3. Українська літературна мова і мова професійного спрямування.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.Багато відомих людей відзначали велич і красу укр.мови. В.Сухомлинський так характеризує укр. мову: “Надзвичайна мова наша є таєм=ицею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисто, як самі перла”.Визначальними рисами літ.мови є унормованість, опрацьованість, поліфункціональність та стилістична диференціація.

Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, потрібно дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Українська мова професійного спрямування – це нормативна навчальна дисципліна, яка вивчає норми сучасної української літературної мови з метою подальшого їх застосування у професійній діяльності .Об’єктом вивчення є мовні норми – правила, своєрідні мовні закони. Їх реалізація сприяє побудові правильного усного та писемного мовлення. Вони є обов’язковими для всіх носіїв літературної мови. Дотримання мовних норм свідчить про досконале володіння літературною мовою. Метою вивчення курсу «Українська мова професійного спрямування» є поглиблення та розширення мовних знань, умінь та навичок, які є необхідними для подальшого застосування в професійній діяльності

4 . Специфіка мови професійного спілкування

Професійна мова — це різновид літературної мови, якою користуються люди певної професії у виробничо-професійній чи науковій сфері.Основу професійної мови становить виробничо-професій­на і термінологічна лексика, яка й визначає її специфіку.До складу виробничо-професійних входять слова, відібрані із загальнонародної мови колективом людей однієї спеціальності чи запозичені з інших мов, які означають назви знарядь праці, про­цеси виробництва, продукти виробництва тощо.

Особливе місце в професійній мові займає термінологіч­на лексика як її основа. Різна за своїм походженням, власне українська и запозичена з інших мов, вона значною мірою визна­чає професійну компетентність фахівця з будь-якої виробничо-професійної сфери чи певної галузі знань.

У мові людей будь-якої професії є слова, що характеризують специфіку її виробничих процесів, виробничих відносин тощо, які тісно пов'язані з тією чи іншою галуззю науки. Так, напри­клад, у професійній мові економістів поширеними є слова банк, біржа, бізнес, бюджет, валюта, вексель, дебет, дотація, емісія, індексація і под., у професійній мові фізиків — атом, ядро, нейт­рон, електрон, реактор, радіація, радіоактивність, у професій­ній мові залізничників— депо, вагон, машиніст, стрілка, елект­ровоз, у професійній мові військових — куля, ракета, полк, бомбардувальник тощо.

У залежності від різних ознак ділове спілкування поді­ляється на: усне — письмове (з погляду форми мови);

діалогічне — монологічне (з погляду одно- чи дво-спрямованості потоку інформації між мовцем і слу­хачем);

міжособистісне — публічне (з погляду кількості учас­ників);

безпосереднє — опосередковане (з погляду наяв­ності чи відсутності пристрою опосередкування спіл­кування);

контактне — дистанційне (з погляду положення мов­ців у просторі).

Діалог призначений для взаємодії між двома або кількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні парт­нери можуть мінятися ролями. Діалог є в основному спонтан­ним (не може бути заздалегідь спланований), еліптичним (фрази згорнуті, коротші, ніж у монолозі), експресивним.

Дистанційне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове і факсове відправлення, пейджинговий і мобільний зв'язок і т.п.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного за­барвлення мовлення (усне спілкування), стислістю і рег-ламентованістю, неможливістю використання жестикуляції і наочності як носіїв інформації.

Ґрунтовна обізнаність із професійною, зокрема термінологічною, лексикою, загальнонауковою, вживаною людьми різних професій, і вузькофаховою, властивою спеціалістам лише певної виробничо-професійної чи наукової сфери,забезпечує належний професійний рівень кожного фахівця.