливості, виконувати на місці пригоди. Якщо шину по якійсь причині накласти неможливо, то під час перенесення потерпілого утримувати руками місце перелому, створюючи легке витягування ушкодженої кінцівки;

-виконаня транспортної іммобілізації ушкодженої кінцівки за допомогою пов’язок чи накладанням шин(уникнення додаткового травмування уламками м’яких тканин, зменшення розвитку шоку);

-забезпечити догляд потерпілого при перевезенні до лікарні, оскільки в дорозі можливе погіршення його стану здоров’я.

Ушкодження черепа і головного мозку

Черепно-мозкова травма одна із найнебезпечніших, складає приблизно третину усіх видів травм і виявляється майже у двох третин потерпілих із політравмою.

Відкрита черепно-мозкова травма, як не проникаюча(рана шкіри голови, перелом кісток черепа) так і проникаюча (ушкодження цілісності твердої мозкової

оболонки), в основному визначається без ускладнень.
Нерідко	тяжкі	випадки	проникаючої	травми	голови	супроводжують

переломами склепіння (лобова, тім’яні кістки) або основи черепа(кістки що розташовані поблизу і сама черепна ямка мозкового придатку– гіпофіза ) чи їх сполученням. Достовірною клінічною ознакою перелому кісток основи черепа є

лікворея	(витікання спинномозкової рідини через дефект твердої	мозкової
оболонки)	із вуха, носа, глотки. Очевидна виразна лікворея трапляється	рідко.

Тому на місці пригоди слід скористатися не прямими ознаками перелому основи черепа: кровотеча із вуха чи носа, гематоми (підшкірні крововиливи) навколо очей (симптом “окулярів”), тріщини лобової чи вискової кістки. При наданні першої медичної допомоги усіх потерпілих з травмою черепа, які мають перелічені симптоми, слід віднести до тих, що мають проникаючу черепно-мозкову травму і перелом основи черепа. Такі потерпілі потребують спеціальної лікарської допомоги.

На місці пригоди особливу увагу слід надати виявленню ознак та заходам невідкладної допомоги потерпілим із закритими ушкодженнями головного мозку (не супроводжують порушенням цілісності зовнішніх покривів голови та оболонок мозку), до яких відносять струс, забій та стиснення.

Струс головного мозку– механічне ушкодження нервової тканини, яке супроводжується порушенням її функцій. Яких-небудь виразних змін в будові ушкодженої тканини не виявляється, а функціональні порушення здатні повністю зникати через 2-6 тижнів, в залежності від їх тяжкості. До типових ознак струсу