00238-Лекції - медицина НС

виникає неповний (парез) або повний однобічний параліч руки і ноги, часто блювання. Пульс твердий, нерідко сповільнений. Обличчя червоно-синювате.

При ішемічному інсульту ознаки ушкодження розвиваються поспупово, втрата свідомості, як правило, неповна або настає повільно. Пульс слабкий, частий. Шкіра обличчя переважно бліда.

Інсульт маже ускладнитися колапсом(різке падіння артеріального тиску), набряком головного мазку і легень, зумовити стан клінічної смерті.

На місці події встановити характер інсульту(крововилив чи знекровлення) практично неможливо, тому дії допомоги спрямовуються на нормалізацію життєво важливих фупкцій дихання і кровообігу, зменшення або уникнення ускладнень.

Насамперед хворому забезпечити повний руховий(лежаче положення) і душевний спокій. Виміряти артеріальний тиск (при відсутності апарату для виміру тиску – по пульсу). Якщо має місце гіпертонія, то голову покласти на подушку і охолоджувати примочками до лоба чи сухим холодом. При збереженні свідомості і ковтальних рухів дати йому таблетки тискпонижуючих (гіпотензивні) препаратів, краще із тих, які хворий приймав раніше. В стані без свідомості такі ліки можна ввести ін’єкційно.

Якщо артеріальний тиск в межах вікової норми, то голову на подушку не

припіднімати і спробувати покращити		діяльність серця	серцевими препаратами
(валідол, валокардин, кордиамін).
У випадку обтурації	дихальних шляхів		забезпечити	їх прохідні
видаленням блювотних мас, відсмоктування слизу, а при западанні язика–
видвинути наперед нижню щелепу. В		стані сопора чи	коми хворому	доцільна

подача кисню із вдихуваним повітрям, наприклад через носовий катетер.

Із місця пригоди перевезенню до лікарні не підлягають(!) хворі в стані глибокої коми із втратою реакції зіниць на світло, відсутністю рефлексів (зокрема

рогівкового), розслабленням		м’язів,	різким	порушенням дихання і серцево-
судинної діяльності. Для	таких		хворих	викликаються лікарі(неврологічна
бригада) на місце події.
Перевозити хворих	із	інсультом краще безпересадочним транспортом,

якщо пересадки неминучі, то переносити їх не перекладаючи на інші носилки. В дорозі щадити голову хворого від поштовхів і різких змін її положення. Водний транспорт зручний тільки в тиху погоду. При перевезенні повітряним транспортом висота польоту не повинна перевищувати3000 м. В дорозі забезпечити надання медичної допомоги за життєвими показниками.

При неповних порушеннях свідомості(делірій, сплутаність, звуження, затьмарення) у хворих спостерігаються переважно стани загальмованості або

збудження.	Інколи	із спокійного стану хворий здатний перейти в , буйний
агресивний, із можливими ушкодженнями оточуючих або самого себе, зокрема
самогубство.
В	стані	психо-рухового	збудження	у	хворих	можуть	відміч

занепокоєність, страх, туга, лють, напади гніву, марення, схильність руйнувати. Якщо затьмарення свідомості проявляється ворожістю до оточуючих,

безглуздими висловами, то за хворим потрібно встановити постій

спостереження,		заспокоювати		його, усувати	контакти із людьми які його
роздратовують.		Не	слід заперечувати йому всякі нісенітниці. Потрібно дати
снодійні	чи інші		заспокійливі	ліки і вкласти в .ліжкоПри буйній поведінці
необхідно	в складі декількох осіб утихомирити				хворого– зафіксувати кінцівки і

при необхідності прив’язати до ліжка. При цих діях належить подбати про безпеку приборкувачів і не спричинити ушкоджень хворому. Такі хворі потребують лікарської допомоги.

Епідемічний процес та умови його припинення
Епідемічний	процес (син. епідемія)				– процес	поширення	інфекційних
захворювань	серед	людей		зі	значним	перевищенням		звичного
захворюваності в даній місцевості.
Чіткого	кількісного		критерію		для	визначення		конкретного

захворюваності відповідними інфекціями не існує. З цією метою орієнтовно керуються такою градацією як категорії інтенсивності епідемічного процесу– їх чотири: спорадична захворюваність, епідемічний спалах, епідемія, пандемія.

Спорадична захворюваність – поодинокі,	дещо не	пов’язані між собою
випадки захворювань, коли їх рівень значно	перевищує	ординар(сталий рівень

захворюваності даним інфекційним захворюванням серед населення).

Епідемічний спалах – категорія інтенсивності епідемічного процесу за умов одночасного виникнення у людей інфекційних захворювань, які пов’язані спільним джерелом інфекції або шляхом її поширення. Вживається як синонім до епідемії з метою означення локальної(обмеженої територією чи групою людей) епідемії на противагу широкомасштабній епідемії. При прогресуючому наростанні захворювань спалах може перерости в категорії епідемії та пандемії.

Епідемія (син. власне епідемія, широкомасштабна епідемія) – категорія інтенсивності епідемічного процесу, коли захворюваність даним інфекційним захворюваням поширюється на значних територіях(населений пункт, район, область, декілька областей) і охоплює значні контингенти населення.

Пандемія – поширення інфекційної хвороби в декількох державах або на декількох континентах із масовим ураженням населення.

Виникає епідемічний процес лише за умов формування епідемічного ланцюга із трьох ланок: джерело збудника, механізми передачі збудника від однієї особи до

іншої	та	наявність	сприйнятливих	організмів	до	даного	інфекці
захворювання (рис. 1). Джерело збудника інфекції– місце (об’єкт),						де збудник

природно розвивається, накопичується і звідти поширюється у навколишнє середовище. Таких джерел два: хворий організм людини чи тварини та організм (людина чи тварина) носія такого збудника. Хворий або носій може виділяти збудника захворювання у зовнішнє середовище декількома шляхами: із фекаліями (екскременти), із сечею, із слиною, слизом дихальних шляхів та іншими фізіологічними (молоко, піт) чи патологічними виділеннями– кров, блювотні маси, харкотиння тощо. Термін «носій» в медицині вживається для означення явища, коли людина чи тварина без явних ознак хворобливого стану утримує в собі збудника інфекційного захворювання і здатна передавати цього збудника

іншим організмам. Як виключення з даного положення(визнається не всіма дослідниками) джерелом збудника інфекційного захворювання (наприклад, газова гангрена, правець, ботулізм) може бути грунт.

Рис. 1. Ланки епідемічного ланцюга:

1. Джерело збудника. 2. Механізм передачі. 3. Сприйнятливий організм.

В	поняття «збудник інфекції» вкладають загальну	назву	мікроорганізмів
(віруси, рикетсії, бактерії, спіротехи, дріжджі, цвіль, простіші			тощо), які	при
потраплянні в організм людини чи тварини		здатні	спричинити розви
інфекційного процесу (взаємодії з макроорганізмом).
Під механізмом передачі хворобливих мікроорганізмів розуміють сукупність
еволюційно сформованих способів, які забезпечують		переміщення		живого
збудника хвороби із зараженого організму в інший, здоровий організм. Механізмів
передачі	вирізняють чотири: крапельний, фекально-оральний,		трансмісивний,
дотиковий.

Крапельний механізм полягає в тому, що збудник потрапляє в зовнішнє середовище із краплинами(в повітрі в основному набувають агрегатного стану

аерозоля)	слини,	слизу дихальних шляхів при експіраторних			актах хворого:
кашель,	чхання,	розмова.	Таке зараження повітря	вдихається(інспірація)
здоровим. Цей		механізм	передачі має місце лише	серед	.людейЗаражений

організм виділяє збудника в повітря, а сприйнятливий повинен майже одразу ж вдихувати його. Короткоплинність цього процесу зумовлена відносно нетривалим виживанням збудника в повітрі, яке є для нього несриятливим середовищем. В повітрі відкритого простору збудники гинуть досить швидко під впливо висихання, відсутності поживних речовин, а також від сонячних променів, як розсіяних, так і прямих. Тому крапельний механізм в більшості випадків не діє в цих умовах, а реалізується практично в умовах закритих просторів: житлові і службово-виробничі приміщення, у транспорті тощо.

Для інфекційних захворювань єдиним або провідним (при можливості інших) механізмом передачі є крапельний. Епідеміологами об’єднуються в групу так званих інфекцій дихальних шляхів: грип, кір, дифтерія, скарлатина, кашлюк,

менінгококова інфекція, натуральна віспа, вітрянка, паротит, пневмонія, туберкульоз легень.

В заходах боротьби проти заразних хвороб, збудники яких передаються через повітря, спрямованість надається захисту повітря від мікробного забруднення шляхом підтримки чистоти в приміщеннях(систематичне вологе прибирання), облаштування вентиляції, застосування інших механічних, фізичних і хімічних засобів дезінфекції повітря.

Фекально-оральнний	механізм передачі полягяє в тому, що вхідними в
організм воротами для	збудника є . ротНадходить збудник туди з водою,

харчовими продуктами чи від забруднених рук, які попередньо були заражені фекаліями хворого або носія, людини чи тварини. В окремих ділянках травного каналу зараженого організму збудники розмножуються і виводяться із організму з його фекаліями у зовнішнє середовище. Цей механізм поширення заразного агенту

є єдиним або провідним для			ряду захворювань, поєднаних назвою кишкові
інфекції:	черевний тиф,	паратифи,	дизентерія, холера, вірусний		гепатит	,А
поліомієліт, сальмонельози, гельмінтози.
Для	кишкових	інфекцій	факторами	передачі(сприяють	передачі)	в
зовнішньому середовищі		можуть бути: вода, грунт, харчові продукти, побутові

речі, механічний перенос комахами. Вода фактором поширення заразного агенту стає внаслідок забруднення її поверхневих водойм неочищеними стічними водами, стікання в такі водойми заражених дощових і талих вод, а також підгрунтовими, якщо в них проникають нечистоти із вигрібних ям туалетів. Часто вода річок і озер забруднюється при пранні білизни, купанні, спусканні нечистот із річкових суден, водопою скотини. Забруднюються відкриті вдойми і екскрементами диких тварин, переважно гризунами. Історично відомі випадки так званих водних епідемій кишкових інфекцій (холера, черевний тиф, дизентерія, інфекційний гепатит А), коли внаслідок аварій заражалася вода водогонів. Водні епідемії залишаються актуальними і в теперішній час переважно за умов виникнення ,повеніселі, піднімання рівня грунтових вод. За останні декілька років у нашій державі

спостерігалися подібного характеру водні епідемічні					спалахи		інфекційного
гепатиту А, дизентерії.
Потрапивши у річкову воду, збудники кишкових інфекцій							виживають
переважно від 3 до 5 діб, інколи довше. Самоочищення водойми відбувається під
впливом декількох факторів, серед яких			провідними	є	слабка		конкурентна
здатність хвороботворних мікробів та згубна(бактерицидна) дія прямих сонячних
променів на глибину до2 метрів. Тому в поверхневих прошарках води мікроби
гинуть значно швидше, ніж у придонних та на дні водойми(в складі мулу), де
вони здатні виживати тривалий час.
Профілактика	зараження	через	воду	полягає		в	охороні

водокористування від забруднення та зараження, а також в ретельному очищенні і знезаражуванні питної води, зокрема шляхом кип’ятіння.

Грунт також є важливим фактором передачі збудників кишкових інфекцій в населених місцевостях, які не мають каналізації і систематичної очистки. За цих умов відбувається постійне фекальне забруднення грунту як поверхневих, так і глибших прошарків. Виживання збудників черевного тифу, дизентерії в грунті

коливається, наприклад, від 2 діб до 3 місяців. Довше зберігаються хвороботворні мікроби в чорноземі при пониженій температурі. Особливо значима роль грунту в передачі збудників ряду глистних захворювань– так званих гельмінтозів (аскаридоз, анкілостомоз та ін.) У грунті яйця таких глистів природно проходять стадію свого дозрівання. Збудники кишкових інфекцій проникають в організм людини із грунту при вживанні в їжу сирих , овочівзабруднених землею, особливо, якщо вона удобрювалася нечистотами із садибних туалетів. Грунт, забруднений органічними речовинами і відходами стає сприятливим для масового розмноження мух. Вони стають «механічними» переносниками збудників кишкових інфекцій і гельмінтів. Забруднивши своє тіло(лапки, хоботок) випорожненнями хворих або носіїв, мухи (інколи інші комахи) переносять їх на продукти і страви харчування людей: заражають їх. Цей фактор в умовах розвинутої каналізації регулярної очистки населених територій малозначимий. Проте, при погіршені вказаних санітарно-гігієнічних заходів мухи здатні значно підвищити захворюваність кишковими інфекціями в літньо-осінній період.

Профілактика зараження через грунт кишковими інфекціями спрямовується

на всеохоплюючий розвиток систем каналізації і очистки	населених пунктів,
широке використання методів утилізації та знезараження відходів, зокрема
компостування при веденні тваринництва та землеробства.
Харчові продукти як фактор передачі збудників кишкових	інфекцій нерідко

набувають головного значення. Зараження їх може бути первинним і вторинним. Первинне – зараження продуктами, отриманими від хворої тварини. Вторинне – зараження відбувається в тих випадках, коли збудники потрапляють в продукти з рук хворої людини або носія, із зараженого посуду, тари, обгорточних матеріалів, занесені комахами чи гризунами. Таке зараження продуктів може трапитися в процесі їх отримання, перевезення, зберігання, продажу, а також приготування їжі.

Потрапивши в харчові продукти збудники знаходять

там

сприятливі

умови

не

лише для виживання, а нерідко і для розмноження. Переважно це продукти

тваринного походження: молоко і молочні вироби, м’ясо і м’ясні вироби, риба і

рибні

вироби,

яйця

(качині, гусячі,

рідко

курячі).

Найчастіше

епідемічно

небезпечним стає молоко, заражене збудниками черевного тифу, паратифу,

дизентерії, сальмонельозу. М’ясо – основний

харчовий

фактор

поширення

сальмонельозу.

Профілактика зараження через харчові продукти достатньо складна. Головні

заходи

такі:

ветеринарно-санітарний

догляд

за

тваринами, контроль

за

доброякісністю і безпечністю харчових продуктів, підтримка бездоганної чистоти

на харчових виробництвах, механізація і автоматизація процесів виробництва з

метою усунення доторкання рук людини до харчових продуктів, підвищення

загального рівня санітарної культури населення в приготуванні, збереженні та

споживанні їжі.

Трансмісивний механізм передачі полягає в перенесенні збудника від хворого

чи носія до сприйнятливого організму за допомогою кровоносних членистоногих:

комарі, кліщі, воші,

блохи, мухи, оводи та

інші кровососи. Напившись

крові

хворого або носія кровососи накопичують у своїх слинних залозах збудника. При

наступному укусі

і ссанні крові

вони

здатні

заражати здоровий .

організ

Захворювання, для яких трансмісивний організм є провідним, поєднані в групу так званих кров’яних інфекцій. Частина з них поширюється лише серед людей– антропонози: поворотний тиф, висипний тиф, малярія, волинська гарячка, гепатит В, ВІЛ-інфекція. Більша частина з них природно існує і поширюється(циркулює)

серед тварин. Людина є лише випадковою жертвою у природних осередках таких інфекцій і в циркуляції збудника участі не приймає– зооантропонози: чума, туляремія, рикетсіози, кліщові спіротози, жовта гарячка, геморагічні вірусні гарячки, кліщовий енцефаліт.

Профілактичні заходи при кров’яних інфекціях мають свої особливості. При таких трансмісивних антропонозах, як висипний тиф, волинська гарячка, де переносником збудника є воша, а при малярії– комар, профілактичні заходи спрямовуються на ізоляцію хворих та виникнення переносників. В сучасних умовах соціального благополуччя суспільства це рідкісні кров’яні інфекції, проте за умов людського лихоліття вони можуть мати епідемічнепоширення, як це бувало в минулому. Такі кров’яні антропонози як гепатит В і ВІЛ-інфекція, де

своєрідним «переносником» постає			сама	людина, заходи		профілактики
спрямовуються на виключення умов контакту крові здорової людини із зараженою
кров’ю хворого або вірусоносія, а також щеплення здорових (гепатит В).
При зооантропонозних кров’яних інфекціях, до появи захворювань серед
людей, як правило	виникають	захворювання		або	епізоотії	у	. тваринТому
профілактичні заходи	повинні	розпочинатися		уже	від моменту		появи хворих

тварин спільними зусиллями ветеринарних і медичних служб. Профілактичні заходи зооантропонозів спрямовувати на винищення хворих(або носіїв) тварин та переносників в сучасних умовах нереально. Тому нині, вони здійснюються переважно шляхом вакцинопрофілактики(щеплення) або іншими протиепідемічними діями.

Дотиковий механізм полягає в тому, що передача збудника відбувається при безпосередньому контакті з хворим або ж при користуванні зараженими , ним речами чи білизною. Інфекційні захворювання, для яких провідним механізмом

збудника є дотиковий, об’єднують у групу інфекцій зовнішніх покривів, що не
зовсім точно, оскільки нерідко ураження має весь організм,							не лише шкіра		і
слизові оболонки. До цієї групи відносять: коросту, дерматомікози, бешиху, раневі
аеробні	інфекції, трахому,			гонорею,	сифіліс, сказ, газову	гангрену,		шкірний
лейшманіоз, сап, сибірку, правець, ящур.
Заходи		профілактики		для вказаної групи інфекцій неоднакові: вакцинація
(правець,	раневі		аеробні	інфекції, сказ), оздоровлення		джерела		збудника	і
недопущення		випадкових		статевих	стосунків(гонорея, сифіліс), ветеринарно-
санітарні та медико-санітарні заходи (сказ, сап, сибірка, ящур).
Третю		ланку	епідемічного		ланцюга, як вказувалося		раніше, визначає

наявність сприйнятливого організму до конкретного інфекційного захворювання. Сутність явища полягає в тому, що не всякий випадок надходження в організм хвороботворного мікроорганізму чи його отрути здатні призвести до розвитку

інфекційного захворювання. Залежить це	від сприйнятливості до інфекції
організму – виникнення в ньому інфекційного процесу, взаємодії, боротьби між
макроорганізмом і мікроорганізмом, яка	супроводжується хворобливими і

імунними змінами в самому макроорганізмі. Як відомо, виділяють дві основні форми імунітету: спадковий (видовий) і набутий.

Спадковий імунітет виробляється в процесі еволюції живих істот і полягає в несприйнятливості виду організмів до виду мікроорганізмів. Між ними не виникає інфекційний процес; наприклад, людина нечутлива до чуми великого рогатого скоту, чуми птахів тощо.

Набутий імунітет, на відміну від видового, не успадковується, а виникає внаслідок інфекційного процесу або штучної імунізації. Післяінфекційний імунітет (після перенесеного інфекційного захворювання) переважно тривалий, на десятки років або навіть на все .житШтучнийя імунітет створюється за допомогою вакцин або імунних сироваток. Вакцини – препарати, які отримують із живих послаблених або вбитих мікроорганізмів, їх отруйних речовин чи антигенів і призначені для активної штучної імунізації людей чи тварин(щеплення). Післявакцинальний імунітет менш стійкий, ніж післяінфекційний.

Імунні сироватки виготовляються із крові імунної людини або нарочито

вакцинованих тварин (коні, віслюки, великий рогатий скот). Вони містять уже

готові антитіла проти даного інфекційного

агенту(мікроорганізму чи його

токсину) і забезпечують організму так званий пасивний імунітет. Такий імунітет

нестійкий, зберігається лише протягом15-30 діб, тобто на протязі існування в

організмі введених антитіл, в подальшому вони руйнуються. Використовуються

імунні сироватки для екстренної профілактики чи лікування окремих інфекційних

захворювань: кір, віспа, енцефаліти, правець, ботулізм, газова гангрена, дифтерія.

З

метою

припинення

епідемічного

процесу

або

попередження

й

виникнення необхідно і достатньо усунення будь-якої із трьох ланок. Практично в

більшості

випадків

профілактичні

та

ліквідаційні

протиепідемічні

заход

спрямовують

одночасно на

всі

три

ланки, рідше

– на дві

чи

одну. На

ланку

«джерело збудника» спрямовують такі протиепідемічні заходи: ізоляція хворого,

карантин, обсервація, знищення епідемічно небезпечних диких тварин, екологічне

регулювання чисельності диких тварин, щеплення епідемічно значимих диких

тварин. На

ланку «механізм

передачі

збудника»

спрямовують

протиепідемічні

заходи в залежності від механізму передачі. При крапельному механізмі передачі –

зменшення чисельності осіб в закритому приміщенні, провітрювання закритих

приміщень,

захисні

респіратори, екрани

зі

скла, настільні

вентилятори,

опромінення приміщень прямими сонячними променями, опромінення приміщень

ультрафіолетовими

променями,

розвіювання

в

приміщенні

дезінфікуючих

аерозолей.

При

фекально-оральному

механізмі

передачі– безпечне

водопостачання, ефективна

каналізація, очистка

населених

місць,

благоустрій

закладів громадського харчування, забезпечення населення якісними продуктами

харчування, забезпечення умов дотримання населенням необхідної санітарно-

гігієнічної культури (наприклад, термічна обробка їжі, миття рук тощо). При

трансмісивному

механізмі

передачі– винищення

епідемічно

значимих

переносників або створення умов зменшення

їх

чисельності, виникнення

епідемічно значимих тварин, які є резервуаром патогенних мікроорганізмів до

контрольованого рівня їх чисельності, застосування спеціальних захисних засобів

від контакту із членистоногими в природних ендемічних осередках, захисні засоби

в житлових, службових чи виробничих приміщеннях від епідемічно значимих

членистоногих. При	дотиковому	механізмі передачі– забезпечення	умов
дотримання вимог	особистої	гігієни, використання засобів індивідуального

захисту, уникнення випадкових статевих стосунків, забезпечення антисептичної обробки рани і асептичного закривання , їїзабезпечення безпечного догляду за епідемічно значимими тваринами, уникання контакту населення із епідемічно значимими дикими тваринами. На ланку «сприйнятливий організм» спрямовують такі протиепідемічні заходи: підвищення загальної стійкості(резистентності) організмів (наприклад, вітамінопрофілактика, повноцінне харчування тощо), вакцинопрофілактика (активна імунізація), введення в організм протимікробних препаратів.

Виходячи із вищеприведених характеристик епідемічного процесу можна усвідомити, що ключі до профілактики і ліквідації епідемічного поширення будьякої інфекційної хвороби знаходяться в трьох його основних нерозривних ланках: існування джерела збудника інфекційної хвороби, діючий механізм передачі збудника та сприйнятливість населення до даної інфекції. Використовуючи різноманітні профілактичні заходи впливу на, читу іншу ланки ланцюга епідемічного процесу можна порушити його основну властивість – безперервність і тим самим припинити процес.

Дезинфекція

Дезинфекція (знезараження) – винищення хвороботворних мікроорганізмів.

В широкому застосуванні термін“дезинфекція” слід розуміти як вбивання на об’єктах, або видалення з них хвороботворних мікроорганізмів(віруси, бактерії,

риккетсії, дріжжі, грибки, простіші), їх	переносників – комахи,	кліщі
(дезинсекція), а також гризунів(дератизація)	на шляхах передачі	збудників
інфекційних хвороб.

Стерилізація, на відміну від дезинфекції, спрямована на винищення всякого виду мікроорганізмів, а не тільки хвороботворних.

Види дезинфекції:

1.Знезараження або власне дезинфекція - знищення патогенних (хвороботворних мікроорганізмів.

2.Дезинсекція – винищення комах, які є переносниками збудників інфекційних хвороб (воші, блохи, комарі, мошка, кліщі та інші).

3.Дератизація – винищення гризунів (криси, миші, ховрахи та інші), які є джерелом збудників інфекційних хвороб.

Характер дезинфекції:

1.Профілактичний – дезинфекція спрямована на попередження виникнення інфекційних хвороб, їх поширення, накопичення збудників на об’єктах оточуючого середовища.

2. Осередковий – дезинфекція в безпосередньому оточенні хворого чи носія. Спрямована вона на попередження розсіювання збудників в навколишнє середовище.

3.Доповнюючий:

а) камерна – спеціальні апарати або установки, призначені для знезараження одежі, взуття, постільних речей та інших об’єктів за допомогою тепла і хімічних дезинфікуючих засобів; б) санітарна обробка людей – миття (інколи стрижка) людей з миючими

засобами та подальшим одяганням в знезаражений одяг.

Класифікація способів дезинфекції:

1. Фізичні	2. Механічні	3. Хімічні	4. Біологічні
- обпалювання	- обмивання	- кислоти	- антибіотики
- гаряче повітря	- витрушування	- луги
- гарячий пар під	- підмітання	- фенол
тиском	- витирання	- лізол
- пряме сонячне	- провітрювання	- хлор
світло	- вентиляція	- хлорне вапно
- ультрафіолетові	- фільтрація	- хлорамін
промені	- аспірація	- формальдегід
- ультразвук		- перекис водню
- радіоактивні промені		- перекис марганцю
- кип’ятіння		- спирт
- спалювання		- діамантова зелень
		- настоянка йоду

Обпалювання в полум, ’їдля дезинфекції та стерилізації, може бути використаний як надзвичайний захід при загрозі життя потерпілого. В звичайній практиці він рідко використовується, оскільки для досягнення знезараження металевих інструментів (ножиці, пінцет, ніж, голка тощо) їх необхідно довести до червоного накалювання, що псує інструмент. Слід брати до уваги, що такий спосіб обпалювання як підпалювання інструменту облитого спиртом чи іншою горючою рідиною – ненадійний: під полум’ям зберігається температура недостатня для убивання мікробів. Полум’я згораючого пару має температуру близько600оС і забеспечує обвуглення всіх органічних речовин.

Ретельне прасування попередньо зволожених, чистих тканин гарячою праскою (200-250оС) також забезпечує їх знезараження.

Гаряче повітря (сухий жар) має досить широке використання не тільки для дезинфекції, а також і для стерилізації. Ефективність залежить від температури повітря, експозиції (тривалості дії сухого жару) і термостійкості вегетативних (перебувають в стадії активного розмноження) та спорових (перебувають в стадії анабіозу – майже повного припинення життєдіяльності) фази мікроорганізмів. З метою дезинфекції використовують нагріте повітря50оС і вище, а для режиму стерилізації – 160-180оС протягом 10-60 хвилин.

Водяний пар під тиском, також широко використовується для дезинфекції і стерилізації. В медичній практиці стерилізацію забезпечують такі режими: тиск

0,5-2,5 кг с/см2, температура 110-140оС, експозиція 15-60 хвилин. Менш жорсткі

режими обробки паром під тиском забеспечують знезараження речей.

В

побуті,

а

ще нерідко

і в

медичній практиці кип’ятіння залишається

основним способом знезараження. Кип’ятіння у воді стерильності не забезпечує!

Для дезинфекції

інструментів(шприц,

голка, пінцет, ножиці, нитки, марля

та

інше), які використовуються при виконанні медичних маніпуляцій(ін’єкції,

розрізання, перев’язування, відсмоктування

та

інше) кип’ятіння

у

воді

слід

тримати не менше 30 хвилин. Для збільшення температури кип’ятіння на1-2 оС

добавляють на 100 мл води 2 г гідрокарбонату натрія (харчова сода); окрім цього

він сприяє знежиренню і видаленню залишків білка з інструментів.

Прямі сонячні промені (не проходили через скло, не відбиті) діють згубно на

багатьох збудників інфекційних захворювань. Особливо чутливі до такого впливу

збудники кишкових інфекцій(дизентерія,

черевний тиф,

паратифи,

холера,

гепатит А), менше – турбекульз і деякі інші. Дезинфікуючий ефект може дати

тривалість опромінення від декількох хвилин до декількох годин і

залежить

головним чином від чутливості хвороботворних мікроорганізмів та інтенсивності

сонячної радіації.

Ультрафіолетові промені використовуються для знезараження повітря, тонкої

плівки води, очищеної поверхні твердих речей тощо. Промислового виготовлення

ультрафіолетові

і

ртутно-кварцеві лампи дозволяють

мати

промені довжиною

хвилі 200-450 нм,

які чинять найбільший бактерицидний(здатний знищувати

бактерії) і вірусоцидний (здатність знищувати віруси) ефект.

Ульразвук – акустичні коливання

частотою

від20 000 до 2 000 000 Гц, не

чутні людиною. Вони використовуються в різних галузях людської діяльності,

зокрема для знезараження або стерилізації медичних інструментів, лабораторного

посуду тощо.

Радіоактивне

(іонізуюче)

випромінення

згубно

діє

на

всі

в

мікроорганізмів.

Використовується

бактирицидна

дія

гама-променів

для

стерилізації виробів, яким властиво псуватися від впливу високої температури і

пару під тиском.

Механічні способи дезинфекції широко використовуються в повсякденній

практиці життєдіяльності, зокрема при наданні першої медичної допомоги це

обмивання (вологе витирання) ушкоджених ділянок тіла, промивання поверхневих

ран, очей, порожнини рота, носа, глотки, зовнішнього вуха тощо.

Хімічні дезинфікуючи засоби найбільше надійні і широко використовуються

в заходах антисептики(рідше асептики) та протиепідемічній практиці. Хімічні

речовини використовуються і вигляді розчинів, емульсій,

суспензій, порошку,

паст, лаків, фарб,

аерозолей, полімерного покриття, тканин з бактерицидними

властивостями тощо.

В практиці хімічні дезинфікуючі речовини найчастіше використовуються в

рідкому

вигляді

у формі водних розчинів. Розчини зручні для протирання,

обмивання або занурення в них об’єктів, а також для зрошування предметів і

поверхонь.

В заходах асептики і антисептики, зокрема при травмах(рани, опіки)

виконанні ін’єкцій, промиванні

при

отруєнні

практично

широке

використання