00238-Лекції - медицина НС

головного мозку відносять: короткочасну втрату свідомості, втрату пам’яті (амнезія), головний біль, блювання, відчуття слабкості.

Тривалість втрати свідомості– важлива ознака струсу головного мозку, вона частіше буває декілька секунд чи хвилин, рідше до однієї години. Відсутність

свідомості	довше години	вже властиво для забиття	або стиснення головного
мозку.
Нерідко,	особливо при	тяжких струсах головного	мозку, може виникнути

випадання із пам’яті подій, що передували травмі(ретроградна амнезія) або наступні за нею (антиретроградна амнезія).

Частим симптомом струсу є головний . більСпричиняється він набряком головного мозку (накопиченням рідини в тканинах), що збільшує його об’єм. В окремих випадках це може призвести до зупинки дихання. Головний біль відмічається як тупий, без чіткої локалізації, інколи відчувається лише тяжкість в голові, головооберти всередині голови, нудота.

Блювання при струсу головного мозку може бути одноразовим або повторно. У потерпілого в стані без свідомості воно може стати причиною механічної асфіксії внаслідок перекривання дихальних шляхів аспірованими(затягнуті з потом вдихувального повітря ) частками вмістимого шлунка.

Забій (контузія) головного мозку – це пошкодження цілісності і будови тканини мозку та його оболонок. Прояви забиття чи розчавлення мозкової тканини виникають в момент травми. Протягом наступних годин або діб нерідко спостерігається подальше збільшення клінічних проявів, які закінчуються загибеллю потерпілого або повільно повністю чи частково зникають.

В залежності від локалізації, обсягу осередку ушкодження та ступеня його тяжкості вирізняють такі головні ознаки контузії головного мозку: тривала втрата свідомості (від декількох годин до декількох )дібта осередкові неврологічні

порушення. Останні		проявляються переважно		по	типу випадання	окремих
функцій,	наприклад	параліч (відсутність	рухів) чи	парез (послаблення		рухів)
окремих	кінцівок, окремих груп м’язів		обличчя, не		здатність вимовляти чи

розуміти слова. Можуть також виникнути деякі патологічні симптоми, наприклад приступи судомин, поява рефлексів, що не існують в нормі.

Потерпілий може різний проміжок часу перебувати в таких станах порушення свідомості як ступор (оглушеність, закляклість) – стан знедвиження і не здатності до мовного спілкування, послаблення реагування на подразнення, в тім числі і больове; сопор (безпам’ятство, сплячка) – глибока стадія ступора, коли відсутня реакція на мовне звертання і збережена на біль; кома – повна втрата свідомості та реакцій на зовнішні подразники, розлад регуляцій життєвоважливих функцій.

В окремих випадках контузія головного мозку супроводжується емоційними розладами: неврівноваженість, гарячковість, підвищена збудливість тощо. Ці прояви зумовлені пошкодженням емоційної (лімбічної) ділянки мозку.

Стиснення (компресія) головного мозку буває уламками черепа, але найчастіше

внаслідок	крововиливу в порожнину черепа на відповідній невеликій ділянці
(гематома).	Утворення	внутрішньочерепної	гематоми– грізне ускладнення
черепномозкової травми, яке має досить швидкий розвиток(переважно декілька
годин) і	разом із	набряком головного	мозку стрімко призводить до вкра

небажаних наслідків. Єдиним докорінним засобом врятувати життя потерпілого в такому випадку є хірургічне видалення гематоми. Практика свідчить, що чим швидше буде видалена гематома, тим більше шансу зберегти життя і здоров’я потерпілому. Оптимальний термін хірургічного лікування таких ускладнень до6 годин від моменту травми. Тому дуже важливо на місці пригоди своєчасно

розпізнати даний вид черепно-мозкової травми і забезпечити термінову доставку

потерпілого в нейрохірургічне або навіть загально хірургічне відділення лікарні.

Типовою

ознакою

внутрішньочерепної

гематоми

є

наявніс“світлогоь

проміжку” в стані свідомості. Полягає це в тому, що після отриманої травми

потерпілий втрачає свідомість, яка через відносно короткий термін(від декількох

хвилин до 1-2 годин ) знову відновлюється. Проте через декілька хвилин або годин

свідомість втрачається на тривалий час.

На місці пригоди рятівник може застати потерпілого

з черепно-мозковою

травмою якраз в період його“світлового проміжку”. Такі хворі бувають здатні до

немотивованих

вчинків,

заклопотані

незначними

дрібницями, недооцінюють

тяжкість свого стану, справляють враження здорових або легко травмованих і

можуть відмовлятися від медичної допомоги

інколи

незважаючи

навіть

на

глибокий біль та блювання.

Слід брати до уваги, що симптоми “світлого проміжку” можуть і не виникати,

особливо

при поєднанні

внутрішньочерепної

гематоми

із

забиттям

мозк

середнього і тяжкого ступенів.

Усім потерпілим з ушкодженням головного

мозку, окрім легкого ступеня

струсу, потрібна госпіталізація, а при контузії та стисненні – негайна.

При

збудливому

стані

потерпілому

слід

дати

заспокійливі

,препара

наприклад настоянку валеріани.

Транспортне положення – лежачи на спині, голова припіднята і повернена в бік

на випадок блювання.

Для

зменшення набряку

та

крововиливу

голову

потрібно

охолоджувати

прикладанням до лоба примочок та сухого холоду.

Якщо потерпілий без свідомості і догляд за ним при перевезенні не можливий чи обмежений, то з метою уникнення можливої аспірації блювотних мас, йому

надати	положення	лежачи на	животі, а голову лобом	покласти	на його
передпліччя.
При виникненні у потерпілого загрозливого для життя порушення дихання чи
кровообігу слід негайно розпочати заходи по серцево-легеневій реанімації.
В	ситуації, коли	припускається	наявність супутнього	перелому	шийних

хребців, який часто спостерігається при транспортних катастрофах, потерпілому необхідно забезпечити знедвиження голови та шийного відділу хребта.

Ушкодження хребта і спинного мозку

Травма хребта і спинного мозку належать до категорії тяжких ушкоджень, які в більшості випадків призводять до стійкої втрати працездатності або смерті. В умовах мирного часу цей вид травм складає до 4% від усіх видів травм.

Більшість пошкоджень хребта і спинного мозку пов’язано із промисловим, сільськогосподарським і транспортним травматизмом. Причинами в основному є падіння з висоти(криша будинку, будівельні ліса, дерево), обвал порід (шахта, кар’єр), аварії на автомобільному чи залізнодорожному транспорті. В теперішній

час при надзвичайних		ситуаціях	на транспорті, стихійному лиху (землетрус,
ураган, повені) та специфічні (війна, громадські безладдя, тероризм) рівень такого
травматизму значно зростає.
Найбільше	частий	механізм	закритої	травми	хребта	це	перевище
максимально	можливого	об’єму	фізіологічного згинання в			його	найбільше

рухливих з’єднаннях під впливом травмуючого фактору.

По характеру ушкоджень хребтового стовпа виділяють порушення зв’язок і суглобів (вивихи хребців), міжхребцевих дисків (зміщення, випадання), тіл хребців (переломи із зміщенням уламків чи без зміщення). Ушкодженя хребта в різній мірі супроводжується струсом, забиттям, стисненням або частковим чи повним переривом спинного мозку.

Закритий перелом хребта можна запідозрити по такому симптому як біль в ділянці зламаного хребця. Цей біль посилюється при натисканні на остистий відросток (спрямований до заду і легко нащупується) такого хребця, навантаженні по вісі хребтового стовпа від тиску на голову. У худих осіб можна помітити напруження м’язів спини чи поперека. Випадіння міжпозвонкового диску може проявитися парезом кінцівки, порушенням її чутливості.

Перша медична допомога при ушкодженнях хребта спрямовується максимально можливе уникнення таких ускладнень як пошкодження спинного мозку та нервів, що відходять від нього. З цією метою пропонується дотримуватись таких вимог:

-огляд і перевезення потерпілого виконувати дуже обережно;

-переміщати і перевертати можна лише одним прийомом;

-не перевертати лише беручись за тулуб або кінцівки;

-голова і шия повинні залишатися постійно у фронтальній площині під час перевертання чи перекладання.

Ці вимоги особливо важливі при наданні допомоги потерпілому у стані без свідомості, коли травма отримана внаслідок падіння з висоти.

Для перевезення такого потерпілого з місця травми до лікарні потрібно користуватися жорсткими носилками та різного виду щитами, на які його вкладають спиною або животом. Вкладання на носилки бажано виконувати за допомогою 3 – 4 осіб: один розташовується на рівні голови і шиї, другий – тулуба, третій – ніг. Під потерпілого кожний підводить руки у відповідних ділянках тіла і під команду “повернули” потерпілого перевертають на спину чи живіт. Після цього буває доцільно прив’язати його руки до тулуба в ділянках грудей та тазу, ноги зв’язати між собою в ділянках колінних та гомілковостопних суглобів. Потім знову двоє чи троє надаючих допомогу розташовуються так, щоб проміж ступнів

кожного	із них лежав потерпілий. Кожен підводить		свої	руки	під	відповідні
ділянки	тіла	потерпілого: голова + шия, тулуб, ноги.	Третій (чи		четвертий)
помічник	біля	голови потерпілого влаштовується	з	носилками, де		на рівні

поперека заздалегідь кладуть валик із одежі(якщо передбачається вкладання спиною на носилки).

Припіднімають травмованого по команді“підняли”. При цьому звертають увагу на те, щоб уникнути прогину в ділянці спини. Помічник підсовує носилки під потерпілого проміж ніг утримуючих його. По команді “поклали” потерпілого опускають на носилки.

Розпізнати ушкодження спинного мозку в переважній більшості випадків нескладно, оскільки відразу після травми з’являються достатньо помітні ознаки парезу, паралічу, зниження чи зникнення чутливості та рефлексів у відповідних ділянках тіла. При цьому, особливо на місці пригоди, нерідко буває неможливо по клінічним проявам фізіологічний перерив(тимчасове послаблення функцій спинного мозку нижче рівня ушкодження внаслідок його надмірного подразнення) відрізнити від анатомічного перериву(часткове чи повне руйнування спинного мозку в його поперечнику) відрізнити від анатомічного перериву(часткове чи повне руйнування тканини спинного мозку в його поперечнику) спинного мозку, який супроводжується паралічем кінцівок та зниженням рефлексів. Симптоми

повного порушення провідникової і рефлекторної функції спинного мозку на

початку можуть спостерігатися при різних формах ушкодження– від струсу до
стиснення.	Проявляється		це	симетричним		паралічем		м’язів		нижче	місц
ушкодження, випаданням всіх видів чутливості та рефлексів.
Наприклад, стиснення			спинного		мозку	при	вивиху	чи	переломі		хребця
(пірнання в неглибокій воді, падіння головою донизу з висоти, удар по шиї, різке
перерозгинання		голови		при	раптовому		гальмуванні			автомобіля
автокатастрофі) призводить до виникнення паралічів всіх чотирьох кінцівок, або
частіше нижніх.
При наданні		допомоги	на місці пригоди потерпілому із травмою хребта і
спинного	мозку	дуже	важливим		моментом є		вкладання		його	на .	носил

Небезпечні повторні, а тим гірше багаторазові перекладання хворого. Ідеалом повинно бути правило: травмованого з ушкодженням хребта і спинного мозку вкладати на носилки тільки один раз; перекладати тільки із операційного столу в лікарняне ліжко.

При травмі хребта і спинного мозку в поперековому і грудному відділахза наявності щита більш щадящим є перевезення потерпілого в положенні на спині, а при відсутності щита – в положенні на животі. Перевезення потерпілого з травмою в шийному відділі хребта повинно здійснюватися в положенні на спині не залежно від наявності щита.

В практиці добре		показав свою ефективність при травмі хребта і спинного
мозку	спеціальний	матрац-носилки, виготовлений	із щільної	прорезиненої
тканини	і заповнений	дрібними гранулами із пінополістеролу. Тіло		потерпілого

поміщається в матрац і при створенні вакууму в матраці виникає задерев’янілість його стінок, які повторюють рельєф тіла.

Вивільнення кінцівок від тривалого стиснення

Тривале стиснення – це вид травми, що виникає внаслідок тривалого (4-8 годин і довше) стиснення тканинних мас із значним погіршенням їх кровозабезпечення

(ішемія) і безпосереднім руйнуванням цілісності. Така травма найчастіше

трапляється	при		роздавленні	м’яких	тканин	кінцівок	важкими	уламка
зруйнованих		будинків, споруд,		брилами	гірських	порід, ґрунтом, а також
транспортною чи іншою технікою.
У розвитку		цієї	травми провідним є		ішемічне	ураження	великих	м’язових

масивів. Відомо, що загибель знекровлених посмугованих м’язів в середньому наступає через шість годин. Продукти їх безкисневого дихання, що мають назву “ішемічні токсини”, накопичуються в ушкодженій ділянці тіла і при поступленні в загальний кровообіг (після звільнення від стиснення) здатні викликати тяжкі порушення в організмі. Вони можуть спричинити смерть потерпілого в перші декілька днів або тижнів. Випадки швидкої смерті після вивільнення від тривалого стиснення пояснюється більше шкідливою дією поступаючих в загальни кровообіг продуктів розпаду м’язових волокон, які мають назву“деструктивні токсини”. Утворюються вони внаслідок прямого масивного руйнування м’язових

волокон	травмуючим		фактором. Як “ішемічні		токсини”	так	і “деструктивні
токсини” в сукупності викликають в організмі порушення, які в тяжких випадках
мають характер шокових.
Порушення		реакції	центральної нервової системи та кровотоку в дрібних
судинах	виникають		безпосередньо	на	початку	дії	фактору	стиснення
роздавлювання		тканин	і тривають	після його		усунення. Причому		після

вивільнення від тривалого стиснення в тяжких випадках з’являються небезпечні для життя такі ускладнення як токсичний шок та гостра ниркова недостатність. В розвитку цих ускладнень важливе значення мають загущення крові і наявність в крові токсинів (отруйних речовин) – токсемія.

Загущення виникає внаслідок втрати рідкої частини крові– плазми. Вона (плазма) починає надлишково накопичуватися в ушкоджених тканинах, тобто розвивається їх набряк. Втрата плазми за рахунок набряку ушкоджених тканин тривалим стисненням може досягти 30% об’єму циркулюючої крові і створювати загрозу для життя. Найбільшої виразності ці процеси набувають через12-24 години після вивільнення від стиснення.

Токсемія – це інтенсивне поступлення в загальний кровообіг утворених в організмі (вивільнених із тканини) “ішемічних токсинів” і “деструктивних токсинів”. Саме вони і послуговують основним чинником токсичного шоку, який розвивається в перші три доби після травми. Шок супроводжує переважно тяжкі ушкодження тривалим стисненням. В шоковий період стають максимально

виразними	розлади	кровообігу з	перевагою	ознак судинної недостатності:
зниження артеріального тиску, блідість шкірних покривів тощо.
Загущення	крові	в процесі набряку	спричиняє	підвищення її згортання, які

наслідок, - утворення в капілярах та дрібних судинах мікро тромбів, а також процес руйнування еритроцитів , іяк наслідок, - розвиток анемії (малокрів’я). Порушення складу крові ускладнюється обтурацією капілярного кровотоку–

перекривання (закупорювання) отвору дрібних судин мозку, легень, печінки, нирок та інших органів міоглобіном(вивільнений білок зруйнованих м’язових волокон), глобулами (кульками) деземульгованого жиру та мікротромбами.

Процес обтурації мікросудин при середньому та тяжкому ступенях ураження від тривалого стиснення найчастіше(майже 50% випадків) супроводжується розвитком гострої ниркової недостатності, яка може стати причиною смерті в

ранній	чи	відстрочений	період. Ознаки	гострої		ниркової	недостатності
з’являються на 3-4 добу після вивільнення і можуть тривати до 8-12 діб.
Перша	медична допомога		потерпілому	від	тривалого стиснення			повинна
сприяти зменшенню проявів таких ускладнень, як масивний набряк, токсичний
шок, рання гостра ниркова недостатність. Із				цією	метою пропонуються			такі
заходи:

1.Перед вивільненням від тривалого стиснення потерпілому: а) дати (ввести) знеболюючі ненаркотичні чи наркотичні препарати; б) накласти джгут на затиснуту кінцівку.

2.Після вивільнення від тривалого стиснення необхідно уважно обстежити ушкоджену кінцівку на стан збереження життєздатності її тканин.

Варіант перший. Потерпілий здатний виконати рухи в ушкодженій ділянці тіла. Тут ще збережена чутливість дотику і болю. В даний варіант входить і ситуація, коли не виявляється чутливість на дотик та .більАктивних рухів вже немає, можливі вільні пасивні рухи ушкодженої кінцівки– рухи за допомогою іншої

кінцівки	потерпілого чи	за допомогою сторонніх. Ознак	трупного	заклякання
м’язів у вивільненій кінцівці немає.
При	такому варіанті	стану ушкодженої кінцівки, якщо	немає	ран, на усю

кінцівку накласти туге бинтування з метою попередження катастрофічної втрати плазми внаслідок розвитку масивного набряку після зняття джгута. Наявні рани слід обробити і закрити асептичними пов’язками до тугого бинтування. Потім, не знімаючи джгута, забинтувати кінцівку від основи пальців до джгута. Після таких

процедур	джгут із	ушкодженої	кінцівки	обережно , щобзняти уникнути
продовження знекровлення від стиснення та змертвіння тканин, яке наступає в
межах 6 – 12 годин від початку стиснення.
У випадку значного		пошкодження	м’язового масиву та		переломах кісток
обов’язкова	транспортна	іммобілізація	усієї	кінцівки. Тут краще	застосувати

пневматичну шину або спеціальні протишокові штани.

В теплих умовах, при тривалому транспортуванні, зафіксовану (знедвижену) кінцівку корисно охолоджувати сухим теплом для продовження життєздатності тканин.

Варіант другий. Якщо у вивільненій кінцівці виявлені ознаки трупного заклякання – неможливі або помітно утруднені пасивні рухи, то джгут не знімати!

В цьому випадку необхідна ампутація(відсікання) кінцівки вище розташування джгута щоб уникнути розвитку вологої гангрени.

Джгут із вивільненої кінцівки не знімають і в тому випадку, коли іншими засобами не спиняється сильна кровотеча.

УРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

При проходженні через живу людину електричного струму виникають термічні, електрохімічні і механічні ушкодження організму.

Термічні ушкодження є наслідком того, що електричний струм у біологічному

середовищі здатний викликати поляризацію атомів	і ,молекулзмінювати
просторову орієнтацію заряджених часток і посилювати	їх. Електричнарух
енергія переходить у теплову.
Електрохімічні ушкодження обумовлені зміщенням	іонів і зміною їх

концентрації біля клітинних мембран. Це призводить до порушень у тканинах біологічних потенціалів дії і виникнення біопотенціалів ушкодження. Останні викликають ненормальні подразнення збудливих тканин організму, наприклад, нервових клітин і м’язових волокон. Електричний струм змінює також стан завислих заряджених часток (колоїд), що призводить до значних порушень фізикохімічного складу біологічних рідин тіла (крові, міжклітинної рідини).

Механічні ушкодження (розриви шкіри, м’язів, переломи кісток) виникають як результат різкого і сильного мимовільного скорочення м’язів під впливом електроструму.

Електротравматизм людини має ряд особливостей:

·відсутні прикмети електрозагрози. Організм людини не здатний заздалегідь виявити можливість ураження електрострумом;

·він може виникнути без безпосереднього контакту зі струмопровідниками. Так при високій напрузі струм може уразити через дуговий розряд або через крокову напругу на підході до електропроводу, який контактує із землею;

·тяжкі наслідки електротравми. Втрата працездатності, переважно тривала, і

часті смертельні наслідки є результатом поєднання	ушкоджень	у місця
контактів на шляху проходження струму через організм,	також впливу	на
центральну нервову систему;

·“приковування” до струмоприводів. Це пов’язано з виникненням інтенсивних судом при дії струму промислової частоти до 10-25 мА;

·механічна травма. При ураженні на висоті потерпілий може знепритомніти і впасти. Можливе відкидання ураженого вбік від струмопроводу.

Ступінь

тяжкості

функціональних

розладів

та

місцевих

ушкоджень

внасл

електротравми залежить від умов ураження: сили струму, тривалості його дії, площі контакту

тіла зі струмоведучими

частинами, шляху

проходження

через тіло, електропровідності

шкіри, загального фізіологічного стану(втома, виснаження) та електроопору організму, виду

струму (більш небезпечний перемінний), факторів оточуючого середовища (сухо чи волого).

Ушкодження

людини

електричним

струмом

проявляється

місцеви

порушеннями

окремих

тканин(шкіра, слизові)

та

органів

і

загальними

стражданнями

всього

організму, коли

порушуються

функції систем

організму

(нервова, серцево-судинна, дихальна). У зв’язку з цим розрізняють переважно три види ураження електричним струмом: травми (місцеві ушкодження), удари і шок (загальні ушкодження, які є більш небезпечними).

Електрична травма – це місцеве ураження тканин і органів електричним струмом. Проявляється вона електричними знаками, опіками, електрометалізацією шкіри, ураженням очей електричною дугою(електрофтальмія), механічними ушкодженнями.

Специфічними для дії струму ушкодженнямиелектроміткиє , або електропозначки. Виникають вони переважно в місцях входу і виходу струму. Виразність їх різноманітна і залежить від товщини рогового прошарку епідермісу. Так, на ділянках із товстим ороговінням шкіри(долоні, підошви ступнів) часто виникають типові електропозначки. Вони мають вигляд округлих плям сіруватобілого чи жовтуватого кольору, щільних на дотик. Краї їх валикоподібно піднімаються над поверхнею шкіри, центр трохи запалий, інколи обвуглений. Навколишня шкіра без змін, волосся не обпалене. На місцях із тонким роговим прошарком шкіри електроопіки можуть мати вигляд сухої мозолі чи садна. Інколи електромітки взагалі не виявляються. Електропозначки безболісні і через деякий час зникають.

При електричному опіку виникає обмежене пошкодження поверхні тіла чи внутрішніх органів у місцях входу і виходу струму(струмовий опік) або дії електричної дуги (дуговий опік). Як правило, опіки трапляються при ураженні струмами високої напруги чи вольтової дуги. Струмовий опік виникає в місцях доторкання частин тіла до струмопроводу. В цих місцях утворюється велика кількість тепла в процесі перетворення електричної енергії в теплову. Переважно трапляються опіки шкіри (поверхневі опіки), тому що вона чинить значно більший опір електроструму, ніж внутрішні тканини і органи(внутрішні опіки). Відносно невеликі електричні потужності(не вище як1-2 кВ) в основному спричиняють опіки першого або другого ступеня, іноді виникають і більш тяжкі. Біль при електричних опіках помірний. В області опіку почервоніння невиразне, пухирі відсутні або можливе їх розташування по краю, чутливість шкіри занижена. При великих електричних напругах, як правило, опіки супроводжуються омертвінням усієї товщі шкіри, а нерідко також обвугленням і вигоранням м’яких тканин з утворенням глибоких ран, які інколи досягають кісток. У таких умовах може

виникнути параліч судин, і тоді					на шкірі з’являються темно-сірі або червоні
плями,	що	нагадують	своїм		малюнком		розгалуження	. дереваАналогічні
ушкодження спостерігаються і при ураженні блискавкою. При великих напругах
між	струмопроводом		і	тілом	або	між	струмопроводами		може виникну
електрична		дуга. Її полум’я		має	високу	температуру(до 400		°С) та	значну

променеву енергію. Електрична дуга спричиняє опіки нерідко третього-четвертого ступенів, які не відрізняються від звичайних термічних опіків.

Рани від електроопіків загоюються повільно і погано(з ускладненням) тому, що ушкоджуються розташовані під ними тканини та органи(внутрішні опіки). Особливо значимими є різного ступеня тяжкості пошкодження їх ,судинякі

можуть виявлятися через3-4 тижні після травми і спричиняти омертвіння на значних ділянках шкіри, м’яких тканин та кісток.

Електрометалізація шкіри виразно помітна. Вона можлива при коротких замиканнях, вимиканні рубильників та роз’єднувачів, які перебувають під

напругою. Виникає просочування поверхні шкіри випаровуваннями(імпрегнація шкіри) чи бризками металу, розігрітого електрострумом. Уражена шкіра стає шорсткою і має забарвлення під колір металу. Металізація шкіри безпечна для

здоров’я і має значення для експертизи при встановленні властиво електропровідника, з яким було доторкання в області електропозначки. Обпечена шкіра невдовзі злазить, і місце опіку набуває нормального вигляду.

При утворенні електричної дуги(коротке замикання) виникає інтенсивне випромінювання видимого світла, а також ультрафіолетових та інфрачервоних променів. Ультрафіолетові промені, що мають виражену біологічну , дію спричиняють пошкодження зовнішніх оболонок очей– електрофтальмію. Через 2-5 годин після ультрафіолетового опромінення з’являється почервоніння повік, сльозливість, гнійні виділення з очей. Постраждалий відчуває біль в очах, який збільшується на яскраве світло – світлобоязнь. При електрофтальмії запалюються рогівка і слизова оболонка, звужуються зіниці. Ці процеси в легких випадках через декілька днів вщухають. У тяжких випадках лікування уражених очей може бути тривалим і складним, з ослабленням або втратою зору(більмо, катаракта кришталика). Для попередження електрофтальмії роботи, під час яких можливе виникнення електричної дуги, слід проводити в захисних окулярах.

Електричний удар – різке збудження тканин електричним струмом, який проходить через живе тіло і супроводжується судомним скороченням м’язів. У

момент дії струму потерпілий	відчуває гострий ,	більпекучість,		з’являються
судоми, тремтіння. Розвиток	судом, ймовірно, і		обумовлює		феномен
“приковування” (“прилипання”) –	неможливість розігнути		кисть	і	самостійно

відірватися від струмопроводу. Внаслідок електричного удару можливі механічні травми: розриви шкіри, кровоносних судин, нервів, вивихи суглобів, переломи кісток, розшарування тканин, їх розрив або відрив від тіла. Виникають також порушення або навіть цілковите припинення діяльності життєво важливих систем організму (дихальної, серцево-судинної) внаслідок судомного спазму діафрагми – головного дихального м’язу в організмі– і серця. Стан ураженого може бути настільки важким, що він ззовні нагадує померлого: блідість шкіри, широкі, без реакції на світло зіниці, непомітна робота серця і дихання– стан “несправжньої (уявної) смерті”. Тільки уважне обстеження його дозволяє встановити наявність ознак життя.

При ураженні систем організму видимі зовнішні пошкодження у вигляді

електричних	травм	можуть	бути	непомітними. Ступінь	негативної	дії
електричного удару на організм різний і залежить від характеру та умов ураження,
шляху проходження		струму через організм. За спостереженнями медиків,
найбільш небезпечні такі шляхи струму в тілі людини: голова – рука, голова –
ноги, рука –	рука. На	цих шляхах	уражаються життєво важливі органи: серце,

головний мозок, легені. Найбільшою загрозою для життя є проходження струму через серцевий м’яз. При цьому виникає фібриляція серця(повна несинхронність скорочень серцевих м’язів і припинення насосної функції серця), яка самостійно не проходить і потребує лікарської допомоги (таблиця 4).

Умовно виділяють чотири види порушень при електричному ударі:

1.Судомне скорочення м’язів без знепритомнення, у потерпілого страх на обличчі, шкіра бліда, можливий судомний викрик.

2.Судомне скорочення м’язів і знепритомнення, дихання і робота серця зберігаються; при опритомненні – сильний страх, крики допомоги, самостійне звільнення неможливе.

3.Знепритомнення, порушення серцевої діяльності та (або) дихання.

4.Клінічна смерть, тобто припинення дихання і кровообігу, втрата свідомості. Тривалість клінічної смерті від дії електричного струму – 7-8 хвилин.

Рятівнику важливо визначити вид електричного удару і залежно від нього прийняти рішення щодо надання першої допомоги.

У багатьох випадках електричний струм навіть невисокої напруги при тривалій дії викликає важкі загальні ушкодження організму у вигляді електричного шоку. Електричний шок – це особлива реакція нервової системи на сильне подразнення електричним струмом, яка супроводжується глибоким розладом кровообігу, дихання та інших функцій організму. У другій фазі (перша фаза шоку часто відсутня або короткочасна) шоковий стан може тривати

від кількох десятків хвилин до доби і призвести до смерті переважно внаслідок тяжкого порушення роботи серця. Взагалі серце вражається, тією чи іншою мірою, при всякій електротравмі.

Баротравма

Баротравма – це пошкодження, викликане різкою зміною(перепадом) атмосферного тиску. Різке пониження або підвищення атмосферного тиску, відносно норми, викликає різні за механізмом ушкодження в організмі.

Якщо пониження атмосферного тиску(декомпресія) відбувається форсовано (значний перепад і дуже швидко), то може розвитися декомпресійна(кесонна) хвороба різної тяжкості. Тяжкість декомпресійної хвороби і її симптоми зумовлені чисельністю та локалізацією закупорених судин, переважно дрібного калібру, аероемболами. Розрізняють три форми перебігу кесонної хвороби: легка, середня, тяжка.

Легка форма характеризується нестерпним свербінням(потребою чухатися) шкіри та висипами на ній, сильним болем та ломотою в усьому тілі: м’язи, кістки, суглоби, протягом нервових стовбурів (крупних нервів).

Середня форма характеризується погіршенням загального самопочуття, появою холодного поту, сильним болем у м’язах, а при шлунково-кишкових ушкодженнях

– болем у животі. Пошкодження внутрішнього вуха супроводжується такими симптомами як головний ,більзапаморочення, розлад координації рухів, блювання. Можливі також порушення зору(тимчасова сліпота, двоїння в очах, обмеження поля зору) та короткочасна втрата свідомості.

При тяжкій формі у потерпілого можуть з’явитися ознаки ураження нервової (паралічі, парези), серцево-судинної і дихальної систем. Усі перелічені форми