10 Мовна норма на сучасному етапі

Проблема мовної норми – одна з найактуальніших і найскладніших проблем сучасної лінгвістичної науки. Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою. Мовні норми характеризуються: - системністю (наявні на всіх рівнях мов.системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови),

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.),

4. Лексичні (норми правильного слововживання)

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників),

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації),

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Мовні норми оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:фонетичні — їх порушення утруднює вимову: збіг декількох приголосних, зсув наголосу;

лексико-фразеологічні — їх порушення переформатовує значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполук: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполук;морфологічні — їх порушення утруднює словозмінні парадигми: збочення у відмінкових формах, аномальне ступенювання;синтаксичні — їх порушення ламає нормативну побудову мовних словосполук і речень: заміна звичайного порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, сплутування вживання прямої та непрямої мови;

орфографічні — їх порушення суперечить вимогам сучасного правопису: відкидання великої літери, довільне її використання, відмова від дефісів;

пунктуаційні — їх порушення не відповідає чинним правилам уживання розділових знаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтування засобами пунктуації.

Мовні норми складаються поступово. їх зміна зумовлюється соціально-політичними, історико-культурними й іншими чинниками.

11. Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови. Культура мови – це дотримання усталених мовних норм усної та писемної мови, свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Основні компоненти культури мови: правильність мови, відповідність її мовним нормам. Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності. Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблем:міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому. Культура мови – це вміння правильно говорити і писати, добирати мовні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Обов”язковою умовою дотримання культури мови є мовні норми.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Культура мови –це загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові форми звертання, побажання, запрошення і т.д. залежно від ситуації, соціального стану і віку тощо. Мовна культура людини виявляється також у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання.

Шляхи удосконалення індивідуального мовлення – це насамперед читання якісної художньої літератури, підвищення ступеня відповідності мови нормам літературної мови, вивчення правил літературної вимови.

Ознаки культури мови:правильність,точність,багатство мови,доречність,лаконізм,естетичність,логічність,виразність.

12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції. Компетенція-досконале володіння будь-якими фаховими досягненнями.

Професійна мовнокомунікативна компетенція - це рівень володіння професійною мовою представників різних спеціальностей. Різновиди мовнокомунікативної компетенції:

-лексична (знання термінології свого фаху),

- граматична (знання правил оформлення словосполучень та речень)

- орфографічна (знання правил написання економічних термінів та терміну сполук)

- пунктуаційна (знання правил використання розділових знаків у спеціальному тексті)

- знання правил професійної етики економіста (загальноприйняті правила оформлення невербальної інформації (не словесні)).

Виділяють такі рівні володіння мовою професійного спілкування:

1) високий, 2)достатній, 3)недостатній.

Складники поняття ПМК: 1. Знання норм проф. мови. Поділ-ся на:- універсальні(орфоеп., орфограм. та грамат. норми), -специфічні(акцентуаційна, лексична, стилістична). Професійна норма – обов’язкові загальновизнані спеціалістами правила вимови, написання, використання термінів певної науки. До ПМК належать також правила оформлення невербальної інф-ї. Вюстер – засновник загальної теорії термінології (латин. терміни вживаються у всіх мовах однаково).

13. Функціональні різновиди літературної мови Їхні основні ознаки.

Літературна мова-відшліфована форма загальнонародної мови,що обслуговує держ. діяльність,культуру,пресу,художню літературу,науку,театр,побут людей,держ.установи. Сучасна укр. літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності укр. нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид укр. літ. мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. СУЛМ має дві форми функціонування: писемну та усну, що мають свої специфічні особливості. Усна форма: обслуговує побутові й виробничі потреби, переважає відповідна лексика, розмовні, експресивні, короткі прості, неповні речення (думка зрозуміла з півслова, доповнюється мімікою, жестами). Писемна форма: не може користуватись додатковими засобами, розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей, потребує точно й повно оформлювати думку, ретельно добирати лексичні засоби. Писемна – допомагає зберігати культурні цінності, традиції і прийоми зразкового висловлювання думки. Обидві форми постійно розвиваються.

До усних належать стилі:  -розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються просторіччя, прості речення);  -ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови, використання звертань, вставних слів, міміки, жестів. До писемних належать стилі: -науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова. - офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів, законів, постанов. Характеризується використанням канцелярської термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше (стандартні усталені вислови, які використовуються в документах), простих речень.

14.Давня література й початки формування літературної мови. Укр. Літ-ра -V ст. (давня укр. літ-ра) – початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться укр. літ-ра- невідємна частина всесвітньої. Відлік літ. часу починається з ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового Євангелія датований 1056-1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літ. пам’ятки, як зразки висловлювання певної думки, а й оформлені за певними канонами твори, з’являються з ст. Давня літ-ра після хрещення Русі була перекладною переважно на перших етапах її розвитку, пізніше постає оригінальна літ-ра. Її джерелами вважають усну народну словесність, слов’янську міфологію,засвоєний візантійсько-болгарський літ-ний досвід. Перекладна літ-ра існувала у 2-х виявах. Це була перш за все релігійна літ-ра, яка включала твори різного характеру, зокрема: переклади окремих части н Біблії, неповні Євангелія, призначені для читання під час богослужіння, апокрифи. Оригінальна літ-ра цього часу, особливо  ст., відома лише частково, але в ній було багато блискучих зразків словесності. Це змушує деяких дослідників припускати, що християнство в давні часи мало літ-ну традицію ще перед Володимиром. Оригін. давньорус. літ-ра представлена такими жанрами, як літописання, «повчання», ораторсько-моралізаторська проза, агіографічні твори, життєписи святих.

Давня література - 10 - 18 ст., це початковий і найтриваліший етап, фундамент подальшого розвитку укр. літ. як частки всесвітньої. 10 ст. - Остромирове Євангеліє (не лише думки, а й їх оформлення за мистецькими канонами) "Велесова книга" - міфологічні та справжні події - оригінальне письмо - "велесовиця". Гіпотеза - це алфавіт ранньої кирилиці дохристиянського періоду.

Після хрещення Русі - переважно перекладна , пізніше -оригінальна. Джерела - усна нар. тв., слов'янська міфологія + візантійсько - болгарський досвід (Болгарія- посередниця між Руссю і Візантією). Перекладна л - ра:

- релігійна (Остромирове Є., Пересопницьке Є.;апокрифи - розповіді про створення світу, агіографічні твори - про життя Ісуса Христа); патерики (Києво -Печерський, Єгипетський), твори отців церкви Іоанна Златоуста та ін. - так звана патристика). Мова : запозичення церковно - слов. писемно - літ. мови -ораторські твори, житія, проповіді. Поступове проникнення в них живомовних елементів.

- твори світського х-ру: - жанрова розмаїтість хронографи (епізоди з історії різних країн), твори природничого х-ру ("шестодневи") - відомості про природу Землі і космосу;

Переклади освітньої літератури - афоризми з Біблії, грамматика,стилістика, філософія античних авторів ("Святославів збірник"); твори красного письменства (романи "Олександрія", "Троянська історія", оповідання, інші).

Оригінальна література: літописання ("Повість минулих літ"(Нестор), "Київський літопис" вперше зафіксовано етнонім "Україна", Галицько - Волинський л.), повчання ("Поучєніє Володимира Мономаха"), ораторсько - моралізаторська проза ("Слово про закон і благодать" Іларіона), агіографічні твори, життєписи святих(Сказання про Бориса і Гліба"). Найпопулярніші жанри - проповіді та оповідання: Іларіон, К. Туровський

-пропаганда християнської моралі.

Мова: біблійні вислови,образи грецької міфології+ епітети,метафори, ритмізовані антитези - високий рівень книжної мови. Шедевр "Слово о полку Ігоревім"

16 - 17 - Козацькі літописи: (Самовидця, Самійла Величка). Для х-ки звичайних" людей – елементи народної мови. "Історія Русів" - рос. мова, але багато українізмів. Поєднання елементів худ,наук.епістолярного стилів.

Полемічна л - ра (проза): дискусії православних з католиками. Жанри: трактат, послання, памфлет,діалог, монолог - інквеста (звинувачення). Мелетій Смотрицький, ГерасимСмотрицький,3.Копистянський інші. Іван Вишенський.

Мова: увага до нар. життя - інтерес до "простої" мови + пафос полемічного висловлення.Синтез книжних і розмовних елементів.

-Поезія: основа - фольклор + переклади європ.віршів. Юрій Дрогобич. КМА - піїтика (поетика) та риторика. Жанри: духовна лірика, духовно - світські,патріотичні,інтелектуальна поезія.Панегірики,оди,гімни,елегії.(Лазар Баранович, І.Величковський, Пилип Орлик, Феофан Прокопович).

З сер 16 ст. - "проста" мова проникає у діловий стиль.

Шкільна драма 17 ст. КМА. Звернення до античних трактатів.Різновиди:містерія,міракль,мораліте.

15. Усна і писемна форми укр літ мови. Сучасна українська літературна мова є мовою державного фун­кціонування, художньої літератури, мистецтва, освіти, науки, преси тощо. Вона обслуговує усі сфери діяльності народу й фун­кціонує у двох формах — писемній і усній. Обидві форми її од­наково важливі для суспільства як комунікативні засоби, що об­слуговують потреби народу в галузі політики, науки, культури, економіки тощо.

Л.м. – мова нормована, яка має загальнообов’язкові правила у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Норми в результаті суспільно – мовної практики народу, відшліфовані майстрами слова, обґрунтовані мовознавчою наукою, узаконені науково – освітніми актами.

Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства, безпосереднє спі­лкування людей. В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, помова, бесіда).

Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:

- усному мовленню властива спонтанність;

-під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;

-для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами;

-важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Сухомлинський писав:”Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити укр мову й свою справу”.

Писемна форма мови — мова, за­фіксована на письмі графічними знаками, функціонує в галузі державної, політичної, наукової, господарської діяльності. Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості:

- писемна мова фіксується графічними знаками;

- писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

писемна мова – це форма в основному монологічна;

-писемне мовлення характеризується більшою регламен-тацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;

-в писемній мові переважає особливий стиль, загаль-ноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполчень;

-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.

Обидві форми мають свою специфіку в дотриманні норм літературної мови, використанні стилістичних засобів.

Усна мова:

1. Первинна

2. Діалогічна (полілогічна) чи монологічна

3. Розрахована на співрозмов­ників, слухачів, тобто на слу­хове сприйняття

4. Непідготовлена заздалегідь

5. Живе спілкування, інтона­ція, міміка, жести, імпровізація

6. Чітко індивідуалізована

7. Емоційно забарвлена, експре­сивна / найбільш невимушена

8. Широка варіативність ви­словлювання, фразеологізми

9. Вживання речень різних ти­пів, містить повтори, прості, неповні речення

Писемна мова:

1. Вторинна

2. Монологічна

3. Графічно оформлена (руко­писна, друкована), розрахова­на на зорове сприйняття

4. Продумана попередньо

5. Відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю й типу мовлення

6. Повний і ґрунтовний виклад думок

7. Текст

8. Регламентація мовних засо­бів, точний добір відповідної лексики, більша кількість абс­трактних слів

9. Наявність складних синтак­сичних конструкцій, вставних речень, відокремлених зворотів

16. Функціональні різновиди укр літ мови Їх основні ознаки.  Сучасна укр літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потребижиття і діяльності укр нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид укр літ мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв”язку з тим, що укр літ.мова має дві фрми – писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й усні.  До усних належать стилі:  -розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються просторіччя, прості речення);  -ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови, використання звертань, вставних слів, міміки, жестів.

До писемних належать стилі:  -науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі:науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.  - офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів, законів, постанов. Характеризується використанняканцелярської  термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше (стандартні усталені вислови, які використовуються в документах), простих речень.

Усна форма: обслуговує побутові й виробничі потреби, переважає відповідна лексика, розмовні, експресивні, короткі прості, неповні речення (думка зрозуміла з півслова, доповнюється мімікою, жестами). Писемна форма: не може користуватись додатковими засобами, розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей, потребує точно й повно оформлювати думку, ретельно добирати лексичні засоби. Писемна – допомагає зберігати культурні цінності, традиції і прийоми зразкового висловлювання думки. Обидві форми постійно розвиваються. Багатофункціональність сучасної української мови - усі сфери життєдіяльності – виокремлення функціональних стилів (див. п 13): науковий, офіційно – діловий, художньо – белетристичний, публіцистичний, епістолярний, науково – популярний, газетно – інформаційний, розмовний (усна літературна мова, в ньому виділяють ораторський стиль), розмовно – побутовий. Різновидом також є професійна мова (основа – виробничо – професійна та термінологічна лексика).