00238-Лекції - медицина НС

Детоксикація полягає в тому, що прискорюють видалення отрути із середовищ травної системи та крові, де в перші години мають місце високі концентрації цих речовин.

Прискорення виведення отрути слід розпочати процедурою спорожнення та промивання органів травної системи. Доцільність полягає в тому, що незалежно від шляху надходження отрути в організм(через рот, дихальні шляхи і шкіру), вона накопичується в крові, а потім виділяється в порожнини шлунка і кишечника. Очищення травного каналу змешує можливості знову всмоктуватися отруті в кров і вона видаляється із організму.

Спочатку очищують шлунок штучно викликаним блюванням за допомогою механічного подразнення м’якого неба чи зіву. Для кращого очищення шлунка блювання повторюють. Найчастіше блювотні маси відповідають складу вжитої їжі, яка вже перебуває на різних ступенях ферментативного подрібнення і має кислий запах. Спорожнення шлунка блюванням слід припинити, коли блювотних мас мало і вони стають забарвлені в жовтий чи зелено-жовтий колір внаслідок закидання жовчі з дванадцятипалої кишки.

Після цієї процедури частина отруйних речовин ще залишається в рештках вмістимого шлунка, особливо між його складками. На місці пригоди додатково видалити такі залишки можна за допомогою беззондового промивання шлунка. Метод полягає в тому, що потерпілому дають випити за один прийом3-4 склянки води кімнатної температури і одразу викликають блювання. По можливості, наприклад індивід масивний чи має вмістимий шлунок(в нормі дискомфорт не відчувається при 2,5-3 л), на один прийом бажано випивати і більші порції води з метою повнішого розтягування шлунка, розправлення його складок та обмивання поверхні слизової оболонки. Тому води для промивання заготовляють8-10 літрів. Доцільно, але не обов’язково, для додаткової дезактивації (окислення) отрути та

зменшення ризику мікробного запалення слизової після проми (знезараження) в заготовленій воді розчинити кристалики калію перманганату до світло-рожевого кольору (більша концентрація небезпечна опіками слизових рота, стравоходу, шлунка).

При отруєнні кислотами в воду слід додавати натрію гідкарбонат2% концентрації – приблизно одна столова ложка харчової соди (не з горою) на 1 літр

води.
Очищення та промивання шлунка за допомогою			блювання	не завжди
ефективно в достатній мірі, неможливе у людини без свідомості, може дати
ускладнення. Наприклад, відновлення	судомин	після	судомного	,нападу

крововилив в головний иозок(інсульт) у хворих на атеросклероз чи гіпертонічну хворобу, у вагітних можливі передчасні пологові скорочення матки. Тяжким ускладненням від процедури блювання може бути прорив стінок стравоходу та шлунка в місцях їх хімічних опіків корозивними отрутними рідинами, які надходили через рот. Уникнути цих перешкод можна зондовим промиванням

шлунка, яке значно	збільшує шанс на одужування чи полегшення перебігу
отруєння, якщо воно виконується напротязі перших6 годин, а інколи пізніше. Ця
процедура неприємна для потерпілого і вимагає деяких фахових		,уміньтому
зазвичай виконується	в лікувальних закладах. По життєвій необхідності	на місці

пригоди її можуть виконати і спеціально навчені і забезпечені відповідним медичним обладнанням рятівники.

Спочатку у потерпілого, краще в положенні стоячи, визначають помітку глибини введення шлункового зонда– гумова трубка довжиною1-1,5 м, зовнішнім діаметром 1-1,5 см. Для цього до величини відстані від різців до пупка додають величину ширини його долоні. Потім потерпілого саджають на стілець притиснувши до спинки, а голову трохи нахиляють вперед. Після відкривання рота йому кладуть сліпий кінець зонда (має два бокові отвори) на корінь язика,

просять зробити ковтальні рухи і в цей момент швидко просувають зонд по стравоходу. Якщо виникають позиви блювання, то просування зонда рипиняють, а потерпілому пропонують зробити ковтальні рухи при глибокому диханні. Якщо кінець зонда потрапляє в дихальні шляхи, то потерпілий починає кашляти, синіти і втрачає голос. В цьому випадку зонд негайно витягують і після заспокоєння потерпілого процедуру повторюють.

До зовнішнього кінця введеного зонду приєднують лійку ємністю0,5-1 л і спочатку розташовують нижче рівня тіла(лежаче положення), щоб уникнути введення в шлунок повітря при наповненні її водою. Порцію (біля 1 л) теплої води виливають в лійку і одночасно повільно піднімають її вище рівня рота до тих пір, поки вода досягне найвужчого рівня лійки. Потім лійку опускають нижче тіла для виливання промивної води в таз чи відро. Цю процедуру вливання і виливання води повторюють аж поки промивні води шлунка не стають чистими. Для цього нерідко використовується 8-10 л води.

Для прискореного очищення товстого кишечника використовують клізми. При гострих отруєннях більш ефективна сифонна клізма, яка зазвичай ставиться потерпілому в лікарняних умовах, але при належному забезпеченні обладнанням

та наученні	рятувальників може	бути використана і на місці			, пригодищо
вимагають	обставини. Менш	ефективна	очисна	,клізмаяк	широко

використовується в побутовій практиці, проте доцільна її постановка у випадку неможливості використання сифонної.

Для прискореного виведення отрути із тонкого кишечника(довжина якого біля 7 м) потерпілому потрібно прийняти послаблюючі(проносні) препарати: магнію сульфат (англійська сіль) або натрію сульфат (глауберова сіль) в дозі 0,5-1 гр на кілограм маси тіла(приблизно 1-2 столові ложки солі) розчинені в 200-300 мл води (приблизно 1 стакан). Вказані сольові послаблюючі можуть дати кишкові ускладнення у потерпілих від отруєння роздразнюючими (кородуючими) отрутами (кислота, луги) і які мають ознаки ураження шлунка та кишок: біль під грудьми або по всьому животу, нудоту, блюваня, прояви шлунково-кишкової кровотечі тощо. Перевагу в такому випадку слід надати вазеліновій чи рослинній олії в дозі 1-3 мл на кілограм маси тіла(одна столова ложка містить приблизно20-25 мл олії).

Для прискорення виведення отрути із крові намагаються у потерпілого посилити сечовиділення за допомогою водного навантаження– випивання 1- 1,5 літра води. Доцільно розмішати в цій воді білки 1 – 3 яєць (обволікаючий засіб). З цією ж метою доцільне вживання 1 – 1,5 літра молока чи молочної сироватки.

Другим принципом	невідкладної допомоги при гострих отруєннях
антидотна (протиотруйна)	терапія – термінове використання засобів, які

зменшують шкідливу дію отрути. На кожну із багаточисельних отруйних речовин або на деякі їх групи практично винайдені ефективні протиотрути. Їх кількість досить велика, універсальних протиотрут реально не існує. Оскільки антидотне лікування переважно високоспецифічне, то воно вимагає чіткої діагностики самої

отрути,	що	достовірно		можливо	за	допомогою	лабораторних	досліджень.
Звичайно	остаточно		задачі діагностики			і лікування отруєнь виконуються в
лікувальних		закладах		переважно	спеціалістами– лікарями-токсикологами.
Антидотна		допомога потерпілому найбільше ефективна в ранній, “токсичній”
стадії гострого отруєння – переважно це на місці події. За цих умов достовірність
відповідного		діагнозу	в	окремих випадках можлива			за результатами	експрес-

досліджень отруйних речовин та проявів отруєння.

В укладках медикаментів для невідкладної допомоги на місці, вподії
залежності від обставин, для ін’єкційного введення(часто це шприц-тюбіки)
окремі специфічні антидоти, різного механізму впливу:
-	хімічні (сорбенти) – вступають у фізико-хімічну взаємодію з отрутою в
порожнинах травного каналу чи рідинах внутрішнього середовища;
-	біохімічні – змінюють процеси перетворення отрути в організмі або
спрямовують реакції, в яких вони беруть участь;
-	фармакологічні – діють на окремі функціональні системи організму
протилежно дії отрути;
-	імунологічні – нейтралізують отруту реакцією антиген – антитіло.
В умовах надзвичайних ситуацій на місці пригоди в ранній період отруєння
ефективно	можуть	бути використані через рот і неспецифічні :	сорбен
активоване вугілля, ентеродез, біла глина, крейда, тальк, танін, деревне вугілля,
дрібно потерті сухарі.		Ці речовини утворюють нестійкі фізико-хімічні сполуки	і

здатні вивільнити отруту, тому їх доцільно використовувати при промиванні шлунка чи кишечника або разом із проносними засобами.

Третій принцип невідкладної допомоги при гострих отруєннях– це

симптоматична терапія.	Ефективна корекція порушення функції	організму
можлива при їх значній виразності, на стадії максимальної дії отрутної речовини,
що часто буває уже	поза межами . подіїНа місці пригоди, коли	існують

утруднення діагностики і вибору засобів антидотної терапії, виникає необхідність допомоги за окремих ознак(симптомів чи синдромів) критичного порушення дихання і кровообігу.

При порушеннях дихання спочатку перевіряють						прохідність дихальних
шляхів. Для цього потерпілого слід покласти на						правий, правубік ногу
випростати, а ліву зігнути в колінному суглобі і привести стегно до живота, голову
покласти на праву руку і злегка повернути до низу. Таке фізіологічне положення
забезпечує	усунення	западання	язика	і	дає	можливість (абовідтоку

відсмоктування) рідини із дихальних шляхів. Після цього потрібно забезпечити збагачування вдихувального повітря киснем. У випадку зупинки дихання– розпочати штучне дихання.

При пониженні артеріального тиску потерпілому потрібно дати серцеві препарати.

Радіаційне ураження

Радіаційне ураження виникає внаслідок дії іонізуючого випромінювання на організм (опромінення організму). Іонізуюче випромінювання (радіація) – це поширення в просторі хвиль якої-небудь природи або потоку яких-небудь часток, які взаємодіючи із середовищем призводять до іонізації його атомів і молекул.

Види іонізуючих випромінювань: Корпускулярні:

-α – випромінювання (ядра атомів гелію);

-β – випромінювання (електрони чи позитрони);

-протонне випромінювання (протони);

-нейтронне випромінювання (нейтрони).

Квантові:
-	γ – випромінювання;
-	рентгенівське випромінювання;
-	космічне випромінювання.
Основним	джерелом	іонізуючого		випромінювання		є	перетворення ядер
атомів одних елементів у інші(розпад атомних ядер), що дістали назву
радіоактивності.
Іонізуюче	випромінювання		має	сильну	біологічну–		спричиняєдію
функціональні, анатомічні і обміну речовин зміни на молекулярному, клітинному,
органному та організмовому рівнях. В організмі, як біологічному середовищі,
виникають первинні фізичні процеси поглинання енергії випромінювання, а також
іонізація і збудження атомів і молекул. Внаслідок іонізації							молекул води
утворюються вільні радикали гідрогену(Н˙),				гідроксиду (˙ОН), оксигену (О˙),
гідрогенпероксиду (НО2 ˙) з		дуже високою біохімічною активністю. Поряд із
водними радикалами виникають і окремі органічні радикали. Вказані продукти
первинних радіаційно-хімічних реакцій			викликають		надмірні	біохімічні процеси

окислення з ушкодженням структури крупномолекулярних сполучень, особливо в мембранах клітин та нуклеопротеїдів– сполуки білка із нуклеїновими кислотами

(наприклад	ДНК, РНК).	Всі ці	зміни в структурах молекул призводять до
порушення	біохімічних	реакцій	та розладу тканинного дихання, ферментних

систем, синтезу білків і інших життєво важливих процесів для клітин– основних структурно-функціональних елементів організму.

Опромінені клітини реагують затримкою поділу, пригніченням синтезу ДНК, пошкодженням мембран та інше. Найважливішим ушкодженням клітин є гальмування поділу клітин - репродуктивна загибель клітин. Головною причиною цього є пошкодження генетичного апарату клітин.

Радіація природно шкідлива для живого, а організму людини, в залежності від дози, несе ризик здоров’ю або життю.

Невеликі дози опромінення здатні спричинити ще

не

зовсім

з’ясований

ланцюг подій, які призводять до розвитку злоякісних пухлинних процесів або

генетичних пошкоджень. Пухлинні захворювання з’являються через багато років

після опромінення, як правило, не раніше ніж через одне–

два

десятиліття.

Пошкодження генетичного апарату, які

проявляються

вродженими

вадами

розвитку та іншими спадковими хворобами, можуть виникнути тільки в наступних

поколіннях: діти, онуки

і

більш

віддалені

нащадки. Виявлення

причинно-

наслідкових зв’язків при опроміненні малими дозами майже завжди пов’язано із

значними труднощами, оскільки пошкодження генетичного апарату може мати і

багато інших чинників.

Визначити наслідки опромінення великими дозами не складно, тому що

руйнування клітин і тканин органів досить швидко спричиняє хворобливий стан

чи загибель організму.

Сукупність

швидкоплинних

проявів

хворобливого

стану

орган

спричинених

відносно

великими

одномоментними

дозами

гама -

і

г

нейтронного опромінення мають назву гостра променева хвороба(ГПХ). При

загальному рівномірному опроміненні організму в залежності

від

величини

поглинутої дози опромінення, одиницею виміру якої прийнято грей(Гр), за

провідним механізмом розвитку хвороби вирізняють чотири форми ГПХ:

1-10 Гр – кістково-мозкова;

10-20 Гр – кишкова;

20-80 Гр – токсемічна;

50-80 Гр і більше – церебральна.

Церебральна

форма

ГПХ

характеризуєтьсяпровідними

ознаками

ушкодження головного мозку: втрата свідомості, судомини, паралічі, виснажливе

блювання.

Швидко

розвивається

шокоподібний

стан

із

різким

падіння

артеріального тиску. Цю форму променевої хвороби називають ще блискавичною,

тому, що розпочинається вона тяжко з перщих хвилин ураження і неминуче

закінчується смертю у перші 3 доби.

Токсимічна форма ГПХ ще має назву судинна у зв’язку з різким зниженням

тонусу судин (протидії їх розтягуванню під впливом тиску ) кровідуже

пониженим артеріальним тиском – судинний стан ураженого подібний до колапсу.

Токсемічною ця форма іменується в зв’язку з тим, що рано з’являються ознаки

загального отруєння організму внаслідок глибокого порушення обміну речовин і

розпаду

тканин

кишечника, слизових

оболонок,

шкіри.

Виникає

стан

самоотруєння (аутоінтоксикація) – отруєння

організму

речовинами, які

утворюються в ньому, особливо внаслідок надмірного накопичення в крові

азотомістких продуктів білкового розпаду. При цій формі самоотруєння досягає

крайнього ступеня вираженості. Смерть організму наступає на 4-7 добу.

Кишкова форма ГПХ характеризується раннім ушкодженням тонкої кишки–

органу, де в нормі процеси поділу клітин, які вистилають порожнину кишки,

найбільш інтенсивні. Тут повне заміщення відмерлих клітин на нові перебігає за

три доби. Опромінення регенерацію цих покрівних клітин різко гальмує і тому

виникає

прорив “кишкового

бар’єру”,

з наступною

аутоінтоксикацією

та

проникненням

хвороботворних мікроорганізмів

із

порожнини

кишечника

у

загальний кровообіг, розселення їх в різних органах. Прогресуючі процеси
зневоднення	організму (всмоктування			води	із	порожнини	кишечника	не
відбувається), самоотруєння та інфекційні ускладнення неминуче закінчуються
смертю на 6-18 добу.
Клінічно виразні ознаки, які визначаються як кістково-мозкова форма ГПХ,
відмічаються	при	опроміненні	в дозах	від1 Гр до 10 Гр. Опромінення до 1 Гр
кваліфікують як гостра променева реакція, коли відсутні типові ознаки хвороби.
Кістково-мозкова		форма	характеризується			провідним	ураженням	сист
кровотворення – це переважно мозок трубчастих кісток. В цьому випадку шанс
повного чи часткового одужування ураженої людини багато в чому залежить від
величини дози опромінення та індивідуальних властивостей організму								і з
вираженістю клінічних проявів поділяють на чотири ступені тяжкості.

Таблиця 1

Ступені тяжкості та орієнтовні наслідки кістково-мозкової форми ГПХ при зовнішньому відносно рівномірному опроміненні

Доза,	Ступінь тяжкості	Ризик смерті
Гр
1 - 2	Легкий	Практично
		відсутній
2 – 4	Середній	Біля 20%
4 – 6	Тяжкий	Біля 50%
6 - 10	Дуже тяжкий	80 – 100%

При опроміненні кісткового мозку в дозах більших6 Гр, коли практично всі початкові клітини кровотворення гинуть, одну надію на виживання ураженої

людини	дає	пересадка		кісткового . мозкуПроте	цей	лікувальний	захід
неефективний при			опроміненні в дозах8-10 Гр, оскільки			розвиваються	дуже
тяжкі, несумісні		з	життям	ураження кишечника. В	такому	випадку пересадка

кісткового мозку неефективна і летальний кінець(смерть) наступає в кінці першого - на початку другого тижня.

Незалежно від форми ГПХ дії першої медичної допомоги, при загальному зовнішньому відносно рівномірному опроміненні, яке викликало ознаки хвороби, практично мають лише симптоматичний характер. Вони спрямовуються на усунення або зменшення прояву окремих порушень в організмі, наприклад: блювання, головний біль, пронос, втрата свідомості, судомини та інше. В зв’язку з цим, при проведенні рятувальних дій і наданні невідкладної допомоги потерпілим важливо правильно орієнтуватися в ступені тяжкості ГПХ та фазності перебігу хвороби.

Виділяють 4 періоди (фази) перебігу ГПХ:

-початковий, або період первинної променевої реакції;

-латентний (прихований), або період уявного благополуччя;

-розпалу, або період виражених проявів хвороби;

-розрішення, або період відновлення з повним чи частковим одужуванням.

На справді, заходи першої медичної допомоги потрібні в перший період перебігу захворювання і частково протягом другого періоду. Оскільки ці два періоди дуже короткі або відсутні при опроміненні в дозах більше10 Гр, то симптоматична долікарська допомога стає важливою переважно для кістковомозкової форми ГПХ. Тут важливо уміти прогнозувати як тривалість перших двох періодів, так і подальшого перебігу хвороби на основі окремих усереднених даних поданих в таблиці.

Таблиця 2

Тривалість окремих періодів перебігу кістково-мозкової форми

ГПХ в залежності від ступеня тяжкості

Ступені тяжкості

Періоди перебігу хвороби

Первинної

Латентний

Розпалу

Відновлення

реакції

Легкий

5-24 години

3-4 тижні

1-2 тижні

2-3 місяці

Середній

1-2 доби

2-3 тижні

2-3 тижні

3-5 місяців

Тяжкий

2-3 доби

1-2 тижні

2-5 тижнів

4-8 місяців

Дуже

6-7 Гр

3-4 доби

До1 тижня

До 8 тижнів

1-2 роки і довше

тяжкий

8-10

2-3 доби

Практично

Смерть на

______

Гр

відсутній

початку 2 тижня

Прогноз

перебігу

ГПХ

базується

на знанні дози опромінення. Доза

радіаційного

навантаження

на організм може бути визначена без дозиметрії

приладом, а

опосередкована – біологічною

дозиметрією.

Вона

базується на

відповідності окремих хворобливих змін організму в період первинної променевої

реакції

орієнтовній

дозі

короткочасного, одномоментного

зовнішнього

опромінення, про що подано в таблиці 3.

Постраждалі з дуже тяжким

ураженням

потребують

негайної госпіталізації,

а іншим - можлива відстрочка. Особи із легким ступенем ураження, у разі потреби на місці пригоди чи поза ним, можуть виконувати звичну роботу. В подальшому,

якщо	немає	ускладнень, лікування		такі	люди	проходять	амбулаторно
(поліклінічно),		або	госпіталізуються	для	контролю	формули .	Усікрові

постраждалі з ГПХ середнього і тяжкого ступеня за медичними показниками визначаються як непрацездатні. Строки їх обов’язкової госпіталізації і проведення

лікування визначаються з урахуванням життєвих і лабораторних показників на наступних етапах сортування.

Саме по собі променеве ураження не може бути предметом невідкладної допомоги оскільки вплинути хоча б як-небудь на перебіг ГПХ не вдається. Запуск хворобливого процесу відбувся уже в момент опромінення. На місці події заходи як самих потерпілих, так і рятівників спрямовуються переважно на уникнення чи зменшення шкідливого опромінення, про що подетально вказується у відповідних

інструкціях чи настановах.
Заходи	першої медичної		допомоги	на місці пригоди, чи перші декілька
годин до	надання медичної допомоги, як уже вказувалось раніше, при
зовнішньому	опроміненні	спрямоване		на усунення або зменшення проявів
окремих порушень організму. Так, при ураженні шкіри і розвитку її запалення
доцільно	використати	гормональні		(мнаприкладзі, гідрокортізонову,
преднізлонову). Якщо шкіра має “мокнуття”, то для упередження розвитку в ній
інфекційного	процесу (наприклад,		гнійного запалення) слід місцево використати

дезинфікуючі засоби і антисептики.

При наявності нудоти і блювання потерпілим слід прийняти протиблювальні препарати (церукал, реглан). Інколи в такому випадку можна добитися високого ефекту від прийому по 100 мг три рази на добу пірідоксина гідрохлорида(вітамін В6). Невгамовна блювота потребує введення в організм гіпертонічних розчинів.

У важких випадках, коли можливе значне порушення кровообігу і розвиток шоку у потерпілого необхідно провести комплекс протишокових заходів.

Променеві ураження при внутрішньому опроміненні

Внутрішнє опромінення виникає в разі потрапляння у внутрішнє середовище (кров, лімфа, міжклітинна рідина), клітини та окремі порожнини тіла(дихальні шляхи, травний тракт) альфа і бета часток, протонів і нейтронів, а також радіонуклідів. Радіоактивні речовини можуть вводитися в організм однократно чи повторно різними шляхами: з їжею, напоями, вдихуванням повітря, через рани, всмоктуватись із місць аплікації до покривів тіла. В невеликих кількостях такі речовини не спричиняють помітної патології, у великих – виявляються мало істотні порушення в організмі(променева реакція), у ще більших– розвиток променевої хвороби. Променева хвороба при внутрішньомуопроміненні виникає за умови накопичення радіоактивних речовин в кількостях, які перевищують гранично допустимі приблизно на порядок.

Реакція організму на дію радіоактивних речовин залежить насамперед від дози опромінення, а також його тривалості, виду випромінювання, чутливості різних тканин до радіації, місця впливу речовин, типу розподілу їх в організмі та ряду інших факторів. Суттєве значення має ефективний період напіввиведення речовин із організму. Речовини, котрі швидко видаляються(елімінуються) із організму менш небезпечні тих, що фіксуються в окремих органах і тканинах.

Клінічні прояви внутрішнього опромінення значно залежать від ураження окремих органів і систем(наприклад, печінки, щитовидної залози, системи кровотворення). Надходження радіоактивних речовин через рот зумовлюють

переважно шлунково - кишкові розлади. Бронхіт і бронхопневмонія, які зазвичай
супроводжуються	кон’юнктивітом (запалення	зовнішньої	оболонки )	ока
найчастіше виникають при інгаляційному введені речовин.
Ураження	організму внутрішнім опроміненням може статися			як п

ядерному вибуху, так і при аваріях на атомних установках та виробництвах. В таких випадках у найближчий період після вибуху чи аварії можливе значне потрапляння в організм із їжею, водою чи повітрям переважно короткоживущих радіоактивних речовин.

Вумовах короткочасного масового надходження в середину організму

радіоактивних	речовин	заходи	першої	медичної		допомоги		максимал
спрямовуються на раннє використання методів					і засобів, які		прискорюють
виведення з організму опромінюючих факторів. До таких заходів належать:
навмисне блювання, промивання шлунка, приймання					сольових		послаблюючих
(проносних, рицинова олія		шкідлива–	посилює	всмоктування			радіонуклідів),
постановка сифонної чи очисної клізми. Доцільним є приймання препаратів, які
сорбують радіоактивні речовини у шлунку				і	кишечнику і			зменшують
всмоктування та посилюють виведення із організму. Медичні заходи на місці
пригоди, при відповідному ресурсному забезпеченні,				можуть спрямовуватися і на

заміну в організмі радіонуклідів стабільними ізотопами на етапах їх надходження, перенесення кров’ю, накопичення в органах і тканинах та виведенні із організму

через нирки і травний тракт. Як		приклад – це	раннє,	а ще ефективніше–
профілактичне приймання всередину препарату			калію	йодиду(має	стабільний
йод) для прискорення виведення радіонуклідів йоду.
Потерпілим	необхідно	забезпечити	фізіологічний ,		аспокійтакож

нормалізацію процесів обміну речовин та підвищену стійкість організму до

ушкоджень	внутрішніх	органів	введення	вітамінних	препара
загальнозміцнюючих засобів.

Таблиця 3

Прояви ГПХ в період первинної променевої реакції і тяжкість ураження

Прояви		Ступінь тяжкості захворювання
захворювання	Легкий	Середній	Тяжкий	Дуже тяжкий
Блювання:
початок	немає або через	через 1,5-3 год	через30 хв.- 1,5	Через 10-30 хв.
	3 год		год
кратність	одноразово	дворазово	багаторазово	невгамовне
тривалість	------------	4-6 год	6-12 год	більше 12 год
Стан свідомості	ясний	ясний	ясний	може бути
				сплутаний
Головний біль	невиразний,	виразний,	інколи сильний	впертий
	короткочасний	постійний		головний біль
Температура	нормальна	субфебрільна	до 38 °С	може бути 38-39
тіла		(до 38 °С)		°С
Загальна	легка	помірна	виражена	дуже різка
слабкість
Пронос	немає	немає	немає	може бути
Почервоніння	легке	помірне	виражене	різке
шкіри і склер	почервоніння	почервоніння	почервоніння	почервоніння
	склер	шкіри і склер	шкіри і склер	шкіри і склер

Орієнтовне	визначення ступеня радіаційного ураження	по сукупнос
проявів ГПХ в	період первинної променевої реакції передусім	важливе н

першому етапі медичного сортування– визначення потреби і терміновості госпіталізації.

Таблиця 4

Строки обов’язкової госпіталізації постраждалих в залежності від ступеня тяжкості ГПХ

Ступінь тяжкості	Строк обов’язкової
	госпіталізації
легкий	необов’язково
середній	з 20 доби
тяжкий	з 8 доби
дуже тяжкий	в першу добу