37. Політичний режим

Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвиткудемократичних свобод.

У фокусі основної частини досліджень політичного режиму зараз знаходиться демократія як політичний режим та процеси пов’язані з нею (зокрема, процес демократизаціїнедемократичних суспільств).

У сучасній політичних дослідженнях можна виділити два основні підходи до розуміння демократії. Прихильники першого вважають єдиним критерієм демократії вибори. Апологети другого підходу включають у поняття демократії ще й принципи політичного лібералізму, стверджуючи, що справжнє демократичне суспільство характеризується не тільки виборами, а й широким трактуванням плюралізму.

В літературі щодо демократизації виділяють три різні теоретичні підходи:

1. Модернізаційний

2. Транзитологічний

3. Структурний

Окрім того, Крістіап Херпфер також розробляє та використовує трансформаційний підхід.

Модернізаційний підхід тісно пов’язаний з розробками Сеймура Ліпсета в 1960-ті – 70-ті роки, а в 80-90-х застосовувався Ларі Даймондом. Транзитологічний підхід розвивався передусім Уолтом Ростоу, а зараз представлений Г. О’Доннелом, Х. Лінцем, А. Степаном. Структурний підхід був представлений Ентоні Гіденсом в 60-ті, а також Д. Рушмейером в 90-х.

Отже, таким предметним полем користуються сучасні дослідники в огляді демократії та її змін. Користуючись концептуалізацією демократії, дослідники вибудовують операціоналізовані індикатори, маркери. Саме вони дають змогу будувати цілісну картину демократичних перетворень. Прикметною в цьому контексті є розробка Херпфером індексу демократизації. Базуючись на своєму трасформаційному підході він провів порівняльне соціологічне дослідження в ході якого було визначено співвідношення країн Європи за рівнем демократизації.

38. Демократичний політичний режим та його ознаки

Найпершою ознакою демократії є визнання суверенності народу як єдиного джерела влади. Народний суверенітет реалізується через пряме народовладдя — безпосередню участь громадян у розробленні та ухваленні політичних рішень (народні ініціативи, референдуми, плебісцити, участь у виборах) та делегування владних повноважень представницьким і виконавчим структурам.

Суверенність народу виявляється також у можливості змінити уряд без застосування сили, виборами. У демократичних суспільствах влада народжується лише з виборів. Уряд утворюється, відправляється у відставку, періодично замінюється на безпосередню волю виборців або на обраний ними представницький орган.

Вибори мають бути регулярними, загальними, чесними і конкурентними. Чесність виборів забезпечує наявність механізмів, які створюють перешкоди для виборчих махінацій; підтасувань; однакові фінансові можливості; доступ до засобів масової інформації; громадський контроль за перебігом виборів та підрахунком їхніх результатів. Конкуренція забезпечується наявністю багатопартійної системи, гарантованими можливостями для політичних партій, громадських організацій, груп і окремих громадян вільно висувати та підтримувати своїх кандидатів, а також контролювати процес голосування і підрахунку голосів.

Конкуренція політичних сил реалізується не лише під час здобуття влади, а й за її здійснення. Принцип змагальності забезпечується через легалізацію політичної опозиції. У суспільстві досягається згода стосовно того, що переможець на виборах не використовує владу для усунення з політичної сфери тих, хто програв вибори. Опозиція, відтак, зобов'язується поважати право переможців приймати рішення, навіть якщо вони не узгоджуються з їхніми поглядами. Тобто йдеться про лояльну (системну) опозицію.

Конкурентність у боротьбі за владу та можливість контролю за діяльністю владних структур забезпечує вільна преса, яка гарантує альтернативність інформації та висловлення різних ставлень, оцінок, критики навіть найвищих посадових осіб у державі.

Міра демократичності режиму визначається гарантіями прав і свобод людини, політико-правовим статусом особистості, захищеності індивіда, мірою набуття ним рис громадянина. Законодавче гарантування прав та свобод людини й громадянина обмежує всевладдя держави.

39. недемократичні політичні режими

Форма державного (політичного) режиму - це спосіб реалізації державної влади, що проявляється в тім, ким і яким образом вона здійснюється.

Основні види державних режимів:

а) демократичний;

6) недемократичний.

Види цих режимів пов'язані з політичною обстановкою в суспільстві, що характеризується кількісною і якісною мірою участі населення країни в здійсненні державної влади.

Державний режим як певні кошти, способи, прийоми, методи державного володарювання в країні - складова частина політичного режиму, що характеризує "інструментальну" сторону політичної діяльності недержавних об'єднань громадян (партій, русі й т.п.) як суб'єктів політичної системи.

Демократичний режим характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади через представницьку й безпосередню форми демократії, її інститути, політичним курсом держави на надання громадянам широкого спектра реальних економічних, політичних, особистих прав і воль, пов'язаних з підприємництвом, волею договорів, торгівлі, плюралістичним характером політичної системи, ідеологічним плюралізмом, захищеністю особистості правоохоронною системою від чиновницької сваволі, беззаконня.

Недемократичний режим характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади, зосередженістю всієї повноти державної влади в руках однієї особи або колегіального органа, що представляє інтереси правлячої верхівки, що всепроникає й детальним державним контролем матеріального й духовного життя суспільства, бюрократичним всевладдям чиновницького держапарату стосовно особистості, верховенством державної доцільності над законністю й правом.

Серед режимів розрізняють авторитарний (наприклад, режим військової хунти, партійно-державної номенклатури) і тоталітарний (фашистський, комуністичний).