30.Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Намір вступити в ЄС було вперше проголошено в 1996 р., а у червні 1998 р. затверджено Указом Президента України про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу, що офіційно проголосило членство України в ЄС як довгострокову стратегічну ціль.

Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС грунтується на:

- Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права;

- схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України;

- Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами – членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними.

В результаті розширення ЄС – вступу до ЄС Польщі та Угорщини – Україна межує з ЄС, що створює принципово нову геополiтичну ситуацiю. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною.

Аналізуючи євроінтеграційну стратегію України та план дій Україна-ЄС, можна виділити основні напрямки інтеграційного процесу:

1.Адаптацiя законодавства України до законодавства, забезпечення прав людини. 2.Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС. 3.Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки. 4.Полiтична консолiдацiя та змiцнення демократiї. 5.Адаптацiя соцiальної полiтики України до стандартiв ЄС. 6.Культурно-освiтня i науково-технiчна iнтеграцiя. 7.Регiональна iнтеграцiя України. 8.Галузева спiвпраця. 9.Спiвробiтництво у галузi охорони довкiлля.

Для вступу в Євросоюз, Україні потрібно буде виконати ряд умов, що заключаються в Копенгагенських та Маахстрихтських критеріях.

Україна вже є визнаним суб’єктом європейських відносин і сьогодні неможливо говорити про майбутню Європу, архітектуру європейської безпеки, не беручи до уваги роль і місце України. Для нашої держави включення в процес творення конструкції континентальної єдності є життєвою необхідністю. Проте треба усвідомити сьогоднішні реалії: Україна цікавить своїх зарубіжних партнерів в основному як транзитна держава, що зовсім не гарантує нам статус незамінності. Тому слід не тішитися ілюзіями, а послідовно здійснювати комплекс заходів, які дозволили би нам стати повноправним учасником європейської та пан євразійської інтеграції.

31.Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.

Основних підходів — шість.

Перша школа представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968).

А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих трудностей є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!».

Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались п’ять взаємопов’язаних змінних величин: населення; капіталовкладення; використання не відновлювальних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; виробництво продовольства.

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Ця парадигма розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень у». представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Третя школа – це школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеєва на базі ноосферного вчення В.Вернадського. Ця школа піддає критиці доповіді Римському клубу за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Ініціатори школи закликають розглядати глобальну природу як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. До того ж пропонується враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Четверта школа – це школа мітозу біосфер, певною мірою не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при переході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (1969) (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис парадигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея цієї школи полягає в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють «глобатехс» — тип нової культури, що має діапазоном розповсюдження весь планетарний ринок. Факт експансії «глобатехсу» в Космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту.

П’ята школа – це школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані, яка починала з реалізації програми «Моделювання глобального розвитку», і яка мала своєю метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам.

Шоста школа – це школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої міститься розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається цією школою, як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд») з напівпериферією і периферією світу.