00238-Лекції - медицина НС

оживлення можна лише при наявності ознак біологічної смерті, а якщо існує навіть найменший сумнів в цьому питанні, то слід продовжувати надавати повноцінну реанімаційну допомогу.

Через кожні 2 хвилини (5 циклів одного реаніматора, або 10-12 циклів двох) серцево-легеневу реанімацію потрібно на декілька секунд призупинити з метою перевірки її ефективності:

-зіниці стають вузькими;

-на сонній артерії можна виявити пульс;

-змикаються повіки (зростає напруження м’язів);

-можна помітити деяке“покращення” кольору шкіри та слизових губ(легке порожевіння);

-можна помітити самовільні рухи гортані, легке посмикування кутів рота, рух

очима.

Тривалість надання реанімаційної допомоги на місці події залежить від її успішності та витримки рятівників. Дії по оживленню слід виконувати до появи стійких ознак самостійного ритмічного дихання, самостійного кровообігу, який проявляється вираженим пульсом на сонних артеріях, відновленням реакцій зіниць на світло.

Витривалість рятівників досить обмежена, так Бубнов В. Г. (2004) вказує, що чоловік із середніми фізичними даними здатний проводити комплекс серцеволегеневої реанімації не довше 3-4 хвилин. Двоє рятівників – не довше 10 хвилин, а у трьох осіб будь-якої статі і фізичних даних хватить сил на30 хвилин і довше.

Тому розпочинаючи оживлення, необхідно просити чи кликати на допомогу в оточуючих, якщо близько нікого не має для участі в реанімації, зупинки кровотечі, виклику швидкої допомоги.

Залучення до реанімації третього учасника дає можливість кожному із рятівників відпочити не порушуючи режиму оживлення завдяки рота виконавців дій:

-перший учасник виконує вдих, перевіряє реакцію зіниць і пульс на сонній артерії та інформує партнерів про стан потерпілого;

-другий виконує непрямий масаж серця, подає команду “вдих”, контролює ефективність штучного дихання та інформує про це партнерів;

-третій утримує припідняті ноги для покращення кровопритоку до , серця

коректує дії партнерів, відпочиває, щоб замінити першого учасника.

Ротацію учасників слід проводити через кожні2-3 хвилини роботи, оскільки виникає велика ймовірність зомління першого учасника.

Етап безпечного положення потерпілого основною задачею має забезпечити стійке фізіологічне положення його тіла для ,тогощ б уникнути повертання організму в термінальний стан. Варіантів такого положення тіла два: на боці і на животі (грудях).

Положення тіла на боці влаштовують так, щоб воно не могло самостійно повернутися на спину чи живіт, якщо людина без свідомості. Для цього в положенні на спині зігнути праву ногу в коліні, а ступню її поставити біля коліна випростаної другої ноги. Ліве передпліччя зігнути і покласти поперек живота,

кистю до правого боку. Праву руку випростовують вподовж тіла. Змістити усю верхню кінцівку в напрямку до голови, потім взявши потерпілого однією рукою за ліве надпліччя, а другою за таз і повернути(перекотом) його тіло на правий бік. Довернути в напівлежаче положення на праву половину живота. Ліву руку розташувати так, щоб вона ліктем впиралася в ложе, а кисть її зручно підкласти під голову потерпілого. Праву руку висунути назад, трохи зігнувши в лікті. Праву ногу зігнути в коліні так, щоб на її гомілці могла лежати нижня частина стегна і коліно лівої ноги.

Положення тіла на животі(грудях) – по можливості голову чолом(лобом) кладуть на зігнуті обидва передпліччя, або її повертають на бік і кладуть на підкладений валик чи безпосередньо на грунт.

В таких безпечних умовах потерпілого(син. фіксовано-стабілізоване положення, положення відновлення свідомості, відновлювально-охоронне положення) у людини в стані без свідомості усувається можливість перекривання дихальних шляхів западанням язика, надгортанника; дозволяє виходити із організму усім рідким скопиченням через рот– знижуючи ризик їх потрапляння в дихальні шляхи – захлинутися.

Найбільше частим і	небезпечним затрудненням реанімації є	фібриляція
серця. Фібриляція серця -	повна асинхронність скорочень м’язів	серцевих

шлуночків і припинення його насосної функції. Це сама поширена причина припинення кровообігу. Розпізнати такий стан серця можна лише за допомогою електрокардіографа або дефібрилятора. Зовнішньо проявляється ознаками клінічної смерті: відсутність дихання, пульсу на сонних артеріях, розширення зіниць. Триває таке порушення роботи серця біля3-4 хвилин і переходить в повну зупинку серця. Усунути фібриляцію серця і повернути його до нормальної роботи вдається в першу хвилину виникнення фібриляції за допомогою передсердного удару, а в подальшому лише за допомогою дефібрилятора. Стан фібриляції серця не впливає на прийняття рішення про розпочаток реанімаційних заходів. В процесі непрямого масажу серця стан фібриляції може тривало підтримуватися, але не усуватися. Запідозрити таке явище можна по наявності пульсової хвилі на сонній артерії під час поштовху на серце та відсутності ознак відновлення самостійного дихання. В подібній ситуації реанімацію необхідно продовжувати до проведення дефібриляції або в лікарні, або прибулими медиками із дефібрилятором на місце події.

Особливості оживлення дітей

Біологічна періодизація дитячого віку: новонароджені – 1-10 діб; грудний вік – 10діб – 1 рік; дитинство раннє – 1-3 роки; дитинство перше – 4-7 років;

дитинство друге – 8-12 років у хлопчиків, 8-11 років у дівчаток.

Тривалість клінічної смерті у дітей– 3-4 хвилини, тому навіть при підозрі на такий стан без будь-яких зволікань слід розпочинати реанімаційні . заходи Вирішальним сигналом їх початку є припинення кровообігу і дихання. Останнє легко визначається відсутністю шумів вдиху і видиху. Пульс у дітей віком до одного року потрібно визначати на плечевій артерії(рис. 1). Шкіра і губи різко стають блідими із землистим чи попелясто-сірим відтінком, іноді помітна їх синюватість.

Рис. 1. Визначення пульсу на плечевій артерії у дітей віком до року.

Дитину кладуть на стіл на спинку. Долонею однієї руки її голову трохи

відводять назад. При цьому зазвичай відкривається рот і нижня щелепа зсувається
вперед, що забезпечує прохідність дихальних шляхів. Щільно охоплюють губами
рот і ніс дитини і виконують1-2 пробні видихи. Якщо прохідність дихальних
шляхів збережена (помітно по підійманню передньої стінки грудей), то слід
негайно розпочати непрямий масаж серця.
При відсутності прохідності дихальних шляхів(надування живота, щік,
нерухомість грудної клітки) – негайно її відновити одним із наступних способів,
що застосовуються щодо новонароджених чи грудних дітей:
- для видалення рідини дитину за ніжки однією рукою піднімають угору, а
другою – фіксують розташовану внизу голову, трохи відведену назад. У такому
положенні слиз, рідини, блювотні маси витікають із дихальних шляхів. При
неефективності цього заходу слід скористатися іншим;
- дитину грудьми і животом покласти				на долоню і		нижню	трети
передпліччя так, щоб пальцями цієї руки можна було охопити нижню щелепу,
змістити її трохи вперед і відкрити .ротаГолову зафіксувати у відведеному
положенні. Основою	другої	кисті	нанести2-3	короткі	легкі	удари	по

міжлопаточній ділянці. Потім виконати пальцеву ревізію ротової порожнини на наявність сторонніх тіл (рис. 2).

Рис. 2. Відновлення прохідності дихання шляхів у дітей до року.

Для проведення реанімаційних заходів у грудних дітей зручним є положення їх тіла на руках у реаніматора (рис. 3). Під плечевий пояс дитини підводять кисть і нижню третину передпліччя однієї руки так, щоб її пальцями можна було охопити верхній відділ плеча і зафіксувати. Другою кистю охоплюють сідниці і фіксують тазовий пояс. Головка розташовується у відведеному положенні для відкривання

рота і зміщення нижньої щелепи вперед. Щільно охопивши губами	рот і ніс
дитини слід виконати невеликий видих– достатній для підіймання	передньої
стінки грудної клітки.

Рис. 3. Положення дитини на руках (варіант) для виконання штучного дихання «рот в рот і ніс» та непрямого масажу серця.

Після виконання вдиху двома випростаними пальцями(вказівний і середній) кисті, яка була під сідницями, у швидкому темпі виконують4-5 масажних

поштовхи	із	прогинанням	грудини 1,5на-2 см. Пучки	обох	пальців
розташовуються в передній ділянці грудини суворо по середній лінії (рис. 4).

Рис. 4. Зовнішній масаж серця у новонароджених та грудних дітей.

Виконуючи штучне дихання у дітей масою тіла 16до кг, не слід робити глибокий видих через велику ймовірність розриву легень і виникнення закритого пневмотораксу.

Насильно введене (вдуте) повітря в шлунок дітей неможна(!) видаляти натисканням на живіт, як це пропонується робити у дорослих ,томущо це загрожує викидом вмістимого шлунка в дихальні шляхи і легені. Таке повітря поступово перейде в кишечник. Запобігти потраплянню повітря в шлунок можна, відвівши голову назад (до легкого упору) та висунувши вперед нижню щелепу.

Непрямий масаж серця у дітей грудного віку виконують при підході з боку голови дитини. Дитину кладуть на спинку. Рятівник розташовується в узголів’ї так, щоб можна було охопити кистями рук обидва надпліччядитини. Пучки випрямлених великих пальців кладуть на нижню третину грудини, а рештою пальців фіксують надпліччя, верхні третини плечей і спини. Масаж серця виконується обома великими пальцями(рис. 5). Положення рук рятівника дає можливість фіксувати відведену назад голову дитини. Така позиція не зовсім зручна для виконання штучного дихання.

Рис. 5. Техніка непрямого масажу серця у дітей грудного віку; підхід з боку голови (варіант).

Позиція зі сторони ніжок зручніша, але більш ризикована щодо ускладнень.

Долонні виступи з боку мізинців	рук рятівника якраз припадають на ділянки
печінки і селезінки дитини. При	стисканні грудної клітки протиставленими

великим і рештою пальців можна травмувати ці органи ребрами.

Відомо, що у дітей як ускладнення непрямого масажу серця, в порівнянні з

дорослими, найчастіше трапляються	розриви печінки.
Дітям у віці до11-12 років	непрямий масаж серця ефективно можна

виконувати натисканням основою долоні лише однієї руки( с. 6). Грудина повинна прогинатися не більш як на2-3 см. Частота поштовхів на ділянку серця

100-120 разів на хвилину. Частота штучної вентиляції легень–	25	разів на
хвилину. Співвідношення вдих/натискання – 1 : 5 незалежно	від	кількості
рятівників-реаніматорів.

Рис. 6. Техніка виконання штучного дихання і непрямого масажу серця у дітей.

У віці до одного року масаж виконується кінчиками(пучками) двох пальців (вказівного і середнього) з частотою не менш як 120 поштовхів на хвилину.

Прогинання грудини в межах1,5-2,5 см. Частота штучної вентиляції легень

– 40 разів на хвилину. Співвідношення вдих/натискання – 1 : 4.

Гострі отруєння

Отруєння – небезпечні для життя пошкодження функцій організму хімічними речовинами (отруйні речовини).

Отруйні речовини можуть надходити в організм ззовні або утворюватися в самому організмі (аутоінтоксикація).

Гострі отруєння мають короткочасний перебіг– від миттєвості до декількох годин, діб чи тижнів, а отруйні речовини мають переважно зовнішнє походження.

Класифікація гострих отруєнь має різні варіанти в залежності від її наукового чи практичного призначення. Для задач невідкладної допомоги потерпілим, в тому числі і за умов надзвичайних ситуацій, важливо орієнтуватися в поділі гострих

отруєнь в залежності від обставин їх виникнення						та хімічних ,речовинякі
спричинили ураження.
За обставинами виникнення гострі отруєння умовно поділяють приблизно на
сім видів: побутові, виробничі, суєцидні, алкогольні, лікарські, біологічні, харчові.
Побутові отруєння рідко бувають масовими і						трапляються переважно як
нещасні випадки, при помилковому чи необережному поводженні, надходження
всередину організму препаратів побутової хімії, отрутохімікатів, медикаментів
призначених для зовнішнього використання та інше.
Виробничі отруєння гострого перебігу нерідко трапляються масово, особливо
внаслідок	аварії	чи	катастроф	на	хімічних	підприємствах, промислових

установках, в лабораторіях, при перевезенні хімічних речовин та на транспортних магістралях хімічної продукції чи сировини.

Алкогольні, суєцидні (з метою самогубства) і лікарські гострі отруєння

виникають поодиноко у людей з неврівноваженою психікою переважно навмисно
і рідко помилково.
До	біологічних	гострих	отруєнь	відносять	випадки	ураження	люди

отруйними речовинами комах, плазунів чи інших тварин.

До групи харчових отруєнь відносять захворювання, що виникають після вживання їжі, яка була масивно заражена відповідними видами мікробів або мала велику кількість отруйних речовин мікробного чи немікробного походження, органічного чи неорганічного складу.

ХАРЧОВІ ОТРУЄННЯ

Мікробні

Немікробні

Токсикоінфекції

Гострі захворювання від їжі, що вміщує масивні кількості /100000 – 1000000

і більше на 1 г чи 1 мл продукту/ живих клітин збудника отруєння

Салмонельоз

Ієрсініоз

Потенційно патогенні мікроби:

Кишкова паличка Бацила цереус Перфрінгенс Стрептококи фекальні

Токсикози

Гострі або хронічні / мікотоксикози / захворювання від їжі, що вміщує отруту, яка накопичилась внаслідок розвитку збудника і може зберігатися після зникнення самого збудника

Неїстівні	Тимчасово	Домішки до
продукти	або	продуктів,
	частково	виробів і
	отруйні	страв
	продукти

Бактерійні: БОТУЛІЗМ ОТРУЄННЯ ЗОЛОТИСТИМ СТАФІЛОКОКОМ

Грибкові/мікотоксикози/:

АФЛОТОКСИКОЗИ

ФУЗАРІОЗИ

ЕРГОТИЗМ

Зазвичай спостерігаються масові спалахи харчових отруєнь(при вживанні ураженої страви групою людей), проте можливі сімейні та поодинокі випадки.

Гострі харчові отруєння мають перебіг з невели(декількаим годин, декілька діб) інкубаційним періодом, бурхливою клінічною картиною. Поділяють їх в основному на дві групи: немікробні і мікробні.

До гострих харчових отруєнь немікробного походження відносять:

1.Отруєння неїстівними продуктами, які помилково були визнані їстівними

– отруйні гриби (бліда поганка, мухомор та інші), отруйні рослини, їх насіння чи плоди(віх отруйний, болиголов, дурман, красавка, насіння бавовни, кліщовини і інші).

2.Отруєня харчовими продуктами, які тимчасово стали отруйними або частково отримали отруйні властивості:

а) соланін картоплі – при вживанні значної кількості пророщеної картоплі звареної з кожурою;

б) фазін квасолі – при вживанні борошна із квасолі та харчових концентратів, які були недостатньо термічно оброблені;

в) амигдалін ядер кісточкових плодів(гіркий мигдаль, абрикоси, сливи, вишні, персики). В сирих продуктах амигдалін відщеплює синильну кислоту – сильну отруту. Термічно оброблені такі продукти синильну кислоту не утворюють; г) фагін букових горіхів (тільки сирі);

д) в окремі періоди нересту отруйні властивості можуть мати, ікра молоки і печінка деяких видів риб, наприклад наліма, щуки, окуня і інших.

3.Отруєння домішками до харчових продуктів:

а) речовини, які мігрували в продукти із обладнання, посуду, тару (мідь,

цинк, свинець, миш’як та солі інших важких металів);
б)	засоби захисту рослин(отрутохімікати:				інсектициди,	фунгіциди,
гербіциди і інші), які потрапили в зерно чи інші харчові продукти.
Гострі	немікробні	харчові	отруєння	в	сучасних	умовах	трапляють

переважно як поодинокі випадки на відміну від мікробних, які за обставин порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм і правил, особливо в умовах надзвичайних ситуацій, можуть набувати масового характеру.

Харчові отруєння мікробного походження поділяються на бактеріальні і грибкові (мікотоксикози). Бактеріальних налічюють біля півтора десятка, із них найвідоміші сальмонельоз, ботулізм, отруєння токсином золотистого стафілокока.

Харчові мікотоксикози – це переважно хронічні отруєння, проте в минулому, в умовах лихоліття, відомі окремі масові спалахи гострих отруєнь, які в сучасних умовах реєструються як поодинокі випадки. Виникають ці отруєння в основному

за умов	вживання	продуктів переробки зерна і зерно-бобових ,культурякі
внаслідок	порушення	технологій їх отримання, перевезеня та зберігання,

накопичили токсини окремих форм мікроскопічних грибків. Мікотоксини стійкі при зберіганні і до дії високих температур(200оС і вище). На сьогодні немає надійних засобів захисту продуктів від ураження їх токсичними грибками і при

надзвичайних ситуаціях, особливо тривалих, існує загроза значного поширення таких харчових отруєнь.

Діагностика отруєнь складна і остаточно, як правило, можлива на підставі визначення умов виникнення, клінічних проявів перебігу хвороби, лабораторної токсикологічної діагностики, даних судово-медичної та іншої експертизи.

Особи, які надають першу допомогу на місці пригоди повинні, по можливості, встановити причину і час отруєння, вид отруйної речовини, її кількість і концентрація та шляхи поступлення в організм потерпілого. Ці дані є важливими для організації заходів допомоги як на догоспітальному етапі, так і екстренного втручання в лікарні.

В діагностиці отруєння вже на місці пригоди важливо виокремити один чи декілька провідних симптомів чи синдромів захворювання. Це дає можливість виявити специфічність отруєння, яка характерна при дії на організм відповідних отруйних речовин або цілої їх групи зближених по фізико-хімічним властивостям і

по “вибірковості		отруєння” (наприклад,		нервово-паралітичні, задушливі,
психотропні,	кишкові,	ниркові і	інші отруйні речовини). В залежності від
виразності	ушкодження окремих		органів	чи систем організму з’являютьс

відповідні сукупності клінічних ознак - синдроми. При наданні першої медичної допомоги важливо орієнтуватися в провідних ознаках ушкодження функцій таких систем організму як нервова, дихальна, серцево-судинна, травна.

Ушкодження нервової системи проявляються головним болем, судоминами, паралічем (повна відсутність довільних рухів) чи парезами (часткове обмеження

об’єму і сили довільних	рухів). Порушення	свідомості в легких випадках
обмежуються оглушеністю, а	при тяжких	отруєннях можливі психорухове

збудження, галюцинації, стан коми. Нерідко такі ушкодження супроводжуються розладом потовиділення (вологість чи сухість шкіри), слиновиділення (слинотеча чи сухість у роті), слизовиділення бронхіального дерева(переважно надмірне), терморегуляції організму (переважно гіпертермія).

Ушкодження дихальної системи– найчастіший супровід гострих отруєнь. Можуть виникати такі ознаки як , задикашелька, харкання (інколи кровохаркання), біль у грудній клітині. Задишка є провідною ознакою гострої

дихальної недостатності – стан, при якому легеневий				газообмін	відразу стає
недостатнім	для	функціонального	забезпечення	організму	. кисВонема

характеризується зміною частоти, глибини та ритму дихання. Частота дихання може різко прискоритися або уповільнитися (при отруєнні виникає частіше) аж до повільної зупинки дихання (апноє).

Кашель виникає внаслідок роздразнення слизової оболонки трахеї, гортані, бронхів та при ушкодженні плеври. Цей рефлекторний захисний акт спрямований на звільнення від зайвих речовин, які утворилися в дихальних органах (слиз, кров, відторгнуті тканини) або випадково туди потрапили(наприклад, їжа, слина та інші). Розрізняють кашель сухий і вологий з виділенням харкотиння слизистого,

слизисто-кров’яного, слизисто-гнійного.
Провідними причинами гострої дихальної недостатності можуть стати:
-	безпосереднє	пригнічення	дихального	цент(розташованийу	в
	довгастому мозку) отрутою;

-порушення функції дихальних м’язів(діафрагма, міжреберні м’язи) – слабкість, параліч, спазми, корчі;

-порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок западання кореня язика, стійкого звуження отвору гортані(ларингоспазм) або бронхів

	(бронхоспазм) при сильному скорочені м’язів цих органів, надмірне
	виділення	бронхіального слизу та попадання в дихальні	шлях
	чужерідних тіл чи вмістимого шлунка;
-	набряк та	запалення легень внаслідок безпосередньої дії на	ни
	отруйних речовин (наприклад аміак, хлор).

Ушкодження серцево-судинної системи проявляється болем у ділянці серця, серцебиття та перебоями в роботі серця, задишкою, гострою серцево-судинною недостатністю.

Біль в ділянці серця при гострих отруєннях зумовлений перева порушенням обміну речовин серцевого м’яза(міокард), наприклад при отруєнні монооксидом вуглецю (чадний газ), бензином.

При серцебитті та перебоях в роботі серця потерпілий відчуває посилення і почастішання скорочень серця, сильні поштовхи замирання чи зупинку серця.

Для задишки характерні часте та посилене дихання, відчуття нестачі повітря. При послабленні серцево-судинної діяльності задишка виникає від надмірного збудження дихального центру збільшеним вмістом вуглекислого газу(діоксид вуглецю) в тканинах і крові. Частіше такий стан виникає внаслідок зниження скоротливої функції лівого шлуночка серця, звідки виштовхується кров у велике коло кровообігу. Ознакою того, що задишка спричинена гострою недостатністю серцево-судинної діяльності, а не гострою дихальною(див. Ушкодження дихальної системи) є те, що вона зменшується у положенні потерпілого сидячи і

посилюється лежачи. Пояснюється це покращенням відтоку крові від лівого

шлуночка серця і зменшенням опору кровотоку в капілярах легень.
Гостра		серцево-судинна			недостатність		може	проявлятися		переважно
гострою судинною недостатністю або гострою серцевою недостатністю.
Гостра		судинна		недостатність			проявляється		такими		осно
хворобливими станами як непритомність(зомління) – легкий									прояв, колапс		–
середньої	тяжкості		прояв, шок	–	тяжкий	прояв	порушення		судинного	тонусу
(послаблення скорочення непосмугованих м’язів стінок судин), розширенням
судинного		русла	кровообігу. Характеризується				вона		різким	зниженням
артеріального тиску, виразною загальною слабкістю, короткочасною втратою
свідомості,	блідістю (нерідко з			відтінком		синюшності) шкіри, часто холодної					і

вкритої липким потом, слабким (ниткоподібним) прискореним пульсом тощо. Невідкладна допомога при гострих отруєннях базується на трьох принципах:

прискорення виведення отрути із організму(активна детоксикація), використання протиотрут (антидотів) і симптоматична терапія– корекція порушення функцій організму.

В період наростання клінічних проявів отруєння(від появи перших ознак до розвитку типової картини отруєння) вирішальне значення мають використання засобів детоксикації та антидотної терапії.