Висновки

Монолітність Мольєрівських сатиричних образів, охоплених єдиною, всепоглинаючою пристрастю, близька принципам народної сатири і ренесансної комедії. Виключаючи властиві фарсу комічні «надмірності», долаючи схематизм італійської комедії «Дель арте», Мольєр створив гіперболізовані, але життєво достовірні, сатирично повнокровні образи. При цьому він наслідував принципи раціоналістичної естетики, закони типізації, вироблені класицизмом. Але, борючись із становою обмеженістю цього стилю, критикуючи мертвотну стилізованість «високих» жанрів, Мольєр своєю творчістю розвивав жанр комедії у напрямі реалістичного мистецтва.

При усій жвавості, емоційності творчості Мольєра найважливішою рисою його генія була інтелектуальність. Раціоналістичний метод, властивий класицизму, сприяв глибшому аналізу характерів, композиційної чіткості побудови комедії. Досліджуючи широкі пласти життя і різноманітні людські характери, Мольєр відбирав тільки ті риси, які потрібні для зображення певних соціальних типів.

За словами Пушкіна, «у Мольєра Скупой скупий - і тільки»[9;245]. Ми вже говорили, що це не завжди так, проте в цілому вірно. У комедіях Мольєра характер людини розкривається не в складному різноманітті, а у вираженні переважаючої, домінантної риси. Тому сатиричні фарби в його п'єсах гранично згущені, ідейна тенденція чітко виражена в образі героя. Як писав сам Мольєр, він, створюючи Тартюфа, «користувався тільки різкими фарбами і істотними рисами». Саме в результаті такого свідомого загострення характерів були створені Тартюф, Дон Жуан, Гарпагон та інші типи щонайширшого соціального узагальнення і величезної сатиричної сили.

Народність комедій Мольєра найяскравіше проявляється в їх бадьорому, оптимістичному тоні, який пронизує усі образи, у тому числі і сатиричні, передавальні іронію, гнівний сарказм автора.

П'єси Мольєра і нині не покидають підмостки театрів всього світу. Збори його комедій виходять все більшими накладами на багатьох мовах, так само як статті і книги про його творчість. На батьківщині Мольєра немає жодного театру, столичного або провінційного, де б не йшли його п'єси. На першому місці в цьому відношенні знаходиться старий французький театр – «Комеді Франсез», що не випадково називається «будинком Мольєра». Мольєр і сьогодні одухотворяє і рухає вперед французьке мистецтво, збирає в театральні зали нові мільйони захоплених глядачів, уривається в громадську боротьбу.

Смерть застала Мольєра на порозі нових великих звершень, і якщо перо випало з руки геніального творця «Тартюфа», то почату ним справу перервати було вже неможливо. Реалізм французької драматургії і театру, що забив потужним ключем в творчості Мольєра, продовжував свій рух в наступному столітті. Імена Реньяра, Лесажа і Бомарше були найбільш великими в тому легіоні французьких драматургів, які пішли слідами Мольєра.

Через творчість Мольєра французький театр привносив до багатьох національних театрів Європи прогресивні реалістичні тенденції, які допомагали формуванню національної драматургії цих країн. Фільдінг, Гольдсміт, Шерідан в Англії, Гольдоні й усі його попередники в Італії, молоді Лессінг і Гете в Німеччині, Моратін і Рамон де ла Крус в Іспанії, Гольберг в Данії - кожен з цих драматургів створював свої комедії, навчаючись у Мольєра його ліпленню характерів і побудові сюжету і, головне, пам'ятаючи заповіт великого драматурга, що мета комедії полягає в зображенні людських недоліків і особливо недоліків сучасних нам людей. Дуже високий був авторитет Мольєра і у великих творців російської національної комедії - Фонвізіна, Грибоєдова, Гоголя і Островського.

Сатиричний геній Мольєра виріс з ідейної ясності й цілеспрямованості художника. Мольєр не лише правдиво зображував свій час, але й різко вказував на волаючу невідповідність життя тим ідеальним нормам, які виробив гуманізм і розвиватиме просвітництво.

Такий ідейний діапазон міг існувати тільки у людини, яка жила з народом і творила для народу. Широта і безстрашність переконань Мольєра, його постійне прагнення оголити у своїх комедіях головні вади часу, його оптимізм і поетична одушевлена і, нарешті, його пристрасна віра у свої письменницький борг, що перетворює творчість на цивільний подвиг, - усе це робило творця «Тартюфа» великим народним поетом, істинним главою французького театру, генієм, що заклав основи нової реалістичної драматургії.